<<< тому | зміст | вперед >>>

Шимановський Ст. Небезпеки в горах

Розділ 1. Фактори, обумовлені висотою

1.4. Акліматизація

При тривалому перебуванні на висоті в організмі наступає ряд змін, суть яких зводиться до збереження нормальної життєдіяльності людини. Цей процес називається акліматизацією. Акліматизація-сума пристосування ultra-бительно-компенсаторних реакцій організму, в результаті яких підтримується хороший загальний стан, зберігається сталість ваги, нормальна працездатність і нормальне протікання психологічних процесів. Розрізняють повну і неповну, або часткову, акліматизацію.

У зв'язку з відносно невеликим терміном перебування у горах для гірських туристів та альпіністів характерні часткова акліматизація і адаптація-короткочасне (в відміну від остаточного або тривалого) пристосування організму до нових кліматичних умов.

В процесі пристосування до нестачі кисню в організмі відбуваються такі зміни:

-оскільки кора головного мозку відрізняється надзвичайно високою чутливістю до кисневої недостатності, організм в умовах високогір'я в першу чергу прагне утримати належне кисневе постачання центральної нервової системи за рахунок зменшення постачання киснем інших, менш важливих органів;
-значною мірою чутлива до нестачі кисню та система дихання.

Дихальні органи реагують на недолік кисню спершу більш глибоким диханням (збільшенням його об'єму):

Таблиця 2

Висота, м	0	5000	6000
Об'єм вдихуваного повітря, мл	715	800	1000

а потім вже і наростанням частоти дихання:

Таблиця 3

Характер руху	Частота дихання
	на рівні моря	на висоті 4300 м
Ходьба зі швидкістю 6,4 км/год	17,2	29
Ходьба зі швидкістю 8,0 км/год	20	36

В результаті деяких реакцій, обумовлених кисневою недостатністю, у крові збільшується не тільки кількість еритроцитів (червоних кров'яних тілець, містять гемоглобін), але і кількість самих гемоглобіну (рис. 4). Все це викликає збільшення кисневої ємності крові, тобто зростає здатність крові переносити кисень до тканин і таким чином забезпечувати тканини необхідним його кількістю. Слід зазначити, що збільшення кількості еритроцитів і процентного вмісту гемоглобіну буває більш вираженою, якщо сходження супроводжується інтенсивної м'язової навантаженням, тобто якщо процес адаптації носить активний характер. Ступінь і темп зростання числа еритроцитів і вмісту гемоглобіну залежать також від географічних особливостей тих чи інших гірських районів.

Збільшується в горах і загальна кількість циркулюючої крові. Проте навантаження на серце при цьому не зростає, так як одночасно відбувається розширення капілярів, збільшується їх кількість і протяжність.

В перші дні перебування людини в умовах високогір'я (особливо у малотренованих людей) збільшується хвилинний об'єм серця, підвищується пульс. Так, у фізично слабо підготовлених горовосходителей на висоті 4500 м пульс зростає в середньому на 15, а на висоті 5500 м - на 20 ударів в хвилину.

По закінченні процесу акліматизації на висотах до 5500 м всі ці параметри знижуються до нормальних величин, характерних для звичайної діяльності на низьких висотах. Відновлюється і нормальна працездатність шлунково-кишкового тракту. Однак на великих висотах (понад 6000 м) пульс, дихання, робота серцево-судинної системи так і не знижуються до нормального значення, бо тут деякі органи і системи людини постійно знаходяться в умовах певної напруги. Так, навіть у період сну на висотах 6500-6800 м частота пульсу складає близько 100 ударів в хвилину.

Цілком очевидно, що для кожної людини період неповної (часткової) акліматизації має різну тривалість. Значно швидше і з меншими функціональними відхиленнями вона настає у фізично здорових людей у віці від 24 до 40 років. Але в будь-якому випадку 14-денний термін перебування в горах в умовах активної акліматизації є достатнім для нормального пристосування організму до нових кліматичних умов.

Для виключення вірогідності серйозного захворювання гірською хворобою, а також для скорочення термінів акліматизації можна рекомендувати наступний комплекс заходів, що проводяться як до виїзду в гори, так і в період подорожі.

