Василь Семенов, Валентина Мозгальова, Ірина Давиденко
Регіональна економіка. - 2006. - №3. - С.78-89.

Регіональний рекреаційний кластер у контексті структурної перебудови економіки регіону

Розглядаються суть та зміст структурної перебудови економіки регіону, досліджується теорія кластерної моделі як форми територіальної організації, що стимулює економічне зростання регіону. Дається визначення рекреаційного кластера, аналізуються його переваги перед іншими структурами регіонального комплексу, підкреслюється його зв'язок з інноваційними процесами. Практичне застосування кластера розглядається на прикладі Одеського рекреаційного комплексу.

Ключові слова: структурна перебудова, регіональна економічна політика, концепція ендогенного розвитку, кластерна модель, економічне зростання, регіональний розвиток, кластеризація, рекреаційний кластер, коопераційна система, інноваційний розвиток, інвестиційна привабливість.

Перехід сучасної економіки до радикальної трансформації актуалізує впровадження в Україні нових організаційно-економічних технологій управління регіональним розвитком на основі створення територіальних об'єднань, взаємопов'язаних підприємств і закладів, відомих як «локальні мережеві системи» або «кластери». У різних країнах світу та в деяких регіонах України вже накопичено певний досвід створення та функціонування кластерів, найрізноманітніших за своєю спеціалізацією, масштабами, структурою та кількістю об'єднаних підприємств. Головною ознакою й підставою створення кластерів є підвищення продуктивності залучених ресурсів, а головною рисою кластерів є те, що вони охоплюють певну територію і є локальними формуваннями. Територія, або точніше, економічне оточуюче середовище кластерів стає важливим фактором розвитку, значною мірою впливає на його конкурентні можливості, сприяє скороченню видатків виробництва, розвитку інноваційного потенціалу, підвищенню інвестиційної привабливості регіонів. Актуальним є питання, яку концепцію треба використати для запровадження кластерів у певній місцевості, як оптимізувати їх структуру, чи треба створювати додаткові структури, які результати повинні бути досягнуті в процесі їх діяльності, яка участь держави у функціонуванні кластерів. Ці та багато інших питань ще недостатньо вивчені і потребують нових досліджень.

Вивчення кластерів як елементів структурної перебудови економіки регіону є невід'ємною складовою концепції ендогенного розвитку. Модель ендогенного розвитку базується на максимальному використанні місцевих ресурсів - робочої сили, акумульованому на місцевому рівні капіталу, підприємницького потенціалу, специфічних знаннях виробничого процесу і можливостях виконання специфічних професійних завдань. Іншим елементом моделі є здатність місцевої економіки контролювати процес накопичення на локальному рівні. Підґрунтям для розвитку стає наявність системи виробничих можливостей або схильність місцевого підприємницького співтовариства до розвитку коопераційних зв'язків між окремими секторами і в середині секторів виробництва, а також здатність місцевого виробничого та економічного потенціалу до оновлення та інновацій. Найбільш ефективно коопераційні зв'язки проявляються у спеціалізованих кластерах, таких, наприклад, як рекреаційний. Тому завданням цієї статті є обґрунтування ідеї формування та ефективного функціонування регіонального рекреаційного кластера як елемента структурної перебудови економіки регіону на основі ефективного використання ендогенного потенціалу.

Концепція ендогенного розвитку як нова парадигма регіональної економічної політики з'явилася в період глобалізації економіки. При цьому слід зауважити, що процес глобалізації здавалося б знецінив головні постулати регіональної економіки. Глобалісти стверджують, що традиційні детермінанти локалізації виробничої діяльності перестали бути домінуючими. Глобалізація, на їх думку, могла б зробити різні території рівноцінними. Насправді ж нічого подібного не відбувається - географічна наближеність, сусідство компаній, постачальників послуг, організацій залишається визначальним фактором економічної динаміки. Існує безліч аргументів, які підтверджують цю гіпотезу.

