Рега М.Г.
Науковий вісник УжНУ. - 2009. - Серія «Економіка». - Випуск 28. - С.54-57.

Тенденції розвитку підприємств туристичної сфери України

Обґрунтовано дослідження розвитку малих міст в територіально-господарській системі регіону. Визначено проблеми, що стримують ефективне використання ресурсного потенціалу малих міст в процесі трансформації їх господарських функцій та формування інституту комунальної власності. Проблема дослідження туристичного ринку особливо гостро стоїть сьогодні перед Україною. Враховуючи, що на сучасному етапі розвитку економіки України її товари не в змозі належним чином конкурувати на світовому ринку з продукцією економічно розвинених країн, туризм стає найбільш важливим джерелом валютних надходжень, а також сприяє розвитку регіонів, які не мають будь-якої промислової бази, полегшуючи тим самим проблему зайнятості.

Ключові слова: туризм, малі міста, туріндустрія.

ВСТУП

Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм функціонування та розвитку малих міст у період формування ринкових відносин, адміністративної реформи та реалізації Концепції державної регіональної політики в Україні.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: системний аналіз – для вивчення тенденцій розвитку малих міст; факторний аналіз – для вивчення чинників, що впливають на ефективне залучення ресурсного потенціалу малих міст до забезпечення їх економічного і соціального розвитку; метод статистичного групування – для виокремлення груп малих міст за рівнем ресурсного потенціалу; метод типологічного групування – для вироблення класифікаційних критеріїв малих міст України; експертні методи – для аналізу стану забезпечення стандарту життя в малих містах та пошуку шляхів його удосконалення.

Ми живемо в країні, чиї рекреаційні можливості, історична та культурна спадщина є колосальними ресурсами розвитку. Особливо це стосується малих міст, які найменше потерпали від техногенних навантажень індустріальної епохи, в яких в значній мірі збереглася від пожеж соціальних перетворень радянських часів наша історична спадщина. Для більшості з цих міст туризм може стати головною стратегією їх подальшого розвитку.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Мале місто як найпоширеніший вид міських поселень є специфічною територіальною системою, що характеризується, окрім кількісних поселенських показників, такими особливостями: монофункціональним напрямом розвитку господарської системи; особливою роллю в інтеграції просторового розвитку навколишніх сільських поселень; посиленими можливостями використання потенціалу територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування; обмеженим власним ресурсним потенціалом, особливо фінансовим, для забезпечення розвитку міської системи.

Малі міста є невід'ємними складовими ТГС регіону, опорними точками його розвитку. Перебільшення ролі великих і середніх міст у регіональних системах може призвести до використання принципу вторинності щодо розвитку малих міст, який домінував в радянський період.

Система малих міст не є однорідною, а потребує групування за певними функціональними ознаками. Запропоноване в роботі групування малих міст дозволить виробити конкретні та цілеспрямовані управлінські рішення щодо розвитку відповідної їх сукупності. Це дасть змогу уникнути абстрактних підходів при виробленні стратегій розвитку малих міст, сконцентрувати зусилля на окремих складових ресурсного потенціалу малих міст певної групи як бази їх розвитку.

Організаційно-економічний механізм розвитку малих міст є сукупністю стихійних ринкових сил, які обумовлюють формування полюсів зростання, та цілеспрямованих важелів забезпечення активізації соціально-економічних процесів у малому місті, які використовують центральні та місцеві органи представницької та виконавчої влади. Формування системи важелів організаційно-економічного механізму розвитку малих міст України вимагає запозичення з практики розвинутих країн досвіду програмно-цільового управління розвитком малих міст, що базується на узгодженій системі державних, регіональних і місцевих програм.

В умовах ринкових перетворень докорінно трансформуються господарські та соціальні функції малих міст на основі орієнтації на досягнення ринкових конкурентних переваг та забезпечення соціальних стандартів життя міського населення. Модифікація функціонального механізму розвитку малих міських поселень, хоча і гальмується загостренням демографічних, економічних та соціальних проблем, вимагає перегляду організаційної та функціональної структури управління.

