ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ




СЛОБОДЕНЮК Ельвіра Василівна

УДК: 316.472.4+379.85

ТУРИЗМ ЯК ЧИННИК ГУМАНІЗАЦІЇ ВІДНОСИН МІЖ НАРОДАМИ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії


АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук







Київ - 2003

Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Київському університеті туризму, економіки і права Міністерства освіти і науки України (кафедра філософії і соціальних наук)

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Науменко Геннадій Пилипович, Інститут туризму Федерації профспілок України, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, професор Розова Тамара Вікторівна, Національний інститут стратегічних досліджень при Президенті України, головний консультант

кандидат філософських наук, доцент Бойченко Михайло Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії науки і культурології, м. Київ.

Захист відбудеться 23 січня 2004 р. о 1400 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 18 грудня 2003 р.

Вчений секретарСпеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук Ситниченко Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з найсуттєвіших тенденцій світового розвитку другої половини ХХ - початку ХХІ століть стало глобальне розширення сфери туризму, яка характеризується тимчасовим і добровільним переміщенням (входженням, "зануренням") масових людських потоків в інше географічне, природне та соціокультурне середовище з метою здійснення подорожі (мандрівки). Це зумовлено інтенсивним збагаченням спектра вітальних, культурних і духовних потреб сучасної людини, поглибленням багатоаспектної взаємодії соціумів, універсалізацією та глобалізацією системи економічних, політичних, культурних і комунікативних зв'язків, а також розвитком засобів комунікації.

Водночас такі масові подорожі людей в інше соціокультурне середовище прискорюють процеси економічної та культурної взаємодії соціумів, інтенсифікують щільність міжкультурної комунікації.

Лише безпосередній живий контакт індивідів, які представляють різні регіони, країни та континенти планети (або віддалені один від одного регіони однієї країни), може створити ситуацію екзистенційного взаєморозуміння, емпатії, довіри, солідарності. Масовість таких безпосередніх контактів і забезпечує туризм, водночас гуманізуючи безособові висококультурні або навіть конфронтаційні економічні, політичні, міжетнічні зв'язки. За наявності багатьох глобалізаційних факторів, що посилюють економічну, політичну, міжцивілізаційну напруженість у сучасному світі, туризм відноситься до таких чинників, котрі мають значний потенціал для гуманізації відносин між індивідами, соціумами, народами, країнами та групами країн. Створюючи нові робочі місця, розвиваючи не тільки об'єкти рекреаційної індустрії, але й суміжні з нею галузі, сприяючи охороні природних, історико-культурних пам'яток, а також взаємопроникненню культур, взаєморозумінню та толерантності між представниками різних соціумів, самовдосконаленню та самореалізації особистостей, встановленню людиномірних довірливих відносин, туризм виконує на планеті не лише рекреаційну, але і важливу гуманізуючу й інтегруючу функцію, формуючи певні фундаментальні засади глобальної солідарності. Адже саме на засадах високого ступеня солідарності та координації узгоджених дій світове співтовариство зможе подолати комплекс глобальних загроз, котрі зумовлюють проблемність виживання самого людства.

Значущість туризму як особливого соціокультурного феномена потребує його соціально-філософського дискурсу, заснованого на дослідженні ієрархії матеріальних, соціальних, культурних і духовних потреб людини, особливостей комунікації індивідів у процесі туристичної подорожі, а також взаємодії їх світоглядних і ціннісних орієнтацій, осягненні процесу розширення горизонтів свідомості та "життєвого світу" соціального суб'єкта, аналізі процесу витлумачення смислів іншої соціокультурної реальності в ході зустрічі з нею.
Особливої актуальності темі дослідження надає не лише ситуація глобальних трансформацій сучасного світу, але й вибір Україною європейського вектора розвитку, необхідність побудови в ній демократичного, відкритого громадянського суспільства. Цілісна ж філософська реконструкція конкретних механізмів діалогу культур (одним з яких і є туризм), поєднання в ньому універсальних та особливих вимірів, цінностей, "життєвих світів" дозволяє сучасній соціальній філософії бути не лише спостерігачем, але й безпосереднім учасником комунікативного, герменевтично-феноменологічного повороту сучасної філософської думки.

Зв'язок дослідження з науковими програмами. Дослідження виконано в контексті планів науково-дослідної роботи кафедри філософії і соціальних наук Київського університету туризму, економіки і права (тема затверджена Вченою радою університету від 18 березня 1998 р., протокол № 4) та є складовою Державної програми розвитку туризму на 2002 - 2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583.

Ступінь наукового дослідження проблеми. Перші спроби соціально-філософського аналізу феномена туризму започатковано в Україні лише декілька років тому у зв'язку зі швидким розширенням сфери туристичної науки та освіти в нашій державі. Серед український дослідників, які заклали засади соціально-філософського дослідження туризму, варто назвати таких авторів, як: В.Г.Антоненко, В.С.Горський, С.В.Горський, І.А.Зязюн, О.І.Левицька, Я.В.Любивий, В.В.Лях, В.А.Малахов, Г.П.Науменко, В.С.Пазенок, Т.С.Пархоменко, Ф.М.Рудич, В.К.Федорченко, В.І.Цибух, М.В.Цюрупа, Ю.І.Яковенко, П.Л.Яроцький та ін. В.С.Пазенок пропонує комплексну програму дослідження філософії туризму, яка охоплювала б соціально-філософську феноменологію, герменевтику, антропологію та праксеологію туризму. В деяких інших роботах розкривається роль туризму як важливого чинника взаємозближення та культурної взаємодії народів (В.Г.Антоненко, В.В.Лях), глобальної синергії культур (Я.В.Любивий), засобу розвитку моральної та екологічної свідомості, осмислення буття людини (І.А.Зязюн, О.І.Левицька), впливу на політичну культуру політичних еліт різних держав сучасного світу (Ф.М.Рудич). Вивчається паломницький туризм як важливий засіб духовного піднесення індивідів (П.Л.Яроцький), а також аналізуються соціологічні аспекти туризму (С.В.Горський, Ю.І.Яковенко). Т.С.Пархоменко досліджує туризм у філософсько-антропологічному аспекті задоволення основних фізіологічних і духовних потреб людини.
Разом з тим, у зазначених працях ще недостатньо досліджені питання глибинної екзистенційної комунікації в туризмі, можливої зміни культурних горизонтів свідомості в результаті туристичної подорожі, впливу туризму на формування та трансформацію світоглядних і ціннісних орієнтацій соціальних суб'єктів, динаміка зміни конфігурації потреб індивідів у процесі подорожі, а також стадії комунікативного процесу в туризмі.

