ЗАКОН УКРАЇНИ
Про iнформацiю

(Iз змiнами i доповненнями, внесеними Законoм України вiд 6 квiтня 2000 року N 1642-III)

Цей Закон закрiплює право громадян України на iнформацiю, закладає правовi основи iнформацiйної дiяльностi.

Грунтуючись на Декларацiї про державний суверенiтет України та Актi проголошення її незалежностi, Закон стверджує iнформацiйний суверенiтет України i визначає правовi форми мiжнародного спiвробiтництва в галузi iнформацiї.

Роздiл I
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1.
Визначення iнформацiї

Пiд iнформацiєю цей Закон розумiє документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про подiї та явища, що вiдбуваються у суспiльствi, державi та навколишньому природному середовищi.

Стаття 2.
Мета i завдання Закону

Закон встановлює загальнi правовi основи одержання, використання, поширення та зберiгання iнформацiї, закрiплює право особи на iнформацiю в усiх сферах суспiльного i державного життя України, а також систему iнформацiї, її джерела, визначає статус учасникiв iнформацiйних вiдносин, регулює доступ до iнформацiї та забезпечує її охорону, захищає особу та суспiльство вiд неправдивої iнформацiї.

Стаття 3.
Сфера дiї Закону

Дiя цього Закону поширюється на iнформацiйнi вiдносини, якi виникають у всiх сферах життя i дiяльностi суспiльства i держави при одержаннi, використаннi, поширеннi та зберiганнi iнформацiї.

Стаття 4.
Законодавство про iнформацiю

Законодавство України про iнформацiю складають Конституцiя України, цей Закон, законодавчi акти про окремi галузi, види, форми i засоби iнформацiї, мiжнароднi договори та угоди, ратифiкованi Україною, та принципи i норми мiжнародного права.

Стаття 5.
Основнi принципи iнформацiйних вiдносин

Основними принципами iнформацiйних вiдносин є:

- гарантованiсть права на iнформацiю;
- вiдкритiсть, доступнiсть iнформацiї та свобода її обмiну;
- об'єктивнiсть, вiрогiднiсть iнформацiї;
- повнота i точнiсть iнформацiї;
- законнiсть одержання, використання, поширення та зберiгання iнформацiї.

Стаття 6.
Державна iнформацiйна полiтика

Державна iнформацiйна полiтика - це сукупнiсть основних напрямiв i способiв дiяльностi держави по одержанню, використанню, поширенню та зберiганню iнформацiї.

Головними напрямами i способами державної iнформацiйної полiтики є:

- забезпечення доступу громадян до iнформацiї;
- створення нацiональних систем i мереж iнформацiї;
- змiцнення матерiально-технiчних, фiнансових, органiзацiйних, правових i наукових основ iнформацiйної дiяльностi
- забезпечення ефективного використання iнформацiї;
- сприяння постiйному оновленню, збагаченню та зберiганню нацiональних iнформацiйних ресурсiв;
- створення загальної системи охорони iнформацiї;
- сприяння мiжнародному спiвробiтництву в галузi iнформацiї i гарантування iнформацiйного суверенiтету України.

Державну iнформацiйну полiтику розробляють i здiйснюють органи державної влади загальної компетенцiї, а також вiдповiднi органи спецiальної компетенцiї.

Стаття 7.
Суб'єкти iнформацiйних вiдносин

Суб'єктами iнформацiйних вiдносин є:

- громадяни України;
- юридичнi особи;
- держава.

Суб'єктами iнформацiйних вiдносин вiдповiдно до цього Закону можуть бути також iншi держави, їх громадяни та юридичнi особи, мiжнароднi органiзацiї та особи без громадянства.

Стаття 8.
Об'єкти iнформацiйних вiдносин

Об'єктами iнформацiйних вiдносин є документована або публiчно оголошувана iнформацiя про подiї та явища в галузi полiтики, економiки, культури, охорони здоров'я, а також у соцiальнiй, екологiчнiй, мiжнароднiй та iнших сферах.

(стаття 8 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 06.04.2000 р. N 1642-III)

Стаття 9.
Право на iнформацiю

Всi громадяни України, юридичнi особи i державнi органи мають право на iнформацiю, що передбачає можливiсть вiльного одержання, використання, поширення та зберiгання вiдомостей, необхiдних їм для реалiзацiї ними своїх прав, свобод i законних iнтересiв, здiйснення завдань i функцiй.

Реалiзацiя права на iнформацiю громадянами, юридичними особами i державою не повинна порушувати громадськi, полiтичнi, економiчнi, соцiальнi, духовнi, екологiчнi та iншi права, свободи i законнi iнтереси iнших громадян, права та iнтереси юридичних осiб.

Кожному громадянину забезпечується вiльний доступ до iнформацiї, яка стосується його особисто, крiм випадкiв, передбачених законами України.

