Оксана Савоста
Збірник наукових праць "Державне управління
та місцеве самоврядування". - 2010. - Вип. 1(4).

Удосконалення державного регулювання сфери використання та охорони приморських курортів України

Розглядаються поняття «прибережна зона», «приморські курорти», обґрунтовується необхідність удосконалення державного регулювання сфери використання та охорони приморських курортів України. Пропонуються впровадження комплексного управління прибережними зонами та системи оцінки якості пляжів.

Ключові слова: прибережна зона, приморські курорти, комплексне (інтегроване) управління, система оцінки якості пляжів.

Актуальність проблеми вдосконалення регулювання у сфері використання та охорони приморських курортів пов'язана з необхідністю їх стійкого розвитку та збереження для майбутніх поколінь, що потребує вирішення відповідних еколого-економічних завдань. Приморські курорти, як складова прибережних територій, мають найвищу рекреаційну цінність, але відсутність системи комплексного управління, недосконалість наявної нормативно-правової бази щодо використання та охорони узбережжя морів призводить до зниження соціально-економічного потенціалу приморських курортів, незбалансованого природокористування, зростання антропогенного тиску, погіршення стану довкілля тощо. На особливу увагу заслуговують пляжі, за станом яких оцінюють якість приморських курортів.

Дослідженням зазначеної проблеми займаються вітчизняні науковці. О. Гулич вивчає чинники регулювання екологічно збалансованого розвитку курортно-оздоровчих територій [2]; еколого-економічні проблеми природокористування курортно-рекреаційних територій досліджують В.Ф. Семенов, М.Д. Балджі [13]; К.Е. Шурда аналізує ресурсний потенціал курортно-рекреаційних територій [15]. Але питання удосконалення регулювання у сфері використання та охорони приморських курортів досліджено в науковій літературі недостатньо.

Мета статті обґрунтувати необхідність удосконалення регулювання у сфері використання та охорони приморських курортів на підставі аналізу наявної нормативно-правової бази та їх сучасного стану, вивчення відповідного зарубіжного досвіду.

У світовій практиці поняття «прибережна зона» (англ. Coastal Zone, Coastal Area) використовується достатньо давно. Водночас дискусії про зміст цього поняття точаться й по цей день. Запропоновано безліч різних визначень. Але всіх їх об'єднує одна спільна й важлива думка: прибережна зона - це простір, де з особливою інтенсивністю людина взаємодіє з навколишнім середовищем.

Незважаючи на те що про значущість прибережних зон з позиції розвитку приморських регіонів і територій в Україні почали говорити більше ніж десять років тому сьогодні, як і раніше, не існує законодавчо закріпленого визначення цього поняття. Європейською Комісією запропоновано таке визначення: прибережна зона - це смуга суші та моря, ширина якої змінюється залежно від характеру навколишнього середовища та управлінських завдань. Вона рідко збігається з адміністративними одиницями або одиницями планування. Природні приморські системи і території, на які поширюється діяльність людини, пов'язана з використанням ресурсів узбережжя, можуть простягатися значно далі за межі прибережних вод і на багато кілометрів углиб суші.

Прибережні зони, як правило, включають різноманітні середовища - узбережжя та пляжі, водно-болотні угіддя, прибережні води, лимани, лагуни, землі сільськогосподарського призначення, міські та індустріальні території. Ці зони мають чимало ресурсів і можливостей для великої множини видів людської діяльності. Однак стрімке зростання як традиційних видів діяльності, так і нових призводить до надмірного використання і деградації навколишнього середовища.

Нераціональне використання ресурсів прибережної зони і відсутність науково обґрунтованих управлінських підходів часто призводять до таких негативних, у тому числі й для людини, наслідків, як втрата економічно цінних земельних ресурсів, зникнення морських і наземних видів тварин і рослин, втрата об'єктів, які мають історичну, культурну й археологічну цінність, обмеження громадського доступу до прибережних ресурсів, шумове забруднення й підвищений антропогенний тиск на навколишнє середовище, забруднення атмосфери. Пошук шляхів до збалансованого поєднання різних видів діяльності людини в прибережних зонах із завданнями охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів привів до усвідомлення необхідності впровадження інтегрованого або комплексного підходу до управління прибережними зонами (КУПЗ). Він усе більше застосовується як управлінський інструмент для досягнення стійкого розвитку приморських регіонів. Це безперервний процес, який повинен:

- сприяти стійкому (тобто такому, що не веде до виснаження і деградації) використанню ресурсів прибережної зони;
- урівноважувати попит на ресурси прибережної зони з боку різних користувачів;
- вирішувати конфлікти, які виникають у процесі використання ресурсів прибережної зони;
- сприяти «чуттєвому» з позиції охорони навколишнього середовища підходу до використання прибережної зони;
- сприяти стратегічному плануванню розвитку прибережних територій.

