Пустовалов С.Ж.
Матеріали міжнародної науково-практичної
конференції «Педагогічні та рекреаційні технології
в сучасній індустрії дозвілля». - К., 2004.

Проблеми музеєфікації першої Запорозької Січі

Археологічні пам’ятки зазвичай не перетворюються на музей, хоча дуже часто заслуговують на це. Прикладом, що підтверджує це становище, може бути низка царських скіфських курганів, починаючи з Солохи та закінчуючи Бердянським курганом. Жоден з них, незважаючи на відносну наближеність до населених пунктів, не став музеєм.

Крім суб’єктивних чинників, які призводять до такого становища, існує ряд об’єктивних обставин, які не дозволяють зробити з археологічної пам’ятки музей. Серед них - відсутність відповідних комунікацій, велика вартість проектних та будівельних робіт, відсутність досвіду музеєфікації таких пам’яток, висока імовірність збитковості нової установи, відсутність фінансування для створення музею тощо. Навіть такі визначні археологічні пам’ятки, як Ольвія чи Херсонес, що мають статус заповідників, свідчать про те, як складно вирішуються проблеми музеєфікації об’єктів, які розкопують кожного року археологи. Отже, для створення археологічного музею на базі розкопок потрібний збіг декількох обставин: унікальності, великого історичного значення самої археологічної пам’ятки, розташування такої пам’ятки на території великого міста, наявності відповідної структури, яка б взяла на себе утримання нової експозиції, наявності туристичної інфраструктури, яка б забезпечила прибутковість експозиційного комплексу. Неабияке значення для реставрації та музеєфікації археологічної пам’ятки має зацікавленість держави в її відтворенні.

Зазначеним вище умовам відповідають лише одиниці археологічних пам’яток, розташованих на території України. Серед них - перша Запорозька Січ (замок Дмитра Вишневецького), яка знаходиться на острові Мала Хортиця (Байда). Вона має величезне історичне, патріотичне та культурне значення. Січ знаходиться у самому центрі міста Запоріжжя на території Національного заповідника «Хортиця». Ця пам’ятка внесена до державного переліку археологічних пам’яток, які підлягають першочерговому відтворенню. Зазначена пам’ятка відповідає всім згаданим вище умовам.

Острів Мала Хортиця знаходиться поруч з островом Великою Хортицею та становить з ним єдиний ландшафтний та культурний комплекс. Велика Хортиця - найбільший острів на Дніпрі. Це перлина у короні природничих та культурних пам’яток України. Винятковість ландшафту острова серед одноманітних степів з давніх-давен привертала до нього увагу стародавнього населення. Людина рано почала використовувати Хортицю у господарських цілях, а згодом - і у культових.

Острів має насичену подіями власну історію, пов’язану з епохою палеоліту, енеоліту, бронзи, раннього залізного віку, періодом Київської Русі, добою запорізького козацтва та нового часу.

Пізньосередньовічні пам’ятки досліджені у нижній частині острова Хортиця. В урочищі Протолче розкопано поселення та городище XII-XV ст. н.е.

Протягом XV-XVIII ст. на острові Хортиця перебували запорізькі козаки. Тут зупинялися Дмитро Вишневецький, Сагайдачний та інші.

У системі пам’яток Хортиці особливе місце займають пам’ятки на острові Мала Хортиця, який розташований між Великою Хортицею та правим берегом Дніпра. Якщо Хортицю можна назвати короною на чолі Дніпра-Славутича, то Мала Хортиця - це найбільший діамант у короні історичних пам’яток Великої Хортиці. На острові відкриті та досліджуються дві унікальних пам’ятки. Перша - найстаріша у Східній Європі фортеця доби бронзи (наша українська Троя). Друга - залишки земляного городка Дмитра Вишневецького - прообраз Запорозьких Січей. Це пам’ятки європейського значення. Останній шар культурних відкладень на Хортиці відноситься до часів російсько-турецької війни першої третини XVIII ст. Це - укріплення, пов’язані з запорізькою корабельнею. Загалом на Малій Хортиці виявлено сім культурних шарів: від енеоліту до пізнього середньовіччя.

Козацькі укріплення вперше на о. Мала Хортиця були виявлені Р. Юрою у 1968 р. Але на жаль, дослідник вважав, що під час будівництва головного валу Запорозької корабельні, побудованого у 30 р. XVIII ст., було зруйновано весь попередній культурний шар. Справжнє відкриття відбулося у 1991 р. (Іллінський, Пустовалов, 1992). Тоді було знайдено козацьку слюсарну майстерню чи кузню та залишки городні.

За роки розкопок з’ясовано основні вузли оборони замку Д.Вишневецького. На терасованому схилі верхньої частини острова було виявлено складну оборонну систему козацького часу. Вона була побудована на руїнах кам’яних стін катакомбної культури. У нижній частині схилу стояли башти-городні, можливо, з’єднані між собою дерев’яною стіною. Вище, перед куртиною XVIII ст., знаходився рів, оточений дерев’яними палями. Основа куртини вже існувала у козацький час і використовувалася для оборони. Головна смуга оборони проходила по валу, який тільки підправлявся у XVIII ст. Вал був укріплений горизонтальними лагами, які були прибиті до вертикально закопаних у вал стовпів. На верхівці валу йшов палісад з потужних дубових колод. Палісад розривався дерев’яними баштами (5 - 6 м висотою). Вони мали каркасно-стовпову конструкцію із стінами з тину, вкритого ззовні шаром глини. Між баштами з внутрішнього боку валу були розташовані землянки, стеля та дах яких правили за підлогу захисникам палісаду.