Звертаючись у роботі до розгляду означених проблем, автор спирається на основні поняття та принципи осягнення соціального буття в його різноманітних вимірах, феномена культури та місця особистості в ній, засад і характерних рис громадянського суспільства та умов його формування, сформульовані представниками сучасної вітчизняної філософської думки, такими як Є.К.Бистрицький, І.В.Бичко, І.В.Бойченко, М.О.Булатов, А.М.Єрмоленко, В.П.Загороднюк, В.П.Іванов, А.Т.Ішмуратов, В.В.Кізіма, В.Г.Кремень, С.Б.Кримський, В.С.Лук'янець, В.В.Лях, М.М.Мокляк, В.С.Пазенок, Б.О.Парахонський, М.В.Попович, В.А.Рижко, Т.В.Розова, Л.А.Ситниченко, В.Г.Табачковський, Н.В.Хамітов, В.І.Шинкарук, О.І.Яценко та ін.

Виважений філософський, соціально-філософський дискурс феномена туризму був би також неможливий без праць зарубіжних філософів, присвячених дослідженню комунікативних механізмів і соціально-онтологічних засад зустрічі, діалогу, комунікації культур, "мотиву чужого" в сучасній філософії. Йдеться, насамперед, про праці К.-О.Апеля, Б.Вальденфельса, В.Вельша, Ю.Габермаса, П.Гайденко, С.Гантінгтона, В.Гьослє, О.Гьофе, Е.Гуссерля, В.Ріделя, Е.Соловйова, К.Ясперса.

Всебічному осягненню туризму як соціокультурного феномена присвячено також роботи зарубіжних авторів - теоретиків і практиків туризму, таких як Д.Джафарі, М.І.Кабушкін, В.О.Квартальнов, П.Келлер, Х.Л.Зореда, Е.Файос-Сола, Ф.Франжіаллі, Х.Ханджух, П.Шеклфорд.

Об'єктом дослідження є туризм як особливий соціокультурний феномен у його особистісному, комунікативному та інституційному вимірах та способи трансформації ним міжнародних інтеркультурних взаємин.

Предметом дослідження є світоглядні, екзистенційні, ціннісно-орієнтаційні інтенції гуманістичної свідомості соціальних суб'єктів туристичної комунікації як чинник гуманізації відносин, котрі виникають між найрізноманітнішими суб'єктами цієї комунікації, в тому числі між народами.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення впливу світоглядних, екзистенційних, ціннісних орієнтацій суб'єктів міжкультурної туристичної комунікації на гуманізацію відносин між індивідами, спільнотами, культурами та народами.

Реалізація цієї мети вимагає вирішення таких дослідницьких завдань:

- розкрити соціально-філософський сенс туризму як соціокультурного явища та його роль у формуванні демократичних цінностей;
- з'ясувати місце філософського дискурсу туризму в царині новітніх філософських концепцій;
- реконструювати внутрішній механізм зміни ціннісних орієнтацій та людських потреб в процесі туристичної діяльності;
- дослідити основні стадії туристичної комунікації та розкрити її глибинне значення для процесу глобальної взаємодії культур, встановлення та розвитку взаєморозуміння та довіри між народами;
- виокремити екзистенційний, діалогічний пласт людського спілкування в процесі туристичної діяльності як принципово важливої засади розв'язання проблеми "зіткнення" культур;
- розглянути філософську рефлексію туризму як соціокультурного феномена крізь призму сучасного комунікативного повороту в філософії та "реабілітації" в ній практичної складової;
- здійснити всебічний аналіз ролі міжнародних туристичних організацій, інших національних і міжнародних інституцій для гуманізації взаємин між народами.

Теоретико-методологічна база дисертації. Теоретико-методологічну основу дисертації становлять твори класиків світової соціальної філософії та ті праці сучасних філософів, в яких формулювалися та розроблялися філософські ідеї, принципи, категорії та поняття, котрі набувають засадничого сенсу при всебічному дослідженні сутності, структури, конкретних механізмів і гуманістичних перспектив спілкування різних культурних і життєвих світів. Дисертація виконана у руслі основних підходів, сформованих представниками Київської філософської школи з проблем світогляду, ціннісних орієнтацій, комунікації, сфер суспільного життя, гуманізму, особистості та різноманітних форм життєвого досвіду. Крім того, при соціально-філософському аналізі туризму використовувалися екзистенціальний, феноменологічний, синергетичний, праксеологічний, "соціально-сферний" та інші підходи.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в українській філософській думці здійснено цілісний соціально-філософський аналіз туризму як складного соціокультурного феномена в аспекті його всебічного впливу на гуманізацію суспільних відносин, у тому числі й взаємин між народами, в контексті входження України до європейського та світового економічного та культурного простору.

