<<< тому | зміст | вперед >>>

Спогади ветеранів самодіяльного туристського руху в Україні

В. Н. Бастун

ПОЧАТОК СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ВОДНОГО ТУРИЗМУ В КИЄВІ

Початком широкого розвитку водного туризму в Києві слід, мабуть, вважати 1962 р., коли у продажу стали з'являтися розбірні туристські байдарки, як вітчизняного виробництва ("Промінь", "Ладога", "Прима"), так і зарубіжні (RZ-85, "Колібрі", "Нептун"). До цього існували лише ентузіасти-одинаки або невеликі групи любителів водних подорожей, які плавали або, як кажуть моряки, "ходили" на саморобних човнах, шлюпках або привозяться з-за кордону байдарках. Одним з таких любителів відпочинку на воді з довоєнним стажем є патріарх байдаркового туризму в Києві, спортивний довгожитель Платон Іванович Севбо, який у 2000-му році відзначив свій 100-річний ювілей, а продовжував ходити у далекі походи, коли йому було вже за 80. З організованого водного туризму мені відома лише виникла в 50-ті роки група Київського Театру російської драми їм. Лесі Українки у складі майбутніх Народних і Заслужених артистів А. Решетнікова, Н. Рушковського, Ю. Мажуга, А Одинця, Ст. Дмитрюка та ін.

В I962 р. при Клубі туристів Будинку Вчених утворилася секція водного туризму, куди входили К. Колесніченко, Ю. Забоснюк, Ю. Ткаченко, Р. Пашкевич, Ст. Бастун, а дещо пізніше Ю. Шанін. Тоді ж при клубі "Киевгастрономторга" утворилася група водників у складі В. Полотая, А. Киммельфельда, Н. Журбенко, Ст. Шнаппера, Л. Межерицкого.

Великий вплив на розвиток водного туризму в Києві в той час надав байдарочник з НДР Отто Раухельд, тоді студент КІБІ, на жаль занадто рано пішов з життя. Будучи "салагами", ми постійно натирали мозолі на руках і "п'яті точки", освоюючи під його керівництвом техніку веслування та проходження порогів на Тетереві і Росі. Бувало, що, коли не залишалося сил гребти і куприк хворів так, що було неможливо вже сидіти, а до кінця маршруту залишалося ще багато кілометрів, ми запитували у Отто, що робити? В таких випадках він незмінно відповідав (з особливим акцентом) - "грэсти". І це допомагало - з'являлося друге дихання, переставала капати вода з весел в човен і весла у екіпажа працювали синхронно. Але ми вилазили з байдарок на берег після таких тренувань буквально рачки.

В 1963-1964 рр. з ініціативи О. Раухельда був організований обмін групами туристів-водників з НДР і Клубу туристів Будинку Вчених в кількості 15 осіб з кожної сторони. Мені довелося брати участь у поході 1963 р. по річці Хафель, протікає через систему озер на північ від Берліна. Поїздка проходила під егідою ЦК комсомолу України. Керівником з української сторони був призначений Юрій Шанін, в майбутньому один з авторів захоплюючої книги "На байдарці", а технічним керівником - Костя Колесніченко. З німецької сторони керував походом Діттер Энгэльбрэхт, веселий і життєрадісний хлопець. Російської мови він не знав, але в якоюсь мірою виручало те, що по-російськи умів лаятися досконало. Коли ми поцікавилися, хто його цьому навчив, він відповідав - "батько". А батько де навчився? - "в полоні".

Німецька група, що прибула з візитом, плавала по річках Мещери - Буже і Пре, пам'ятних місць, пов'язаних з іменами Єсеніна С. і К. Паустовського. Керівниками з нашого боку були Костя Колесніченко і Юра Забоснюк.

Хочу коротко поділитися враженнями про похід по Німеччині. Хоча і пройшло з тих пір вже багато років, але в пам'яті залишилися хороша організація походу, мальовничі озера з покритими лісом берегами, повними чорниці та малини, зустрічі з цікавими людьми, екскурсії по Берліну і невеликим, чистим і охайним містечкам, які зустрічалися на нашому шляху. Багато було незвичним. Наприклад, широка популярність в НДР водного туризму, відмінне спорядження - байдарки різних типів з пластиковою оболонкою і декою з кольоровим забарвленням, з вітрильним озброєнням заводського виготовлення і складними візками для їх перевезення. Це і намети з тканин яскравих забарвлень, забезпечені тентами, які не протікають при будь-якому дощі. Вражали чистота і порядок в наметових містечках, де збиралося по кілька сотень відпочиваючих. До речі, намети в Німеччині дозволяється ставити тільки в спеціально відведених місцях. Нам залишалося лише заздрити німцям і шкодувати, що таке спорядження в нашій країні тоді не випускалося. Як образно висловився одного разу після сильного дощу Ю. Шанін, - “У наших наметах можна сховатися від сонця та сорому"!

