Пунько Б.М., Пастернак Б.Р., Христук Ю.С.
Економіка. Управління. Інновації. - 2011. - №2 (6).

Пріоритети розвитку сільського зеленого туризму як спонукального фактора синергічного відтворення економіко-екологічного потенціалу

В статті узагальнено процеси становлення туристичного бізнесу в системі народногосподарського комплексу України та визначено ряд проблемних завдань і організаційну компетенцію щодо забезпечення сталого розвитку сільських територій; створення сприятливого життєвого середовища; становлення і розвитку сільського зеленого туризму. З метою комплексного науково-освітнього супроводу практичного вирішення ряду завдань розвитку сільського зеленого туризму розроблено магістерські кваліфікаційні програми (проект) "магістр з менеджменту сільського зеленого туризму" й "магістр з економіки та екологічного менеджменту АПК". Акцентується, що перспективи розвитку села і сільських українців лежать у науково-освітній, законодавчій і організаційно-ініціативній площинах.

Ключові слова: сільський зелений туризм, організаційна компетенція, сталий розвиток сільських територій, сприятливе життєве середовище, магістерські кваліфікаційні програми, "магістр з менеджменту сільського зеленого туризму", "магістр з економіки та екологічного менеджменту АПК".

Постановка проблеми. Туристична діяльність у макроекономічних результатах економіки будь-якої країни, в різних пропорціях (від 10 до 50% ВВП, а то і більше), залежно від стану розвитку економіки, відіграє значну роль у плані синергічного відтворення економіко-екологічного потенціалу. Основними макроекономічними показниками, які дозволяють оцінити ефекти туристичної діяльності є: частка туризму у ВВП країни; чисельність "експортованих" та "імпортованих" туристів; приріст прямих іноземних інвестицій (приріст сукупного обсягу іноземного капіталу) у туристичну галузь, у т.ч. в розрахунку на одну особу та ін. Дослідження змін відповідних показників у динаміці дозволяє давати характеристику туристичної сфери країни: наскільки є ефективною туристична економіка, наскільки країна є розвинутою у плані надання різноманітних туристичних послуг.

Аналіз останніх досліджень. Головними економіко-правовими регуляторами цієї господарської сфери є Закони України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. №742-IV [1] та «Про туризм» від 15.09.95 р. №324/95-ВР, у редакції Закону України від 18.11.2003 р. №742-IV [2]. Окремими авторами розглядаються деякі аспекти розвитку туристської галузі в Україні (перешкоди та досягнення); ідентифікації екологічного (зеленого) і сільського туризму; оцінки статистичних показників української туристичної сфери і міжнародного туризм у [3-6]. Чіткого уявлення про категорії, про засадничі аспекти макроструктурної розбудови та розвитку цієї сфери, про компетенцію, про ринкові і адміністративні механізми регулювання і впливу немає. Це дозволяє стверджувати, що пріоритетами або базовими елементами розвитку сільського зеленого туризму як спонукального фактора синергічного відтворення економіко-екологічно го потенціал у тут виступають : по-перше, узагальнення процес у становлення туристичного бізнесу в системі народногосподарського комплексу України та визначення ряду проблемних завдань і організаційної компетенції що до забезпечення сталого розвитку сільських територій; створення сприятливого життєвого середовища; становлення і розвитку сільського зеленого туризму; по-друге, його науково-освітнє забезпечення.

Мета статті. По-перше, узагальнити процеси становлення туристичного бізнесу в системі народногосподарського комплексу України та визначити ряд проблемних завдань і організаційну компетенцію що до забезпечення стало го розвитку сільських територій; створення сприятливого життєвого середовища; становлення і розвитку сільського зеленого туризму. По-друге, з метою комплексного науково-освітнього супроводу практичного вирішення ряду завдань розвитку сільського зеленого туризму розробити магістерські кваліфікаційні програми (проект) "магістр з менеджменту сільського зеленого туризм у" та "магістр з економіки та екологічного менеджменту АПК".

Виклад основного матеріалу. Статтею 1 Закону «Про туризм», визначено, що туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо). Статтею 4 Закону «Про туризм» визначено, що залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їхніх цілей, об’єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак, поряд з такими видами туризму, як дитячий, гірський, пригодницький та інші, існує екологічний (зелений) та сільський туризм. Зазначається також, що розвиток тих чи інших видів туризму регулюється законами і що серед основних пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму є розвиток сільського та екологічного (зеленого) туризму. І більше про екологічний (зелений) та сільський туризм в законі немає. Про суть зеленого туризму можна почерпнути інформацію на сайті КМ України: сільський зелений екотуризм – це специфічний вид туризму. Він передбачає не тільки відпочинок у сільському будинку, але і можливість спостерігати рослинний і тваринний світ, ознайомитися з традиціями певного регіону, відчути взаємозв’язок людини з природою. Зелений туризм – це туристська діяльність на території натуральних природних ландшафтів з елементами благоустрою, де існують умови для короткочасного відпочинку (від 5-10 годин до 1-2 днів), збору ягід та грибів, відпочинку на пляжах тощо [7].

