Щука Г.П.
Вісник Луганського національного університету
ім. Т. Шевченка. - 2012. - №4(239). - Ч.ІІ. - С.115-123.

Сучасна система підготовки професійних кадрів спортивно-оздоровчого туризму в Російській Федерації

Для реалізації програми оздоровлення населення країни необхідно підготувати достатню кількість висококваліфікованих фахівців в області фізичної культури та спорту, які повинні сприяти залученню громадян України до здорового способу життя, систематичних занять фізичною культурою, саморозвитку та самовдосконалення.

На даний час кадровий склад, який працює в системі спортивно-оздоровчого туризму, представлений двома категоріями: по-перше, це професійні кадри туризму, фізичної культури, які мають відповідну професійну освіту, та для яких робота в спортивно-оздоровчих центрах виступає основною (професійною) діяльністю; по-друге, це громадські кадри: інструктори, супровідники, організатори та керівники туристських походів, судді туристських змагань та інші працівники, які отримали звання та категорії в системі підготовки кадрів Федерації спортивного туризму, і для яких робота в спортивно-оздоровчих центрах не є основною. Незважаючи на це, проблема кадрового забезпечення в спортивному, а ще більше в спортивно-оздоровчому, туризмі до цього часу в нашій країні не вирішена.

Програми підготовки громадських кадрів Федерацією спортивного туризму орієнтовані в основному на спортивну підготовку та недостатньо адаптовані до професійної діяльності спеціалістів спортивно-оздоровчого туризму. Крім того, вони не мають Державного освітнього статуту; питання ліцензування, сертифікації їхньої діяльності взагалі не розглядаються.

Підготовка професійних кадрів спортивного та спортивно-оздоровчого туризму здійснюється лише на рівні спеціалізації в межах інших напрямів підготовки: «Туризм», «Географія», «Фізичне виховання», «Історія», «Менеджмент організацій» та ін.. Позитивний досвід накопичено в ряді ВНЗ: Запорізькому національному університеті, Переяслав-Хмельницькому ДПУ імені Григорія Сковороди, Сумському ДПУ ім. А. С. Макаренка, Львівському державному університеті фізичної культури та ін., і обґрунтовано в наукових доробках вітчизняних дослідників: В. Абрамова, Т. Блистів, В. Зігунова, І. Зігунової, В. Козака, А. Коноха, Б. Пангелова, С. Фокіна та ін. Проте аналіз представленого досвіду підготовки вказує на значні розбіжності програм та методик навчання і спонукає шукати інші шляхи вирішення питання кадрового забезпечення спортивно-оздоровчого туризму.

В зв’язку з цим досить цікавим видається досвід Російської Федерації, де існує окремий напрям підготовки - «Рекреація та спортивно-оздоровчий туризм». Система туристської освіти Росії частково характеризується в наукових дослідженнях В. Федорченка та Л. Кнодель, проте вони характеризували процес підготовки фахівців туристської індустрії в цілому, не зупиняючись на питаннях підготовки кадрів спортивно-оздоровчого туризму.

Відсутність відомих нам досліджень цієї проблематики спонукало до проведення власного аналізу і визначило мету даної статті: проаналізувавши генезис спеціальності «Рекреація та спортивно-оздоровчий туризм», Федеральні державні освітні стандарти вищої професійної освіти (ФДОС ВПО) цього напряму підготовки, дати загальну характеристику системи професійної підготовки кадрів спортивно-оздоровчого туризму в Росії, та визначити доцільність запровадження цього досвіду в Україні.

Виклад основного матеріалу. Напрям підготовки 032103 «Рекреація та спортивно-оздоровчий туризм» був затверджений наказом Міносвітнауки Росії у 2005 р. [1], до цього часу існував як спеціальність і входив до напряму 032100 «Фізична культура» галузі 030000 Гуманітарні науки [2, с. 3]. В кінці 2005 р. було прийнято ДОС ВПО цієї спеціальності [3], відповідно до якого випускник отримував кваліфікацію - спеціаліст з рекреації та спортивно-оздоровчого туризму. В зв’язку з переходом на двоступеневу вищу освіту, спеціальність була реорганізована у напрям підготовки 034600 «Рекреація та спортивно-оздоровчий туризм» [4].