В результаті дослідження дисертант дійшов наступних висновків, яким притаманна наукова новизна:

- доведено, що автентична гуманістична сутність туризму як соціокультурного феномена полягає у реалізації особистої свободи як фундаментальної умови людського буття, а також у сприянні формуванню таких демократичних цінностей, як толерантність, плюралізм, відкритість, розбудові справедливої та солідарної міжнародної спільноти;
- з'ясовано, що теоретична концептуалізація гуманістичного, комунікативного, аксіологічного, когнітивного аспектів проблеми туризму засвідчує її органічну приналежність до герменевтично-феноменологічного проекту новітньої філософії, спрямованого на всебічне осягнення феномена "іншого" буття людини;
- доведено, що в процесі тимчасового входження туристів у нове географічне, природне та соціокультурне середовище витворюються їх світоглядні та ціннісні орієнтації, відбувається розширення культурного горизонту свідомості, трансформація життєво-ціннісних настанов;
- встановлено, що витоком туристичної активності є сукупність потреб людини, де інтегровано переплітаються і співіснують природні, базові (у відновленні фізичних і духовних сил, русі, контактi з природою), пізнавальні (у пізнанні світу та самопізнанні, інтерес до незвичних природних та історико-культурних об'єктів, культури, світогляду, цінностей та способу життя різних народів) та духовно-практичні потреби;
- показано, що у процесі безпосереднього, діалогічного спілкування представників культури одного соціуму з іншим встановлюються, поглиблюються та розвиваються відносини взаєморозуміння та довіри між народами як принципово важлива засада для спільного розв'язання соціальних, економічних та екологічних проблем, пошуку конкретних механізмів подолання "конфлікту культур і цивілізацій";
- обґрунтовано доцільність виокремлення щонайменше трьох стадій комунікативного процесу в туризмі: до подорожі (формування настанов на подорож), під час подорожі (безпосередній контакт туристів з представниками приймаючої сторони) і після подорожі (імплементація індивідами, які повернулися з подорожі, набутих культурних, світоглядних, ціннісно-орієнтаційних знань і способів ставлення до дійсності у власному соціальному середовищі);
- доведено, що, на відміну від негативних наслідків глобалізації, пов'язаних, насамперед, з діяльністю транснаціональних корпорацій, туризм збагачує глобалізаційні процеси культурного солідаризму та толерантності, що сприяє конструктивній взаємодії різних соціальних суб'єктів, створенню засад співробітництва при збереженні самобутності кожного з них;
- встановлено, що філософський дискурс структури та функцій суб'єкт-суб'єктного, діалогічного виміру туристичної діяльності виступає однією з істотних складових комунікативного повороту в сучасній філософії, "реабілітації" її практичної компоненти;
- розкрито гуманізуючу роль міжнародних туристичних організацій як соціальних інституцій, котрі проводять цілеспрямовану політику щодо покращення відносин між народами, та виявлено, що відповідна регуляція глобальних самоорганізаційних соціально-екологічних процесів є співзвучною людиновимірним закономірностям соціального буття;
- показано, що зустріч і взаємодія культур, яка має місце в туристичній подорожі, потребує активної регуляції з боку Всесвітньої туристської організації (ВТО), а також національних парламентських, урядових та інших державних і громадських інституцій у напрямку гуманізації відносин між ними.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Отримані результати дисертаційного дослідження важливі як в теоретичному, так і в практичному значенні. Для соціальної філософії феномен туризму є плідним полем для дослідження тому, що через нього розкриваються ті інноваційні зміни, внаслідок яких соціальна структура стає більш плинною, а динамічні соціальні процеси набувають людиномірної, гуманізованої якості.

Крім того, завдяки соціально-філософському дискурсу туризму стають виразнішими важливі аспекти процесу глобалізації, а також конкретні механізми становлення єдиного планетарного соціального організму. Туризм є чинником суттєвих трансформацій індивідуальної та суспільної свідомості, що також є предметом дослідження для соціальної філософії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості акцентуації уваги державних органів і туристичних організацій не тільки на бізнесових, але й на соціально-, культурно- та особистісно-розвиваючому значенні туризму, його гуманізуючій місії. Концептуальні ідеї та фактологічний матеріал дисертації можуть бути використані у підготовці навчальних курсів з соціальної філософії, психології, соціології, політології, історії, культурології, етики, у курсах з філософських проблем туризму вищих навчальних закладів, на факультетах і відділеннях туристичного профілю. Отримані результати можуть стати важливим теоретико-практичним підґрунтям роботи по реалізації Державної програми розвитку туризму на 2002 - 2010 роки в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні концептуальні ідеї та положення дисертації апробовані: на Міжнародному науковому семінарі Ради Європи "Сталий розвиток туризму: взаємодія економічних, культурних, соціальних, наукових і природних інтересів" (м. Марібор, Словенія, 1998 р.), ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Туризм в Україні: економіка і культура" (Світязь, 1998 р.), Міжнародному колоквіумі Ради Європи "Туризм і навколишнє середовище" (м. Рига, Латвія, 1999 р.), Кримському міжнародному туристичному самміті та засіданні Ради по туризму Співдружності Незалежних Держав (СНД) (м. Ялта, 2002 р.), Практикумі Всесвітньої туристської організації з питань світової туристичної політики (м. Мадрид, Іспанія, 1998 р.), аспірантських читаннях у Київському університеті туризму, економіки і права "Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади" (м. Київ, 2000 р.), "ХХІ століття і сучасна науково-практична інноваційна культура" (м. Київ, 2001 р.) і "Туризм і проблеми соціоекономічного, правового та культурного розвитку сучасного українського суспільства" (м. Київ, 2002 р.), а також міжнародних науково-практичних конференціях "Туризм на порозі ХХІ століття: освіта, культура, екологія" (м. Київ, 1999 р.) і "Туризм у 21-у столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості" (м. Київ, 2001 р.).