Стаття 10.
Гарантiї права на iнформацiю

Право на iнформацiю забезпечується:

- обов'язком органiв державної влади, а також органiв мiсцевого i регiонального самоврядування iнформувати про свою дiяльнiсть та прийнятi рiшення;
- створенням у державних органах спецiальних iнформацiйних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до iнформацiї;
- вiльним доступом суб'єктiв iнформацiйних вiдносин до статистичних даних, архiвних, бiблiотечних i музейних фондiв; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфiкою цiнностей та особливими умовами їх схоронностi, що визначаються законодавством;
- створенням механiзму здiйснення права на iнформацiю;
- здiйсненням державного контролю за додержанням законодавства про iнформацiю;
- встановленням вiдповiдальностi за порушення законодавства про iнформацiю.

Стаття 11.
Мова iнформацiї

Мова iнформацiї визначається Законом "Про мови в Українi", iншими законодавчими актами України в цiй галузi, мiжнародними договорами та угодами, ратифiкованими Україною.

Роздiл II
IНФОРМАЦIЙНА ДIЯЛЬНIСТЬ

Стаття 12.
Визначення iнформацiйної дiяльностi

Iнформацiйна дiяльнiсть - це сукупнiсть дiй, спрямованих на задоволення iнформацiйних потреб громадян, юридичних осiб i держави.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи мiсцевого i регiонального самоврядування створюють iнформацiйнi служби, системи, мережi, бази i банки даних.

Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України або iншими органами державної влади, а також органами мiсцевого i регiонального самоврядування.

Стаття 13.
Основнi напрями iнформацiйної дiяльностi

Основними напрямами iнформацiйної дiяльностi є: полiтичний, економiчний, соцiальний, духовний, екологiчний, науково-технiчний, мiжнародний тощо.

Держава зобов'язана постiйно дбати про своєчасне створення, належне функцiонування i розвиток iнформацiйних систем, мереж, банкiв i баз даних у всiх напрямах iнформацiйної дiяльностi.

Держава гарантує свободу iнформацiйної дiяльностi в цих напрямах всiм громадянам та юридичним особам в межах їх прав i свобод, функцiй i повноважень.

Стаття 14.
Основнi види iнформацiйної дiяльностi

Основними видами iнформацiйної дiяльностi є одержання, використання, поширення та зберiгання iнформацiї.

Одержання iнформацiї - це набуття, придбання, накопичення вiдповiдно до чинного законодавства України документованої або публiчно оголошуваної iнформацiї громадянами, юридичними особами або державою.

Використання iнформацiї - це задоволення iнформацiйних потреб громадян, юридичних осiб i держави.

Поширення iнформацiї - це розповсюдження, обнародування, реалiзацiя у встановленому законом порядку документованої або публiчно оголошуваної iнформацiї.

Зберiгання iнформацiї - це забезпечення належного стану iнформацiї та її матерiальних носiїв.

Одержання, використання, поширення та зберiгання документованої або публiчно оголошуваної iнформацiї здiйснюється у порядку, передбаченому цим Законом та iншими законодавчими актами в галузi iнформацiї.

Стаття 15.
Професiйна освiта в галузi iнформацiйної дiяльностi

В Українi створюються умови для здобуття професiйної освiти в галузi iнформацiйної дiяльностi через систему її навчальних закладiв.

Порядок створення навчальних закладiв iнформацiйного напряму (журналiстики, статистики, бiблiотечної та архiвної справи, науково-iнформацiйної дiяльностi, iнформатики, обчислювальної технiки тощо) та принципи їх дiяльностi визначаються Законом України "Про освiту" та iншими законодавчими актами.

Стаття 16.
Органiзацiя наукових дослiджень в галузi iнформацiйної дiяльностi

Для забезпечення успiшного функцiонування i розвитку нацiональних систем iнформацiї в Українi здiйснюються пошуковi фундаментальнi та прикладнi науковi дослiдження в галузi iнформацiйної дiяльностi.

З цiєю метою створюються науковi установи, науково-виробничi пiдроздiли, об'єднання, асоцiацiї, центри нових iнформацiйних технологiй та iншi формування, в тому числi за участю зарубiжних партнерiв.

Фiнансування пошукових i фундаментальних наукових дослiджень, наукових програм, проектiв державного значення у науково-дослiдних установах i навчальних закладах здiйснюється за рахунок бюджетних асигнувань, власних коштiв та коштiв замовникiв.

Фiнансування прикладних дослiджень, розробок здiйснюється, як правило, на договiрнiй або контрактовiй основi, а їх результати можуть бути об'єктом товарних вiдносин.

Роздiл III.
ГАЛУЗI, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА IНФОРМАЦIЇ ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ

Стаття 17.
Галузi iнформацiї

Галузi iнформацiї - це сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про вiдносно самостiйнi сфери життя i дiяльностi суспiльства та держави.

Основними галузями iнформацiї є: полiтична, економiчна, духовна, науково-технiчна, соцiальна, екологiчна, мiжнародна.

Стаття 18.
Види iнформацiї

Основними видами iнформацiї є:

- статистична iнформацiя;
- масова iнформацiя;
- iнформацiя про дiяльнiсть державних органiв влади та органiв мiсцевого i регiонального самоврядування;
- правова iнформацiя;
- iнформацiя про особу;
- iнформацiя довiдково-енциклопедичного характеру;
- соцiологiчна iнформацiя.

