Використання європейського досвіду розвитку сільських територій

Витрати бюджету країн Європейського Союзу на економічний розвиток слабко розвинутих регіонів

Статті витрат	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.
Сільське господарство	45377	46449	44497	44209
Допомога слабко розвиненим регіонам	32998	33308	32735	31955
Інші напрямки внутрішньої політики	6793	6676	6910	7038
Зовнішня політика	4895	4884	4905	4916
Адміністративна політика	5225	5119	5302	5439
Допомога державам по входженню в ЄС	3328	3328	3328	3328
Витрати, пов’язані з входженням в ЄС	9440	7125	12146	15097
Резерви	426	426	426	426
Всього	108482	107315	110279	112408

Для порівнянні Китай у 2009 р. виділив 42 млрд. дол. США на економічний розвиток сільських територій, впровадження новітніх аграрних технологій, освіту та диверсифікацію сільської економіки. При цьому за останні 15 років сільська бідність вже скоротилася у 5 разів [8].

Аналіз досвіду реалізованих проектів економічного розвитку сільських територій в розвинених країнах Європи дозволяє виділити основні акценти:

1. Комплексність – в проектах економічного розвитку розглядаються всі можливі види господарської діяльності, здійснення яких може підвищити дохід сільського населення. Будь-яка пропозиція по збільшенню зайнятості і доходів всебічно обґрунтоване з економічної та соціальної точки зору. Рішення проблеми зайнятості та доходів пов’язано з рішенням інших регіональних проблем та економічним розвитком сільської місцевості в цілому.
2. Відкритість – при розробці проектів використовуються методи інтерактивного планування за участю з населенням, хід проекту, та досягнуті результаті і проблеми всебічно обговорюються в ЗМІ, обговорюються на сільських зборах, «круглих столах», зустрічах з населенням. По закінченню цих обговорень в проект вносяться коректування.
3. Широка участь населення – в процесі розробки і реалізації проекту в максимальній мірі використовуються знання, досвід і уявлення населення про найбільш ефективні шляхи забезпечення зайнятості та збільшення доходів, враховуються особливості економічної та соціальної поведінки різних соціальних груп, забезпечується збалансованість їх інтересів.
4. Використання місцевих ресурсів – досягнення цілей проектів в країнах Європи забезпечується перш за все за рахунок мобілізації місцевих фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, що має першочергове значення для створення стійких механізмів забезпечення зайнятості та доходів. Але це не виключає використання зовнішніх джерел ресурсного забезпечення проекту.
5. Інституціоналізація проектних рішень – здійснюється передача функцій по реалізації проекту і управління місцевим адміністраціям.

Від так, до сучасних тенденцій розвитку сільської території в країнах Європи можна віднести:

1. Посилення процесу децентралізації, представлений перед відповідальними людьми на регіональному і на локальному рівнях більш відповідальні і широкі завдання у межах комплексного розвитку. Процес децентралізації тісно пов'язаний з принципом субсидіарності.
2. Диверсифікація сільськогосподарського виробництва – розширення спектру виробленої продукції і збільшення видів представлених послуг. Зниження ризиків та ступінь уразливості сільськогосподарських підприємств надає стійкість економіки сільських регіонів країн Європи і являє собою важливу основу пристосування до змін зовнішніх умов.
3. Реструктуризація сільського господарства. До основних напрямків структурної перебудови аграрної економіки в Європейських країнах являється: удосконалення земельних відносин, покращення сільськогосподарської кон’юнктури, передача землі і ліквідного майна в руки ефективних власників та користувачів, ринкова інтеграція підприємств малого та середнього бізнесу орієнтування та субсидування сільськогосподарських виробників на вироблення високоякісної продукції.
4. Стабілізація та розвиток соціальної сфери на селі. В системі соціального захисту приоритетними групами населення являються пенсіонери, інваліди та діти. На базі соціальної політики в сільській місцевості пропонується розвиток таких напрямків, як підвищення зайнятості та створення додаткових джерел доходу, підтримка соціальної та інженерної інфраструктури на селі, здійснення програм по зменшенню відтоку найбільш активних прошарків сільського населення.
5. Інституційні перетворення, які впливають на розвиток сільської економічної системи. Це організації, що сприяють ефективній роботі приватних та державних структур, наприклад - центри розвитку. Створюються інституційні структури, які базуються на утворенні фінансових інструментів для підтримки малих та середніх підприємств та сільськогосподарських виробників (фонди підтримки малого та середнього бізнесу).

Враховуючи актуальність в Україні перетворень та економічного розвитку сільських територій, на нашу, думку важливий є досвід Європейських країн. Особливий інтерес для аналізу являє досвід Франції, що має, як і в нашій країні сильні тенденції державного регулювання регіонального, економічного та соціального розвитку, а також формування сталого економічного розвитку сільських регіонів Німеччини, багато проблем, які були схожі з аналогічними економічними проблемами сільської території України.

