Бакурова А.В., Діденко А.В.
Матеріали I Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції
"Проблеми формування нової економіки ХХІ століття"

Основні проблеми туристичної галузі

В Указі Президента України "Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року" [6] туризм повинен стати одним з джерел поповнення державного та місцевих бюджетів, тому необхідно визначити проблеми роботи туристичної галузі та розглянути основні напрями по їх вирішенню.

В роботі туристичної галузі можна виділити наступні проблеми, що стримують її розвиток. Серед них:

- відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном;
- відсутність цивілізованих умов перетину кордону та несприятливий візовий режим для іноземних туристів;
- податкове законодавство, що не сприяє вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санаторно-курортний комплекс;
- різновідомча підпорядкованість туризму та санаторно-курортного комплексу;
- недоліки в системі регіонального управління [1];
- проблема тіньової економіки;
- необхідність передання частини повноважень органам місцевого самоврядування.

Для удосконалення рекреаційно-туристичної діяльності велике значення має інформація про навколишнє середовище, яке включає демографічні, науково-технічні, політико-правові, соціально-культурні, природні та економічні фактори. До того ж усі фактори макро- та мікросередовища взаємопов'язані і взаємообумовлені. Тому всі дані повинні бути зосереджені у відповідних інформаційних центрах, об'єднаних в єдину інформаційну систему [1]. Ця система повинна бути повна, зрозуміла у використанні та загальнодоступна.

Державна податкова система має суттєвий вплив на соціально-економічну ефективність рекреаційно-туристичної діяльності, тому головним завданням держави є усунення бар'єрів для розвитку туристичної сфери шляхом прийняття Податкового кодексу та проведення виваженої податкової політики з метою підтримки та захисту суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності.

Проблеми, що пов'язані з податковим законодавством України, перш за все, стосуються сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів.

На нашу думку необхідно деякі з загальнодержавних податків і зборів передати на місцевий рівень, наприклад плата за забруднення навколишнього природного середовища, плата за землю, плата за патент на окремі види торговельної діяльності.

Не відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь. Визначення туризму як пріоритетного напрямку розвитку регіону не підкріплено сприятливими умовами, які б створювалися з боку органів влади.

Оптимізація оподаткування рекреаційно-туристичної діяльності сприятиме підвищенню дохідної частини бюджетів всіх рівнів: державного, регіональних, місцевих та підприємств-суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності. Туристична галузь має прямий та опосередкований вплив на підприємства економіки регіону, стимулює розвиток малого та середнього підприємництва, таких секторів економіки, як транспорт, будівництво, торгівля, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку [5]. Розвиток та створення нових підприємств сприятиме наповненню бюджетів усіх рівнів та розбудові регіону в цілому.

Назріла необхідність надати відповідні повноваження органам місцевого самоврядування щодо розвитку туризму в регіонах. Це сприятиме оздоровленню економіки в регіонах, соціальному захисту його населення та поліпшенню ситуації в туризмі загалом.

Першочерговим має бути поетапне передання місцевий органам влади прав на ліцензування туристичної діяльності, сертифікацію підприємств готельного господарства та пунктів харчування, а також повноважень щодо відповідного контролю.

Основу такого механізму складає фінансово-економічне регулювання розвитку туристичної сфери, яке має здійснюватися через:

- механізм платежів за використання природних рекреаційних ресурсів;
- ефективну податкову політику;
- систему місцевих зборів (курортний рекреаційний збір, податок на приватний житловий фонд, який використовується в рекреаційних цілях, тощо);
- механізм ціноутворення на рекреаційно-туристичні послуги;
- інноваційно-інвестиційну політику і кредитування [2].

В умовах кризи, коли дуже високим є психологічне навантаження та обмежена кількість сімейного бюджету може бути виділена на відпочинок, необхідно розвивати місцеві види туризму, які є більш дешевими та можуть дати поштовх для розвитку, сумісних з туризмом сфер економіки.