Концептуальні проблеми, окреслені у дисертації, опрацьовувалися автором під час роботи по розробці Програми розвитку туризму в Україні до 2005 р., концепції Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 р., змін і доповнень до Закону України "Про туризм", а також при підготовці Збірника нормативно-правових актів "Туризм в Україні" в 5-ти томах.

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у 8 авторських публікаціях, з яких 4 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації випливає з поставленої мети та завдань, які зумовили логіку побудови дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що включає 311 позицій, з яких 95 - іноземними мовами.

Обсяг роботи (без списку використаних джерел) - 174 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовано ступінь наукового опрацювання теми, сформульовано мету, завдання, наукову новизну дослідження, визначено його об'єкт, предмет, теоретико-методологічну базу та розкрито практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі "Туризм - система відтворення та розвитку сучасної людини" аналізуються соціально-філософські сутнісні характеристики туризму як масового тимчасового "входження" великих груп індивідів в інші ціннісні світи, що породжує ще недостатньо досліджені інноваційні процеси в сучасному суспільстві, істотно впливає на систему потреб людини, особливості її спілкування з іншими індивідами, формування й трансформацію її світогляду, а також викликає певні зміни в системі суспільних відносин.

У підрозділі 1.1. "Масове переміщення індивідів в інше соціокультурне середовище як соціально-філософська проблема" детально розглянуту праці вітчизняних і зарубіжних авторів, які започаткували соціально-філософський аналіз феномена туризму. В роботі акцентовано увагу на тому, що туризм є важливим інструментом соціального розвитку, а його вміле використання виводить економіку країн на якісно новий рівень, забезпечує державам розвиток територій, залучення додаткової робочої сили, швидкі та високі прибутки, відчутний прогрес у всіх сферах суспільного життя. Наголошено також на універсальній природі туризму як багатовимірного явища та типу людської діяльності, комплексність і всеосяжність яких зумовлюється сукупністю складових психофізіологічної організації, внутрішнього світу, духовного життя та світогляду самої людини, її прагненням до пізнання навколишнього світу, саморозвитку, встановлення гуманізованого контакту з іншими народами та культурами. Саме таке розуміння туризму як "входження" індивідів в інше соціокультурне середовище, зустріч і діалог з ним не лише на особистісному, але й інституційному рівні зумовлює нагальну необхідність соціально-філософського аналізу цього феномена.

Потрапляючи з різних причин в інше географічне та соціокультурне середовище, інший регіон своєї чи чужої країни, індивід або група індивідів зазнають певного культурного та комунікативного впливу, набувають нового досвіду. Це може досить відчутно позначитися на характері соціального сприйняття ключових життєвих цінностей та орієнтацій індивідів та їх груп, вплинути, навіть змінити їхні світоглядні принципи та переконання, дозволяє зрозуміти не лише нові якості навколишнього світу, але й відкрити нові, досі невідомі сторони власного глибинного єства. Тому ці процеси, що стають сьогодні масовими, потребують поглибленого соціально-філософського, екзистенціального, феноменологічного, герменевтичного, антропологічного, культурологічного дослідження.

У підрозділі 1.2. "Система потреб людини та туризм" теоретично реконструюється той специфічний комплекс потреб людини, який задовольняється туризмом і який має достатню мотиваційну силу, щоб спонукати сотні мільйонів людей у світі до туристичних подорожей.
У туристичній життєдіяльності людина реалізує різноманітні потреби: рекреаційні та емоційно-чуттєві (у задоволенні від краси природи, історичних і культурних пам'яток, а також емоційно орієнтованому спілкуванні з іншими індивідами як всередині туристичного середовища, так і з представниками місцевого населення), пізнавальні (у більш глибокому, аніж за звичайних умов, пізнанні та осягненні іншого "життєвого світу") та потреби у самореалізації.
Як доводять результати дослідження, соціально-філософський аналіз потреб людини подорожуючої набуває особливого сенсу, адже вони розглядаються в контексті суспільних потреб. Туристи є, як правило, найбільш динамічною частиною суспільства, і тому можна зі значною мірою вірогідності стверджувати, що вони мають найрозвиненіші суспільні потреби. Більше того, туристична діяльність сприяє не тільки задоволенню, але й розвитку потреб як її суб'єктів, так і суспільства в цілому, причому ці потреби спрямовані переважно у суспільно корисному напрямку.
У підрозділі 1.3. "Туристична діяльність у контексті сфер суспільного життя" показано, що туристична діяльність реалізується в усіх основних сферах життєдіяльності суспільства: матеріально-виробничій, соціальній, політичній та духовній. Аналіз цієї діяльності крізь призму сфер суспільного життя дозволяє виявити співвідношення матеріальних і духовних аспектів у феномені туризму, міру його залежності (або незалежності) від інших складових суспільного життя.