З цього випливає, що відмінність між сільським і зеленим туризмом полягає в тому, що зелений туризм не прив’язується до знаходження (проживання) туриста в селі, можна жити в лісі у землянці чи в палатці. Спільними ознаками є можливість надання туристу за його бажанням послуг, які пов’язані з таким проживанням і відпочинком: при зеленому – збір ягід, грибів тощо; при сільському – вивчення побуту, робота на присадибній ділянці тощо. Але у відпочинкових цілях, адже туризм – це в першу чергу відпочинок. При цьому такі послуги можна надавати дорослим, молоді, дітям на території України та за кордоном.

Туристичний бізнес в системі народногосподарського комплексу України має зайняти достойне місце. Будь-які господарські послуги у цій сфері безперечно і об’єктивно стикаються з ріноманітністю проблем. Серед головних на сучасному етапі розвитку світових туристичних господарських систем є вирішення кадрового питання; забезпечення екологічного менеджменту; інформаційні послуги; фінансові послуги "на місцях" тощо. Український туристичний бізнес є "юнішим" за саму українську державу, тому коло цих проблем є набагато ширшим і складнішим. Початком становлення і розвитку сільського зеленого туризму в Україні вважаються організаційні заходи на території Закарпатської області, які відбулися у 1995 р. У квітні 1996 р. у Києві відбулася Установча конференція, на якій було засновано "Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні". У 2011 р. випадає 15-річчя з дня заснування Спілки та 15-річчя розвитку сільського зеленого туризм у в Україні. Започаткування сільського туризму в Україні базується на певній історії та характеризується певними організаційними етапами:

Етап 1. Формування (кінець XIX – середина XX ст.), тобто відпочинок городян в приватних сільських садибах, в основному у знайомих. Це явище неорганізоване та ще не розглядалося як туризм.

Етап 2. Становлення приватних форм (60-ті – 90-ті рр. XX ст.), тобто відпочинок в орендованих туристами кімнатах на гірських курортах або в Криму через відсутність вільних місць у пансіонатах та санаторіях. У більшості випадків така діяльність відбувалася стихійно та нелегально.

Етап 3. Започаткування сучасного періоду та сталий розвиток, який розпочався у 90-х роках XX ст. Він характеризується створенням нормативно-правових, економічних та екологічних передумов для сталого розвитку в туристичних та "нетуристичних" регіонах.

Беззаперечно те, що за 15 "українських років" для розвитку нової господарської сфери туристичних послуг було зроблено ряд кроків. Перші кроки були направлені на вивчення досвіду наших сусідів угорців, які протягом декількох років наполегливо розкривали можливості сільського туризму, роль місцевих органів влади, громадських організацій та сільського населення. Круглі столи, семінари, конференції, зустрічі відбувалися в основному на території Угорщини. І тільки через декілька років такі заходи почали відбуватися на території України. У подальшому, вивчення досвіду інших країн, реалізація проектів на центральному та регіональному рівнях за підтримки міжнародних благодійних фондів сприяли підвищенню ролі місцевих громад та осередків сільського туризму, збільшенню кількості фахівців та тренерів, активізації партнерства громадських організацій та органів виконавчої влади, зростанню попиту на відпочинок у селі та залучення місцевого населення до цієї сфери діяльності.

Розвиток українського сільського туризму в організаційному плані відрізняється від Європейського. На відміну від практики Європейських країн, в Україні розвиток цієї сфери почав здійснюватися "зверху", за ініціативи "Всеукраїнської Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму та її регіональних відділень і осередків". Через відділення та осередки Спілки йшла методична та організаційна підтримка сільського туризму в регіонах України.

З кожним роком все більше місцевих органів виконавчої влади та самоврядування, громадських організацій долучаються до розвитку сільського туризму, затверджуються заходи та програми. Також слід відмітити особливу роль засобів масової інформації, які популяризують можливості відпочинку в селі, звертають увагу на наявні невикористані ресурси та, особливо, на проблеми, які заважають сталому розвитку. Особливо важливо те, що сільський господар, чи власник особистого селянського або фермерського господарства, чи міський мешканець, який має у власності або орендує землі та створює відповідні умови туристам – вкладають кошти, уміння та знання у створення "агротуристичного продукту". Вже можна навести багато прикладів "агросадиб", які успішно працюють, переходять на високий рівень надання послуг та мають "свого" клієнта не тільки в Україні, а й за її межами. А з точки зору економіки – це суттєві фінансові та інтелектуальні інвестиції у народногосподарський комплекс України.

Доречно буде зазначити, що занадто затягнулася дискусія стосовно визначення терміну "сільський зелений туризм", "сільський аграрний туризм", "зелений туризм", "екологічний туризм" чи "сільський туризм" та форми діяльності сільського населення, від чого залежать питання легалізації, оподаткування, сертифікації тощо. Відсутність правового визначення термінологічних дефініцій та закріплених законодавчо державних преференцій вже багато років не сприяють сталому розвитку цієї сфери. Проведений аналіз виступів та матеріалів поданих наукових статей свідчить, що для забезпечення сталого розвитку сільських територій та створення сприятливого життєвого середовища необхідно вирішувати ряд завдань [8]. Про це, зокрема, наглядно свідчить витяг з рекомендацій Міжнародної науково-практичної конференції "Розвиток сільських територій: економічний, соціальний і екологічний аспекти" (табл. 1).

Таблиця 1