У вітчизняній туризмології питання кадрового забезпечення спортивно-оздоровчого туризму відноситься до проблематики організації спортивного туризму, тому, щоб зрозуміти, чому в Росії напрям підготовки об’єднав дві області діяльності: рекреацію та спортивно-оздоровчий туризм, зупинимося на визначенні цих понять.

У енциклопедичному словнику-довіднику з туризму даються наступні визначення рекреації:

1. Розширене відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних і емоційних).
2. Будь-яка гра, розвага та ін., що використовується для відновлення фізичних і розумових сил.
3. Сегмент індустрії дозвілля, який найшвидше розвивається і пов'язаний з участю населення в активному відпочинку на відкритому повітрі, що припадає переважно на уїк-енд.
4. Перебудова організму і людських популяцій, що забезпечує можливість активної діяльності за різних умов, характеру і змін навколишнього середовища [5, с. 273].

Отже, професійна діяльність спеціаліста з рекреації - діяльність, спрямована на відновлення життєвих сил людини, а «туризм є найінтенсивнішим видом рекреаційних занять» [5, с. 110]. Проте, це твердження варто уточнити: з усіх видів туризму, на наш погляд, найбільші потенційні можливості щодо відновлення життєвих сил людини має саме спортивно-оздоровчий туризм.

Враховуючи те, що до цього часу існує певна неузгодженість у трактуванні термінів спортивного чи спортивно-оздоровчого туризму, і ці поняття в енциклопедичному словнику-довіднику з туризму відсутні, ми дозволимо собі скористатися визначенням С.П. Фокіна: «Спортивний туризм - це специфічний вид туристсько-спортивної діяльності, головною формою якої є похід (подорож), або змагання з видів туризму; ці види діяльності спрямовані на випробовування фізичних, психічних, духовних сил людини, удосконалення туристської майстерності туриста та виконання нормативів спортивних розрядів. Головними відмінностями спортивно-оздоровчого і спортивного туризму є різниця в туристському досвіді та кваліфікації учасників і кінцевій меті діяльності…» [6, с. 89].

Таким чином, спортивно-оздоровчий туризм - це специфічний вид діяльності, спрямований на відновлення фізичних, психічних, духовних сил людини шляхом проведення туристських заходів: походів вихідного дня та не категорійних походів. Отже, об’єднання спортивно-оздоровчого туризму з рекреацією при підготовці фахівця даного профілю видається нам цілком логічним.

Розглянемо більш детально державні вимоги до організації та результатів процесу підготовки фахівців з рекреації та спортивно-оздоровчого туризму.

Враховуючи, що спортивно-оздоровчий туризм розглядався як складова спортивного туризму, від спеціаліста вимагалося мати певний рівень фізичної підготовки. Тому при наборі абітурієнтів стандартом 2005 р. передбачалося проведення додаткових вступних іспитів: із загальної фізичної підготовки та спеціалізованої підготовки з вибраного виду туристської чи фізкультурно-спортивної діяльності. ФДОС ВПО 2011 р. ці вимоги не встановлював, проте більшість ВНЗ при оголошенні набору на цей напрям підготовки інформували абітурієнтів про проведення додаткових вступних іспитів з фізичної культури.

Областю професійної діяльності майбутнього фахівця визначалися:

- спортивно-оздоровчий туризм;
- фізична (фізкультурно-спортивна) рекреація та реабілітація;
- діяльність з оздоровлення населення засобами фізичної культури, спорту та туризму;
- індустрія туризму, дозвілля та рекреації;
- туристсько-рекреаційні заклади та системи;
- санаторно-курортні комплекси й установи та інші послуги в сфері фізичної культури, рекреації та туризму.