Дослідження показує, що туристична діяльність пов'язана з усіма сферами життєдіяльності суспільства, а найтісніше - з матеріальною та духовною, які є власне сферами побутування туризму та тісно пов'язані з самою його сутністю та природою. Соціальна та політична сфери життєдіяльності суспільства також пов'язані з туризмом, хоча ставлення його суб'єктів до них дещо інше, оскільки на час подорожі вони тимчасово самовилучаються з повсякденних, звичних соціальних і політичних відносин і занурюються у позитивні відносини доброзичливості та солідарності на противагу рутині звичайного повсякдення.
Підрозділ 1.4. "Туризм як різновид соціальної комунікації" присвячено розгляду особливостей процесу комунікації в туризмі як важливого гуманістично орієнтованого аспекту міжособистісної та міжсоціумної комунікації.
У роботі виокремлені три основні стадії або етапи комунікативного процесу в туризмі. По-перше, - комунікація туриста у власному найближчому соціальному оточенні (сім'я, друзі) з приводу своєї майбутньої подорожі ще до початку її здійснення. По-друге, - комунікація з навколишнім природним і соціокультурним середовищем під час самої туристичної мандрівки. Саме тут відбувається безпосередня комунікація між представниками різних народів, соціумів, культур. По-третє, - комунікація туриста у власному первинному соціальному середовищі після повернення з подорожі.
Міжнародним співтовариством цей процес найвірогідніше сприймається як формування, функціонування та розвиток певної інфраструктури, яка, з одного боку, забезпечує постійний безпосередній контакт соціокультурних систем різних народів, а з іншого боку, в цій взаємодії поступово формується єдиний глобальний соціокультурний простір при збереженні самобутності національних культур.

Важливими є також рівень і глибина безпосередньої міжкультурної комунікації. Рівень комунікації визначається рівнем освітньої, моральної, культурної підготовленості суб'єктів, а також їх цільовою, мотиваційною та тематичною налаштованістю на ту чи іншу комунікацію, бажанням розкрити власну екзистенцію та віднайти "узгодження" з екзистенцією людини, яка є представником іншого народу, відмінної соціокультурної спільноти.
Результат такої комунікації не зникає безслідно, а зберігається у соціокультурній пам'яті суб'єктів і є відправною точкою наступної комунікації суб'єкта, що супроводжується збагаченням внутрішнього культурно-духовного світу в межах власного соціокультурного середовища. Внаслідок цього зміст і основні ідеї іншої культури та способу життя певною мірою стають "своїми", "привласнюються". Отже, хоча у туристичній комунікації бере участь лише певна частина членів того чи іншого соціуму, проте крос-культурна комунікація між соціумами та народами аж ніяк не вичерпується результатами спілкування безпосередніх учасників туристичної подорожі, а розповсюджується на обидва соціуми або переважну їх частину.

Туристична комунікація, котра має масовий, безпосередній та насичений людськими смислами характер, є одним з найпотужніших чинників встановлення довіри між народами та гуманізації відносин між ними.

У підрозділі 1.5. "Формування та зміна світоглядних орієнтацій, трансформація культурного горизонту та переосмислення життєвих цінностей у Homo viator (людини подорожуючої)" на засадах праць відомих вітчизняних і зарубіжних філософів досліджено вплив феномена туризму на світогляд людини, а також систему цінностей соціуму в цілому.
Відомо, що в процесі міжкультурної комунікації відбувається певна трансформація ціннісних орієнтацій туристів, яка втілюється в переосмислення власних життєвих цінностей, наповнення їх гуманістичними смислами та спрямованістю. Йдеться не лише про вплив на людей зустрічі з іншим, чужим буттям, але й про відкриття ними неусвідомлюваних раніше особливостей власного культурного горизонту, який повніше розкривається лише після повернення з туристичної подорожі. Тому, як доводиться в роботі, відбувається не тільки пізнання іншого буття, але й певне культурне та соціальне самопізнання. Глибина й ефективність такої крос-культурної комунікації визначається тим, як цей процес активізує екзистенційні структури особистості, її світогляд, ціннісні орієнтації та горизонти культурного освоєння світу. Це ж визначає людиновимірний гуманістичний зміст комунікації між культурами, соціумами, народами, що реалізується у туризмі.
У другому розділі "Роль туризму в гуманізації відносин між народами" розкривається гуманізуюча роль туризму на тлі негативного впливу деяких інших чинників глобалізації. Політика глобалізації, яку нав'язують світовому співтовариству транснаціональні корпорації, на сьогодні аж ніяк не вирівнює шанси різних соціальних суб'єктів (окремих індивідів, спільнот) на гармонійний розвиток, а лише закріплює та поглиблює існуючу нерівність. І лише деякі соціальні "стабілізатори", до яких, безумовно, відноситься і туризм, пом'якшують світову конкуренцію та створюють платформу для подолання надмірних соціальних антагонізмів.

У підрозділі 2.1. "Конкретизація гуманістичних ідей в умовах глобалізованого суспільства" аналізуються різні тлумачення поняття гуманізму в залежності від культурно-історичної епохи та соціального контексту, в якому знаходиться суб'єкт тлумачення цього поняття. У сучасному суспільстві, що глобалізується, гуманізм має передбачати взаєморозуміння та поглиблення кооперації основних соціальних суб'єктів у розв'язанні глобальних соціально-екологічних проблем.

За цих умов розвиток туризму є реальною альтернативою тим цивілізаційним процесам, котрі збільшують напруженість у сучасному світі. Туристична діяльність, гуманізуючи відносини між народами, може протидіяти суперництву, протистоянню та недовірі, котрі продовжують існувати в сучасному світі. Туризм пом'якшує економічну поляризацію світу, створюючи робочі місця в країнах, що розвиваються, привносячи у ці держави досягнення культури, науки і техніки, поліпшуючи політичні відносини між країнами, умови для постійного спілкування великих груп представників різних культур, народів, цивілізацій.

У підрозділі 2.2. "Туристична комунікація та діалог цивілізацій" показано, що туризм, маючи складові соціальної взаємодії та комунікації, виконує по відношенню до інших сфер життєдіяльності суспільства здебільшого функцію комунікації, котра орієнтована передусім на встановлення відносин довіри та взаєморозуміння, стимулює взаємодію інших сфер життєдіяльності суспільства, спрямовує соціальну взаємодію в русло солідарності, створює передумови координації сумісних дій великих груп людей.

