<<< назад | зміст | вперед >>>

Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство

Розділ 1. Дозвіллєзнавство як наукова дисципліна та навчальний предмет

1.2. Соціальний феномен вільного часу

Соціальний феномен вільного часу останніми роками привертає увагу усе більшого кола людей. Воно стає предметом обговорення не тільки фахівців, а й широкої громадськості.

Час. Цим поняттям, що ввійшло багато століть тому в побут народів, вимірюється практично будь-який процес, що відбувається в навколишньому світі. Людина не може жити в якому-небудь іншому часі, крім сьогодення. Вона завжди сучасник свого часу. Кожна мить для людини - єдине, неповторне. Час, за словами римського філософа Л. Сенеки, єдина річ, яку не можна повернути назад. Часом вимірюється і життя окремої людини, і людського суспільства в цілому, і історичні форми його існування. Сутність соціального часу - сполучний момент між минулим, сьогоденням і майбутнім поколіннями людей, суспільства в цілому.

За визначенням В.М. Пічи [28] та інших, "сфера позаробочого часу містить у собі безцінний капітал - вільний час. Розташовуючи останнім і користуючись ним практично щодня, багато хто з нас вкладає нього зовсім різний зміст. В одних вільний час асоціюється просто з відпочинком, в інших - з аматорською працею, у третіх - з дружніми зустрічами і розвагами, в четвертих - з непрофесійною творчою діяльністю і т.д. Навіть серед науковців, що безпосередньо займаються вивченням вільного часу, немає єдності в його визначенні".

Вільний час починається там, де закінчується не тільки робота на виробництві або в установі, а й усяка інша турбота про підтримку фізичного буття людини. Таким чином, під вільним часом розуміється такий час, який не поглинається безпосередньо продуктивною працею, а залишається вільним для задоволень, дозвілля, вільної діяльності й розвитку. Вільний час виступає в цьому плані як простір для людського розвитку. У кожної людини складаються свої, тільки йому властиві взаємини з часом. І хоча, говорячи словами поета, "ми всі під владою часу живемо", сам по собі він не може бути ні поганим, ні гарним. Час - лише простір для наших дій і вчинків. Він не може породити ні доблестей, ні пороків. Усі наші якості (і гарні, і погані) народжуються чи вмирають у нас самих. Зміст, спрямованість, форми нашого дозвілля багато в чому залежать від нас самих, рівня нашої культури.

Варто розрізняти поняття "вільний час суспільства" і "особистий вільний час". Під першим мається на увазі час, наданий кожним суспільством його членам для задоволення їхніх інтелектуальних і духовних потреб, фізичного розвитку. Особистий же вільний час - це час, що знаходиться в розпорядженні кожної людини. Вільний час суспільства складає зміст вільного часу особистості: останнє не може існувати поза вільним часом суспільства. Особистий вільний час поділяється на суспільно-нормальне та індивідуальне. Суспільно-нормальне залежить від умов життя, а також соціальних і культурних потреб тієї групи людей, до якої належить індивід. Індивідуальне кожної окремої людини залежить від його інтересів, цінностей, а також від наданих суспільством можливостей для їхнього задоволення.

Поняття "цінність" міцно увійшло в лексикон суспільних наук. Проте його зміст інтерпретується різними вченими далеко неоднозначно. Виявляється, при наявності однакової кількості вільного часу в двох людей одного віку й однієї професії усвідомленні ними цінності цього часу зовсім різні. За визначенням К. А. Абдульханової-Славської [38], типи особистості, більше включені в соціальну динаміку, знаходяться в більш прямих, жорстких (короткострокових), тимчасових зв'язках із соціальними умовами. Вони одержують від соціальних ситуацій свого роду додаткове прискорення. Типи особистості, які слабко включені в соціальні процеси, що не усвідомлюють вільний час як цінність, як правило, найбільше статичні і володіють малим "прискоренням", оскільки не знають, чим цей час заповнити.

Вільний час - безумовна цінність для кожної людини, оскільки цей час відведений для її розвитку. Воля виступає необхідною умовою індивідуалізації, відокремлення індивіда, знаходження ним його власного "Я". Воля завжди є воля від чогось для чогось. Без з'ясування цих обставин розмова про вільний час виявляється безпредметною. Вільний час повинен бути вільний від твердої регламентації, примусу ("заорганізованості"), адміністративного регламентування. Разом з тим він не може розглядатися поза інтересами суспільства, його норм і моральних принципів. Вільний час може бути заповнений різним змістом, але він не повинен служити простором антигромадської діяльності, використовуватися для збитку волі, суспільству і самій особистості.