В Україні досвід упровадження комплексного управління прибережними зонами на сьогодні мінімальний. Набагато більший досвід мають такі країни, як Велика Британія, СІЛА, Канада, Японія. У кожній з них є свої особливості реалізації комплексного управління прибережними зонами, обумовлені системою управління, яка склалася, та національними традиціями. У ході впровадження в Україні позитивного досвіду комплексного управління прибережними зонами потрібно враховувати місцеву специфіку [3].

Прибережна територія України на більшій своїй частині має високу рекреаційну цінність. На ній розташовано більше ніж 70 % від загальної кількості курортних населених пунктів, яких, відповідно до чинного законодавства, в Україні 241 [10]. Саме ці території на узбережжі Чорного й Азовського морів, розташовані в Автономній Республіці Крим, Одеській, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, Донецькій областях становлять потенціал приморських курортів України.

Закон України «Про курорти» встановлює, що до курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси. До таких ресурсів належать ресурси, які рідко зустрічаються на території України, мають обмежене поширення та є особливо сприятливими й ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. У свою чергу морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами є природними лікувальними ресурсами [12]. На підставі цих положень закону можна зробити висновок, що природні лікувальні ресурси приморських територій, у тому числі пляжі, належать до особливо цінних та унікальних природних лікувальних ресурсів, а приморські курорти - до курортів державного значення. Отже, приморські курорти можна розглядати як вид курортів, які географічно розташовані на прибережних територіях морів і мають відповідні особливо цінні природні лікувальні ресурси, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягають особливій охороні.

На жаль, сучасне правове регулювання використання та охорони прибережних зон в Україні відзначається недосконалістю і декларативністю. Так, Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів одним із пріоритетних напрямків вирішення основних проблем екологічного стану морів встановлює створення системи інтегрованого управління природокористуванням і охорону земель у їх прибережній смузі. Але більшість заходів програми, запланованих для виконання протягом 2001 - 2005 pp., залишились лише на папері, прописані в нормативно-правовому акті. Нереалізовано такі заходи, як встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг морів, розроблення схеми функціонального зонування прибережної смуги з визначенням територій, придатних для різних видів господарської діяльності, розроблення принципів управління та поліпшення економічного механізму природокористування, резервування земель для наступного їх переведення в землі рекреаційного та оздоровчого призначення, визначення рівнів екологічно допустимого навантаження для туристичної діяльності в межах рекреаційних зон, розроблення екологічних критеріїв якості довкілля Азовського й Чорного морів та узгодження їх з міжнародними критеріями, створення кадастру природних рекреаційних ресурсів морського узбережжя. Крім того, програма передбачала розробку положень про порядок використання земель у водоохоронній смузі морів, про порядок екологічної сертифікації туристичних закладів на морському узбережжі, кадастру природних рекреаційних ресурсів морського узбережжя, що також не виконано [9].

Сьогодні загострились проблеми охорони природи і раціонального природокористування курортно-рекреаційних комплексів. Серед європейських держав Україна має один з найвищих інтегральних показників негативних антропогенних навантажень на природне середовище майже на всій території. Природокористування є вкрай нераціональним, марнотратним й екологонезрівноваженим, а ефективність використання природних ресурсів надзвичайно низька [13, с 303].

У сучасних умовах деякі науковці вважають правомірним говорити про оптимізацію структури територіально-господарського комплексу курортно-оздоровчої території з метою вирішення двоякого (суперечливого) завдання – збереження високих екологічних стандартів довкілля і високих темпів соціально-економічного розвитку території.

Якщо перше завдання передбачає раціональне і невиснажливе природокористування (його обмеження), то друге - включення додаткових природних ресурсів у господарський оборот (його інтенсифікація). Знаходження компромісного варіанта - центральна проблема розвитку курортно-оздоровчої території, вирішення якої має забезпечувати і гарантувати її екологічно збалансований розвиток [2, с 82].