Сфера туризму є сферою глобальної міжособистісної комунікації, котра підготовлює, забезпечує, поширює та поглиблює взаємодію соціумів, етносів, народів, країн. Туризм виконує важливу роль мережі гуманістично орієнтованої комунікації, котра є засобом і регулятором взаємодії між суспільними організмами, які належать до найрізноманітніших соціальних систем, гуманізуючи відносини між ними, зближуючи їхні ціннісні орієнтації, розширюючи можливості узгодження, координації їхніх сумісних дій відповідно до природних, економічних, соціальних, політичних, історичних, культурних умов кожного з них.

У підрозділі 2.3. "Місце туризму в гуманізації суспільних відносин як імперативу сучасного світового розвитку" показано, що ефективно та своєчасно розв'язувати нагальні проблеми розвитку людство зможе лише у тому разі, коли ці завдання не тільки глибоко усвідомлюватимуться на особистісному рівні більшістю мешканців планети, але коли це розуміння експлікуватиметься та закріплюватиметься у міжособистісній комунікації індивідів незалежно від їхнього соціального, національного, мовного, культурного статусу. Важливу роль у цьому відіграє та ще більшою мірою відіграватиме у майбутньому туристична діяльність, що не тільки органічно супроводжується та значною мірою активізує, прискорює та поглиблює процеси взаємодії, взаємовпливу, взаємопроникнення та взаємозбагачення культур як результат безпосереднього спілкування носіїв гуманітарних цінностей направляючого та приймаючого суспільств (туристів і місцевого населення); мережа туристичної комунікації вбачається медіумом глобальної синергії культур, тобто їх розвитку та вдосконалення при безумовному збереженні самобутності.
У третьому розділі "Значення діяльності туристичних організацій для гуманізації відносин між народами" показано, що, окрім самоорганізаційних механізмів, у сфері туризму реалізуються суттєві елементи цілеспрямованої організації, в межах якої здійснюється комплекс організаційних, інформаційних, виховних, просвітницьких заходів, розроблюваних і впроваджуваних ООН через Всесвітню туристську організацію, національними туристичними адміністраціями, іншими державними та громадськими організаціями та спрямованих на вироблення ідеології, політики та етики туристичної діяльності, формування масової "туристичної свідомості".

Підрозділ 3.1. "Вплив соціальних інституцій на самоорганізацію глобальних соціокультурних процесів" присвячено аналізу сенсу інституціонального виміру самоорганізаційних глобальних соціокультурних процесів.

Туристична діяльність через систему відповідних соціальних інституцій спричинює безпосередню (шляхом прямого контакту своїх представників) людиноцентровану гуманізовану комунікацію соціумів, а також їх взаємодію на основі вироблених у соціальному дискурсі гуманізованих і людиноцентрованих параметрів порядку (в тому числі й соціальних), орієнтуючи на гуманітарні цінності, соціальні програми, проекти, цілі, ідеали, та сприяє самоорганізації гуманного глобального соціуму.

У підрозділі 3.2. "Гуманізуюча політика міжнародних туристичних організацій та формування загальноцивілізаційних цінностей" показано, що Всесвітня туристська організація (ВТО), інші міжнародні організації, виробляючи механізми захисту міжнародного туристичного середовища, яке охоплює людину, природу, суспільні відносини та культуру, роблять значний внесок у гуманізацію відносин між народами. Досліджується концептуальна та організаційна діяльність ВТО по розробці та впровадженню світової туристичної політики та стратегії, програм, актів, декларацій, інших документів, таких, зокрема, як Глобальний етичний кодекс туризму, спрямованих на формування так званої "туристичної свідомості", що оптимізує спілкування туристів з приймаючим суспільством через створення умов для найбільшого розуміння відвідувачем звичаїв, вірувань і поведінки місцевого населення та водночас утримання від наголосу на економічних, соціальних і культурних відмінностях. Така етична позиція туристів значно сприяє гуманізації відносин між народами.

У підрозділі 3.3. "Феномен туризму в контексті глобальної синергії культур" обґрунтовано роль туристичної комунікації як передумови розв'язання невідкладних соціальних і моральних проблем сучасного світового соціуму, створення всіма членами глобального співтовариства моделей глобальної співпраці. Ці моделі мають на меті досягнення більш високого рівня соціального та екологічного розвитку, пом'якшення напруженості між регіонами планети, подолання бідності та тероризму, поляризації суспільства шляхом інтенсифікації співтворчості соціальних суб'єктів у глобальних системах комунікації.

Особливого методологічного сенсу набуває соціально-філософський аналіз можливостей узгодження практичних інтенціональностей соціальних суб'єктів у розвитку їхніх здібностей, моральних і соціально орієнтованих якостей для досягнення більш високого морально-духовного стану суспільства і, відповідно, більш сприятливого екологічного балансу з природою, а також більш високого рівня економічної, технологічної, правової безпеки.

У Висновках підводяться підсумки, узагальнюються результати дослідження, визначаються напрями подальшого аналізу проблеми.

Підхід до туризму як до масового тимчасового переміщення великих груп людей в інше соціокультурне середовище відкриває можливість усвідомити його не як пересічне життєве явище, але як комплексний соціальний процес, що супроводжується формуванням нових соціальних структур та інфраструктур, а також спричинює глибокі трансформації в індивідуальній та суспільній свідомості.