Малі міста володіють розгалуженим ресурсним потенціалом, який, проте, не є самодостатнім і без зовнішніх вливань не може забезпечити їх стабільний розвиток. Зокрема, виробничо-господарський потенціал більшості малих міст не відповідає сучасним ринковим вимогам і потребує комплексної модернізації та переоснащення, що можливо зробити на загальнодержавному рівні шляхом створення сприятливих умов для спрямування інвестиційних потоків у розвиток малих міст, а на місцевому рівні – через створення сприятливого середовища розвитку підприємництва, підвищення інвестиційної привабливості та іміджу малого міста в загальнодержавному та регіональному масштабах.

Стабільне функціонування малого міста як складової територіально-господарської системи регіону є можливим за умови створення ринково адаптованої гнучкої управлінської структури, орієнтованої на виконання певних функцій. Демократизація суспільно-політичного та економічного життя в Україні вимагає, щоб основним суб'єктом управління соціально-економічним розвитком малих міст і реалізатором функцій з його забезпечення стали органи місцевого самоврядування. Це потребує дотримання принципів їх фінансової, правової та організаційної автономії. Використовуючи економічні, адміністративні та правові важелі регулювання, органи місцевого самоврядування повинні спрямовувати управлінську діяльність керівників підприємницьких структур, закладів соціальної сфери, громадських організацій в рамках наперед визначених стратегічних, тактичних та оперативних програмних орієнтирів, що обґрунтовано в роботі.

Ефективно виконувати покладені на органи місцевого самоврядування законодавством функції та повноваження органи представницької влади малого міста спроможні лише за умови створення повноцінної економічної бази, яку формує комунальна власність міста. Недосконалість та недостатня сформованість законодавчої бази та реальних шляхів формування надійного матеріального забезпечення місцевого самоврядування в малому місті унеможливлює якісне використання цього механізму. На прикладі підприємств житлово-комунального господарства малого міста обґрунтовано альтернативні до існуючих форми управління комунальним майном з метою отримання позитивного економічного ефекту.

Побудова стратегії розвитку малих міст визначає їх спроможність функціонувати в конкурентному середовищі, дозволяє планувати поступове забезпечення стандарту життя населення на основі використання важелів організаційно-економічного механізму. Запропонована в роботі методика вибору стратегічних орієнтирів розвитку малого міста уможливлює врахування сприятливих і несприятливих, екзогенних і ендогенних чинників впливу на формування тенденцій цього розвитку з метою визначення пріоритетів та системи необхідних регулюючих засобів для їх досягнення.

Критерієм ефективного розвитку малого міста є рівень забезпечення стандарту життя населення, без дотримання якого неможливо говорити про соціальну спрямованість розвитку виробничо-господарської системи міста. На основі розподілу соціальних стандартів на загальнодержавні, регіональні та місцеві в дисертаційному дослідженні обґрунтовані шляхи залучення власних ресурсних резервів малих міст в розрізі окремих підсистем для наближення рівня життя жителів цих поселень до визначених законодавством стандартів.

Незадовільне фінансово-бюджетне забезпечення, зумовлене неефективністю бюджетної та податкової систем в країні, кризовим станом господарсько-економічної підсистеми малих міст, низьким рівнем залучення потенціалу малих міських поселень до функціонування територіально-господарської системи регіону, гальмує динамічний розвиток малих міст. Першочерговими шляхами подолання цих недоліків повинно стати підвищення ролі місцевих податків і зборів в фінансових ресурсах малого міста, дієве запровадження прозорої системи міжрівневих бюджетних трансфертів на основі визначення показника мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя, інвестиційно-інноваційний шлях розвитку виробничо-господарського комплексу малого міста з врахуванням пріоритетності малого бізнесу в цьому процесі.

Використання потенціалу малих міст в Україні сприятиме закладенню передумов для підтримки стабільності та ринкової спрямованості економічних процесів. Малі міста повинні розглядатися як опорні точки формування повноцінного первинного рівня адміністративно-територіального устрою в країні, необхідні елементи функціонування ТГС.