Перший аргумент полягає в тому, що регіональне середовище не є нейтральним, воно відіграє свою роль за рахунок якості фізичних інфраструктур, які, в свою чергу, являють собою зовнішні статичні фактори, що використовуються окремо. Роль регіонального середовища залежить також від динаміки зовнішніх факторів, які стимулюють інноваційну діяльність, тобто рушійну силу економічного зростання. Зовнішні фактори пов'язані зі здобуттям та розповсюдженням знань, кваліфікацією кадрів, із локальними інформаційними та технологічними мережами.

Окрім усього цього, якість життя, яка пропонується певною територією, обумовлює привабливість цієї території для інвестицій та інвестиційної діяльності, в якій використовуються висококваліфіковані людські ресурси.

Як не парадоксально це звучить, але саме глобалізація ринків спонукає підприємства однієї галузі до розвитку сусідської солідарності, тобто до створення кластерних моделей, себто до форм територіальної організації, що стимулюють структурну перебудову і економічне зростання регіону. В кластерах істотно зменшуються витрати, пов'язані з окремими видами діяльності, наприклад, закордонною комерційною діяльністю, спільним дослідженням ринку, маркетинговими компаніями, стимулюванням експорту, участю в ярмарках і салонах, покращуються технології виробництва та збуту, розробляються нові види продукції (в спільних лабораторіях), укладаються перехресні субпідрядні контракти між підприємствами одного й того ж регіону, зацікавленими у взаємодоповненні технологій.

Найсучасніші дослідження регіонального розвитку показують, що джерелами і факторами економічного зростання територій є так звані кластерні механізми, або локальні мережеві територіально-виробничі системи - кластери. В їх основі лежить уявлення про кластер - пучок, блок, пакет. Подібно до того, як у пам'яті комп'ютера інформація складається в утворення такого виду, так і у сфері економічній групи успішно конкуруючих фірм утворюють аналогічні сполучення, забезпечуючи конкурентні позиції на ринках - галузевому, територіальному (регіональному), державному, світовому.

За визначенням М. Портера, кластери - це «сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозв'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов'язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств зі стандартизації, торговельних, туристичних, будівельних об'єднань) у певних конкуруючих областях» [1, с. 207].

Цікаво, що кластерна ідея мала місце й у 80-х роках минулого століття у працях французьких дослідників, які досліджували розвиток та розміщення торгівлі та сфери послуг (Е. Лимер, 1984). Але ще раніше, наприкінці 70-х -початку 80-х років у працях з регіональної економіки використовувалось поняття «фільєри». За допомогою фільєрів описувались групи технологічно пов'язаних територіально-функціональних секторів (Я. Толенадо, 1978, Д. Сольє, 1980). Саме функціональна залежність одного сектора від іншого за технологічною ознакою призводить до утворення фільєрів. Власне з фільєрів і була започаткована ідея кластерів, але з наукового обігу термін «фільєри» не зникає, він широко використовується в науковій літературі (особливо у Франції та Італії), коли треба аналізувати технологічні зв'язки між галузями та територіальними секторами з метою реалізації їх потенційних переваг [2, с. 97].

Застосування кластерного підходу до аналізу розвитку великих транснаціональних компаній є й у працях скандинавських дослідників. Вони ввели у науковий оберт терміни «блоки розвитку» та «вертикалі дії», за допомогою яких підкреслюють важливість територіально-функціональних зв'язків між галузями для завойовування конкурентних переваг (Е. Дахмен, 1987). Дослідження диверсифікаційних форм також показують, що механізми диверсифікації ведуть до утворення кластерів.

В Україні вже опубліковано багато наукових праць з проблем кластеризації економіки. С Соколенко, М. Войнаренко, Ю. Бажал, М. Долішній, С. Романюк, І. Смаль та багато інших вчених і практиків сходяться на думці, що кластери -це дійсно перспективна форма організації, проте велика кількість питань ще залишаються невирішеними. Але найголовнішою, на думку багатьох вчених, є та обставина, що з технологічної точки зору кластери сприяють темпам запровадження інновацій, визначають їх напрямок і тим самим створюють фундамент для майбутнього економічного зростання. Отже, теорія кластерів тісно пов'язана з концепціями інноваційного розвитку, з концепцією нової економіки.

