Зінченко В.А.
Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права.
Серія: філософські науки. - 2010. – Випуск 8. - С.211-223.

Екскурсологія як туризмологічна наука

Складовою частиною туризмології в умовах формування новітньої концепції туристичної науки виступає екскурсологія. Екскурсологія є науковим обгрунтуванням історії, теорії та практики екскурсійної справи, як вагомої - однієї з трьох основних складових туризму: проживання та харчування транспортного забезпечення та безпосередньо екскурсійного обслуговування.

Ключові слова: «туризмологія», «екскурсологія», «екскурсійне обслуговування».

Екскурсологія як наука переживає стадію розробки основних її положень, з'ясування свого наукового змісту. Необхідність її наукового самовизначення незаперечна.

До числа першочергових екскурсологічних завдань відносяться:

- необхідність дослідження історичних етапів розвитку екскурсійної справи;
- потреба наукового осмислення екскурсології як феномена світоглядницької культури людини;
- забезпечення наукового підходу до практичних форм та методів впровадження екскурсійної діяльності суб'єктами туристичного обслуговування;
- потреба вивчення, узагальнення та впровадження досвіду екскурсійної справи зарубіжних країн;
- необхідність науково-практичного прогнозування шляхів розвитку екскурсійної справи, посилення її подальшої ролі в складовій туристичного продукту.

Екскурсологія розглядає історію становлення та розвитку екскурсійної справи, виділяє її окремі етапи, зародження та діяльність різних шкіл та напрямів, сутності екскурсії, опрацювання питань екскурсійної методики, розробки екскурсійної тематики та підготовки кадрів екскурсійної галузі.

Екскурсологія є комплексним поняттям, що інтегрує теорію, методологію і методику екскурсійної діяльності та історію екскурсійної справи.

Серед чисельних визначень започаткування екскуреології, як науки, одним з найбільш розповсюдженим є визначення його як галузі теоретичних знань, яка вивчає «проблеми моделювання ідеальної екскурсії і впливу екскурсії на свідомість людей».

Екскурсологія вивчає історичні процеси розвитку екскурсійної справи, і і «філософію» теорію і методику екскурсійної роботи, підготовку кваліфікованих фахівців екскурсійної сфери.

Абсолютно очевидним є необхідність дослідження соціально- філософського сенсу екскурсії, як соціокультурного явища, його місця у формуванні цінностей людського життя, розкриття глибинного значення екскурсії для процесу глобальної взаємодії культур.

Найважливішими функціями екскурсології є науково-методична, місія якої заключається в оптимально-раціональному формуванні екскурсійного продукту; просвітницька - поширення відомостей і знань в галузі науки, культури, освіти; виховна - виховання патріотичних почуттів, любові до рідного краю, його історії та культури; емоційно-естетична функція. Екскурсійний матеріал, методика його подання мають бути розраховані на задоволення духовних, моральних та естетичних потреб, викликати в учасників екскурсії почуття задоволення, насолоди прекрасним.

Теоретичні знання щодо екскурсології, насамперед, потребують з'ясування об'єкта цього знання - безпосередньо екскурсії. За своєю природою екскурсія є багатогранним явищем. Вона об'єднує інформацію екскурсовода, враховуючи при цьому методику подачі інформації (професійну майстерність), об'єкти показу, музеї, як окремі складові екскурсійної діяльності в широкому розумінні транзитне забезпечення і т.д. Поряд з поняттям «екскурсологія» нерідко вживають і інші, які рефлексують феномен екскурсології - «екскурсознавство», «екскурсійна справа», «екскурсійна діяльність». На перший погляд всі ці дефініції ідентичні за змістом, є різними визначеннями одного і того ж. Однак це поверхневе ототожнення. Екскурсознавство, на наш розсуд, найзагальніше поняття, яке охоплює будь-яке знання про екскурсію - загальне і часткове, теоретичне і практичне, абстрактне і конкретне. Поняття «екскурсологія», на наше переконання, на відміну від вже названих, найбільш вдало в концептуально-концентрованому вигляді відбиває сутність такого фрагмента суспільної культури як «екскурсія». По-перше, це поняття відповідає науковій традиції утворення теорій, які базуються на знанні закономірностей свого об'єкта (логосу). По-друге, воно наголошує на фундаментальному характері того знання, що воно репрезентує.