Чинним законодавством передбачено встановлення округів санітарної охорони курортів для збереження природних властивостей лікувальних ресурсів, запобігання їх забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню. Ці округи поділяються на три зони: перша -зона суворого режиму, друга – зона обмежень, третя - зона спостережень. Але сьогодні, коли оголошено курортами державного значення території лише двох міст - Бердянська і Сак, режими округів санітарної охорони більшості курортів не виконуються. Особливо це небезпечно для приморських курортів, адже до першої зони округу санітарної охорони належать пляжі, а також прибережна смуга моря і прилегла до пляжів територія шириною не менш як 100 метрів.

Сприяти покращанню екологічного стану приморських курортів мав би той факт, що курортні та лікувально-оздоровчі території з їх природними ресурсами віднесено до складових структурних елементів екологічної мережі. Згідно з Додатком 6 до Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000 2015 pp. одним з основних елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення визначено Прибережно-морський природний коридор, розташований на прибережній смузі Азовського і Чорного морів, який включає внутрішні морські води, мілини, пляжі, острови [8].

Нині розглядається розроблений Міністерством охорони навколишнього природного середовища України проект Закону України про прибережну смугу морів. Цілями, для досягнення яких розроблено законопроект, є забезпечення інтегрованого управління прибережною смугою морів, гарантування доступу громадян до узбережжя морів на умовах загального користування, забезпечення збалансованого соціально-економічного використання прибережної смуги морів на основі принципів, які гарантують захист навколишнього природного середовища, збереження ландшафтів, природної, культурної, історичної та археологічної спадщини. Відповідно до проекту інтегроване управління прибережною смугою розглядається як збалансоване і комплексне управління природокористуванням у межах прибережної смуги морів з урахуванням екологічних, економічних і соціальних інтересів, яке спрямовано на збереження екосистем та ландшафтів прибережної зони для нинішніх і майбутніх поколінь.

У пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що в межах прибережної смуги переплітаються інтереси сільського господарства, транспорту, промисловості, міської інфраструктури, рекреаційної галузі тощо, які часто суперечать інтересам збереження навколишнього природного середовища і призводять як до зниження економічного потенціалу регіону, так і до деградації прибережних екосистем, втрати біорізноманіття, погіршення стану довкілля. Розв'язання цих проблем потребує комплексного, інтегрованого підходу, коли, з одного боку, враховуються інтереси соціально-економічного розвитку, а з іншого – зводяться .о мінімуму збитки, завдані навколишньому природному середовищу Це питання не може бути вирішене органами влади чи органами місцевого самоврядування окремо взятих адміністративних одиниць, а має вирішуватись на державному рівні системно як інтегроване управління прибережною смугою морів. Наголошується, що запровадження державної системи інтегрованого управління прибережною смугою морів є єдиним можливим способом розв'язання соціально-економічних та екологічних проблем щодо прибережної смуги морів [6].

У Європейських країнах інтегроване управління прибережною зоною (Integrated Coastal Zone Management – ICZM) визначається як стратегія для інтегрованого підходу до планування й управління прибережною зоною, у якій усі види політики, сектори та індивідуальні інтереси враховані в часових і просторових масштабах, включені всі зацікавлені учасники процесу.

У звіті щодо оцінки інтегрованого управління прибережною зоною в Європі зазначається, що екологічно добрий стан морів і прибережних територій буде життєво важливим фактором успіху для покращання довгострокового зростання Європейського Союзу, працевлаштування і благополуччя його громадян. Сформульовано 8 основних принципів інтегрованого управління прибережною зоною:

1. Широка загальна перспектива (тематична й географічна) - враховує взаємозалежність і відповідність природних систем і людської діяльності з впливом на прибережні зони.
2. Довгострокова перспектива - ураховує попереджувальний принцип і потреби нинішнього і майбутніх поколінь.
3. Адаптивне управління - сприяє регулюванню проблем і розвитку знань, що передбачає створення наукової бази про еволюцію прибережної зони.
4. Місцева своєрідність і багатоманітність європейських прибережних зон - надає можливість реагувати на їх практичні потреби особливими рішеннями і гнучкими заходами.
5. Робота з природними процесами щодо здатності екосистем до стійкості - перетворює людську діяльність на більш екологічно дружню, соціально відповідальну й економічно правильну в кінцевому підсумку.
6. Включення усіх пов'язаних груп (економічних і соціальних партнерів, організацій, які представляють мешканців прибережних зон, неурядові організації та бізнес-сектор) у процес управління, наприклад шляхом договорів – базується на розмежуванні відповідальності.
7. Підтримка і залучення відповідних адміністративних органів на національному, регіональному і локальному рівнях сприяє встановленню між ними відповідних зв'язків або підтримує покращену координацію різних існуючих політик.
8. Використання комплексу призначених інструментів - сприяє узгодженості між цілями секторальної політики і плануванням та управлінням.

У Європейському Союзі немає країни, яка б не розробила Національну стратегію ICZM, до чого спонукали відповідні Рекомендації ЄС [16].

Сьогодні інтегроване управління прибережною зоною широко визнається і застосовується в Європі як найбільш підходящий процес для поточних і довгострокових змін узбережжя, спрямований як на узгодження конфліктних інтересів щодо берегового простору і ресурсів, так і на пошук балансу між короткостроковими економічними та довгостроковими екологічними інтересами. Складність прибережних зон та їх навколишнього середовища, велика кількість учасників і зацікавлених осіб вимагає впровадження комплексу різних інструментів політики, поєднаних з глобальним баченням, спрямованим на стійкий розвиток берегів.

Інтегроване управління прибережною зоною надає довгостроковий прогноз розвитку прибережних зон і дозволяє збалансувати потреби розвитку із необхідністю збереження ресурсів, враховуючи при цьому громадську думку про погіршення екологічного, соціоекономічного та культурного стану європейського узбережжя [17].

Для визначення перспектив розвитку прибережних територій і переліку приморських курортів України вкрай важливою є еколого-економічна оцінка пляжів. Але сьогодні відсутня інформація про їх кількість і якість. За одними оцінками берегові райони Чорного й Азовського морів включають понад 540 км пляжів [5, с 123], за іншими - курортні (лікувально-оздоровчі) землі є територіями розміщення морських пляжів довжиною 1 160 км [15, с. 70].

Досі не визначено, до земель якої категорії належать морські пляжі. Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них встановлено, що водоохоронні зони морів, морських заток і лиманів, як правило, збігаються з прибережною захисною смугою і визначаються шириною не менш як 2 км від води [11]. Відповідно, розглядаючи морські пляжі як особливо цінні природні лікувальні ресурси, території їх розташування мають бути віднесені до земель оздоровчого призначення. Але відповідно до проекту закону «Про внесення змін до Водного кодексу України» прибережні захисні смуги водних об'єктів належать до земель природоохоронного та рекреаційного призначення, тобто до цього переліку не включені землі оздоровчого призначення. Таке визначення суперечить положенням Земельного кодексу і Закону України «Про курорти».

Недостатньо ефективному сучасному стану використання та охорони природно-ресурсного потенціалу приморських курортів України сприяє й відсутність кадастрів природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів, невизначеність складу земель оздоровчого призначення. Одним зі шляхів удосконалення регулювання у сфері використання та охорони приморських курортів можна розглядати розробку та впровадження системи оцінки якості пляжів.

Сьогодні в багатьох країнах світу виміром якості пляжів є блакитний прапор. Це міжнародний символ, нагорода, що присуджується пляжам, які відповідають високим екологічним стандартам і мають якісні засоби безпеки та сервісу. Рух «блакитний прапор» зародився у Франції в 1985 р. і отримав європейський статус у 1987 р. як ініціатива Європейського Союзу. Цей рух реалізується під егідою міжнародної громадської некомерційної організації «Федерація екологічної освіти» (Foundation for Environmental Education), яка являє собою мережу громадських організацій, що працюють у сфері освіти та просвіти для забезпечення екологічно безпечного розвитку. Для того щоб пляж було відзначено блакитним прапором, він повинен задовольняти 27 критеріям, з них 21 - обов'язковий, 6 - рекомендовані. Перелік критеріїв включає в себе такі аспекти, як якість води, екологічна освіта та інформованість, екологічний менеджмент, засоби безпеки та сервіс [4].