Французький досвід економічного розвитку сільських територій свідчить, що в останні 10-чя регіональна політика в цілому в розвитку сільських територій все більше базується на принципах субсидіарності та партиципативності. У Франції в період до 1995 р. політика економічного розвитку та прийняття рішень щодо сільських територій здійснювалася в основному «згори вниз» та мала дозвільний і перерозподільний характер. В ході здійснення проектів та реформування системи, процеси економічного розвитку регіонів та прийняття управлінських рішень з 1995 р. і до нашого часу формується на основі принципу «знизу вгору». У Франції, як і в країнах Європейського Союзу, розвитком сільських територій займається цілий ряд міністерств, відомств, територіальних адміністрацій. В кожному з даних державних суб’єктів управління надані обов’язки по сприянню економічного розвитку сільських територій. Це обумовлено багатогранністю та складністю проблем економічного розвитку сільських територій, які потребують скоординованої міжгалузевої політики.

Важливим аспектом розвитку підприємницької діяльності на сільських територіях в країнах Європи являється недержавна підтримка. Недержавна підтримка підприємницької діяльності здійснюється: асоціаціями, союзами, профспілками, об’єднаннями підприємців. Торгові і торгово-промислові палати в Європі, найбільш всесторонньо та ефективно представляють корпоративні інтереси підприємців. В склад торгово-промислових палат входять на правах колективних членів, різні асоціації, федерації і союзи. Так, в торгово-промисловій палаті Франції створені спеціальні відділи, які займаються консультуванням підприємців початківців по їх проектах, при відповідності проекту, пред’явленим вимогам, його автор отримує паспорт програми «підприємництво в Франції», яке дає право на безкоштовну експертизу і підтримки при оформленні документів для отримання банківської гарантії.

В Німеччині надання підтримки підприємствам, з ціллю розвантаження органів державного управління та підвищення його ефективності, було передано ряду суспільно-правових інституцій і банкам (спеціалізований банк Реконструкції та розвитку (БРР), Палати ремісників та торгово-промисловим палатам).

Кожне підприємство промисловості Австрії, по закону повинно бути членом регіональної торгово-промислової палати. Регіональні палати Австрії об’єднані в федеральну палату. В даних палатах працюють недержавні службовці, які отримують заробітну плату за рахунок внесків підприємств. Палати сприяють соціальній стабільності, у них немає законодавчої ініціативи. Підрозділи палат допомагають в становленні контактів, організації семінарів, поїздок за кордон, аналізі економічної ситуації, дають рекомендації підприємцям-початківцям по менеджменту та маркетингу [3, с. 5].

Висновки. Враховуючи вище зазначене, можна сказати, що розвиток сільських територій є одним з головних приоритетних напрямків державної політики економічного розвитку Європейських країн. За останні 15 років багаточисленими та науково-практичними центрами Європи розроблені інструменти розвитку сільських територій в число яких входять: стратегічне планування на регіональному рівні, регіональний маркетинг, диверсифікація сільської економіки, державно-приватне партнерство, підтримка підприємництва.

Джерела та література

1. Гнибіденко І. Підвищити рівень добробуту людей та зменшити кількість бідних / І. Гнибіденко // Соціальний захист. – 2009. – № 12. – С. 7-12.
2. Горлов С. Аграрная сфера США: состояние и перспективи развития / С. Горлов // АПК: экономика, управление. – 2009. – № 9. – С.41-44.
3. Замятин Д.Н. Власть пространства и пространство власти. Географические образы в политике и международных отношениях/ Д.Н. Замятин. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2004. – 285 с.
4. Збарський В.К. Облаштування сільських територій та соціальної інфраструктури села / В. К. Збарський // Науковий вісник НАУ. – 2008. – Вип. 62. – С. 36-40.
5. Збарський В.К. Стійкому розвитку села – наукову основу / В. К. Збарський // Науковий вісник НАУ. – 2005. – Вип.63. – С. 52-56.
6. Кваснікова Г.С. Доходи населення та економічний стан держави / Г.С. Кваснікова // Економіка АПК. – 2009. – № 1. – С. 116-121.
7. Мацибора В.І. Проблеми сільського розвитку в Україні / В.І. Мацибора // Агроінком. – 2008. – № 7-10. – С. 85-89.
8. Darwent D. Growth poles and growth centers in regional planning-a review / D. Darwent // Environment and Planning. – 2009. – Vol. 1. – Р. 5-32.
9. Engel J. F. Promotional strategy: managing the marketing communications process / J.F.Engel, M.R.Warshaw, T.C. Kinnear – Chicago, London: Irwin, 1994. – 624 p.