Титова О.М.
Матеріали міжнародної науково-практичної
конференції «Педагогічні та рекреаційні технології
в сучасній індустрії дозвілля». - К., 2004.

Проблеми музеєфікації пам'яток археології України

За неповними даними, на території України відомо понад 100 тис. пам’яток археології, з них на державному обліку та під охороною знаходиться близько 58 тис. пам’яток, а 445 пам’яток включено до Державного реєстру національного культурного надбання, тобто являють собою безцінну спадщину загальнолюдського значення.

На жаль, здебільшого під час дослідження пам’ятка археології руйнується, знімається її первинна наукова інформація, вибираються рухомі матеріали, які переважно потрапляють до фондів наукових установ чи музеїв. Таким чином, будь-який археологічний об’єкт використовується лише частково, втрачається можливість повноцінного його вивчення досконалішими методами в майбутньому, а також, і це головне, він не відіграє потенційно суспільно значущу роль як об’єкт музейного показу. Не даремно у «Хартії по охороні та використанню археологічної спадщини» (1990) зазначено, що при польових дослідженнях надається пріоритет методам, які не «… руйнують пам’ятки, … замість повних розкопок». Кінцевою метою таких робіт є музеєфікація пам’яток археології. Під останньою, звичайно, розуміють перетворення відповідних пам’яток в об’єкти музейного показу шляхом геолого-гідрологічних, археологічних, археолого-архітектурних досліджень, консервації, у деяких випадках реконструкції відкритих об’єктів, інженерного благоустрою території та створення експозиції з нерухомих і рухомих пам’яток. Така робота може проводитися чи в археологічних, археолого-архітектурних заповідниках, чи в музеях-скансенах. Останні створюються або in situ, або на окремо виділеній території. Таким чином утворюються археопарки різних типів: in situ, археологічні «діснейленди», «археодроми» - експериментальні поселення з моделюванням, реконструкцією давніх поселень.

Певний досвід різних варіантів музеєфікації пам’яток археології в Україні на сьогодні вже напрацьований. Заповідники, в основному, створені на пам’ятках античної доби (Керч-Пантикапей, Херсонес, Ольвія, Белгород-Дністровський-Тіра, Калос-Лімен (Чорноморське), києво-руського періоду (Стародавній Київ, Вишгородський, Новгород-Сіверський, Пліснеськ) та середньовічних (Судак, печерні міста Криму, Хортиця, Чигирин-Суботів, Глухів, Батурин тощо). Значно менше заповідників з первісними пам’ятками, зокрема, комплекс Більського городища з курганними могильниками раннього залізного часу, історико-культурний заповідник «Трипільська культура», створений на території 12 сіл Черкаської області, до якого увійшли найвідоміші трипільські «протоміста» - Тальянки, Майданецьке, Доброводи, Чичиркозівка із залишками жител - майданчиків, а також історико-археологічний заповідник «Кам’яна могила» на Мелітопольщині із петрогліфами пізнього палеоліту - сарматського часу. Відомі й інші заповідники, до меж яких входять пам’ятки різних епох, наприклад, Трахтемирівський на Черкащині. У кожному з названих заповідників проводиться деяка робота з музеєфікації археологічних об’єктів, однак вона носить досить фрагментарний характер і зосереджується, здебільшого, на консервації залишків підмурків архітектурних об’єктів.

Важливе місце займають музеєфіковані пам’ятки археології in situ: законсервована ранньопалеолітична печера Чокурча в Криму, археологічний музей «Добранічівська стоянка» з павільйоном над пізньопалеолітичним господарсько-побутовим комплексом №4 з рештками житла з кісток мамонтів на Київщині та павільйон над пізньопалеолітичним житлом з кісток мамонта у Межирічі на Черкащині. Нещодавно легкий ангар споруджено над скупченням кісток мамонта - місцем розкопу у Гінцях на Полтавщині. Звичайно, можна згадати і приклади консервації фундаментів античних і давньоруських споруд - Михайлівсього собору та Спаської церкви - усипальні у Переяславі-Хмельницькому, Десятинної церкви у Києві тощо. Нещодавно у Києві відкрито підмурки церкви початку ХІІ ст., і зараз проводиться конкурс проектів музеєфікації цього унікального об’єкту.

Поки що єдиним археологічним музеєм-скансеном в Україні є музей археології у складі Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», в якому у дерев’яному павільйоні експонується господарсько-побутовий комплекс №3 з Добранічівки, просто неба - трипільська гончарна піч із Жванця-Щовб, святилище доби бронзи з с. Степового на Миколаївщині, степовий курган (реконструкція та павільйон), реконструкції ранньослов’янського та київоруського жител. Під навісами, складними ковпаками знаходяться стели, баби, хрести, інші зразки давньої скульптури. Подібні музеї археології просто неба варто створювати на територіях інших музеїв народної архітектури та побуту, як це, наприклад, планувалося зробити із залишками давньоруських зрубів у Музеї народної архітектури та побуту у с. Пирогові (Київ). Таким чином суттєво розширяться можливості показу історії житлобудівництва, побуту з найдавніших часів.

Моделювання історії та культури музейними засобами вимагає розробки нових типів музеїв. Крім демонстрації давніх об’єктів в археологічних скансенах варто, наслідуючи досвід закордонних колег, створювати експериментальні поселення, музеї відтворених пам’яток - археодроми. Їх можна розміщувати в місцях концентрації пам’яток археології, які складно зберегти in situ, однак природний ландшафт місцевості дозволяє виділяти їх території геолого-археологічними чи природно-археологічними заповідниками, природними парками. Цікаво, коли археологічні об’єкти консервуються in situ, а поряд створюється їх реконструкція на експериментальному поселенні.

Кілька останніх років ідеєю створення археопарку у Ржищівському районі на Київщині обіймається Товариство «Коло-Ра», Центр пам’яткознавства НАН України та УТОПІК, інші культурологічні організації. Розроблено відповідну концепцію створення експериментального поселення із спорудами - від трипільських будинків до козацьких куренів з господарчими, ремісничими, культовими будівлями.

Сучасними і перспективними є проведення фольклорно-етнографічних і археологічних фестивалів на двошаровому (Трипілля-Черняхів) поселенні Ріпниця у Ржищеві. Цього року планується проведення вже другого такого фестивалю, де відвідувачі зможуть взяти участь в археологічних розкопках, спостерігати процес випалу керамічних виробів у реконструйованій черняхівській гончарній печі, милуватися відтвореним трипільським одягом, створеним етнографом З.О.Васіною, придбати копії трипільського посуду, зроблені майстрами Товариства «Коло-Ра», посидіти біля купальського багаття 6 липня - в ніч на Івана Купала.

Думаємо, саме за такими методами використання і впровадження пам’яток археології майбутнє. Важливим також є якомога ширше залучення музеєфікованих археологічних об’єктів до туристичної мережі, як вітчизняної, так і міжнародної. Особливо цікавими можуть бути «екзотичні» маршрути: туристичні походи з оглядом археологічних розкопок; екскурсії - археологічні розвідки; проживання в наметових містечках неподалік кількох пам’яток археології з радіальними походами до них; екскурсії на конях, волах, човнах, чайках - експериментальна археологія; участь у підводних екскурсіях по затоплених пам’ятках; проживання в умовах, максимально наближених до стародавніх - в археологічних діснейлендах. Доцільно поєднувати краєзнавство, туризм та археологію.