Дослідження в галузі кластеризації спираються не тільки на розробки останніх десятиліть, але й на фундаментальні праці більш раннього періоду, в т.ч. на теорію промислової дислокації М. Вебера (1929), а також теорію «індустріальних округів» А. Маршалла (1920). Франсуа Перру ще в 1950 р. стверджував, що потрібно акцентувати увагу на тих галузях, які домінують над іншими секторами завдяки своїм великим розмірам, значному ринковому потенціалу або провідній ролі в сфері інновацій. Згідно з іншим економістом Д. Дарвентом (1969) галузі або окремі підприємства, що швидко розвиваються, являють собою так звані полюси росту, які мають можливість залучати до сфери свого впливу інші підприємства, визначати коло їх інтересів або управляти іншими економічними структурами та ресурсами. Таки «полюси», що складаються з виробників, постачальників та інших економічних партнерів, нагадують кластерні утворення.

Об'єднання в кластер як чітку систему розповсюдження знань і технологій дає змогу впроваджувати швидкі зміни, оновлювати техніку та технологію за рахунок їх гнучкості. У кластері (коли витрати розподіляються між його учасниками) нижча ціна експерименту, чіткіше бачення та ясніше розуміння ринку, кращі умови доступу до інформації та кращі можливості її аналізу. Позитивною рисою кластерної моделі регіональної економіки є зростання продуктивності підприємств у тій місцевості, де створено кластер.

Позитивним ефектом розвитку кластерів як форми розміщення продуктивних сил є:

1) поліпшення зв'язків між державними і громадськими організаціями;
2) створення нового бізнесу у вільних сегментах ринку;
3) відновлення спільних інтересів різних соціальних груп;
4) підвищення впливовості некомерційних організацій у процесі регіонального розвитку.

Важливе значення має також соціальний аспект кластерів - це почуття єдності, співпраці людей, зайнятих у даному процесі, подолання ними відчуття взаємної недовіри, зайвої конкуренції, цілком реальна надія на розв'язання соціальних проблем за рахунок спільних зусиль.

Територіальні масштаби кластера можуть варіюватись від одного міста, регіону до країни або навіть до кількох сусідніх країн. Феномен кластера неможливо зрозуміти, якщо розглядати його особливості без урахування впливу розміщення. В економіці повинні переважати кластери, а не ізольовані підприємства й галузі. Концепція кластера як нової форми розміщення продуктивних сил, форми структурної перебудови - це новий спосіб бачення економіки країни, регіону, міста. Детальне вивчення становлення кластерів показує нам на нові ролі підприємств, державних установ, наукових та освітніх закладів, примушує по-новому розглядати також програми регіонального менеджменту.

Сутність кластера полягає в тому, що координація діяльності його складових частин і горизонтальні зовнішні зв'язки більш суттєво впливають на ефективність роботи, ніж традиційні вертикальні субординаційні зв'язки. Основні характеристики кластера: тенденція найголовнішого задоволення потреб замовника зі скороченням числа «внутрішніх» завдань; мінімальне число рівнів ієрархії, адже до складу кластера входять автономні підприємства, що здатні вирішувати будь-які завдання замовника; наявність потужної інформаційної системи, що дозволяє автоматизувати завдання управління і дає можливість менеджерам сконцентрувати свої зусилля на виконанні головних завдань; максимальна адаптація до змін середовища з максимально швидкою реакцією на них; максимальна гнучкість організаційної структури; здатність до постійної самоорганізації; гнучкі форми конкуренції з перевагою кооперації та співробітництва над домінуванням і поглинанням.

Найважливішим моментом у дослідженні кластерів є з'ясування комбінації внутрішніх можливостей і зовнішніх стимулів для активізації кластерної активності та економічного зростання. Тут треба добре вивчити такі речі, як розміри постачання та рівень зв'язків із зовнішніми джерелами та відповідні їм постачання та зв'язки в своїх регіонах. Досягнення балансу є необхідною умовою ефективного функціонування кластера. Досвід показує, що чим більше різних комбінацій між внутрішніми та зовнішніми джерелами існування кластерів, тим вищий рівень їх активності. Дослідження кластерів на Заході показують, що вплив масштабів просторової структури на рівень розвитку кластерів може бути як позитивним, так і негативним. Не завжди великі міста сприяють розвитку кластерів, більш ефективними є поліцентричні агломерації або новостворені інтегровані системи розселення.

