Андрій Пирогів, Ірина Горобець
Фото Олександра Горобця
Міжнародний туризм. - 2001. - № 4(40). - С.12-19.

Сни про Чехію

У житті трапляється всяке. Приляже якийсь філософ над дзюркотливим струмком і присниться сам собі безтурботним метеликом. А коли прокинеться, не зможе збагнути, чи то він філософ, чи метелик, якому наснилося, що він філософ. Те саме й з країнами: побуваєм у котрійсь, а тоді уявляєш себе мешканцем далеких прекрасних світів, якому наснилося сіре повсякдення. Нам, наприклад, майже щороку сниться Чехія. І після кожного пробудження в душі довго не змовкає золотий гомін цієї країни.

Злата Прага

Нехай вибачать нам Париж, Лондон, Барселона, Венеція і навіть рідний Київ, але саме Празі й тільки Празі ми без вагань віддаємо пальму першості у змаганні найпривабливіших міст Європи. Столиця Чехії закарбовується в серці одразу й назавжди. Чим саме? Знайти вичерпну відповідь на це запитання непросто. Архітектурними перлинами? Спокійними й привітними мешканцями? Багатством культурного життя? Безперечно, що так. Але хіба лише цим? Є одне слово, котре, здається, найліпше характеризує Прагу: гармонія. В цій думці нас переконують твердження дуже поважних людей. І Моцарта з його "Празькою симфонією" , і Гашека зі Швейком, і Ольжича з Телігою, і Кафки із Цвєтаєвою... Та хіба можна перелічити усіх, хто, спершись на парапет Карлового мосту, намагався видобути зі свого серця щось таке, аби зупинити прекрасну празьку мить, врівноважити себе із цим величним містом?

Прага, на відміну від більшості столиць світу, зберегла цілісність. Чимось вона нагадує казковий химерний замок, складений із дитячих кубиків. Витягни хоч одну "цеглинку" - і вся споруда якщо не зруйнується, то, принаймні, набуде зовсім іншого вигляду. Це добре розуміють самі пражани, які дбайливо, навіть прискіпливо ставляться до кожного куточка свого міста. Ні, шампунями тротуари тут не миють, і облуплених стін подекуди теж вистачає: в Празі зовсім немає німецької стерильності, бо вона успішно нівелюється слов'янською натурою. Зате тут ніколи не збудують нічого нового, якщо воно хоч на йоту не відповідає духові міста. Не зрубають старої липи чи каштана, замінивши їх на стандартні "мавзолейні" ялинки. Не закриють для доступу народу стародавнього палацу чи парку. Не перетворять відреставровану церкву на музейний експонат. Ось так і виникає неповторна празька атмосфера, з якої кожен вибирає ту історичну епоху, яка йому найбільше до вподоби. Або п'є неперевершений тисячолітній коктейль в усій його різноманітності.

Журналісти й поети не шкодують для Праги епітетів. Окрім "золотої", вона неодмінно "містична" й "стобаштова". Містики Празі дійсно не позичати. Такі відомі пражани, як доктор Фауст, Голем і привид безголового полковника, можуть розбурхати будь-яку приземлену уяву. Тінь Франца Кафки, що нависає над старим єврейським кварталом і Золотою вуличкою празького Граду (де колись плідно працювала ціла бригада алхіміків), теж додає місту певного шарму. На цей же млин ллють воду і стра-шелезні химери, що, за готичною традицією, пообсідали згори донизу собор святого Вітта. Стосовно ста башт - це теж не надто велике перебільшення, а скоріше пере-меншення: один допитливий турист нарахував у чеській столиці аж триста всіляких дзвіниць, шпилів і веж! Із пагорба Петршин, від Страгівського монастиря добре видно, як усі вони пришпилюють золоте місто до блакитного чеського неба, як в'ються голуби над червоними черепичними дахами, як різнобарвний туман перетворює сіре каміння стародавніх стін на мерехтливі полотна імпресіоністів.

Прагою треба ходити пішки. Тоді обов'язково втрапите в якусь веселу й романтичну, або цікаву й пізнавальну халепу. Про себе писати нескромно, тому вкажемо лише на пригоди маленької донечки одного з авторів, яка була просто щаслива, що її взяли із собою до Чехії. Лише за один день перебування у Празі вона встигла:

а) погодувати прекрасних білих лебедів на набережній Влтави, дивом уникнувши падіння у воду;
б) прорватися на мальовничій вуличці Новий Світ на виставку еротичних творів Сальвадора Далі;
в) на радість перехожим станцювати гопака разом зі славнозвісним "танцюючим" будинком;
г) упіймати за хвоста величезного живого коропа, якого продавали в чані прямо на вулиці;
д) тицьнути пальчиком у картину Брейгеля Старшого у Національному художньому музеї, поставивши "на вуха" не лише дуже гучну сигналізацію, а й численну охорону. А "заїли" ми наші пригоди найсмачнішим у світі празьким морозивом. Ух!..