Оборонні споруди оточували значну кількість напівземлянок та землянок, де мешкали козаки. Землянки були захищені не тільки з півдня, але й з усіх боків валами та, можливо, палісадами.

Розкопано лише незначну частину городища. За різними підрахунками розкопана частина становить 8-10% площі городища. Тому створенню музейного комплексу на острові мають передувати повномасштабні розкопки пам’ятки. Водночас вони повинні вестися обережно, поступово та у комплексі із консерваційними та відновлювальними роботами. Наявність кількох визначних пам’яток на городищі вимагає музеєфікації не тільки козацьких споруд, а всього комплексу.

Проведення таких робіт пов’язане із значними труднощами. По-перше, пам’ятка знаходиться на території не тільки історико-культурного, але і природничого заповідника. Отже, необхідно під час археологічних робіт дбати про збереження флори та фауни, оточуючого середовища. На острові Мала Хортиця знаходиться ціла низка рідкісних трав, чагарників тощо. Як показали власні спостереження, відновлення екосистеми на місцях розкопів відбувається лише за 3 - 5 років. При складанні проекту музеєфікації треба врахувати цю обставину та передбачити пересування екскурсійних груп не по землі, а спеціальною естакадою над землею. Такий захід зберіг би рослинність та самі експонати від випадкового пошкодження.

По-друге, багатошаровість городища, поєднання в одному місці кількох визначних історичних пам’яток різко ускладнюють розкопки. Справа у тому, що заздалегідь дуже важко визначити, який саме із шарів, що підлягають розкопкам, містить найцікавіший музейний об’єкт. Традиційні методи археологічних розвідок у цьому випадку залишаються непридатними. Визначення експозиційної цінності підземних об’єктів має здійснюватися за допомогою спеціальної електророзвідки, або сканування. Проведення таких робіт дозволить прогнозувати результати розкопок та підпорядковувати їх планам музеєфікації.

По-третє, завдання музеєфікації знаходиться у певній суперечності з вимогами методики археологічних розкопок. За сучасною методикою розкопок дослідник мусить вивчити повністю культурний шар. Більш того, має бути перевірена верхня частина материку. Це робиться для того, щоб переконатися, що пам’ятка досліджена повністю. Козацькі ж пам’ятки знаходяться у верхньому шарі городища і, хоч подекуди прорізують культурні нашарування до самої скелі, переважно лежать на попередніх пластах. Тому музеєфікуючи козацькі споруди, ми мимоволі залишаємо недослідженими нижні культурні горизонти. Тим самим порушуємо методику археологічних робіт. А таких горизонтів на городищі острова Мала Хортиця (Байда), як зазначалося, сім. Проведення сканування лише певною мірою вирішує проблему недоцільності дослідження певних ділянок городища заздалегідь. Тому, розробляючи план музеєфікації замку Дмитра Вишневецького, треба враховувати, де краще збереглися козацькі споруди, а де - споруди іншого часу. В залежності від цього треба розробляти загальний проект реставрації пам’ятки. Більш того, створенню загального проекту має передувати створення окремих проектів для реставрації споруд, які поступово виявлятимуться під час розкопок.

Плануючи музеєфікацію козацьких та інших пам’яток на острові Мала Хортиця (Байда), треба вирішити проблему грунту. На відміну від лесових грунтів півдня України, грунт на острові - піщаний. Це додатково ускладнює проблему консервації. Такий грунт практично не тримає стінку, швидко висихає, осипається та втрачає форму. Це вимагає проведення практично паралельного дослідження та консервації споруд, які відкриваються під час розкопок. Матеріали, які будуть використовуватися для консервації, мають бути швидкодіючими та водночас вони повинні не заважати висиханню культурного шару.

Більшість козацьких споруд були зроблені з дерева. Це стовпи, двері, стіни землянок та наземних будівель тощо. У піщаному грунті вони зберігаються погано. Відносно добра збереженість притаманна лише обпаленим дерев’яним предметам. Тому треба передбачити необхідні хімікати для закріплення саме вологого дерева. Найефективнішими для цього є водополімерні воски, але вони дуже дорогі. Археологічне дерево, крім цього, зазнає пошкодження від грибку, атмосферних явищ тощо. Можливо, є сенс замість оригіналів споруд експонувати їхні точні копії. А самі споруди виставляти лише у закритих приміщеннях.

Таким чином, проблема музеєфікації комплексу пам’яток на острові Мала Хортиця (Байда) є багатогранною, складною, багатоетапною. Вона може бути вирішена лише за умов об’єднання зусиль різних фахівців: археологів, реставраторів, архітекторів, екологів, музейних працівників при необхідній фінансовій підтримці держави.