Кластери характеризуються відкритою розподільчою та змінною мережевою структурою з наступними ознаками: на найбільшому підприємстві накопичуються найголовніші ресурси та знання; незначні процеси та компоненти виводяться за межі кластера і довіряються постачальникам, посередникам та іншим зовнішнім партнерам; створюється структура, що складається з автономних модулів. Концептуальні переваги кластера полягають у створенні нових можливостей за рахунок нелінійних синергетичних ефектів у процесі об'єднання підприємств.

Великі можливості впровадження кластерних механізмів має рекреаційна діяльність в окремих регіонах України, зокрема в Одеській області. Підприємства, що залучені до рекреаційної діяльності, виробляють і предмети споживання (наприклад, продукти харчування) і послуги (наприклад, розміщення у готелі). Через це можна говорити про існування на території області диверсифікованого міжгалузевого комплексу рекреаційної спеціалізації, який має як виробничі, так і невиробничі функції і являє собою основу для створення рекреаційного кластера.

Порівняно з іншими регіонами Одеська область має великий рекреаційний потенціал. Активно використовуються у рекреаційному господарстві області, найважливіші природні багатства: узбережжя Чорного моря та лиманів; плавні Дунаю та Дністра; лікувальні грязі та рола Куяльницького, Хаджибейського, Шаболатського лиманів; сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання не туберкульозного характеру, органів травлення, порушення обміну речовин, гінекологічні та ін.

Особливість економіко-географічного розташування області, благодатні природно-кліматичні умови, різноманітні рекреаційні ресурси, розвинена мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей сприяли створенню в області понад 700 установ оздоровлення, лікування та відпочинку, в т. ч.: 35 санаторіїв (4,9%), 8 санаторіїв-профілакторіїв (1,1%), 44 дитячих оздоровчих закладів (5,8%), 118 готельних підприємств (15,4%), 558 баз відпочинку (72,9%) [3, с 6-7]. Найбільшого розвитку в Одеській області набуло створення туристичних підприємств різних форм власності, які працюють за ліцензіями на організацію міжнародного та внутрішнього туризму. За станом на 1 січня 2003 р. ліцензіями на здійснення туристичної діяльності володіли 498 суб'єктів господарювання, які займались як створенням турів (туроператорською діяльністю), так і реалізацією турів, створених іншими туристичними підприємствами (турагентською діяльністю). Серед підприємств, що займаються різними видами туристичної діяльності, 38,2% товариств з обмеженою відповідальністю, 2,8% спільних підприємств, 7,8% малих підприємств, 6,5% акціонерних товариств, 34,1% приватних підприємств, 4,6% - це дочірні підприємства, 6% - мають інші форми організації.

Усі ці підприємства становлять основу для створення регіонального рекреаційного кластера, під яким слід розуміти об'єктивно існуюче, складне, частково самокероване сполучення підприємств матеріального і нематеріального виробництва, соціальної та рекреаційної сфери, що отримають прибуток від надання рекреаційних послуг.

Рис. 1. Функціонально-галузева структура рекреаційного кластера

Рекреаційними є послуги, що забезпечують задоволення потреб з відновлення стану і відтворення фізичних, духовних, енергетичних, психологічних сил людини. Продукування, виготовлення рекреаційних послуг є головною функцією рекреаційного кластера [4, с 10]. Функціонально-галузева структура рекреаційного кластера складається з суми послуг, які надаються численними підприємствами (рис. 1).

Слід зауважити, що за умови запровадження законодавчого та організаційно-економічного механізму функціонування рекреаційного кластера його функціонально-галузева структура буде значно удосконалена. Очевидно, що в перспективі актуальними для успішного функціонування рекреаційного кластера є такі складові, як рекреаційний маркетинг і реклама, інформаційні послуги, рекреаційний менеджмент, консалтингові послуги.