Стаття 19.
Статистична iнформацiя

Статистична iнформацiя - це офiцiйна документована державна iнформацiя, що дає кiлькiсну характеристику подiй та явищ, якi вiдбуваються в економiчнiй, соцiальнiй, культурнiй та iнших сферах життя України.

Державна статистична iнформацiя пiдлягає систематичному вiдкритому публiкуванню. Забезпечується вiдкритий доступ громадян, наукових закладiв та iнших заiнтересованих органiзацiй до неопублiкованих статистичних даних, якi не пiдпадають пiд дiю обмежень, встановлених цим Законом.

Система статистичної iнформацiї, її джерела i режим визначаються Законом України "Про державну статистику" та iншими правовими актами в цiй галузi.

Стаття 20.
Масова iнформацiя та її засоби

Масова iнформацiя - це публiчно поширювана друкована та аудiовiзуальна iнформацiя.

Друкованими засобами масової iнформацiї є перiодичнi друкованi видання (преса) - газети, журнали, бюлетенi тощо i разовi видання з визначеним тиражем.

Аудiовiзуальними засобами масової iнформацiї є: радiомовлення, телебачення, кiно, звукозапис, вiдеозапис тощо.

Порядок створення (заснування) та органiзацiї дiяльностi окремих засобiв масової iнформацiї визначаються законодавчими актами про цi засоби.

Стаття 21.
Iнформацiя державних органiв та органiв мiсцевого i регiонального самоврядування

Iнформацiя державних органiв та органiв мiсцевого i регiонального самоврядування - це офiцiйна документована iнформацiя, яка створюється в процесi поточної дiяльностi законодавчої, виконавчої та судової влади, органiв мiсцевого i регiонального самоврядування.

Основними джерелами цiєї iнформацiї є: законодавчi акти України, iншi акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, пiдзаконнi нормативнi акти, ненормативнi акти державних органiв, акти органiв мiсцевого i регiонального самоврядування.

Iнформацiя державних органiв та органiв мiсцевого i регiонального самоврядування доводиться до вiдома заiнтересованих осiб шляхом:

- опублiкування її в офiцiйних друкованих виданнях або поширення iнформацiйними службами вiдповiдних державних органiв i органiзацiй;
- опублiкування її в друкованих засобах масової iнформацiї або публiчного оголошення через аудiо- та аудiовiзуальнi засоби масової iнформацiї;
- безпосереднього доведення її до заiнтересованих осiб (усно, письмово чи iншими способами);
- надання можливостi ознайомлення з архiвними матерiалами;
- оголошення її пiд час публiчних виступiв посадових осiб.

Джерела i порядок одержання, використання, поширення та зберiгання офiцiйної iнформацiї державних органiв та органiв мiсцевого i регiонального самоврядування визначаються законодавчими актами про цi органи.

Законодавчi та iншi нормативнi акти, що стосуються прав, свобод i законних iнтересiв громадян, не доведенi до публiчного вiдома, не мають юридичної сили.

Стаття 22.
Правова iнформацiя

Правова iнформацiя - це сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про право, його систему, джерела, реалiзацiю, юридичнi факти, правовiдносини, правопорядок, правопорушення i боротьбу з ними та їх профiлактику тощо.

Джерелами правової iнформацiї є Конституцiя України, iншi законодавчi i пiдзаконнi нормативнi правовi акти, мiжнароднi договори та угоди, норми i принципи мiжнародного права, а також ненормативнi правовi акти, повiдомлення засобiв масової iнформацiї, публiчнi виступи, iншi джерела iнформацiї з правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та iнших нормативних актiв всiм громадянам держава забезпечує видання цих актiв масовими тиражами у найкоротшi строки пiсля набрання ними чинностi.

Стаття 23.
Iнформацiя про особу

Iнформацiя про особу - це сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є: нацiональнiсть, освiта, сiмейний стан, релiгiйнiсть, стан здоров'я, а також адреса, дата i мiсце народження.

Джерелами документованої iнформацiї про особу є виданi на її iм'я документи, пiдписанi нею документи, а також вiдомостi про особу, зiбранi державними органами влади та органами мiсцевого i регiонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання вiдомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадкiв, передбачених законом.

Кожна особа має право на ознайомлення з iнформацiєю, зiбраною про неї.

Iнформацiя про особу охороняється Законом.

Стаття 24.
Iнформацiя довiдково-енциклопедичного характеру

Iнформацiя довiдково-енциклопедичного характеру - це систематизованi, документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про суспiльне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цiєї iнформацiї є: енциклопедiї, словники, довiдники, рекламнi повiдомлення та оголошення, путiвники, картографiчнi матерiали тощо, а також довiдки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами мiсцевого i регiонального самоврядування, об'єднаннями громадян, органiзацiями, їх працiвниками та автоматизованими iнформацiйними системами.