В умовах національного та культурного відродження України, реального визначення її ролі в розвитку світової цивілізації - екскурсологія посідає важливі позиції у справі формування національної самосвідомості та історичної пам'яті українського народу, а екскурсознавство стає однією з дієвих форм пізнання минулого і сьогодення незалежної Української держави. За останні роки екскурсознавство активно долучилось до всебічного вивчення світового українства, як явища історичного, політичного, соціального, культурного, загальнонаціонального. А без цього, власне, неможливо забезпечити відродження української нації. Екскурсійна теорія зосереджується на вивченні та поглибленні функції екскурсії, її ознак та аспектів, екскурсійного методу, класифікації екскурсій, теоретичних основ методології та методики, екскурсійної педагогіки та психології, основ екскурсознавчої майстерності як активної взаємодії трьох компонентів екскурсії - екскурсовода, екскурсійних об'єктів і екскурсантів.

Теорія екскурсознавства (екскурсологія) в значній мірі розвивається на основі практики, але ж не тільки узагальнює практичний досвід, але й розкриває нові зв'язки, сторони предмету дослідження, допомагаючи практикам більш успішно оволодівати ними. Гуманістична спрямованість екскурсійної діяльності сприяє формуванню, поглибленню та втіленню у суспільне життя загальноцивілізаційних цінностей: толерантності, свободи й відповідальності, справедливості, поваги, творчості й самореалізації. Безумовно, екскурсійна діяльність опосередковано розкриває можливості щодо вдосконалення особистості, формування її життєвої позиції, світогляду, системи оцінювання дійсності, створення розгалуженої системи безпосередньої комунікації між людьми, орієнтації як на національні, так і загальноцивілізаційні цінності.

У «Тлумачному словнику живої великоруської мови» (т. 1- 4, 1863 - 1866) нашого видатного земляка В.І. Даля (літ. Псевдоним Козак Луганський) знаходимо визначення поняття «екскурсія» як «проходка, прогулка, выход на поиск чего, для собирания трав и пр.». Ці поняття знайшли своє відображення у сучасному (видання Київ - 2006 рік) енциклопедичному словнику-довіднику з туризму (автори - укладачі: В.А. Смолій, В.К. Федорченко, В.І Цибух) під науковим редагуванням В.С.Пазенка та H.A. Фоменко, де зазначається:

ЕКСКУРСІЯ - 1. Туристська послуга, що забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних потреб туристів.2. Процес наочного пізнання навколишнього світу : особливостей природи, сучасних та історичних ситуацій, елементів побуту, пам'яток певного міста чи регіону - заздалегідь обраних об'єктів, що визначаються на місці їхнього розташування. 3. Тематичний маршрут з метою відвідування визначних об'єктів і місцевостей. Екскурсія має свої ознаки (елементи) : тривалість проведення (від однієї академічної години до однієї доби); наявність екскурсантів (група чи індивідуал); наявність екскурсовода; показ екскурсійних об'єктів, первинність зорових вражень; пересування учасників екскурсії заздалегідь складеним маршрутом; цілеспрямованість показу об'єктів, розповіді екскурсовода; наявність певної теми. Екскурсія виконує функції інформування, розширення кругозору і пізнання, організації культурного дозвілля, відпочинку, спілкування. Вимоги, що висуваються до екскурсії: повнота й достовірність інформації; культурно-пізнавальна значущість і точність композиції й виконання екскурсії; задоволення естетичних і морально-психологічних потреб екскурсантів.

Екскурсія (від лат. Ехсигеіо - виїздка, мандрівка) - відвідання визначних об'єктів (пам'ятники культури, музеї, підприємства, місцевість), форма і метод набуття знань. Проводиться як для групи, так і індивідуалів під керівництвом спеціаліста-екскурсовода. Екскурсії поділяються: за метою - на учбові (в т.ч. учбово-виробничі, з метою профорієнтації, обміну досвідом), культурно-освітні, наукові; за тематикою - у відповідності зі змістом об'єктів; за місцем розміщення об'єктів - натурні і музейні; за складом учасників - для різних вікових категорій, спеціалістів різних профілів, туристів, учнів та ін.

Екскурсія - важлива складова самореалізації людини.

Вона забезпечує задоволення, як психологічних потреб людини (повага до себе, прагнення до знань та успіху), так і потреби самоутвердження і розвитку, що пов'язані з внутрішнім станом людини. Це найбільш високий критерій реалізації особистого «я», для чого необхідний не тільки значний внутрішній потенціал, а й високий культурний рівень.