Для багатьох підприємств туризм не є основною сферою діяльності. Одеський регіон хоч і має досить розгалужену мережу рекреаційних підприємств, але більшість з них - дрібні фірми, які поодинці не в змозі проводити маркетингові, соціологічні дослідження, ефективні економічні заходи щодо успішного конкурентного протистояння з боку великих іноземних та транспортних корпорацій. В такій ситуації для подальшого розвитку ринку рекреаційних послуг необхідне тісне співробітництво відповідних підприємств регіону для акумуляції розрізнених фінансових, матеріальних та трудових ресурсів з метою ефективного розвитку рекреації. Все це говорить- про те, що розвиток рекреаційного господарства Одеського регіону у майбутньому пов'язаний з організацією кластерів у всіх сферах рекреаційної діяльності: санаторно-курортній ланці, готельному господарстві, ресторанному бізнесі, культурно-пізнавальному, спортивно-оздоровчому та інших напрямках. Слід очікувати, що діяльність цих кластерів охопить практично всю територію Одеської області і у майбутньому, можливо, приведе до створення єдиного рекреаційного кластера регіону, здатного успішно конкурувати на ринку рекреаційних послуг.

Отже, можна стверджувати, що ефективність функціонування рекреаційної індустрії в Одеському регіоні пов'язується з реалізацією ідеї про необхідність координації дії всіх підприємств, що беруть участь у створенні рекреаційних послуг. Ця ідея може бути реалізована в рамках рекреаційного кластера. Визначення і характерні ознаки рекреаційного кластера дають можливість запропонувати його коопераційну систему, яка розроблена за відомими аналогами промислових кластерів [5, с 307] (рис. 2).

Рис. 2. Коопераційна система рекреаційного кластера

Приведена схема коопераційних зв'язків кластера виробників рекреаційних послуг ілюструє найважливіші риси мережі надання рекреаційних послуг. Продукти вказаних підприємств є унікальними, виробничий процес характеризується відсутністю необхідності складування та зберігання готової продукції, постачання не потребує безпосереднього контакту з власниками ресурсів.

З формуванням рекреаційних кластерів Одеська область отримує можливість створити успішну модель інтеграційного розвитку. Завданням рекреаційного кластера є подальше зростання виробничо-технологічного рівня підприємств, що ввійдуть до його складу, створення інноваційних постачальників у межах системи коопераційних зв'язків. Основною метою створення рекреаційних кластерів є:

- внесок в оновлення та зміцнення регіонального економічного потенціалу;
- підвищення конкурентоспроможності підприємств рекреаційної галузі регіону;
- визначення регіональних економічних пріоритетів, оптимального розподілу державної підтримки підприємств кластера;
- формування організаційної структури, необхідної для закріплення коопераційної системи і виконання коопераційних проектів.

Успішне функціонування рекреаційного кластера ґрунтується на зростанні доходів його індивідуальних учасників, тобто ефективність кластера вимірюється не розміром сум, що вкладені в його розвиток, і не іншими ознаками традиційного виміру, а через підвищення конкурентоспроможності кожного з учасників кластера та регіону в цілому.

У складі кожного кластера повинна діяти юридично-аудиторська служба, котра дає можливість забезпечити комплексне юридичне обслуговування і постійний контроль за господарською діяльністю кластера в цілому. Доцільно буде ввести до складу кластера структуру, яка б забезпечувала маркетинговий супровід діяльності рекреаційних підприємств, розробляла б рекламну програму. Важливо те, що об'єднання багатьох компаній однієї рекреаційної спеціалізації дасть можливість учасникам кластера досить ефективно відстоювати свої інтереси на рівні місцевих органів влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у великих інвестиційних програмах.