Об’єктами професійної діяльності виступали:

- психічні, фізичні, функціональні можливості людини;
- рекреаційно-оздоровчі цикли обслуговування туристів, туристський продукт;
- спеціальні рухові режими, орієнтовані на профілактику та усунення психічних та фізичних перевантажень;
- соціально-культурне, екологічне, краєзнавче та фізичне виховання особистості;
- організаційно-методична, управлінська діяльність у сфері туризму, краєзнавства і рекреації та санаторно-курортного комплексу;
- здоровий образ життя, який формується засобами рекреації, туризму та краєзнавства;
- процес формування особистості, її залучення до загальнолюдських та культурних цінностей, до рекреаційно-оздоровчих форм занять, туристсько-краєзнавчих заходів та туризму.

Як ми бачимо, основний акцент при визначенні області та об’єктів професійної діяльності зроблено на рекреацію, спортивно-оздоровчий туризм виступає лише одним із засобів досягнення бажаних результатів. Це досить добре простежувалося в ДОС ВПО 2005 р., де окремо виділялася також підготовка до рекреаційної та реабілітаційної діяльності (крім педагогічної, організаційно-управлінської, науково-дослідної). В наступному стандарті завдання цієї діяльності були перенесені до педагогічної діяльності. Туристська діяльність, як можливий вид професійної діяльності, при підготовці фахівців цього напряму підготовки не виділялася. Щоправда, серед завдань організаційно-управлінської діяльності та професійних компетенцій декларувалася необхідність підготовки майбутнього працівника до реалізації технологій турагентської та туроператорської діяльності (ПК 20), проте подальшого втілення цієї ідеї не виявилося.

В ДОС ВПО 2011 р. у вимогах до результатів засвоєння основних освітніх програм (ООП) бакалавріату вперше були сформовані загальнокультурні (10 шт.) та професійні (34 шт.) компетенції випускника. Професійні компетенції поділялися на три групи:

1. педагогічна діяльність - 15 шт.;
2. організаційно-управлінська - 14 шт.;
3. науково-дослідна - 5 шт.

Цікаво, що визначені компетенції лише наполовину повторювали завдання професійної діяльності (при цьому інші 50% завдань були опущені), проте включали абсолютно нові положення.

Представлені професійні компетенції умовно можна класифікувати наступним чином:

- компетенції, що стосуються особистості майбутнього фахівця, його здатності до професійного та особистісного зростання;
- компетенції, що стосуються організації рекреаційної діяльності в цілому;
- компетенції, що стосуються мотивації та розвитку особистості того, хто займається.

Компетенції науково-дослідної діяльності випускника бакалавріату нам здаються взагалі дещо надуманими: проводити наукові дослідження актуальних проблем сфери рекреації, туризму та краєзнавства з урахуванням національно-регіональних та соціально-демографічних факторів, формуючи логіку та методологію цього дослідження, ми вважаємо завданням, яке не відповідає даному рівню підготовки.

Основна освітня програма підготовки бакалавра з рекреації та спортивно-оздоровчого туризму передбачає вивчення наступних навчальних циклів: гуманітарний, соціальний та економічний (19-21 % від обсягу загального навчального навантаження); математичний та природничий (12-14%); професійний (66-68%). Кожен цикл має базову (обов’язкову - 47-53%) та варіативну (профільну, встановлену ВНЗ - 47-53%) частини.

Порівняно з першим стандартом, у другому відбувся перерозподіл навчального навантаження між циклами дисциплін. Об’єм дисциплін першого циклу було скорочено на чверть, натомість час на вивчення математичних та природничих дисциплін збільшено. Дисципліни спеціальності та спеціалізації склали блок професійних дисциплін, який за кількістю годин скоротився. ВНЗ отримали можливість майже наполовину наповнювати навчальні плани, тоді як раніше федеральний компонент складав 71%. В нових стандартах було значно скорочено перелік обов’язкових для вивчення дисциплін (див. табл. 1) та термін вивчення фізичної культури: з 408 годин до 2 кредитів (72 год.), проте збільшена з 18 до 24 тижнів тривалість практик. ФДОС ВПО 2011 р. висував більші вимоги до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.

Таблиця 1