Система цiєї iнформацiї, доступ до неї регулюються бiблiотечним, архiвним та iншим галузевим законодавством.

Стаття 25.
Соцiологiчна iнформацiя

Соцiологiчна iнформацiя - це документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про ставлення окремих громадян i соцiальних груп до суспiльних подiй та явищ, процесiв, фактiв.

Основними джерелами соцiологiчної iнформацiї є документованi або публiчно оголошенi вiдомостi, в яких вiдображено результати соцiологiчних опитувань, спостережень та iнших соцiологiчних дослiджень.

Соцiологiчнi дослiдження здiйснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

Стаття 26.
Джерела iнформацiї

Джерелами iнформацiї є передбаченi або встановленi Законом носiї iнформацiї: документи та iншi носiї iнформацiї, якi являють собою матерiальнi об'єкти, що зберiгають iнформацiю, а також повiдомлення засобiв масової iнформацiї, публiчнi виступи.

Стаття 27.
Документ в iнформацiйних вiдносинах

Документ - це передбачена законом матерiальна форма одержання, зберiгання, використання i поширення iнформацiї шляхом фiксацiї її на паперi, магнiтнiй, кiно -, вiдео -, фотоплiвцi або на iншому носiєвi.

Первинний документ - це документ, що мiстить в собi вихiдну iнформацiю.

Вторинний документ - це документ, що являє собою результат аналiтико-синтетичної та iншої переробки одного або кiлькох документiв.

Стаття 28.
Режим доступу до iнформацiї

Режим доступу до iнформацiї - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення i зберiгання iнформацiї.

За режимом доступу iнформацiя подiляється на вiдкриту iнформацiю та iнформацiю з обмеженим доступом.

Держава здiйснює контроль за режимом доступу до iнформацiї.

Завдання контролю за режимом доступу до iнформацiї полягає у забезпеченнi додержання вимог законодавства про iнформацiю всiма державними органами, пiдприємствами, установами та органiзацiями, недопущеннi необгрунтованого вiднесення вiдомостей до категорiї iнформацiї з обмеженим доступом.

Державний контроль за додержанням встановленого режиму здiйснюється спецiальними органами, якi визначають Верховна Рада України i Кабiнет Мiнiстрiв України.

У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати вiд урядових установ, мiнiстерств, вiдомств звiти, якi мiстять вiдомостi про їх дiяльнiсть по забезпеченню iнформацiєю заiнтересованих осiб (кiлькiсть випадкiв вiдмови у наданнi доступу до iнформацiї iз зазначенням мотивiв таких вiдмов; кiлькiсть та обгрунтування застосування режиму обмеженого доступу до окремих видiв iнформацiї: кiлькiсть скарг на неправомiрнi дiї посадових осiб, якi вiдмовили у доступi до iнформацiї, та вжитi щодо них заходи тощо).

Стаття 29.
Доступ до вiдкритої iнформацiї

Доступ до вiдкритої iнформацiї забезпечується шляхом:

- систематичної публiкацiї її в офiцiйних друкованих виданнях (бюлетенях, збiрниках);
- поширення її засобами масової комунiкацiї;
- безпосереднього її надання заiнтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Порядок i умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам i представникам громадськостi вiдомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання iнформацiї здiйснюється на договiрнiй основi.

Обмеження права на одержання вiдкритої iнформацiї забороняється законом.

Переважним правом на одержання iнформацiї користуються громадяни, яким ця iнформацiя необхiдна для виконання своїх професiйних обов'язкiв.

Стаття 30.
Iнформацiя з обмеженим доступом

Iнформацiя з обмеженим доступом за своїм правовим режимом подiляється на конфiденцiальну i таємну.

Конфiденцiальна iнформацiя - це вiдомостi, якi знаходяться у володiннi, користуваннi або розпорядженнi окремих фiзичних чи юридичних осiб i поширюються за їх бажанням вiдповiдно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичнi особи, якi володiють iнформацiєю професiйного, дiлового, виробничого, банкiвського, комерцiйного та iншого характеру, одержаною на власнi кошти, або такою, яка є предметом їх професiйного, дiлового, виробничого, банкiвського, комерцiйного та iншого iнтересу i не порушує передбаченої законом таємницi, самостiйно визначають режим доступу до неї, включаючи належнiсть її до категорiї конфiденцiальної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить iнформацiя комерцiйного та банкiвського характеру, а також iнформацiя, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України (з питань статистики, екологiї, банкiвських операцiй, податкiв тощо), та iнформацiя, приховування якої являє загрозу життю i здоров'ю людей.

До таємної iнформацiї належить iнформацiя, що мiстить вiдомостi, якi становлять державну та iншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особi, суспiльству i державi.

Вiднесення iнформацiї до категорiї таємних вiдомостей, якi становлять державну таємницю, i доступ до неї громадян здiйснюється вiдповiдно до закону про цю iнформацiю.

Порядок обiгу таємної iнформацiї та її захисту визначається вiдповiдними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.

Порядок i термiни обнародування таємної iнформацiї визначаються вiдповiдним законом.