Успіх кластера залежить не завжди від того, як структури, які входять до його складу, будуть здійснювати стратегію на розміщення і «захоплення» нових територій чи сегментів. Успіх рекреаційного, як і будь-якого іншого кластера, може бути обумовлений швидким розповсюдженням інновацій на усі його складові частини. Зростання відбувається за рахунок усіх виробничих факторів, особливо за рахунок міжгалузевих та міжсекторальних зв'язків. А ці зв'язки можуть удосконалюватись на основі впровадження у виробничий процес нових знань, створення інституційного капіталу. Отже, при формуванні стратегії розвитку рекреаційного кластера акценти зміщуються від екстенсивного нарощування потужностей до інноваційного, що докорінно змінює його секторальну та галузеву структуру, тобто центр тяжіння переміщується від виробництва рекреаційних послуг у звичному розумінні до видів діяльності, пов'язаних з новим знанням та організацією діяльності. Інакше кажучи, створити нові рекреаційні центри і включити їх до існуючих - не той шлях, який треба вибирати для розвитку комплексу в цілому. Інноваційний розвиток полягає у створенні інноваційних ядер, що ґрунтуються на нових знаннях, інституціальному взаємозв'язку в регіональному рекреаційному комплексі, бо саме цей взаємозв'язок визначає «правила гри» економічного зростання. Вивчення рекреаційного кластера важливе також з точки зору виробничих факторів: наявності природних та матеріальних ресурсів, трудового потенціалу, закладів освіти, розвитку банківської сфери, транспортної та готельної мережі, охорони довкілля.

Основні завдання, якими повинен займатися рекреаційний кластер, на нашу думку, такі:

- управління розвитком туристичного і оздоровчого центру, координація роботи його установ, підприємств і служб торгівлі, комерційної діяльності, сервісу;
- акумуляція розрізнених фінансових, матеріальних і трудових ресурсів регіону, установ туризму, відпочинку і оздоровлення населення, комерційних підприємств і служб ринкової інфраструктурі!, їх множення і раціональне використання з метою ефективного розвитку рекреації;
- залучення вітчизняних та іноземних інвесторів до фінансування модернізації і нового будівництва рекреаційних об'єктів, сервісного обслуговування і комерційної діяльності;
- відтворення і захист природних комплексів і екосистем, флори і фауни, сторико-культурних пам'яток;
- прогнозування і програмування перспективного розвитку кластера, його рекреаційної, фінансово-економічної та інвестиційної діяльності;
- формування і раціональне використання цільових фондів.

Кластер повинен також забезпечити залучення реальних організаційно-економічних, соціальних, фінансових, ринкових, інформаційних, правових механізмів і технологій управління; розробку, обґрунтування програм і бізнес-планів розвитку рекреаційних підприємств. Об'єднання в кластери дає можливість залучати фінансові ресурси в нові виробництва шляхом об'єднання спільних фінансових можливостей підприємств того чи іншого кластера; залучення інвестицій через спільну участь в інвестиційних програмах; шляхом участі в конкурсах проектів, що фінансуватимуться як гранти; об'єднання спільних фінансових можливостей підприємств для забезпечення гарантій на отримання кредитних ресурсів. При цьому забезпечується обмін інформацією, а також можливість виходу на зовнішні ринки. Таким чином, регіональний розвиток пов'язаний з формуванням нових інноваційних форм розміщення продуктивних сил - кластерів, які ґрунтуються на нових знаннях. Потрібні нові дослідження територіальної структури кластерів з точки зору впливу основних чинників: наявності матеріальних і фінансових ресурсів, трудового потенціалу, виробничої та соціальної інфраструктури.

Організаційна структура рекреаційного кластера (рис. 3) повинна спиратись на зв'язки і взаємозалежність між фірмами, об'єднаними в мережеву структуру для виробництва послуг та інновацій.

Рис. 3. Організаційна структура рекреаційного кластеру

Кластер - це не тільки багатогалузеве організаційне утворення, але й багатофункціональне об'єднання підприємств -рекреаторів, що можуть виконувати автономні функції і тимчасово об'єднуватись у спеціалізовані мінікластери: цінові, товарні тощо. Вибір та впровадження організаційної структури залежатиме від практичних підходів щодо ідентифікації конкретного кластера, визначення впливу численних факторів і сил внутрішнього і зовнішнього оточення.