Проведене дослідження розкриває важливу роль туризму в задоволенні цілого комплексу потреб людини, починаючи з базових, фізіологічних і закінчуючи пізнавальними, культурними, духовними, самореалізаційними. Завдяки туризму, людина може пізнати не тільки навколишній світ, життя та культуру інших народів, але й випробувати себе у незвичних екстремальних ситуаціях, а також більш глибоко пізнати та зрозуміти культуру свого народу, власний культурний горизонт сприйняття та розуміння світу.

Дослідження також засвідчує, що туризм є важливим чинником позитивної глобалізації сучасного соціуму, який сприяє перетворенню протистояння культур в їх діалог, збереженню природної та культурної спадщини, створює нові зони соціальної зайнятості та, за самою своєю природою, має більший, ніж інші суспільні феномени, потенціал щодо створення атмосфери взаєморозуміння та довіри між народами.

Дуже важливими для соціально-філософського аналізу є безпосередні людиновимірні контакти великої кількості людей, які здійснюються практично по всій планеті. Такого роду контакти, які переростають у взаємодію, комунікацію, взаєморозуміння та мають наслідком довіру й солідарність, що встановлюються між народами, не можуть бути досягнуті лише через засоби масової інформації, можливі виключно за безпосереднього спілкування людей, що здійснюється під час туристичної подорожі.
Поглиблений аналіз сфери туризму вносить певні інновації в розуміння підвалин формування та особливостей змін світоглядних і ціннісних орієнтацій в сучасну добу, оскільки в процесі міжкультурної, міжсоціумної комунікації, спричинюваної туризмом, відбувається осмислення та переосмислення туристами життєвих цінностей, світоглядних орієнтацій та культурних горизонтів власної свідомості.
Проведене дослідження доводить, що туристична діяльність соціальних суб'єктів, котра здійснюється за сприяння туристичних організацій і державних органів, надає комунікації між народами гуманоцентрованого змісту, активізує екзистенційні виміри особистості, формує світоглядні та культурні критерії особистості, що визначальним чином впливає на встановлення атмосфери взаєморозуміння та довіри як між індивідами, так і між народами, які вони репрезентують.

Для України, як і для багатьох країн світу, туризм є стимулюючим чинником вдосконалення суспільних відносин, становлення неформальних соціальних інститутів, котрі конституюються як суттєві складові громадянського суспільства. Водночас в умовах демократичного суспільства самоорганізація соціальних інститутів "знизу" стає більш цивілізованою, все більш відповідною еталонам демократії та свободи особистості.
Таким чином, туризм, за умови його належної організації, є ефективним соціальним інститутом, який може продуктивно розв'язувати невідкладні соціальні та моральні проблеми сучасного світового співтовариства, прискорювати вироблення ним моделей, програм і стратегій глобальної співпраці у напрямку подолання бідності та породжуваного на її ґрунті тероризму, пом'якшення напруженості між регіонами планети, досягнення якісно нового рівня суспільного розвитку.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Слободенюк Е.В. Вплив подорожі та туризму на культурний розвиток людини // Мультиверсум: Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп. ред. В.В.Лях. - Вип. 26. - К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 186-193.
2. Слободенюк Е.В. Гуманізація: філософські засади розвитку міжнародного туристичного співробітництва в умовах глобалізації // Наукові записки КІТЕП: Щорічник / Редкол.: Пазенок В.С. (голова) та ін. - К.: КІТЕП, 2001. - Вип. 2. - К.: Знання України, 2002. - С. 41-57.
3. Слободенюк Е.В. Філософський аналіз мотивації туризму та туристського іміджу // Мультиверсум: Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп. ред. В.В.Лях. - Вип. 30. - К.: Український Центр духовної культури, 2002. - С. 216-235.
4. Слободенюк Е.В. Філософський аспект туризму як моделі соціального розвитку // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - Вип. 46. - К.: Київський ВПЦ Університет, 2002. - С. 16-21.
5. Slobodeniouk E. Dйveloppement touristique durable: le cas de l'Ukraine // Dйveloppement touristique durable: conciliation des intйrкts йconomiques, culturels, sociaux, scientifiques et environnementaux / Actes du Colloque organisй par le Conseil de l'Europe (Direction de l'environnement et des pouvoirs locaux) et le Мinistиre de l'еnvironnement et de l'аm?nagement du territoire de Slovйnie (Maribor (Slovйnie), 12-14 septembre 1996.) Edition du Conseil de l'Europe, Rencontres environnement, № 34. - Strasbourg. -1997. - P. 129-132.
6. Слободенюк Е.В. Міжнародне туристичне співробітництво - погляд у ХХІ ст. // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 1: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції "Туризм в Україні: економіка та культура" (Світязь, 9-10 вересня 1998 р.). - У двох частинах. - К.: "КМ - Трейдінг", 1998. - Частина перша - С. 69-78.
7. Слободенюк Е.В. Деякі аспекти розвитку міжнародних відносин у сфері туризму // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Туризм на порозі ХХІ століття: освіта, культура, екологія" (м. Київ, 1999 р.). - К.: Вид-во "КІТЕП", 1999. - С. 4-7.
8. Слободенюк Е.В. До природи туризму як суспільного феномена // Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади: Наукове видання. - К.: Вид-во "КІТЕП", 2000. - С. 11-14.

АНОТАЦІЇ

Слободенюк Е.В. Туризм як чинник гуманізації відносин між народами. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. - Київ, 2003.

