Смаль І.В., Барановська О.В.
Культура народов Причерноморья. - 2009. - №176. - С.173-177.

До питання про типізацію та оцінку рекреаційних ландшафтів

Вступ. Із другої половини ХІХ ст. ландшафт, як наукова категорія, опиняється у центрі уваги професійних географів багатьох країн, особливо Росії та Німеччини. Німецькі вчені ототожнювали географію з ландшафтознавством і надавали цьому напрямку наукової винятковості. Це призвело до різкого розмежування фізичної та економічної географії в країнах, які знаходилися під впливом німецької географічної школи [3].

Парадигма "ландшафту" виявилась досить продуктивною. Протягом ХХ ст. практично всі науки географічного циклу більшою чи меншою мірою стали застосовувати поняття "ландшафт" для аналізу просторових взаємозв’язків між природними і соціально-економічними компонентами у межах окремих територій. Не стала винятком і географія рекреації та туризму, яка активно використовує дану наукову категорію для означення низки природних і природно-антропогенних комплексів, у межах яких відбуваються рекреаційні процеси.

Вивченість питання. Німецький географ Отто Шлюттер на початку ХХ ст. принципово вважав людину складовою частиною ландшафту, доводячи, що людина - один із його обов’язкових компонентів. Шлюттер визначав ландшафт через сумарний вплив природного району на органи чуттів і виділяв два їх типи: "Urlandschaft" - ландшафт, який існував до привнесення у нього значних змін, викликаних господарською діяльністю суспільства і “Kulturlandschaft”, тобто ландшафт, створений людською діяльністю, культурою [3, 263-264].

У сучасному ландшафтознавстві на пострадянському просторі аналогом шлюттерівського "Kulturlandschaft" вважається антропогенний ландшафт. Але провідні українські ландшафтознавці віддають перевагу поняттю "культурний ландшафт", розглядаючи антропогенний як різновид культурного ландшафту [2, с. 77].

У Росії академік Лев Берг, який стояв біля витоків вчення про географічний ландшафт, всі свої судження про природні ландшафти проектував і на ландшафти культурні. Думки вченого співзвучні із сучасними уявленнями про ландшафт: "Под именем географического ландшафта следует понимать область, в которой характер рельефа, климата, растительного покрова, животного мира, населения и, наконец, культуры человека сливается в единое гармоничное целое, типически повторяющееся на протяжении известной (ландшафтной) зоны Земли" [1, с. 17].

У 1925 р. Андрій Григорьєв у науковій праці "Задачі і методи економічної географії" розробив принципи класифікації народногосподарських ландшафтів як різновиду культурних. У цьому ж році американський географ Карл О. Зауер у праці "The morphology of landscape" запропонував вважати об’єктом дослідження географії культурний ландшафт, контакт індивідуума з його мінливим середовищем існування.

Подібні і доволі успішні спроби здійснюються і сьогодні [2; 4; 6; 8; 10]. Узагальнюючи дослідницький досвід, буде доречно схематизувати компонентний склад, процес формування культурного ландшафту і його диференціацію як об’єкту дослідження різними гілками географії (рис. 1).

Рис. 1. Схема розвитку і диференціації ландшафту

Запропонована схема дає найбільш загальні уявлення про еволюцію ландшафту. Вона унаочнює механізм перетворення ландшафту із природного в культурний і вказує на напрямки економіко-і соціально-географічних досліджень, де використовується поняття “ландшафт” (географія рекреації і туризму, географія промисловості, географія міст, географія сільського господарства, географія транспорту та ін.).