Більш, ніж 60 % її населення проживає в містах, з них біля 40 % - в малих містах. Ми впевнені, що кожен розуміє різницю комунальних і соціальних стандартів для мешканця великих і малих міст. Мешканці малих міст більш незахищені не тільки через низький рівень життя. Малі міста значно більше потерпають від економічних негараздів, від яких страждає все наше суспільство. Ця ситуація наперед визначена попередньою політикою, що формувала залежність економіки малого міста від діяльності одного або двох підприємств, інтегрованих в спільну економічну систему Радянського Союзу. Більшість таких підприємств не витримало вилучення їх з звичного кола зв’язків, і, як наслідок, рівень безробіття високий, а питома вага надходжень у бюджет на одного мешканця у малому місті значно нижче, ніж у великих містах та обласних центрах. Але найбільш серйозним викликом після руйнування радянської системи для багатьох малих міст стала втрата свого власного місця в великому економічному механізмі перерозподілу праці і капіталу на регіональному та державному рівнях. Глобалізація ринку зробила цей виклик історії ще жорсткішим.

Для більшості малих міст повстало питання розробки власних стратегій розвитку у нових економічних і соціальних умовах. Цей вибір необхідно самостійно робити територіальним громадам, котрі тільки розпочали своє формування. Коло замкнулося: з одного боку, складність прийняття і втілення рішень подальшого розвитку міст з урахуванням глобальних, національних та регіональних тенденцій потребує серйозних зусиль міської громади, її мобілізації для вирішення цих питань, з іншого боку, ця спільнота тільки розпочинає формуватися і усвідомлювати себе територіальною громадою. Разом з тим, така ситуація історичного виклику має великий позитивний потенціал, оскільки, вперше за багато років виникає можливість самостійного вирішення власної долі. В цій ситуації для тих, хто зможе прийняти такий виклик, відкриваються великі перспективи розвитку.

Вирішення питань державного регулювання туризму у відповідності з міжнародними нормами – завдання складне, але воно має простий розв’язок. Протягом останніх років осмислення потенціалу туризму у контексті вибору стратегій національного розвитку поступово виносить його на перший план. Держава розпочинає здійснення спроб активного впливу на його подальший розвиток. Найбільш важливим кроком останнім часом стала Державна програма розвитку туризму на період з 2002 до 2010 р., яка була прийнята Кабінетом Міністрів України у квітні 2002 р.

Державна програма розвитку туризму на період з 2002 до 2010 р. – це документ, що скеровує головні напрямки розвитку туріндустрії на цей період. Кабінетом Міністрів України та Державною туристичною адміністрацією України найближчим часом буде прийнято низку документів, що деталізують програму, наприклад, з розвитку інфраструктури туріндустрії, з підтримки окремих напрямків туріндустрії, зі створення цілісної інформаційної системи тощо.

Держава розпочинає системний і поступовий наступ на:

- лібералізацію стосунків у сфері туризму;
- популяризацію туризму як стратегії розвитку окремих регіонів і держави загалом;
- забезпечення інституціональної підтримки розвитку туризму;
- ефективне заохочування ресурсів для розвитку галузі;
- приватизацію колосальної за об’ємом бази оздоровчих закладів, яка до цих пір існує в режимі “радянських економічних реалій”.

Та це є тільки передумови розвитку. Внутрішньою пружиною, котра підштовхне справу, може стати здатність наших громадян, малого та потужного бізнесу на місцях створити такі умови сервісу, такий рівень туристичних продуктів, які б переконали як внутрішній так і зовнішній ринок

Розробка і впровадження місцевих політик, що спрямовані на залучення місцевого бізнесу і громади до:

- створення готельної, транспортної та сервісної інфраструктури малих міст;
- формування характерних туристичних продуктів;
- розвитку місцевих інститутів підтримки туризму;
- пошуку та залученню зовнішніх та внутрішніх ресурсів;
- захисту та лобіюванню загальних інтересів малих історичних міст – це складна групова діяльність, що вимагає професійної підтримки і супроводу.