Не можу не згадати про ще одну принаду чудового міста - так званий празький сецесіон. Корифеєм цього най-популярнішого на початку XX століття стилю є видатний чеський митець Альфонс Муха. Він та його послідовники легко й безпосередньо прикрасили обличчя старого міста безліччю чудернацьких викрутасів. Ідете ви, наприклад, звичайною празькою вулицею, аж раптом - фр-р-р-р! - прекрасний павич розпускає свій райдужний хвіст просто перед вашими очима. Або - ой, лишенько! - прямо зі стіни будинку на вас хоче стрибнути велика зелена жаба.

А далі причаїлася золота сова, що з настанням ночі вилетить на пошуки золотих снів про злату Прагу...

Чеське пиво - то є кляса...

... Бо робить з чеха супераса. І не лише з чеха, а й з будь-якого туриста, який, вирвавшись із обіймів вітчизняного виробника, нарешті здійснює свою заповітну мрію - куштує легендарне, найсмачніше у світі пиво. Чеські броварі не розмінюються на рекламу інгредієнтів свого продукту: місцевим пиволюбам і пивознавцям цілком байдуже, з якої глибини видобувають воду і з ячменю якої класності готують солод. На чеха не вплине жодна реклама, якщо пиво " ніяке" . Перевагу віддають " живому" , бажано, щойно звареному пиву. Тому практично по всій території країни збереглися " буфети" й пивниці, де подають саме такі напої. Та особливим попитом користується темне, а в деяких випадках, буквально чорне пиво, на яке свого часу Вацлав Гавел і запросив Білла Клінтона. У столиці є три найвідоміші " точки" , де подають найсмачнішу темно-бурштинову рідину. їхні назви, за славною чеською традицією, починаються з літери " у" : " У святого Томаша" , " У калеху" і " У флеков" . Згадані президенти віддавали перевагу двом останнім. А ось нам найбільш полюбилася пивниця, названа ім'ям одного з апостолів - Хоми (Томаша по-чеськи). Мало того, що вона знаходиться у дворі стародавнього монастиря, ченці якого й вигадали свій власний рецепт чорного пива, та ще й на додачу в закладі подають фірмове бараняче коліно із кнедликами, під яке можна випити цілу діжку прохолодного дива. Що туристи і роблять.

Із Праги ми здійснили недалеку мандрівку в пивну столицю світу - Пльзень, де кожен мешканець випиває в середньому під двісті літрів пива на рік. У цьому пльзенців не можуть подолати навіть мюнхенці. Та й куди їм: вони годні лишень кухлями по столах стукати та співати своїх баварських пісень. Починаючи з 1842 року, на Пльзенському пивзаводі варять славетний " Пльзенський Праздрой" . Назва, як на нас, дещо загадкова, та на якість кінцевого продукту вона не впливає. Вирішальне значення при цьому має незвичайно пряний хміль (мається на увазі рослина) з околиць містечка Жатека, а також особливий мікроклімат у підземних галереях заводу (їхня загальна довжина - 9 кілометрів), де достигає пльзенське пиво. Є у місті й музей пивоварства. А коли ви нарешті нап'єтеся досхочу, варто завітати на найбільшу в Чехії Ринкову площу, де височить найвища в країні дзвіниця. З неї ми й побачили такий краєвид, що одразу зрозуміли: пиво, хоч би яке чудове воно було, - це ще не вся чеська природа.

На чеському пленері

З першого погляду гори та долини Чехії не сильно відрізняються від наших західних: ті самі смереки й скелі, ті самі озера й полонини. Найсуттєвіша різниця полягає не в тому, що є, а в тому, чого нема. Маємо на увазі перш за все всіляке сміття. Справді, чистота чеської природи вражає. Підозрюємо, що це не вроджена її якість, а набута - внаслідок послідовного ековиховання чехів. Ось факти. Ще у XIV сторіччі один з богемських королів видав особливий указ про охорону лісів. Із XVIII сторіччя тут почали захищати від винищення бурих ведмедів. А нині 12 відсотків території країни займають природні парки та заповідники.