Постановка завдання і мета дослідження. Сучасні дослідники схиляються до думки, що "загальноприйнята типологічна класифікація ландшафтів поки-що відсутня" [11, с. 38]. Відсутня і детальна типізація рекреаційних ландшафтів через відносно незначну увагу до проблеми. Найбільш вживаним є підхід, запропонований ще у середині 1970-их років московськими вченими під керівництвом професора В. С. Преображенського, згідно якого традиційно виділяють рекреаційно-лікувальний, рекреаційно-оздоровчий, рекреаційно-спортивний та рекреаційно-пізнавальний типи ландшафтів [7; 15]. Доповнити існуючу схему і запропонувати нові підходи до типізації, до якісної та кількісної оцінки рекреаційних ландшафтів - головне завдання пропонованого дослідження. Мета ж вбачається у виділенні типів і видів рекреаційних ландшафтів, аналізі їх функцій, спробі формалізованої оцінки ландшафтів із точки зору сприятливості організації відпочинку у їх межах.

Виклад основного матеріалу. Ландшафт у рекреації та туризмі виконує подвійну роль. З одного боку, це - природне або природно-антропогенне середовище, в якому відбуваються рекреаційно-туристичні процеси, а з іншого - ландшафт - унікальний об’єкт споглядання, тобто туристична атракція, мета туристичної подорожі.

Ландшафт, як природне оточення рекреаційно-туристичної діяльності, формує рівень сприятливості для відпочинку й естетичності відчуттів, які його супроводжують. Перевагу отримують ті країни та окремі регіони, які володіють ландшафтною мозаїчністю і поєднанням на обмежених територіях прибережних, гірських, лісових та інших природних комплексів у різних комбінаціях.

Ландшафти, що стають об’єктами споглядання, належать до унікальних природних утворень, де на перший план виходить один із його складників. Це можуть бути каньйони, унікальні лісові масиви, карсти, водоспади, провалля, кратери вулканів, гори, окремі скелі чи вершини, коралові споруди тощо. Винятковість такого природного об’єкту в поєднанні з розумною рекламою здатна перетворити один такий ландшафт на головну туристичну принаду цілої країни. Прикладами можуть бути каньйон річки Колорадо у США, Великий Бар’єрний риф поблизу Австралії, водоспад Вікторія на річці Замбезі у Південній Африці тощо.

Природа не обділила й українську землю. Димерджі, Карадаг, карстові печери та багато інших рідкісних природних атракцій у Криму, "Долина нарцисів" у Закарпатті, карстові печери Поділля, каньйон Дністра, гранітно-степове Побужжя, річкові долинні комплекси Десни, ділянки незайманих прадавніх букових лісів Карпат, Шацькі озера та інші численні виняткові ландшафти, які притягують до себе десятки тисяч туристів з усіх куточків країни і світу.

На нашу думку, рекреаційний ландшафт і як середовище, в якому відбуваються рекреаційні процеси, і як об’єкт споглядання - різновид культурного ландшафту. Навіть у випадку, коли ландшафт незайманий, але включений до туристичної діяльності для спостереження і споглядання, він стає культурним. Через систему причинно-наслідкових зв’язків ландшафт впливає на людину, її свідомість, сприйняття довкілля та подальшу суспільно-корисну діяльність, а сама людина, лише споглядаючи, залучає неторкану геосистему до власного культурного кола.

В основу типізації рекреаційних ландшафтів як середовища, в якому відбуваються рекреаційні процеси, покладено просторово-функціональний підхід, згідно якого виділено кілька типів (лікувально-оздоровчі, спортивно-туристичні та інші) та видів рекреаційних ландшафтів, таких як бальнеологічні, підводні коралові, сакральні тощо (рис. 2).

Рис. 2. Функціональні типи та види рекреаційних ландшафтів

Підставою для виділення функціональних типів рекреаційних ландшафтів є їх роль і значення у забезпеченні відновлення психофізичної енергії та реалізації базових фізіологічних та соціальних потреб людини (табл. 1). Слід мати на увазі, що у більшості випадків йдеться про домінуюче призначення, тоді як для різних типів ландшафтів притаманна взаємопов’язаність, комплексність функцій. Скажімо, при організації рекреаційної діяльності відновлення життєвих сил, так само як і відпочинок чи самовдосконалення забезпечується у межах більшості функціональних типів рекреаційних ландшафтів.

Таблиця 1.