Стаття 31.
Доступ громадян до iнформацiї про них

Громадяни мають право:

- знати у перiод збирання iнформацiї, якi вiдомостi про них i з якою метою збираються, як, ким i з якою метою вони використовуються;
- доступу до iнформацiї про них, заперечувати її правильнiсть, повноту, доречнiсть тощо.

Державнi органи та органiзацiї, органи мiсцевого i регiонального самоврядування, iнформацiйнi системи яких вмiщують iнформацiю про громадян, зобов'язанi надавати її безперешкодно i безкоштовно на вимогу осiб, яких вона стосується, крiм випадкiв, передбачених законом, а також вживати заходiв щодо запобiгання несанкцiонованому доступу до неї. У разi порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян вiд завданої їм шкоди використанням такої iнформацiї.

Забороняється доступ стороннiх осiб до вiдомостей про iншу особу, зiбраних вiдповiдно до чинного законодавства державними органами, органiзацiями i посадовими особами.

Зберiгання iнформацiї про громадян не повинно тривати довше, нiж це необхiдно для законно встановленої мети.

Всi органiзацiї, якi збирають iнформацiю про громадян, повиннi до початку роботи з нею здiйснити у встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України порядку державну реєстрацiю вiдповiдних баз даних.

Необхiдна кiлькiсть даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою i може використовуватися лише для законно встановленої мети.

Вiдмова в доступi до такої iнформацiї, або приховування її, або незаконнi збирання, використання, зберiгання чи поширення можуть бути оскарженi до суду.

Стаття 32.
Iнформацiйний запит щодо доступу до офiцiйних документiв i запит щодо надання письмової або усної iнформацiї

Пiд iнформацiйним запитом (надалi - запитом) щодо доступу до офiцiйних документiв у цьому Законi розумiється звернення з вимогою про надання можливостi ознайомлення з офiцiйними документами. Запит може бути iндивiдуальним або колективним. Вiн подається у письмовiй формi.

Громадянин має право звернутися до державних органiв i вимагати надання будь-якого офiцiйного документу, незалежно вiд того, стосується цей документ його особисто чи нi, крiм випадкiв обмеження доступу, передбачених цим Законом.

Пiд запитом щодо надання письмової або усної iнформацiї у цьому Законi розумiється звернення з вимогою надати письмову або усну iнформацiю про дiяльнiсть органiв законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осiб з окремих питань.

Громадяни України, державнi органи, органiзацiї i об'єднання громадян (надалi - запитувачi) подають запит вiдповiдному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.

У запитi повинно бути зазначено прiзвище, iм'я та по батьковi запитувача, документ, письмова або усна iнформацiя, що його цiкавить, та адреса, за якою вiн бажає одержати вiдповiдь.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадовi особи зобов'язанi надавати iнформацiю, що стосується їх дiяльностi, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публiчнi виступи своїх посадових осiб.

Стаття 33.
Термiн розгляду запиту щодо доступу до офiцiйних документiв

Термiн вивчення запиту на предмет можливостi його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днiв.

Протягом вказаного термiну державна установа письмово доводить до вiдома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не пiдлягає наданню для ознайомлення.

Задоволення запиту здiйснюється протягом мiсяця, якщо iнше не передбачено законом.

Аналогiчний термiн розгляду встановлюється i щодо запиту про надання письмової iнформацiї.

Стаття 34.
Вiдмова та вiдстрочка задоволення запиту щодо доступу до офiцiйних документiв

Вiдмова в задоволеннi запиту доводиться до вiдома запитувача у письмовiй формi з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рiшення.

У вiдмовi має бути зазначено:

1) посадову особу державної установи, яка вiдмовляє у задоволеннi запиту;
2) дату вiдмови;
3) мотивовану пiдставу вiдмови.

Вiдстрочка задоволення запиту допускається в разi, якщо запитуваний документ не може бути надано для ознайомлення у мiсячний термiн. Повiдомлення про вiдстрочку доводиться до вiдома запитувача у письмовiй формi з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рiшення.

У повiдомленнi про вiдстрочку має бути зазначено:

1) посадову особу державної установи, яка вiдмовляє у задоволеннi запиту у визначений мiсячний термiн;
2) дату надсилання або видачi повiдомлення про вiдстрочку;
3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений цим Законом термiн;
4) термiн, у який буде задоволено запит.

Вiдмова та вiдстрочка задоволення запиту щодо надання письмової iнформацiї здiйснюються в аналогiчному порядку.

Стаття 35.
Оскарження вiдмови i вiдстрочки задоволення запиту щодо доступу до офiцiйних документiв

Вiдмову або вiдстрочку задоволення запиту може бути оскаржено.

У разi вiдмови в наданнi документа для ознайомлення або вiдстрочки задоволення запиту запитувач має право оскаржити вiдмову або вiдстрочку до органу вищого рiвня.

Якщо на скаргу, подану до органу вищого рiвня, дається негативна вiдповiдь, запитувач має право оскаржити цю вiдмову до суду.