Якщо говорити про інвестиційну привабливість регіонів, то саме завдяки кластерам підприємства стануть потенційно привабливими для іноземних інвесторів. Кластерна територіальна організація економіки регіону сприятиме розвитку спеціалізації, збільшенню масштабів і покращанню якості виробництва, залученню резервів, активізації економічного оточення, зменшенню витрат на виробництво, загальному підвищенню економічної ефективності, отриманню синергетичного ефекту. У контексті структурної перебудови економіки регіону, на наш погляд, кластери мають стати пріоритетним напрямком. Саме кластери повинні стати основою для нового співробітництва між підприємствами, адміністрацією, фінансовими структурами, науковими та навчальними закладами. Завдяки кластерам мобілізуються місцеві ресурси, пом'якшиться соціальна напруженість у регіонах - їх функціонування допоможе скоротити безробіття, бідність, підвищити конкурентоспроможність продукції галузей економіки регіонів. Слід зауважити, що хоч кластери мають територіальну спрямованість, вони не повинні стримуватись жорсткими територіальними обмеженнями. Кластери можуть мати більш складні взаємозалежності, зорієнтовані на міжрегіональне та міжнародне співробітництво. Кластеризація рекреаційної сфери є функцією простору і часу. За думкою М. Портера, загальнодержавна, регіональна чи локальна перспектива кластеризації не має великого значення. Усе залежить від закріплення, поширення та поглиблення зв'язків. Напевно, зі змінами у соціальному, культурному чи політичному житті ефективність кластера може падати. Щоб цього не трапилось, кластери повинні розвинутись до значних масштабів і рухатись у своєму розвитку в бік подальшого підвищення ефективності, зменшення ризиків. У процесі, формування рекреаційного регіонального кластера слід орієнтуватись не тільки на політичні рішення, що вимагають концентрації ресурсів у головних галузях промисловості, але й враховувати потреби загальної інфраструктури або інших стратегічних завдань, вирішення яких позитивно вплинуло на розвиток всього економічного комплексу регіону.

Перед регіональною рекреаційною системою Одещини, в період адаптації економіки до ринку гостро стоїть питання пошуку нових підходів і можливостей для підвищення іміджу здравниць та інших підприємств, цієї сфери. Для цього необхідно знайти справжнього господаря туристсько-оздоровчих установ і пропонувати послуги дійсно світового рівня. Кластер, на нашу думку, об'єднавши зусилля і фінанси оздоровчих закладів, забезпечив би вирішення проблем розвитку рекреаційної інфраструктури на конкретних територіях і сприяв би піднесенню конкурентоспроможності рекреаційних послуг як окремих регіонів, так і України в цілому. Саме кластери допоможуть перетворити рекреаційні послуги в самостійну, повнокровну, прибуткову галузь економіки.

Отже, кластер є однією з привабливих форм організації рекреаційної діяльності, особливо в умовах становлення ринкових механізмів господарювання, оскільки об'єднує на добровільних і взаємовигідних засадах суб'єктів економічної діяльності, що дозволяє їм успішно конкурувати на ринках різних рівнів; кластерні технології сприяють налагодженню взаєморозуміння" між управлінськими структурами і бізнесовими колами у процесі вирішення .соціально-економічних проблем певного регіону; рекреаційна галузь - приваблива сфера вкладання інвестицій, які даватимуть повнішу віддачу за умови створення регіональних рекреаційних кластерів; Одеська область має реал'ьні шанси перетврритидь в один з піонерних регіонів запровадження кластерних технологій у'сфері "рекреації та туризму. '

Список використаних джерел

1. Портер Майкл Э. Конкуренция / Пер. с англ.; Уч. пос. - М.: Изд. дом «Вильяме», 2001. - 495 с.
2. Мингалёва Ж., Ткачёва С. Кластеры и формирование структуры региона // МЭиМО. - 2000. - №5. - С. 97-102.
3. Туристично-рекреаційна галузь Одещини / Одеська державна адміністрація. Головне управління зовнішньоекономічної діяльності, європейської інтеграції та туризму. Управління по туризму і курортах. - Одеса.: ВЦ «Альянс», 2003. - 116 с.
4. Ґудзь П.В. Механізм розвитку курортно-рекреаційних територій у сучасних умовах: Автореферат дис... д.е.н.: 08.10.01, - Донецьк, 2003. - 36 є.
5. Соколенко СИ. Производственные системы глобализации: Сети. Альянсы. Партнерства. Кластеры: Укр. Контекст. - К.: Логос, 2002. - 647 с.