Перед тривалим високогірним подорожжю, що включає в трасу свого маршруту перевали вище 5000 м, всі кандидати повинні бути піддані спеціальному лікарсько-фізіологічного обстеження. Особи, що погано переносять кисневу недостатність, недостатньо фізично підготовлені, а також перенесли в період передпоходної підготовки запалення легенів, ангіну або серйозний грип, до участі в таких походах не повинні допускатися.

Період часткової акліматизації можна скоротити, якщо учасники майбутньої подорожі заздалегідь, за кілька місяців до виходу в гори, приступлять до регулярним занять з загальнофізичної підготовки, особливо по підвищенню витривалості організму: біг на довгі дистанції, плавання, підводний спорт, ковзани та лижі. При таких тренуваннях в організмі виникає тимчасовий недолік кисню, який тим вище, чим більше інтенсивність і тривалість навантаження. Оскільки організм тут працює в умовах, схожих з кисневою недостатності з перебуванням на висоті, у людини виробляється підвищена стійкість організму до нестачі кисню при виконанні м'язової роботи. В надалі в умовах гір це полегшить пристосування до висоті, прискорить процес адаптації, зробить його менш болючим.

Слід знати, що у фізично непідготовлених до високогірного Подорожі туристів життєва ємність легень на початку походу навіть дещо зменшується, максимальна працездатність серця (порівняно з тренованими учасниками) також стає менше на 8-10%, а реакція збільшення гемоглобіну і еритроцитів при кисневій недостатності запізнюється.

Безпосередньо в період походу проводяться наступні заходи: активна акліматизація, психотерапія і психопрофілактика, організація відповідного харчування, застосування вітамінів і адаптогенів (засобів, що підвищують працездатність організму), повна відмова від куріння і алкоголю, систематичний контроль за станом здоров'я, застосування деяких ліків.

Активна акліматизація для альпіністських сходжень та для високогірних туристських походів має відмінність в методах її проведення. Це розходження пояснюється насамперед суттєвою різницею висот об'єктів сходження. Так, якщо для альпіністів ця висота може становити 8842 м, то для найбільш підготовлених туристських груп вона не буде перевищувати 6000-6500 м (кілька перевалів в районі хребтів Висока Стіна, Заалайского та деяких інших на Памірі). Різниця полягає і в тому, що сходження на вершини технічно складними маршрутами відбувається протягом декількох днів, а в складних траверсах - і навіть тижнів (без значної втрати висоти на окремих проміжних етапах), у той час як у високогірних туристських походах, мають, як правило, велику протяжність, на подолання перевалів витрачають менше часу.

Менші висоти, менший термін перебування на цих висотах і більш швидкий спуск з значною втратою висоти більшою мірою полегшують процес акліматизації для туристів, а досить багаторазове чергування підйомів і спусків пом'якшує, а то і взагалі припиняє розвиток гірської хвороби.

Тому альпіністи при висотних сходженнях змушені на початку експедиції виділяти до двох тижнів для тренувальних (акліматизаційних) сходжень на більш низькі вершини, що відрізняються від основного об'єкта сходження на висоту близько 1000 метрів. Для туристських же груп, маршрути яких проходять через перевали висотою 3000-5000 м, спеціальних акліматизаційних виходів не вимагається. Для цієї мети, як правило, досить вибору такої траси маршруту, при якій протягом першого тижня - 10 днів висота прохідних групою перевалів наростала б поступово.

Оскільки найбільшу нездужання, спричинене загальною втомою ще не втянувшегося в похідну життя туриста, відчувається зазвичай у перші дні походу, то навіть при організації днювання в цей час рекомендується провести заняття по техніці руху, по будівництву снігових хатин або печер, а також розвідувальні або тренувальні виходи на висоту. Зазначені практичні заняття і виходи повинні вироблятися в хорошому темпі, що змушує організм швидше реагувати на розрідженість повітря, активніше пристосовуватися до змін кліматичних умов. Цікаві в цьому відношенні рекомендації Н. Тенцинга: на висоті навіть на біваку потрібно бути фізично активним - гріти снігову воду, стежити за станом наметів, перевіряти спорядження, більше рухатися, наприклад, після встановлення наметів брати участь у будівництві снігової кухні, допомагати розносити готову їжу по наметах.