У разi, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити законнiсть вiдмови чи вiдстрочки задоволення запиту покладається на вiдповiдача - державну установу.

Суд має право для забезпечення повноти та об'єктивностi розгляду справи запитати офiцiйнi документи, у можливостi ознайомлення з якими було вiдмовлено, i, вивчивши їх, прийняти рiшення про обгрунтованiсть (або необгрунтованiсть) дiй посадових осiб державної установи.

Якщо вiдмову або вiдстрочку визнано необгрунтованою, суд зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офiцiйним документом i постановляє окрему ухвалу щодо посадових осiб, якi вiдмовили заявнику.

Необгрунтована вiдмова у наданнi змоги для ознайомлення з офiцiйними документами або порушення визначеного термiну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплiнарну або iншу вiдповiдальнiсть посадових осiб державних установ у порядку, встановленому законами України.

Офiцiйнi документи, наданi на запити органами законодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть публiкуватися.

Запитувачi мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офiцiйних документiв, фотографувати їх, записувати текст на магнiтну плiвку тощо. Власник документiв має право за вiдповiдну плату виготовляти за бажанням запитувача копiї запитуваних документiв.

Не пiдлягає оплатi робота по пошуку офiцiйних документiв.

Оскарження вiдмови i вiдстрочки задоволення запиту щодо надання письмової iнформацiї здiйснюється в аналогiчному порядку.

Стаття 36.
Порядок вiдшкодування витрат, пов'язаних iз задоволенням запитiв щодо доступу до офiцiйних документiв i надання письмової iнформацiї

Запитувачi повиннi повнiстю або частково вiдшкодувати витрати, пов'язанi з виконанням запитiв щодо доступу до офiцiйних документiв та наданням письмової iнформацiї.

Порядок оплати копiй запитуваних документiв встановлюється державними установами.

Кабiнет Мiнiстрiв України або iншi державнi установи визначають порядок i розмiр оплати робiт по збиранню, пошуку, пiдготовцi, створенню i наданню запитуваної письмової iнформацiї, який не повинен перевищувати реальних витрат, пов'язаних з виконанням запитiв.

Стаття 37.
Документи та iнформацiя, що не пiдлягають наданню для ознайомлення за запитами

Не пiдлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за iнформацiйними запитами офiцiйнi документи, якi мiстять у собi:

- iнформацiю, визнану у встановленому порядку державною таємницею;
- iнформацiю про оперативну i слiдчу роботу органiв прокуратури, МВС, СБУ, роботу органiв дiзнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслiдуванню чи дiзнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи;
- iнформацiю, що стосується особистого життя громадян;
- документи, що становлять внутрiвiдомчу службову кореспонденцiю (доповiднi записки, переписка мiж пiдроздiлами та iнше), якщо вони пов'язанi з розробкою напряму дiяльностi установи, процесом прийняття рiшень i передують їх прийняттю;
- iнформацiю, що не пiдлягає розголошенню згiдно з iншими законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо вiн мiстить iнформацiю, яка не пiдлягає розголошенню на пiдставi нормативного акта iншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирiшувати питання щодо її розсекречення;
- iнформацiю фiнансових установ, пiдготовлену для контрольно-фiнансових вiдомств.

Стаття 38.
Право власностi на iнформацiю

Право власностi на iнформацiю - це врегульованi законом суспiльнi вiдносини щодо володiння, користування i розпорядження iнформацiєю.

Iнформацiя є об'єктом права власностi громадян, органiзацiй (юридичних осiб) i держави. Iнформацiя може бути об'єктом права власностi як у повному обсязi, так i об'єктом лише володiння, користування чи розпорядження.

Власник iнформацiї щодо об'єктiв своєї власностi має право здiйснювати будь-якi законнi дiї.

Пiдставами виникнення права власностi на iнформацiю є:

- створення iнформацiї своїми силами i за свiй рахунок;
- договiр на створення iнформацiї;
- договiр, що мiстить умови переходу права власностi на iнформацiю до iншої особи.

Iнформацiя, створена кiлькома громадянами або юридичними особами, є колективною власнiстю її творцiв. Порядок i правила користування такою власнiстю визначаються договором, укладеним мiж спiввласниками.

Iнформацiя, створена органiзацiями (юридичними особами) або придбана ними iншим законним способом, є власнiстю цих органiзацiй.

Iнформацiя, створена на кошти державного бюджету, є державною власнiстю. Iнформацiю, створену на правах iндивiдуальної власностi, може бути вiднесено до державної власностi у випадках передачi її на зберiгання у вiдповiднi банки даних, фонди або архiви на договiрнiй основi.

Власник iнформацiї має право призначати особу, яка здiйснює володiння, використання i розпорядження iнформацiєю, i визначати правила обробки iнформацiї та доступ до неї, а також встановлювати iншi умови щодо iнформацiї.

Стаття 39.
Iнформацiя як товар

Iнформацiйна продукцiя та iнформацiйнi послуги громадян i юридичних осiб, якi займаються iнформацiйною дiяльнiстю, можуть бути об'єктами товарних вiдносин, що регулюються чинним цивiльним та iншим законодавством.