Ось чому екскурсію визначають як процес наочного сприйняття довкілля, особливостей природи, сучасних та історичних об'єктів, елементів побуту, визначних місць. В той же час вона передбачає своєрідний підйом інтелектуального та естетичного ентузіазму учасників.

Значимість екскурсії як особливого соціокультурного феномену потребує його соціально-філософського осмислення, заснованого на дослідженні матеріальних, культурних і духовних потреб людини, а також взаємодії їх світоглядних і ціннісних орієнтацій. Екскурсія є однією з форм використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів населення. Вона стала важливим засобом вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення, насамперед, учнів, молоді до пізнання історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні покоління. Зараз, на етапі формування національної свідомості народу це значною мірою сприяє розбудові культурно-просвітницької діяльності.

Історія екскурсознавства сягає найдавніших часів, адже екскурсія (ознайомлення, пізнання, вивчення) завжди була невід'ємною складовою і мандрівки мореплавців та учасників сухопутних подорожей стародавнього світу, торговельних караванів і навіть учасників військових кампаній.

Історія екскурсійної справи (екскуреології) - органічна складова загальної історії туризму (туризмології). Варто зазначити, що основи вітчизняного екскурсознавства, як складової екскурсології, в першу чергу на фундаменті вивчення шкільної екскурсійної методики у XIX на початку

XX ст. знаходимо в працях російських и українських педагогів і вчених: І. Анкіфієва, Є. Зв'ягинцева, Д. Кайгородова, Б.Ушинського та ін. В цей період виходять цікаві дослідження П. Абрамова «Край Тараса Бульбы (история одной школьной экскурсии)» - СПб (1902 р.), Н. Афингеєва «Как проводить экскурсии учащимся» (1914 р.) та «Ученические экскурсии в Екатеринославле» (1900 р.), Н.Баженова «Школьные экскурсии» (1914 р.), A. Бєлгородського «Ученические экскурсии (краткий исторически очерк, значение и организация их)» (1916р.)

Видатний педагог і вчений другої половини XIX ст. К.Ушинський розглядав екскурсію як важливу складову навчального процесу. Він рекомендував застосовувати найбільш активний метод навчання - екскурсію, перш за все, природу. Так, екскурсію, як важливий елемент навчання, стали застосовувати педагоги окремих комерційних училищ та вищих навчальних закладів. Важливу роль в екскурсійно-освітній роботі в цей час відіграли «музеї місцевого краю», що діяли, як правило, на пожертви відомих меценатів, а також, у великих містах, за державний кошт. Вони створювали можливості ознайомлення, в першу чергу, школярів, студентів з історією, природою, археологічними, художніми пам'ятками. Цікаві наукові сторінки були започатковані в музеях Києва - Художньо- промисловий і науковий музей, церковно-археологічний музей при Духовній академії, музей університету св. Володимира, історичний музей ім. О.Поля в Катеринославі, музей українських старожитностей ім. B. Тарновського Чернігівського губернського земства та історико- архітектурний музей Чернігівської архівної комісії, музей Товариства дослідників Волині, музей Полтавського губернського земства та ін. Справжніми центрами культурно-просвітницького життя, наукового розвитку екскурсознавства стали чисельні приватні музеї.

Згодом поряд за навчальними з'явились перші позанавчальні екскурсії. Варто відзначити, що спочатку вони були мапочисельними, випадковими і переслідували виключно розважальну мету. До того ж, до них залучались виключно представники заможних верств населення, а екскурсійні маршрути, як правило, обмежувались мандрівками до Криму, на Кавказ та закордонними турами. Перші самодіяльні туристичні об'єднання, які в першу чергу були розраховані на організацію саме екскурсійних маршрутів, виникають у Києві в 1885 р., а також в Ялті - «Гурток аматорів природи, гірського спорту і Кримських гір». Заснований у 1890 р. Кримський гірський клуб поряд з окресленими в статуті питаннями організації походів, ознайомлення з пам'ятками природи та архітектури передбачав і проведення наукових досліджень силами фахівців. Варто відзначити, що в XIX - на початку XX ст. екскурсія набуває значного поширення, в першу чергу, в сфері науки і освіти.