У деяких країнах розроблені національні системи оцінки пляжів. Наприклад, у Російській Федерації у 2006 р. затверджено Систему класифікації пляжів, цілями й завдання якої є:

- гармонізація критеріїв класифікації пляжів з відповідним зарубіжним досвідом;
- забезпечення сучасних стандартів обслуговування і якості послуг, які надаються на пляжах;
- диференціація пляжів залежно від якості та асортименту послуг, які надаються;
- забезпечення споживачів повною і достовірною інформацією (у тому числі про відповідність пляжу категорії);
- підвищення конкурентоздатності послуг пляжів;
- сприяння збільшенню туристського потоку і доходів від в'їзного і внутрішнього туризму за рахунок укріплення довіри споживачів до об'єктивності оцінки послуг, які надаються на пляжах.
Класифікація проводиться у 2 етапи:

1) експертна оцінка відповідності пляжів встановленим у Системі вимогам;
2) надання пляжам відповідної категорії за результатами експертної оцінки [16].

Упровадження Системи почалось у 2007 р. Пляжі першої категорії позначаються синім прапором, другої - зеленим, третьої категорії - жовтим прапором. Прапори є спеціальними пізнавальними знаками, які вивішують на пляжах, щоб їх могли бачити відпочивальники. їх видають на п'ять років, але щорічно проводяться роботи для підтвердження категорії.

Позитивним результатом упровадження Системи класифікації пляжів можна вважати визначення якості пляжів, надання туристам можливості обрати пляж за певною категорією, а також контролювання відповідності категорії пляжу його якості. Але цю Систему не можна віднести до державних стандартів, адже її впровадження не є обов'язковим, тобто здійснюється на добровільній основі.

В останні роки на приморських курортах України, крім проблеми якості пляжів, загострились проблеми їх доступності. У зв'язку з цим Комітетом Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи рекомендовано прийняти за основу проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно прибережних захисних смуг. Ідеться про внесення змін до Земельного і Водного Кодексів України. У законопроекті зазначається, що до узбережжя морів, морських заток і лиманів, пляжів у межах прибережної смуги морів має забезпечуватися безперешкодний і безкоштовний доступ, за винятком територій портів з їх інфраструктурою, судноремонтних, суднобудівельних заводів, земель оборони та інших об'єктів стратегічного значення, територій, зайнятих рибогосподарськими підприємствами та гідротехнічними спорудами.

У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування повинні бути виділені та облаштовані пляжні зони для безкоштовного користування територією пляжу. Закон також наголошує, що користування пляжною зоною повинно здійснюватися в спосіб, який не призводить до порушення цілісності прибережної смуги морів з урахуванням вимог щодо охорони морського середовища та прибережної захисної смуги морів від забруднення та засмічення, санітарних вимог [7].

У разі ухвалення цього законопроекту буде заборонено будівництво в межах 100-метрової пляжної зони будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також забезпечено безперешкодний прохід уздовж берега моря. Це важливо ще й у зв'язку з тим, що узбережжя є надзвичайно вразливим і чутливим до антропогенного впливу Однак через велику щільність забудови узбережжя базами відпочинку та приватними будинками, тимчасовими та стаціонарними спорудами, наслідки антропогенного навантаження на прибережні морські території набувають загрозливих тенденцій, що призводить до втрати біоландшафтного різноманіття, знищення місць існування тварин та рослин. А зведення численних парканів та обмеження вільного доступу населення до берегової лінії є порушенням конституційного права українського народу на користування природними ресурсами [1].

У 2000 р. за результатами огляду результативності природоохоронної діяльності Європейською економічною комісією та Комітетом екологічної політики ООН було надано рекомендації Україні у сфері управління навколишнім середовищем Чорного та Азовського морів. Зокрема, Міністерству охорони навколишнього природного середовища України було запропоновано разом з усіма іншими відповідними органами виконавчої влади та за участю всіх зацікавлених сторін однозначно зробити інтегроване управління прибережною зоною самостійною частиною своєї нової політики, для чого створити адекватні інструменти для інституційного співробітництва та залучення наукових кіл, місцевого бізнесу і громадськості, а також розробити обов'язкову національну програму моніторингу морського середовища [5, с 129]. Як показує проведене дослідження, ці пропозиції не втратили своєї актуальності й дотепер, адже тільки запровадження системи комплексного (інтегрованого) управління прибережною зоною і системи моніторингу стану узбережжя сприятиме підвищенню ефективності його використання та охорони, що насамперед важливо для приморських курортів.