Цiни i цiноутворення на iнформацiйну продукцiю та iнформацiйнi послуги встановлюються договорами, за винятком випадкiв, передбачених Законом.

Стаття 40.
Iнформацiйна продукцiя

Iнформацiйна продукцiя - це матерiалiзований результат iнформацiйної дiяльностi, призначений для задоволення iнформацiйних потреб громадян, державних органiв, пiдприємств, установ i органiзацiй.

Стаття 41.
Iнформацiйна послуга

Iнформацiйна послуга - це здiйснення у визначенiй законом формi iнформацiйної дiяльностi по доведенню iнформацiйної продукцiї до споживачiв з метою задоволення їх iнформацiйних потреб.

Роздiл IV
УЧАСНИКИ IНФОРМАЦIЙНИХ ВIДНОСИН, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ

Стаття 42.
Учасники iнформацiйних вiдносин

Учасниками iнформацiйних вiдносин є громадяни, юридичнi особи або держава, якi набувають передбачених законом прав i обов'язкiв у процесi iнформацiйної дiяльностi.

Основними учасниками цих вiдносин є: автори, споживачi, поширювачi, зберiгачi (охоронцi) iнформацiї.

Стаття 43.
Права учасникiв iнформацiйних вiдносин

Учасники iнформацiйних вiдносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберiгати iнформацiю в будь-якiй формi з використанням будь-яких засобiв, крiм випадкiв, передбачених законом.

Кожний учасник iнформацiйних вiдносин для забезпечення його прав, свобод i законних iнтересiв має право на одержання iнформацiї про:

- дiяльнiсть органiв державної влади;
- дiяльнiсть народних депутатiв;
- дiяльнiсть органiв мiсцевого i регiонального самоврядування та мiсцевої адмiнiстрацiї;
- те, що стосується його особисто.

Роздiл VI. ФIНАНСУВАННЯ ТА МАТЕРIАЛЬНО-ТЕХНIЧНА БАЗА ТЕЛЕРАДIООРГАНIЗАЦIЙ

Стаття 44.
Фiнансування телерадiоорганiзацiй

Джерелами фiнансування телерадiоорганiзацiй є бюджетнi асигнування, абонентна плата, а також кошти, отриманi вiд:

- виробництва i трансляцiї реклами, видання газет, журналiв, iнформацiйних бюлетенiв, книг, вiдеогазет, створення телерадiопрограм на замовлення;

Абзац третiй частини першої статтi 44 виключено.

(згiдно iз Законом України вiд 14.02.97 р. N 70/97-ВР)

- дiяльностi комерцiйних каналiв, а також кабельного, довiдкового (телетексту) та iнших видiв телерадiомовлення;
- виробництва, продажу i прокату касет iз записами вiдео- та аудiопродукцiї;
- прокату телефiльмiв, платних спектаклiв, концертiв, органiзованих безпосередньо телерадiоорганiзацiєю;
- зовнiшньоекономiчної дiяльностi телерадiоорганiзацiї та iнших видiв дiяльностi, передбачених статутом;
- внескiв засновникiв, спонсорiв, державних органiв, благодiйних та iнших громадських фондiв, а також окремих громадян.

Iноземнi iнвестицiї, як джерело фiнансування телерадiоорганiзацiй, допускаються в порядку, встановленому чинним законодавством України з обмеженням, встановленим статтею 13 цього Закону.

Фiнансування системи Суспiльного телебачення i радiомовлення здiйснюється вiдповiдно до Закону України "Про систему Суспiльного телебачення i радiомовлення України.

(статтю 44 доповнено частиною третьою згiдно iз Законом України вiд 22.10.97 р. N 595/97-ВР)

Стаття 45.
Матерiально-технiчна база телерадiоорганiзацiї

Матерiально-технiчна база телерадiоорганiзацiї, що забезпечує виробництво телерадiопередач та програм i доведення їх до споживачiв, може включати до свого складу пiдприємства та органiзацiї (телецентри, телерадiоцентри, технiчнi центри телебачення i радiомовлення, радiобудинки тощо), а також технiчнi засоби розповсюдження телерадiопрограм (передавачi, супутниковi, кабельнi, радiорелейнi мережi зв'язку та iншi засоби).

Технiчнi засоби телебачення i радiомовлення, створенi (придбанi, побудованi) за рахунок державних капiталовкладень, не можуть бути наданi в користування недержавним телерадiоорганiзацiям без згоди Нацiональної ради.

Плани, програми i схеми розвитку громадського, вiдомчого та iнших видiв телебачення i радiомовлення повиннi бути узгодженi телерадiоорганiзацiєю з програмою розвитку державного телебачення i радiомовлення на вiдповiдних територiях.

Пiд час проектування, будiвництва i реконструкцiї об'єктiв (будинкiв, споруд), призначених для проведення громадських заходiв (культурно-масових, спортивних, видовищних тощо), мають бути передбаченi необхiднi технiчнi вимоги щодо забезпечення телерадiотрансляцiй iз цих примiщень (освiтлення, площа для розмiщення телекамер та iншого устаткування i роботи персоналу, засоби зв'язку тощо).