Цінністю може бути лише те, що важливе для життя самого суб'єкта. Цінність вільного часу всього суспільства і цінність вільного часу конкретної особистості не тільки не збігаються, але часом і різко суперечать один одному. Для безробітного вільний час не існує, не має змісту поняття "вільний час" і для непрацюючого пенсіонера. Вільний час пов'язаний не тільки з волею вибору видів діяльності, а й з волею вибору ритму їхнього здійснення. Людині потрібен час для відокремлення, міркувань, коли ніхто не заважає, не відволікає його увагу. Інтенсивність ритму діяльності не може вимірятися простою кількістю фізичних дій.

Економія вільного часу має визначені межі. Треба бути закінченим педантом, щоб кожен вчинок у цей час підкоряти ідеї розвитку. Іноді творча людина може годинами ледарювати, дивитися розважальні чи спортивні передачі по телебаченню, безцільно бродити, гратися разом з дітьми. При цьому йдеться про відпочинок тіла і голови. Просто фізично неможливо використовувати щохвилини вільного часу для особистого розвитку. Через це такий час не можна вважати втраченим для людини. Скорочення витрат часу на господарські потреби і самообслуговування - важливий резерв збільшення обсягу вільного часу.

Вирішити завдання за рахунок скорочення робочого часу при сучасному рівні продуктивності праці практично неможливо. Особливо варто сказати про витрати часу на догляд за дітьми. Тут фактично стирається межа між вільним часом і непорушними витратами позаробочого часу. Батьки витрачають на догляд за дитиною (особливо в перші роки її життя) значну частину свого вільного часу, причому роблять це не тільки з необхідності, а з вільного волевиявлення. Неможливо регламентувати, штучно обмежити час, витрачений на догляд за дітьми та їхнє виховання! Ці витрати завжди залежать від конкретних умов (скажемо, від наявності чи відсутності в родині бабусі і дідуся, від індивідуальних особливостей і стану здоров'я дитини).

Практично кожному з нас доводилося зустрічати чимало умільців, що у вільний час своїми руками майструють меблі, шиють оригінальний одяг для себе і для дітей, плетуть кошики і т.д. Це одночасно і господарська діяльність, і розумне використання вільного часу. У перспективі цінність необхідних витрат часу на самообслуговування і господарську діяльність буде підвищуватися. Такі заняття усе більше сприятимуть багатобічному розвитку особистості.

Соціологія вільного часу і культурного дозвілля - важливий напрям досліджень умов і видів (форм) життя суспільства. У сфері вільного часу відбувається не тільки відновлення здатності індивіда до продуктивної праці, а й розвиток духовно-моральних якостей особистості, виховання підростаючого покоління, його соціалізація, здійснюється ряд інших соціально важливих функцій.

У сучасній соціологічній науці існують поняття необхідно-вільний час і вільний час. Необхідно-вільний час визначає межі простору зовнішньої необхідності. Вільний час - це частина позаробочого часу, що залишається в людини, за винятком необхідних витрат часу для вільного розвитку особистості. За визначенням В. М. Лавриненко, необхідний час жорстко детермінований, вільний - більш пластичний.

Класифікація бюджету вільного часу, введена ще в 20-ті роки минулого століття С. Г Струмілінним [77], передбачає: фізичний розвиток (фізкультура і спорт), прогулянки, туризм; культурна самодіяльність, виконання суспільних обов'язків, навчання, відвідування лекцій, музеїв, читання книг, газет, художня самодіяльність; культурний відпочинок, кіно, театр та інші видовища, домашні ігри, шахи, шашки й т. ін.; різноманітні розваги, приймання гостей і ходіння в гості, інші втрати часу. Р. Л. Стеббинс [75] поділяє дозвілля на серйозне і звичайне. Серйозне дозвілля - це стійкі заняття, які захоплюють людину численними можливостями і властивою їм комплексністю. Цей вид дозвілля відрізняється від "випадкового", або "несерйозного", яке пропонує звичайно набагато менше можливостей, набагато більше простого за структурою і рідко припускає досконалість виконання. До сфери дозвілля автор відносить будь-яке існуюче хобі й аматорів, що віддаються йому: колекціонерів, ремісників, учасників самодіяльності, учасників спортивних змагань, ігор і турнірів; аматорів, що захоплюються різними галузями мистецтва, і т.п. Деякі хобі розвиваються в професії. Цей перехід був здійснений у різні моменти історії в усіх любительско-професійних галузях мистецтва, науки, спорту і розваг.