Цікавим явищем стала організація в 1915 р. у Києві перших курсів по підготовці керівників природничих екскурсій. Цю роботу очолив видатний український зоолог, популяризатор біологічних знань і громадський діяч професор Київського університету В.Артоболевський. Київський педагогічний з'їзд, що відбувся у 1916 р., прийняв важливі рішення із питань розвитку екскурсійної справи:

1) для підготовки викладачів середньої школи до справи проведення учнівських екскурсій необхідно створення особливих курсів з екскурсійної справи;
2) враховуючи сприятливий вплив екскурсій на учнів у виховному та загальноосвітньому відношенні необхідна організація екскурсій кожним навчальним закладом;
3) екскурсії мають носити не випадковий, а суворо продуманий та планомірний характер;
4) необхідно, щоб місцеві екскурсії обов'язковий для всіх учнів характер;
5) до участі в окремих екскурсіях необхідно залучати всіх учнів даного класу.

Варто пригадати, що за буремних часів Української Народної Республіки, на початку 1918 р. при Департаменті позашкільної освіти Міністерства народної освіти створюється Екскурсійний відділ, до якого увійшли видатний діяч культури, автор шкільних підручників та досліджень з педагогіки С. Русова, відомі дослідники І. Крижанівський, Є.Шегаєвський, П. Солуха.

В 20-ті роки плідно займалися розвитком екскурсійної справи культурно-історична Комісія, Археологічний комітет та Комісія краєзнавства Всеукраїнської Академії Наук.

В той же час розгорнули активну роботу по поширенню знань за допомогою екскурсії наукові товариства. У 1929 р. для керівництва шкільного туристсько-краєзнавчою роботою при Наркомпросі України були створені Центральна та обласні дитячі екскурсійно-туристські станції. Вони надавали значну увагу розробці та проведенню екскурсій у відповідності до вікових особливостей школярів, а також щільно пов'язували їх тематику з навчальними програмами відповідних дисциплін, перш за все - історією, географією, біологією та ін. Цікаві наукові розробки з питань екскурсознавства знаходимо у записках Київського Географічного Товариства, Одеського наукового товариства, Шепетівського наукового товариства.

Впродовж 20-х - на початку 30-х років екскурсознавство зайняло провідне місце в роботі багатьох науково-дослідницьких кафедр, до них залучаються чисельні загони студентів та аспірантів.

На жаль, ця робота була згорнута через безпідставне звинувачення як провідних фахівців, так і цілих напрямів досліджень у націоналізмі, трагічні події переслідувань національної ідеї.

З 1930 р. працює Українське товариство пролетарського туризму і екскурсій, а з 1936 р. - Українське республіканське туристсько-екскурсійне управління (УРТЕУ).

Значний внесок у розвиток екскурсознавства вніс «Інтурист», система Української ради по туризму та екскурсіях (створені повсемісно обласні ради та чисельні бюро подорожей та екскурсій), а також Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» (рік заснування 1958). Створене у 1965 p. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури стало надзвичайною подією в житті не тільки наукової громадської, а й чисельного загалу краєзнавців, знавців старожитностей, аматорів вивчення сторінок історії рідного краю і, безумовно, багатьох тисяч екскурсоводів.

Важливим внеском у розвиток екскурсознавства, що справило відчутний вплив на зміст туристсько-екскурсійної діяльності в Україні 60- 70-х pp., стала підготовка та видання 26-томного дослідження «Історія міст і сіл Української PCP».

Безумовно, комуністична ідеологія досить жорстко визначала основні теоретичні оцінки тих чи інших історичних процесів, явищ та особистостей, звертаючи в першу чергу увагу на гіперболізацію можливих досягнень революції, в основному з суто класових позицій. Але в той же час варто відзначити і значну допомогу з боку держави, профспілок щодо створення системи екскурсійних закладів, десятків тисяч тем екскурсій, струнку систему підготовки екскурсійних кадрів. В Україні, в системі туристично- екскурсійних організацій була створена чи не найкраща у світовій практиці науково-методологічна школа теорії та практики екскурсознавства.

Після набуття незалежності нашою державою значно зріс інтерес до екскурсійної справи, розширились потенційні можливості як наукових досліджень, так і діяльності практиків.