У дисертації вперше у вітчизняній соціальній філософії здійснено цілісний аналіз соціальних, антропологічних, етичних, світоглядних проблем туризму з огляду на те, що тимчасове та добровільне переміщення масових людських потоків в інше географічне, природне та соціокультурне середовище з метою подорожі є новим глобальним соціокультурним явищем і вимагає належного філософського осмислення. Задовольняючи специфічний комплекс потреб людини, туристична життєдіяльність, у свою чергу, підносить і розвиває ці потреби, гуманізує їх. Крім того, туризм, здійснюючи крос-культурну передачу екзистенційних цінностей, збагачує світогляд, систему цінностей людини, сприяє встановленню діалогічних відносин між представниками різних соціумів і народів, створює між ними атмосферу взаєморозуміння та довіри. Тому на відміну від інших чинників глобалізації, які можуть загострювати конкурентні відносини між країнами, туристична діяльність сприяє кооперативній взаємодії індивідів, спільнот, культур, народів. Міжнародні туристичні організації, національні туристичні адміністрації, проводячи цілеспрямовану політику покращення взаємодії між народами, створюють засобами туризму умови для гуманізації цих відносин, активізації моделей співпраці у напрямку вирішення нагальних глобальних проблем світового соціуму, досягнення якісно нового рівня суспільного розвитку.

Ключові слова: туризм, туристична діяльність, туристична комунікація, туристична свідомість, потреби, світогляд, передача цінностей, індивід, соціум, глобалізація, гуманізація, взаємопроникнення культур, діалог цивілізацій.

Слободенюк Э.В. Туризм как фактор гуманизации отношений между народами. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины. - Киев, 2003.

В диссертации впервые в отечественной социальной философии осуществлен целостный анализ социальных, антропологических, этических, мировоззренческих проблем такого многообразного и сложного социального феномена, как туризм, который можно рассматривать как временное и добровольное перемещение массовых людских потоков в иную географическую, природную и социокультурную среду с целью осуществления путешествия. Наблюдаемое на современном этапе массовое временное "вхождение" индивидов в иную социокультурную среду ускоряет процессы экономического и культурного взаимодействия социумов, интенсифицирует плотность межкультурной коммуникации, влияет на формирование и периодические изменения мировоззренческих ориентаций, трансформацию культурного горизонта сознания и переосмысление жизненных ценностей у человека путешествующего, передает экзистенциональные ценности одних жизненных миров другим и, благодаря этому, способствует гуманизации отношений между народами.

Движущим фактором туристических путешествий является возможность удовлетворения целого комплекса потребностей человека: по мере насыщения базовых потребностей в рекреации возрастает значение коммуникативных, культурных, духовных и самореализационных, то есть происходит "возвышение" потребностей человека, а вместе с тем и всего общества. Коммуникативный процесс в туризме проходит три стадии: до путешествия (но по поводу будущего путешествия), во время путешествия (с носителями культуры страны пребывания) и после путешествия (когда происходит диалог культур, но уже в повседневной культурной среде туриста). Глубинная экзистенциальная коммуникация человека путешествующего с местным населением и особенно с подготовленной для такой крос-культурной коммуникации элитой (гиды, деятели науки, культуры, образования) способствует диалогу между мировоззрением, миропониманием, миросозерцанием этих контактирующих носителей культур. Вызываемая туристической деятельностью глубинная коммуникация культур активизирует экзистенциальные структуры личности, актуализирует гуманистическое содержание межкультурного взаимодействия, создает предпосылки координации действий мирового сообщества по решению неотложных глобальных проблем. В отличие от других факторов глобализации, которые обостряют соперничество и создают поляризацию в современном мире, туризм корректирует общую направленность глобализационных процессов на гуманизацию, наполнение человекомерными смыслами, что создает основу для согласования интересов социальных субъектов, выработки ними совместных программ развития. Именно сеть туристической коммуникации создает условия для наиболее массового из всех возможных способов контакта большого количества людей (соизмеримого с населением планеты), атмосферу взаимопонимания, доверия, солидарности, диалога мировоззрений, совместной ответственности за судьбу планеты. Международные туристические организации, национальные туристические администрации, проводя целенаправленную политику улучшения взаимодействия между народами, создают условия для гуманизации этих отношений, активизации моделей сотрудничества в направлении решения глобальных проблем мирового социума, достижения качественно нового уровня общественного развития.

Ключевые слова: туризм, туристическая деятельность, туристическая коммуникация, туристическое сознание, потребности, мировоззрение, передача ценностей, индивид, социум, глобализация, гуманизация, взаимопроникновение культур, диалог цивилизаций.

Slobodenyuk E.V. Tourism as a factor of humanization of relations between the peoples. - Manuscript.

The Thesis is submitted for the Science Degree of the Candidate in Philosophy; Specialization 09.00.03. - Social Philosophy and Philosophy of History. - H.Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2003.

In the thesis for the first time in national social philosophy social, anthropological, ethical and outlook problems of tourism were analized entirely taking into account that temporary and voluntary movement of mass men's flows in other geographical, natural and socio-cultural environment with the aim of travelling is innovated global socio-cultural phenomenon and demands an appropriate philosophical approach. Satisfying specific complex of men's requirements the tourist activity elevates and develops these requirements and humanizes them. The tourist activity also realizes the cross-cultural transfer of existencial values, enriches the world outlook and system of human values, promotes the establishment of dialogic relations between representatives of various societies and nations, creates the atmosphere of mutual understanding and confidence. Therefore unlike the other factors of globalization, which increase competitive relations between countries, tourist activity promotes the cooperative interaction among individuals, societies, cultures, peoples. The international tourist organizations as well as national tourism administrations implementing policy aimed at the improvement of contacts between peoples, create the conditions for humanization of these relations, enhancing patterns of their cooperation in the direction of solving urgent global problems of world community, achieving new quality level of social development.

Key words: tourism, tourist activity, tourist communication, tourist consciousness, needs, world outlook, transfer of values, individual, society, globalization, humanization, cross-cultural interaction, dialogue between civilizations.