Істотне значення в профілактиці гірської хвороби має і правильна організація харчування. На висоті понад 5000 м добового раціон харчування повинен мати не менше 5000 великих калорій. Вміст вуглеводів у раціоні повинно бути збільшено на 5-10% порівняно із звичайним харчуванням. На ділянках, пов'язаних з інтенсивної м'язової діяльністю, в першу чергу слід вживати легкозасвоюваних вуглевод - глюкозу. Збільшене споживання вуглеводів сприяє утворенню більшої кількості вуглекислоти, в якій організм відчуває недолік. Кількість споживаної рідини в умовах високогір'я і особливо при здійсненні інтенсивної роботи, пов'язаної з рухом по складним ділянках маршруту, повинно бути не менше 4-5 л на добу. Це сама вирішальна захід боротьби із зневодненням організму. Крім того, збільшення обсягу споживаної рідини сприяє виведенню з організму через нирки недоокислених продуктів обміну.

Організм людини, чинить тривалу інтенсивну роботу в умовах високогір'я, вимагає підвищеної (у 2-3 рази) кількості вітамінів, особливо тих, які входять до складу ферментів, що беруть участь у регуляції окислювально-відновних процесів і тісно пов'язаних з обміном речовин. Це вітаміни групи В, де найбільш важливі В₁₂ і B₁₅, а також B₁, ₂ і₆. Так, вітамін В₁₅, крім сказаного, сприяє підвищенню працездатності організму на висоті, істотно полегшуючи виконання великих і інтенсивних навантажень, підвищує ефективність використання кисню, активізує кисневий обмін в клітинах тканин, підвищує висотну стійкість. Цей вітамін посилює механізм активної адаптації до нестачі кисню, а також окислення жирів на висоті.

Крім них, важливу роль грають і вітаміни С, РР і фолієва кислота в поєднанні з глицерофосфатом заліза і метацилом. Такий комплекс впливає на збільшення кількості еритроцитів і гемоглобіну, тобто на збільшення кисневої ємності крові.

На прискорення процесів адаптації впливають і так звані адаптогени - женьшень, елеутерокок і акклиматизин (суміш елеутерококу, лимонника та жовтого цукру). Е. Гіппенрейтер рекомендує наступний комплекс препаратів, що підвищують пристосовність організму до гіпоксії і полегшують протягом гірської хвороби: елеутерокок, диабазол, вітаміни А, В₁, В₂, B₆, B₁₂, С, РР, пантотенат кальцію, метіонін, глюконат кальцію, гліцерофосфат кальцію і хлористий калій. Ефективна та суміш, запропонована Н. Сиротининой: 0,05 г аскорбінової кислоти, 0,5 г лимонної кислоти і 50 г глюкози на один прийом. Можна рекомендувати і сухий напій чорносмородиновий (в брикетах по 20 г), що містить лимонну і глютамінову кислоти, глюкозу, хлористий і фосфорнокислий натрій.

Як довго після повернення на рівнину організм зберігає ті зміни, які відбулися в ньому в процесі акліматизації?

По закінченні подорожі в горах в залежності від висоти маршруту придбані у процесі акліматизації зміни з боку дихальної системи, кровообігу та складу самої крові проходять досить швидко. Так, підвищений вміст гемоглобіну знижується до норми за 2-2,5 місяці. За такий же період знижується і підвищена здатність крові до перенесення кисню. Тобто акліматизація організму до висоті зберігається лише до трьох місяців.

Правда, після багаторазових виїздів в гори в організмі виробляється своєрідна "пам'ять" на пристосувальні реакції до висоті. Тому при черговий виїзд в гори його органи і системи вже по "уторованим доріжках" швидше знаходять вірний шлях для пристосування організму до нестачі кисню.

<<< тому | зміст | вперед >>>