Комерційні еквіваленти хобі (наприклад, виготовлення і продаж меблів) точніше будуть розглядатися як підприємництво, а не як професія.

Різноманітні організації, які спеціалізуються на дозвіллєвій діяльності, забезпечують соціально значимі можливості для зімкнення індивідуалізованих дозвіллєвих ідентичностей їхніх членів, так само як і для вираження центральних життєвих інтересів, що вони усі розділяють. Звичайна, неорганізована дозвіллєва діяльність нездатна угамувати спрагу організаційної приналежності, оскільки вона (ця діяльність) тільки зрідка стає формально організованою.

Усі витрати часу (необхідного і вільного) для суспільства і для особистості дуже важливі. Але витрати вільного часу якісно інші: вони зумовлені не зовнішніми обставинами, а внутрішніми, усвідомленими потребами розвитку особистості. Діяльність людини у вільний час спрямована на безпосереднє формування індивідуальності людини, тобто на те, що робить її особистістю. Вільний час, як правило, спрямований на розвиток творчих здібностей і задатків, підвищення культурного рівня, на естетичне, моральне, фізичне удосконалення людини. За визначенням В. М. Лавриненко, в міру зростання продуктивних сил суспільства стираються межі необхідного, і розширюється сфера вільного часу. У цьому виявляється закон економії суспільного часу.

Від уміння спрямовувати свою діяльність під час дозвілля на досягнення загальнозначущих цілей, реалізацію своєї життєвої програми, розвиток і удосконалювання своїх сутнісних сил багато в чому залежить соціальне самопочуття людини, задоволеність своїм вільним часом. До специфічних рис особистості, особливо молоді відноситься перевага пошукової, творчо-експериментальної активності. Молодь більше схильна до ігрової діяльності, що охоплює психіку цілком, що дає постійний приплив емоцій, нових відчуттів, і з небажанням пристосовується до одноманітної діяльності, спеціалізованої. Ігрова діяльність має універсальний характер, вона притягає до себе людей практично всіх віків і соціального стану. У молоді інтерес до ігрової діяльності виражений яскраво. Діапазон цих інтересів широкий і різноманітний: участь у телевізійних і газетних вікторинах, конкурсах, комп'ютерні ігри, спортивні змагання.

Примітною особливістю сучасної дозвіллєвої діяльності стало яскраво виражене прагнення до психологічного комфорту в спілкуванні, прагненні придбати певні навички спілкування з людьми різного соціально-психологічного складу.

Спілкування сучасної людини в умовах дозвіллєвої діяльності задовольняє, насамперед, такі її потреби:

- в емоційному контакті, співпереживанні;
- в інформації;
- в об'єднанні зусиль для спільних дій.

Потреба в співпереживанні задовольняється, як правило, у малих, первинних групах (родині, групі друзів, неформальному об'єднанні). Спілкування в інформаційній групі, наприклад, організується, як правило, навколо "ерудитів", осіб, які володіють певною інформацією, якої немає в інших і яка має цінність для цих інших. Спілкування заради спільних погоджених дій виникає не тільки у виробничо-економічній, а й у дозвіллєвій сфері діяльності. Усе різноманіття форм спілкування в умовах дозвіллєвої діяльності можна класифікувати за такими основними ознаками:

- зміст (пізнавальні, розважальні);
- час (короткочасні, періодичні, систематичні);
- характер (пасивні, активні);
- спрямованість контактів ( безпосередні й опосередковані).

Будь-які потреби в сфері дозвілля мають певну послідовність прояву. Задоволення однієї потреби породжує звичайно нову. Завдяки цьому можна змінювати вид діяльності і збагачувати дозвілля. У сфері дозвілля повинен здійснюватися перехід від простих форм діяльності до складніших, від пасивного відпочинку - до активного, від задоволення більш глибоких соціальних і культурних прагнень, від фізичних форм рекреації - до духовних насолод, від пасивного засвоєння культурних цінностей - до творчості і т.п.

Коли змінюється соціальний стан людини, рівень його культури, то відразу ж відбуваються зміни в структурі дозвілля. Дозвілля збагачується в міру збільшення вільного часу і зростання культурного рівня індивіда. Якщо людина не ставить собі за мету самовдосконалюватися, якщо її вільний час нічим не заповнений, то відбувається деградація дозвілля, збідніння його структури.

<<< назад | зміст | вперед >>>