Яковенко Н.Ю.
Матеріали Першої міжнародної науково-практичної конференції
"Проблеми формування нової економіки XXI століття" (19 грудня 2008 року)

Світовий досвід в напрямі регулювання в’їзного туризму

Туризм є одним з найголовніших секторів в глобальній економіці і розглядається як ефективний інструмент економічного зростання. В сучасному світі масовість туристичних подорожей, загострення конкурентної боротьби на міжнародному туристичному ринку, посилення економічної, соціальної, культурної і політичної ролі туризму в національному і міжнародному масштабах доводять достеменну потребу в детальному регулюванні та плануванні. Успіх кожної окремо взятої країни в залученні іноземних туристів, більшою мірою, залежить від її ефективної туристичної політики.

В сучасних умовах Україна ще не досягла достатнього розвитку в сфері в’їзного туризму, тому важливим та актуальним є розгляд і врахування передового досвід країн світу у даній сфері, в тому числі у залученні туристів, створенні, розвитку та поширенні туристичного продукту в напрямі розвитку та популяризації в’їзного туризму.

В міжнародній практиці виділяють три моделі державного регулювання в'їзного туризму:

Перша модель допускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються суб'єктами господарювання самостійно на місцях на основі принципів ринкової економіки. Такий підхід набуває ефективності в розвинених країнах, наприклад в США.

Друга модель передбачає створення спеціального авторитетного державного органу, контролюючого діяльність всієї галузі. Для її реалізації потрібні значні фінансові вливання в індустрію туризму, рекламну і маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру. Такий підхід поширений у ряді країн, що розвиваються та в країнах з перехідною економікою. До таких країн відносяться Єгипет, Туніс, Туреччина, Болгарія та інші.

Третя модель реалізується за умов передачі повноважень регулювання туризмом багатогалузевому міністерству. В такому міністерстві створю¬ється спеціалізований підрозділ, що вирішує питання державного регулювання сфери туризму та проводить відповідну маркетингову діяльність. Варіанти реалізації третьої моделі управління туристичним сектором переважають в європейських країнах, зокрема в Іспанії, Франції, Італії та Великобританії, частка яких, за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) складає близько 1/3 світових туристичних прибуттів [1, с. 5].

На сучасному етапі в Іспанії розвитком туризму займаються організації, створені при Міністерстві економіки:

- Державний секретаріат з торгівлі, туризму і малого бізнесу;
- Центральна дирекція з туризму;
- іспанський інститут туризму Turespaca.

Їх завдання полягають у розробці загальнодержавної стратегії розвитку туризму, забезпеченні міжнародного співробітництва у сфері туризму, просуванні туристичного продукту за кордон, залученні іноземних інвестицій. Проте питаннями ліцензування, сертифікації та стандартизації послуг туризму займаються місцеві органи влади. З метою координації влади на місцях створена Рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади різного рівня і представники приватного бізнесу, однак рішення Ради носять рекомендаційний характер. Інститут туризму Turespaca займається залученням іноземних туристів, рекламною діяльністю і просуванням іспанських курортів за кордоном. Вона повністю фінансується з держбюджету та має широку мережу інформаційних офісів в Іспанії і 29 представництв в 21 країні світу.

Іспанія займає перше місце в світі за обсягом річного бюджету для створення позитивного іміджу країни за кордоном, який ще у 1993 р. склав приблизно 77,7 млн. дол., при цьому з них більше 70% було надано урядом країни [2].

У Франції міжнародну туристичну політику координує Міністерство транспорту та суспільних робіт, в структурі якого функціонують Державний секретаріат з питань туризму та Управління туризму. В їх компетенції управління та регулювання галузі, інвестування і міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, в країні існує ще кілька органів, які беруть участь в управлінні туризмом: Рада з туризму при Міністерстві транспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу, Національна наглядова рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), Національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальний туризм), Національ¬ний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст). Одночасно місцева влада у регіонах також має досить вагомі повноваження в туристичній галузі.

Вагомий вклад у створення позитивного іміджу туристичного продукту Франції має асоціація «Мезон де ля Франс», що утворена в результаті угоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами, готелями та іншими об'єктами туристичної діяльності. Асоціація має 38 представництв у 29 країнах. Бюджет «Мезон де ля Франс» складає приблизно 69,2 млн. дол., дві третини коштів з якого витрачається на паблік рілейшнз, збут та рекламу. Майже 60% діяльності асоціації фінансується з держбюджету [3].

Слід зазначити, що за кількістю в’їзних туристів у 2006 році, Франція та Іспанія займали перше і друге місця в світі, а за находженнями від міжнародного туризму, відповідно, третє та друге [4].

Як свідчить аналіз світової практики, туризм успішно розвивається в тих країнах, де здійснюється вагома державна підтримка туризму, добре налагоджений механізм співпраці держави з приватним сектором та здійснюються інші важливі організаційно-управлінські заходи з довгостроковими програмами.

За масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя модель управління. Однак для ефективного функціонування даної моделі необхідно отримувати достатнє державне фінансування для участі країни у створенні і закріпленні позитивного іміджу, формуванні й просуванні національного туристичного продукту, здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури.

Література

1. WTO World tourism barometer. - Madrid, 2004. - Volume 2, №1. - 23 s
2. Budgets and Marketing Plans of National Tourism Administrations//WTO. - Madrid, 1995.
3. Папирян Г. А. Экономика туризма. - М.: Финансы и статистика", 1998
4. Надходження від міжнародного туризму, 2006р. // www.world-tourism.org