В на початку 1960-х рр. водний туризм приваблює все більше київських туристів. Важливим етапом в освоєнні ними техніки водних походів стали навчальні збори байдарочників, проведені на Південному Бузі і в Карелії. Виникають водні секції на заводі "Арсенал", в інституті "Гідроприлад", в КПІ. Організовуються походи вихідного дня, далекі походи на травневі свята і під час літніх відпусток. Географія цих походів стала досить великою - від річок і озер Кольського півострова, Полярного Уралу і Таймиру на півночі до гірських річок Середньої Азії, Саян і Алтаю на півдні, від Прибалтики на заході до притоки Олени і Амура на сході. Такі походи організовувалися Клубом туристів Будинку Вчених, клубами "Медик", заводу "Арсенал", "Оріона" та іншими колективами під керівництвом і за активної участі таких відомих київських водників як В. Коструба, Р. Воспитаников, Н. Чорна, Ст. Юровський, Е. Барчук, Ст. Тупікін, Фелікс і Еля Поремские, Ст. Смирний, Р. Ремнев, Н. Васильєв, Р. Симоновський, Р. Ільїна, Ст. Ярмош, С. Тряшин, Л. Нікішин, Ст. Куземко, К. Мациков, В. Мишунин, С. Хотяинцев - всіх не перелічити. У таких походах використовувалися поряд з байдарками надувні човни типу "Лас-5", плоти, катамарани. Походи по річках Європейської частини Радянського Союзу організовували Ю. Єфименко, А .Мудрагель, Р. Любарський, Ст. Іванов, Ст. Лутай. У це час на зміну старим "Променів" і "Ладогам" приходять досконаліші байдарки - "Салюти", а пізніше "Таймени".

Накопичений досвід водних походів ліг в основу збірки "Водні маршрути України", вийшов у 1969 р. у видавництві "Фізкультура і спорт" (Москва) і підготовленого з ініціативи й під редакцією великого ентузіаста самодіяльного туризму Наталії Миколаївни Горбунової, Майстра спорту СРСР.

В 1960-1970 рр. водний туризм розвивається головним чином, як спортивний. Організовуються змагання, зльоти. Створюється група по підготовці інструкторів водного туризму в Київській школі туризму. Популярними у ті роки стали весняні змагання з водного слалому і сплаву на річці Черемош, куди з'їжджалися туристи-водники не тільки з України, а й з Москви, Ленінграда, Риги. Проводилися змагання на річках Рось (в районі с. Хохітва) і Тетерів (в районі с. Велика Піч), на Дніпрі в районі Гідропарку, зльоти на Десенці, приваблювали багатьох учасників.

Спортивний характер водного туризму був природним для тих років, коли більшість байдарочників були молодими. Пізніше, з появою туристських сімей туризм став набувати і "відпочинковий" характер. Тоді багато туристів, наситившись категорійними маршрутами, стали ходити в походи разом з сім'ями дітьми. Ходили по Десні та її притоках Прип'яті, Уборті, Случі, Ворсклі, Удаю, Сулі, Дністра, Південного Бугу, річках Великої на Псковщині, Вілії, Гауе, Игналинским озер, по Західній Двіні і її притоках, Сіверському Дінцю, по Хопру, Мологе, Березині, Оболі, Угрі. У зв'язку з цим не можна не сказати про те позитивному вплив, який чинять водні походи на дітей. Це і пізнавальне значення, завдяки постійному спілкуванню з природою, і виховний, коли дитина долучається до колективізму, вчиться долати труднощі і переймає досвід дорослих, це і гарт, і формування характеру. При цьому найбільший ефект досягається, коли в групі є декілька дітей. У багатьох сім'ях діти, долучившись до туризму з малих років, продовжують займатися ним, ставши дорослими.

Хочеться також відзначити і той позитивний вплив, який чинить туризм, зокрема, водний на процес наукового творчості. Займаючись наукою, стала справою всього мого життя, вважаю, що водний туризм є одним з найбільш ефективних видів відпочинку. Тут поєднуються цілодобове перебування на свіжому повітрі, помірні фізичні навантаження, постійна зміна вражень, повне відволікання від усіх проблем. Все це особливо цінно для працівників, які ведуть переважно малорухливий спосіб життя. Адже не секрет, з яким задоволенням після походу, отримавши заряд бадьорості та енергії, берешся за свою наукову роботу. Не випадково, що серед туристів взагалі, а байдарочників особливо, так багато кандидатів і докторів наук. Досить згадати (я обмежуюся лише водниками) імена академіків Р. Книшова і В. Грінченка, професорів Ст. Лутая, Ст. Литвинова, Ю. Подильчука, докторів наук Л. Нікішина, А. Демченко, Р. Пашкевич, М. Алексюка, В.о Белецкую та ін Так, наприклад, в одній з моїх груп з восьми учасників походу по Полярного Уралу (1969 р.) п'ять згодом стали докторами наук (А. Демченко, Р. Книшов, Р. Пашкевич, А. Закржевский, Ст. Бастун).

Завершуючи ці спогади, вважаю своїм приємним обов'язком назвати імена товаришів, з якими пройшов у 1970-1990 рр. багато сотень кілометрів по річках нашої країни, з якими мене і зараз пов'язують дружні стосунки. Це Володя і Люся Черняки, Лев Шматов, Віля Литвинов, Володя і Еля Гридасовы, сім'ї Любарских, Талиновских, Коликовых, Віталій Радзимовский, Юрій Подыльчук, Валерій Гаврюченков, Володя Чубинський. Багато з них і зараз продовжують активну туристську життя. Хотів би також згадати тих пішохідників, які пересіли на байдарку. Це ветерани туризму Володимир Іванов, Сергій Коробков, Борис Леві, Давид Калеко.

Я називаю особисто знайомих мені людей, з якими доля зводила на життєвому шляху, походи вихідного дня і далеких походах. У Києві, крім названих, існували та інші колективи туристів-водників, спогади яких, я сподіваюся, доповнять мої.

<<< тому | зміст | вперед >>>