<<< тому | зміст | вперед >>>

Григорій Усискін. Нариси історії російського туризму

Перші гірські клуби

Альпійський клуб в Тбілісі

У Росії перший альпійський клуб був створений в 1877 році в Тифлісі при Кавказькому суспільстві природознавства. Діяльність клубу була більшою мірою наукової, і члени клубу час від часу робили доповіді на засіданнях Кавказького відділення Російського географічного товариства.

Кавказький альпійський клуб в Тбілісі проіснував лише кілька років, і вже до середини 80-х років його діяльність сходить нанівець. Клуб протягом всього часу свого існування залишався нечисленним: кількість його членів не перевищувала 40 осіб. Важко було визначити якусь чітку спрямованість дослідницької роботи клубу. Це добре видно з двох друкованих праць клубу. Самі тома носили назву «Известия». Так, у першому томі розповідалося про поширення найголовніших деревних порід в Чорноморському регіоні, а також про кавказьких тетеревах і поширенні в Закавказзі курячих порід. Один з авторів написав про водному басейні підземного замку Вардзія. Другий том практично був присвячений флорі Кавказу.

На жаль, ні в першому, ні в другому томі нічого не повідомлялося про маршрути по Кавказу, гірських вершинах, перевалах, льодовиках та інших специфічних умовах подорожі в горах. Це, без сумніву, характеризувало обмеженість діяльності клубу. Якщо окремі члени і здійснили кілька поодиноких екскурсій в гори, то сам клуб за весь період діяльності не організував жодної сумісної, спільної поїздки або експедиції, як це було прийнято традиційно в альпійських клубах за кордоном.

В кінці XIX століття Кавказ, як і раніше, як і в часи подорожі О.С. Пушкіна, представлявся непрохідною і вкрай небезпечною для життя.

Ось як розповідається про Військово-Грузинській дорозі в одному з номерів журналу «Всесвітній мандрівник» за 1887 рік: «Кавказ не має веселого, мирного виду європейських Альп: в ньому все похмуро. До того ж, Кавказ відрізняється ще недоступністю своїх найвищих перевалів, своєю непрохідністю. Дороги, що ведуть через нього, являють собою лише неможливі стежки... З одного боку у нього стрімка гірська стіна, з іншого-обрив, в глибині якого чути ревіння потоку.

...Були приклади, що люди незвичні до гірських переходах і вразливі не виносили жахів подібних стежок, їх нервова система изнемогала під впливом випробуваних потрясінь і вони сходили з розуму».

<<< тому | зміст | вперед >>>