За власним досвідом ми усвідомили, що перехід від закликів і паперових рішень до реальної реорганізації у відношеннях влада – бізнес – громада на місцях потребує чималих постійних зусиль. Із розвитком складність завдань соціального проектування зростає, а існуючих можливостей для залучення спеціалістів у малих міст немає. Не має такого ресурсу й держава. Тому зараз особливого значення набуває цільова зовнішня допомога, залучення професійності та досвіду відомих міжнародних дослідницьких інституцій з питань:

- формування бачення майбутнього розвитку малих міст;
- створення програм регіонального і місцевого розвитку на базі власних ресурсів;
- синхронізація стратегічних зусиль партнерів з розвитку (держава, місцеве самоврядування, бізнес) – може стати важливою складовою успіху загалом. Гарантією ефективності використання ресурсів, що залучаються, можуть бути взаємні консультації між представниками центральної влади, міських громад.

Для залучення іноземних туристів в Україну пріоритетними напрямками розвитку туризму варто визнати дозвілля, відпочинок і бізнес-туризм. Для цього, насамперед, необхідно розвивати і спеціалізувати місця розташування туристів, у тому числі мережу готелів. Іноземні туристи, які звикли до високого рівня якості наданих послуг, не можуть задовольняти умовами проживання в наших готелях. Ця причина є однією з основних, стримуючих чинників розвитку в’їзного туризму. На мій погляд, основними причинами ,що не задовольняють іноземних туристів є:

- Слабкий розвиток інфраструктури туристичної галузі;
- Якість наданих послуг на низькому рівні;
- Низька матеріально-технічна база засобів розміщення
- Відсутність кваліфікованих кадрів і низька якість підготовки наявних спеціалістів. Проблема кадрового забезпечення туристично-рекреаційної сфери в малих містах відчувається як на рівні органів місцевого самоврядування, так і на рівні підприємств (туристичних підприємств, готелів та інших закладів розміщення, закладів харчування та туристично-екскурсійного обслуговування).
- Недостатнє інформаційне забезпечення та сприяння промоції туризму. Органами державного управління не створено жодної комплексної маркетингової стратегії просування туристичних продуктів малих міст України, відсутня державна фінансова підтримка участі представників малих міст на національних та міжнародних туристичних виставкових заходах.

На туризм впливає екологічна ситуація. Деякі зони туризму стають недоступними. Але, незважаючи на свою соціальну роль, туризм видозмінює екологію. Зменшення шкоди індустрії туризму на екологію регулюється на державному і міжнародному рівнях за рахунок: екологічної освіти, обмеження туристсько-рекреаційного навантаження на природні ресурси а також податкового регулювання.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши ситуацію в туристичній сфері України в малих містах, відокремимо її головні проблеми та визначимо альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є далекою від висновків та думок справжніх фахівців та експертів в цій галузі. Але, незалежно від рівня фахової підготовки, на сьогоднішній день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того, якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх боку. І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів. Регулювання туристської діяльності повинне поєднувати в собі саморегулювання, засноване на законах вільного ринку, і державне регулювання в особливо важливих питаннях і, зокрема, що стосуються законотворчості. Проте дуже жорстке державне регулювання і велика кількість законів можуть привести до підвищення цін, обмеження асортименту, зниження інновацій і конкуренції у галузі міжнародного туризму.

Важливо порушити питання соціального статусу малих історичних міст. Однією з основних функцій цих міст буде збереження їх історико-культурної спадщини – найважливішої частини національного надбання всієї держави. Це має бути відображеним і в структурі їх бюджету, і в спеціальних нормативно – правових актах, що стимулюють залучення приватних коштів до реставрації, збереження і розумного цільового використання пам’яток історії та культури.

Оптимістичний погляд переконує, що вже через декілька років щезнуть ті проблеми, з якими зіштовхнувся б наш гіпотетичний турист, а Україна за правом увійде до переліку країн, відвідування яких назавжди залишить у туриста незабутні приємні враження.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Голиков А.П. Український туризм // Галицькі контракти. - 2004. - №22. - С.7-8.
2. Закон України “Про туризм” (N 324/95-ВР) від 15.09.1995.
3. Указ Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні (”№127/2001) від 2.03.2001.
4. Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України N 583 від 29 квітня 2002.
5. Прейгер Д., Малярчук І. Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів // Економіка України. - 2001. - №6. - С.20-28.
6. Цибух В. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макрополітики в кризових умовах // Економіка України. - 2004. - №4. - С.4–14.
7. Цибух В. Туризм в Україні // Економіст. - 2000. - №6. - С.34-35.