Миронов Юрій Богданович
Опубліковано: Перехідні економічні системи.
Збірник наукових праць студентів, аспірантів і викладачів. Випуск V.
Львів: Видавництво ЛКА, 2002. – 448 с. – С.289-292.

Формування концепції менеджменту в екотуризмі

Екологічний туризм (екотуризм) – це такий вид туризму, який проявляється в активному проведенні часу людини у природному середовищі не тільки з використанням його рекреаційних, пізнавальних та інших можливостей, але і зі збереженням і примноженням їх як на свідомому, так і на практичному рівні [1, С.19].

Динамічний розвиток екологічного туризму у світі упродовж останнього десятиліття пояснюється не лише погіршенням екологічного стану навколишнього середовища, але і усе більшою наповненістю популярних регіонів відпочинку – гірських курортів, морських побереж, їх урбанізацією, індустріалізацією. По деяких оцінках, на долю екотуризму вже припадає до 20% всього ринку світового туризму [2].

Екологічний туризм набув у країнах Об’єднаної Європи великої популярності. Тамтешні мешканці, наситившись історичними пам’ятками та екзотичними островами, почали звертати увагу на мальовничі краєвиди свого краю.

В Україні умови для екологічного туризму взагалі ідеальні: помірний клімат, гарні краєвиди, багаті на ягоди та гриби ліси. До того ж на селех є надлишок житла, який можна переобладнати і використовувати для прийому туристів. Різновид екологічного туризму, пов’язаний з відпочинком на селі, називається агротуризмом.

Одну із провідних ролей у розвитку екологічного туризму в Україні (і зокрема, агротуризму) має відіграти саме менеджмент. У сучасних умовах мова йде лише про початок формування цілісного підходу до менеджменту у цьому виді туризму. Крім того, відсутність на сьогоднішній день цілісної концепції менеджменту екотуризму і її прикладних розробок виступає стримуючим фактором розвитку екологічного туризму.

Виходячи з принципової цільової спрямованості менеджменту, функціональний зміст його діяльності припускає наступні основні аспекти.

1. До складу ключових областей менеджменту екотуризму включаються природні ресурси. При цьому вони виступають не як обов'язкова складова туристично-рекреаційних ресурсів, а як об'єкт керуючого впливу поряд з людськими, матеріальними, фінансовими ресурсами. Для цього в системі менеджменту повинен бути відповідний механізм, призначений для керування використанням у туристичних цілях природних ресурсів з найбільшою економічною й екологічною ефективністю.
2. Спрямованість менеджменту на одержання прибутку від екотуризму органічно припускає розробку і виконання великого комплексу заходів організаційного, економічного, соціально-культурного, психолого-педагогічного, матеріально-технічного, кадрового й іншого характеру, призначеного для повсякденної орієнтації туристів на активне сприйняття ними переваг цивілізованого спілкування з природою. Сюди входить, наприклад, створення різних методичних, нормативних, інструктивних матеріалів, розробка тематичних програм, відеосюжетів, організація пересувних виставок природоохоронної спрямованості, сприяння в створенні в заповідниках музеїв природи, участь у художньому і дизайнерському опрацюванні рекламних і ілюстративних матеріалів, створення різноманітних пам'яток туристам.
3. У менеджменті екотуризму специфічна роль приділяється мотивації. Будучи однією з основних функцій менеджменту, вона поширює свій вплив на широкий спектр відносин людей, які безпосередньо беруть участь у здійсненні екотуристичної діяльності. По-перше, це мотивація самих працівників турорганізацій, по-друге, це мотивація персоналу природних резервацій, по-третє, це мотивація населення, що приймає участь у реалізації заходів екотуризму.
4. Менеджмент екотуризму несе пряму відповідальність за дотримання правил і норм поведінки туристів на території заповідників і в інших природозначимих місцях. Вона має спеціально обумовлюватися в угодах із заповідниками.

На наш погляд, існують наступні напрямки прискорення формування та удосконалення системи менеджменту екотуризму в Україні.

По-перше, менеджмент екотуризму повинен приділити особливу увагу екологічній освіті, підвищенню культури взаємин туристів із природою. Необхідно виховувати в туристах здатність не тільки насолоджуватися природою, але і дбати про її майбутнє.

По-друге, менеджмент екотуризму повинен сприяти соціально-економічному розвитку туристичних центрів, до яких відносяться насамперед території, які знаходяться під особливим наглядом, природні багатства регіонів і держави в цілому. 

По-третє, менеджмент екотуризму має організовувати захист природи на туристичних територіях. Узявши на озброєння так-званий "зелений маркетинг" (наприклад, рекламуючи природні багатства, інформуючи туристів про наслідки їхнього безтурботного відношення до природи, налагоджуючи ефективні комунікації з адміністрацією природних заповідників, з громадськими природоохоронними організаціями) менеджмент у стані вплинути на оздоровлення екологічної ситуації на території туристичних центрів.

По-четверте, управління екологічним туризмом має стимулювати розвиток агро-осель за рахунок зменшення податкового тиску [3, С.1] (як це робиться у сусідній Польщі). Пільгове оподаткування агротуристичних осель матиме позитивний вплив як на розвиток туристичного бізнесу на селі, так і на розвиток сільського господарства, оскільки додаткові кошти від екологічного туризму власники осель спрямовуватимуть на своє господарство.

По-п’яте, менеджмент екотуризму, орієнтуючись на одержання прибутку, створюючи і реалізуючи рентабельні тури і послуги, прагнучи до мінімізації витрат на їх виробництво, повинен виходити з того, що не тільки цим визначається зміст екотуристичної діяльності, але і її природоохоронною функцією.

Таким чином, розвиток екологічного туризму має велике значення для туристичного бізнесу в Україні. Тенденція зростання популярності цього виду туризму у світі почала поширюватись і на Україну. Це вимагає формування такої концепції менеджменту, яка дала б змогу ефективного управляти діяльністю туристичним підприємств. Разом з тим, головним призначенням екологічного туризму має стати збереження та примноження природних багатств нашої країни.

Література:

1. Кекушев В.П., Сергеев В.П., Степаницкий В.Б. Основы менеджмента экологического туризма: Учебное пособие. – М.: Издательство МНЭПУ, 2001. – 60 с.
2. Коробов В. Экологический туризм.
3. Томашевська О. Золоті поради для ведення бізнесу власниками агро-осель // Гомін Дрогобиччини. – 2003. - №2 (25). – С.1.