Основним конкурентом туристичної галузі на ринку потенціальних споживачів послуг є гральний бізнес. Все, що пов'язано з гральним бізнесом турбує громадськість. Хоча гральний бізнес є легальним і достатньо прибутковим для місцевих бюджетів, тим не менш, всі розуміють, що найбільшу шкоду він завдає сімейним бюджетам і розтліваючи діє на підростаюче покоління. Альтернативою є туристична галузь, яка через можливість дізнатися про історію нашого краю та країни, традиції та віросповідання інших народів, сприяє розумінню як навколишньої дійсності, так й інших культур та світів, що є важливим фактором розвитку самої людини та налагодження зв'язків.

Чимало проблем, пов'язаних з гральним бізнесом, є в роботі податкової служби. Вони є темою обговорення номер один на нарадах, прес-конференціях, засіданнях Громадських рад, тощо.

За оцінками соціологів і маркетологів, у сферу азартних ігор залучено до 20% дорослого населення країни, котре витрачає на них понад 1 млрд. дол. на рік. Таким чином, обсяг ринку азартних ігор в Україні можна оцінити в 1-1,5 млрд. дол. на рік. При цьому загалом по ринку азартних ігор, за оцінками на початок 2008 року, легальний сектор становив приблизно 40%, нелегальний - 60 [4].

Зрозуміло, що такий сектор потребує чіткої системи регулювання, відсутність якої в Україні зумовлює два цілком зрозумілі результати, а саме:

- азартні ігри набули неабиякого поширення через відсутність будь-яких обмежувальних чинників;
- державне регулювання грального бізнесу має несистемний характер, у результаті чого на ринку азартних ігор існує значний тіньовий сектор.

У Запорізькому регіоні у сфері грального бізнесу здійснюють діяльність 74 суб'єкти господарювання. З них 14 або 19% - зареєстровані як платники податків в Запорізькій області, в т.ч. 9 юридичних осіб, 5 фізичних осіб - підприємці, яким належать 80 об'єктів грального бізнесу, або 14% від загальної кількості об'єктів. Всього в області діє майже 600 об'єктів грального бізнесу. Але більша частина прибутку йде поза бюджетом Запоріжжя в інші регіони.

Платники податків грального бізнесу не зацікавлені в прозорому ведені бізнесу. Про те, що заклади повинні реєструватися, а виграші оподатковуватися відомо кожному бізнесменові, але на ділі власники не дотримуються цієї вимоги. Так, у нашому регіоні 3 з 14 суб'єктів грального бізнесу мають ліцензію на право проведення азартних ігор [3].

Тому побудова імітаційної моделі є необхідною підтримкою в прийнятті рішень. Така модель може бути зображена у вигляді орієнтованого знакового орграфу. Дугами зображено грошові потоки між вершинами, для дуги (4,1) та для дуги (1,3) розглянуті три варіанти негативний, позитивний та відсутність зв'язку.

Модель відображає взаємозв'язки між державою, населенням, туристичним та ігровим бізнесом, за її допомогою можна перевірити різні стратегії розвитку процесу, що вивчається.

Література

1. П.В. Мельник, Г.Г. Старостенко. Напрями удосконалення оподаткування туристично-рекреаційної діяльності
2. Стеченко. Державне регулювання економіки // www.referatik.com.ua/manual/ukr/2/33/
3. Коваленко О. Вирішили погратися із законом, та не врахували наслідків // НалогИнформ. - 2008. - №42
4. Бураковський I., Науменко Д. Гральний бізнес в Україні: потрібна ефективна система регулювання // Дзеркало тижня. - 2008. - № 36 // www.dt.ua
5. Постанова КМУ "Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки" (від 29.04.2002 № 583) // www.zakon.rada.gov.ua
6. Указ Президента України "Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року" (вiд 10.08.1999 № 973/99) // www.zakon.rada.gov.ua