Сучасний незадовільний стан регулювання у сфері використання та охорони прибережних територій і приморських курортів, як їх найціннішої складової, обумовлюється недосконалістю, а досить часто й декларативністю наявної нормативно-правової бази, погіршенням стану навколишнього природного середовища, яке є особливо чутливим і вразливим до антропогенного тиску. Для удосконалення регулювання у сфері використання та охорони прибережних ресурсів необхідно адаптувати до умов України позитивний зарубіжний досвід впровадження комплексного (інтегрованого) управління прибережними зонами та системи оцінки якості пляжів.

Список використаних джерел

1. Гулич О. Чинники регулювання екологічно збалансованого розвитку курортно-оздоровчих територій / О. Гулич // Економіка України. - 2005. - №5. – С.78-82.
2. Іванів С. Право на доступ громадян до узбережжя морів / С. Іванів // Голос України. - 2008. - №152. - С.2.
3. Комплексное управление прибрежной зоной: от теории к практике. - Одесса-Овидиополь: Центр регион исслед., 2007. - 8 с.
4. Критерии Голубого флага для пляжей. – Режим доступа: www.kspt-blueflag.ru.
5. Огляд результативності природоохоронної діяльності: Україна: перекладне видання / Європ. економ. комісія; Комітет екол. політики. Нью-Йорк; Женева: ООН, 2000. - 232 с.
6. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про прибережну смугу морів». - Режим доступу: www.crs.org.ua.
7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо прибережних захисних смуг: Проект закону. - Режим доступу: www.gska2.rada.gov.ua.
8. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки: Закон України від 21 верес. 2000 р. №1989-III // Відом. Верховної Ради України. - 2000. - №47. - Ст.405.
9. Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів: Закон України від 22 берез. 2001 p. №2333-III // Офіц. вісн. України. – 2001. - №17. – Ст.717.
10. Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 груд. 1996 р. №1576. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.
11. Про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 трав. 1996 р. №486. - Режим доступу: www.zakon1.rada.gov.ua.
12. Про курорти: Закон України від 5 жовт. 2000 р. №2026-III // Відом. Верховної Ради України. - 2000.- № 50. – С.1026-1036.
13. Семенов В.Ф. Еколого-економічні проблеми природокористування курортно-рекреаційних територій/ В.Ф. Семенов, М.Д. Балджі // Регіон. пробл. розвитку туризму та рекреації: зб. наук. пр. - Донецьк: Юго-Восток Лтд, 2005. – С.301-306.
14. Система классификации пляжей: утверждена приказом Федерального агентства Российской Федерации по туризму от 5 сентября 2006 г. №119. - Режим доступа: www.russiatourism.ru.
15. Шурда К.Э. Ресурсный потенциал курортно-рекреационных территорий / К.Э. Шурда // Регіон. пробл. розвитку туризму та рекреації: зб. наук. пр. - Донецьк: Юго-Восток Лтд, 2005. - С.69-77.
16. Evaluation of Integrated Coastal Zone Management (ICZM) in Europe. Final Report, 18 August 2006. - Germany: Rupprecht Consult-Forschung & Beratung GmbH, 2006. - 22 p.
17. The changing faces of Europe’s coastal areas. European Environment Agency Report. No 6/2006. - EEA, Copenhagen, 2006. - 112 p.

Оксана Савоста. Усовершенствование государственного регулирования сферы использования и охраны приморских курортов Украины

Рассматриваются понятия «прибрежная зона», «приморские курорты», обосновывается необходимость усовершенствования государственного регулирования в сфере использования и охраны приморских курортов Украины. Предлагается введение комплексного управления прибрежными зонами и системы оценки качества пляжей.

Ключевые слова: прибрежная зона, приморские курорты, комплексное (интегрированное) управление, система оценки качества пляжей.

Oksana Savosta. Improvement of the state regulation of the sphere of using and protection of seaside resorts of Ukraine

Notions «coastal zone», «seaside resorts» are considered, necessity of state regulation improvement in the sphere of using and protection of seaside resorts of Ukraine is proved. Introduction of the complex regulation by coastal zones and systems of beaches quality evaluation are offered.

Key words: coastal zone, seaside resorts, complex (integrated) administration, beaches quality evaluation system.