Окрім сміття, в Чехії немає моря. Це свята правда. Зате тут безліч кришталевих озер і чистісіньких водосховищ, подекуди створених ще в середньовіччі. Якщо ви полюбляєте риболовлю - кращого місця для відпочинку, ніж курортний центр Орлик-Вистрков (це 70 кілометрів од Праги), не знайдете. Готелі та вілли, яхти і колиби, сауни й ресторани - і все за дуже помірними цінами. У Стари-Сплави, на березі Махова озера, можна не лише порибалити і покататися на всіляких серфінгах, а й прилучитися до небутафорної старовини, оскільки неподалік від курорту розташований романтичний замок. Він цікавий тим, що за 800 років, від самого свого заснування, жодного разу не перебудовувався.

Якось нам довелося провести декілька незабутніх днів у околицях містечка Залізна-Руда, на самому кордоні з Німеччиною, в серці найбільшого у Центральній Європі лісового масиву, що має романтичну назву Шумава. І дуже точну. Бо шумить чеський ліс не знічев'я, а стишуючи холодні вітри історії. На щастя, після " оксамитової революції" , коли Чехія нарешті звільнилася від ведмежих обіймів старшого брата, в гомоні лісів вчувається не передвістя бурі, а дивовижне умиротворення всіх лихих сердець. Звідси обов'язково варто помандрувати до двох відомих льодовикових озер - Чортового і Чорного. Місцеві мешканці розповідають цікаву річ: Чехія тому така спокійна і затишна країна, бо вся нечиста сила загнана в бездонні глибини цих гірських водоймищ.

Ідеш гірською лісовою стежиною, їси з кущів чорну ожину, милуєшся сільськими пансіонами та й думаєш про банальне, але вічне: і чого б усім людям на світі не жити ось так - просто, щиросердо і радісно, в плідних трудах і приємних клопотах? І не уві сні, а наяву...

Трохи безкорисливої інформації про Чехію

Стосовно подорожей до Чехії є дві новини: хороша й ще краща. Почнемо, як і годиться, з хорошої: віднедавна громадянам України потрібна чеська віза. А тепер - до ще кращої: отримати її набагато простіше, ніж, скажімо, ірландську - за два тижні усе буде готово.

Чеська грошова одиниця - крона - є досить стабільною. Її курс на середину 2001 року становив близько 40 крон за один американський долар.

На далекі відстані по Празі найліпше пересуватися на метро, хоча й наземний транспорт - до болю рідний і знайомий (ті самі червоні трамваї іноді викишкають враження, що ніхто нікуди й не виїжджав). Істотна перевага чеських комунікацій - узгодженість маршрутів різних засобів (пересадки не заберуть у вас жодної зайвої хвилини) плюс єдиний квиток на всі види громадського транспорту. При цьому всі графіки руху висять на видних місцях і скіасти для себе оптимальний маршрут можна завчасно. Оренда автомобіля обійдеться дорожче, ніжу Туреччині й на Криті, а оскільки за чеським кермом пити ну зовсім не можна, то будьте обережні.

Не сподівайтеся потрапити до музеїв у святкові дні: все зачинено. Найдешевший театр - Національний оперний, квитки до якого можна придбати за якихось два долари. А ось, наприклад, Державний оперний театр тягне мінімум на 25 у.о.

У звичайному кафе можна пообідати за 10 у.о., хоча краще обійтися морозивом і пивом - найякіснішими чеськими продуктами.

І в Празі, а особливо в містах Карлови-Вари, Маріанське-Лазне та на інших відомих чеських курортах дуже часто можна почути "общедоступное наречие". І не лише від співвітчизників, а й від самих чехів. Як-не-як старше покоління у школі поголовно вивчало "великий, могучий и свободний". І щось від цього навчання ще залишилося. А ось медперсонал санаторіїв та всіляких оздоровниць володіє російською цілком свідомо: це дуже потрібно для успішного курортного бізнесу. Тож можете сміливо брати із собою ваші букети хвороб, тобто медичні картки - їх залюбки читатимуть чеські лікарі.

Якщо на вулиці чи в готелі ви почуєте за спиною вигуки "Позор, позорі" , не лякайтеся: ніхто вас не збирався ганьбити за непрасовані шнурки чи СНДівське походження. Просто у вас випав гаманець крізь дірку в кишені, й доброзичливі чехи намагаються привернути до цього факту вашу увагу.

І взагалі, не варто дивуватися деяким нюансам чеської мови. У магазині "Дамське прадло" продають звичайнісіньку білизну, а в "Херні" грають в рулетку та інші серйозні ігри. І коли настане час вирушати до летадла (літака), не плачте від розпачу, а пригадайте давню чеську мудрість: "Життя - дівадло (театр), а ми в ньому - туридли (мандрівники)"...