Останнім часом більше уваги надається поєднанню зусиль органів народної освіти, сім'ї та молоді, туристично-екскурсійних організацій щодо створення комплексних програм екскурсійного обслуговування, які мають стати невід'ємним наочним доповненням при вивченні базових навчальних предметів: історії, літератури, природничих наук, народознавства.

Значним внеском у розвиток сучасного екскурсознавства стала розроблена в середні 90-х років під егідою Державного комітету України по туризму та Міністерства освіти і науки групою провідних науковців і практиків екскурсійної справи Національна система туристсько- екскурсійних маршрутів України «Намисто Славутича». Додає оптимізму той факт, що інтерес населення до вітчизняної історії, історико-культурної спадщини все більше зростає. Великою популярністю, насамперед серед молоді, користуються екскурсійні маршрути: «Трипільські поселення України», «Грецькі колонії північного Причорономор'я», «Скіфський похід Дарія», «Змієві вали», «Із варяг у греки», «По місцях походу Ігоря Станіславовича на половців», «Козацькі Січі», «Вільності Війська Запорозького», «Гомоніла Україна», «Фортеці й замки України», «Монастирі України», «Гетьманські столиці», «Чумацькими шляхами», «Коліївщина». До цього слід додати спеціалізовані виробничі, наукові, культурологічні, екологічні, спортивні маршрути по різних регіонах країни».

Сучасна екскурсологія враховує такі важливі складові як:

- перехід до основних методів розвитку екскурсійної галузі;
- впровадження системи стандартів якості та культури екскурсійного обслуговування;
- проведення екскурсійних послуг безпосередньо в систему туристських програм та маршрутів.

Екскурсологія є складовою найбільш специфічної галузі невиробничої сфери - культури і сприяє всебічному вихованню людини, розвитку її творчих здібностей, створенню умов для раціонального використання її вільного часу. Ось чому так важливо вивчення духовних потреб широких верств населення, перш за все школярів і молоді, створення інтелектуального потенціалу, задоволення цих потреб на високому та художньо-естетичному рівні.

Підсумовуючи наукове осмислення екскурсології можна сказати, що вона має добрі перспективи на майбутнє і вже сьогодні представляє галузь теоретичних знань, вивчаючих проблеми моделювання ідеальної екскурсії і впливу екскурсії на свідомість людей, практичних методів підготовки екскурсій, техніки їх проведення, підготовки екскурсоводів.

Список використаних джерел

1. Федорченко. В.К, Костюкова О.М., Дьорова Т.А, Олексійко М.М., Історія екскурсійної діяльності в Україні. - К., 2004.
2. Бабарицька В., Малиновська О. Менеджмент туризму: Туроперейтинг. - К., 2004.
3. Геродот. История в девяти книгах / Пер.с греч. Мищенко Ф.Г, -Т. 1-2. —2 изд. - М» 1888.
4. Дем'янчук Г.С., Дем'янчук Б.Г., Дем'янчук А.Г. Українське краєзнавство: сторінки історії - К., 2006.
5. Емельянов В.В. Экскурсоведение. - М., 2000.
6. Звіт про діяльність Харківського Наукового товариства за 1924 - 1926 роки. - Харків, 1927.
7. Луцький Я.В. Історія туризму в Галичині до 1939 року // 3 історії вітчизняного туризму: 36. наук. ст. / Федерація профспілок України. Інституту туризму. - К., 1997.
8. Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича». - К., 1997.
9. Пазенок B.C. Філософські нариси туризму. - К., 2005.
10. Русский экскурсант / Раздел «Хроника экскурсий». - №6 - Ярославль, 1916.
11. Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник- довідник з туризму. - К., 2006.

Составной частью туризмологии в условиях формирования новой концепции туристической науки является эксурсология. Екскурсология - научное обоснование истории, теории и практики экскурсионного дела, одной из трех основных составных туризма: проживание и питание, транспортное обеспечение и экскурсионное обслуживание.

Ключевые слова: «туризмология», «экскурсология», «экскурсионное обслуживание».

Excursiology as a tourismologic science the component part of tourismology in conditions of forming of modern conception of tourist science is excursiology. Excursiology is a scientific substantiation of history, theory and practice of excursion affair, as a important thing one of the main components of tourism: accommodation, catering, facilities, transportation and directly excursion service. Excursiology as a science experience the phase of norking up its main statements finding out its scientific sense. Necessity of its scientific self-determination is inconstable.

Key words: «science about tourism», «excursiology», «excursion service».