Витрати телерадiоорганiзацiй на капiтальне будiвництво об'єктiв, призначених для здiйснення телерадiомовлення, включаються у собiвартiсть їх продукцiї.

(стаття 45 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 02.06.95 р. N 198/95-ВР)

Роздiл VII. ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ТЕЛЕБАЧЕННЯ I РАДIОМОВЛЕННЯ

Стаття 46.
Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про телебачення i радiомовлення

Порушеннями законодавства України про телебачення i радiомовлення є:

- порушення, передбаченi статтею 47 Закону України "Про iнформацiю";
- порушення вимог, встановлених частиною другою статтi 2, статтею 8, частиною четвертою статтi 20 цього Закону;
- порушення антимонопольних обмежень, встановлених цим Законом;
- порушення обмежень, встановлених для iноземних iнвесторiв;
- мовлення без лiцензiї;
- одержання лiцензiї на використання каналiв мовлення шляхом обману;
- здiйснення мовлення з порушенням умов, якi вказуються в лiцензiї;
- порушення порядку та строкiв видачi лiцензiї;
- порушення iнтересiв та законних прав телерадiоорганiзацiй, що отримали лiцензiю;
- надання в користування технiчних засобiв мовлення телерадiоорганiзацiям, якi не мають лiцензiї;
- повна або часткова передача каналу мовлення в користування iншiй юридичнiй або фiзичнiй особi;
- порушення вимог щодо обов'язкового повiдомлення вихiдних даних;
- створення мереж кабельного (проводового) мовлення без дозволу мiсцевих органiв державної виконавчої влади;
- незабезпечення телерадiоорганiзацiєю кабельного мовлення трансляцiї своїм абонентам програм державного мовлення;
- порушення авторських прав власникiв телерадiопередач та програм;
- порушення вимог щодо рекламної дiяльностi, встановлених чинним законодавством;

(абзац сiмнадцятий частини 1 статтi 46 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом України вiд 14.02.97 р. N 70/97-ВР)

- порушення умов спонсорської дiяльностi;
- порушення прав творчих працiвникiв телерадiоорганiзацiї;
- порушення законних прав телеглядачiв та радiослухачiв;
- створення перешкод у законнiй дiяльностi Нацiональної ради;
- порушення вимог, встановлених статтями 15 i 22 Закону України "Про кiнематографiю".

(частину першу статтi 46 доповнено абзацом двадцять другим згiдно iз Законом України вiд 16.07.99 р. N 998-XIV)

Особи, виннi в цих порушеннях, несуть цивiльно-правову, адмiнiстративну i кримiнальну вiдповiдальнiсть згiдно з чинним законодавством України.

Стаття 47.
Вiдшкодування моральної шкоди

Моральна (немайнова) шкода, заподiяна громадяниновi в результатi розповсюдження телерадiоорганiзацiєю даних, що не вiдповiдають дiйсностi, принижують честь i гiднiсть громадянина або завдають йому iншої немайнової шкоди, компенсується за рiшенням суду цiєю телерадiоорганiзацiєю, а також винними посадовими особами i громадянами. Розмiр вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди в грошовому виразi визначається судом.

Стаття 48.
Звiльнення вiд вiдповiдальностi за розповсюдження даних, що не вiдповiдають дiйсностi

Телерадiоорганiзацiя та телерадiопрацiвники не несуть вiдповiдальностi за розповсюдження по телебаченню i радiо даних, що не вiдповiдають дiйсностi, у випадках:

а) якщо цi данi мiстились в офiцiйних повiдомленнях;
б) якщо їх одержано вiд iнформацiйних агентств або прес-служб державних органiв та органiв об'єднань громадян;
в) якщо вони є дослiвним цитуванням виступiв народних депутатiв, а також офiцiйних виступiв посадових осiб державних органiв;
г) якщо вони мiстилися в авторських виступах, якi передаються в ефiр без попереднього запису.

Роздiл VIII. МIЖНАРОДНЕ СПIВРОБIТНИЦТВО В ГАЛУЗI ТЕЛЕБАЧЕННЯ I РАДIОМОВЛЕННЯ

Стаття 49.
Мiжнародне спiвробiтництво телерадiоорганiзацiй

Спiвробiтництво телерадiоорганiзацiй iз зарубiжними партнерами здiйснюється на пiдставi ратифiкованих Україною мiжнародних договорiв або прямих договорiв.

Якщо мiжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено iншi норми, нiж тi, що мiстяться в цьому Законi, то застосовуються норми мiжнародного договору.

Стаття 50.
Дiяльнiсть представникiв зарубiжних телерадiоорганiзацiй на територiї України

Акредитацiя зарубiжних кореспондентiв телебачення i радiо проводиться Мiнiстерством закордонних справ України.

Правовий стан i професiйна дiяльнiсть представникiв зарубiжних телерадiоорганiзацiй, акредитованих в Українi, регулюються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Представники зарубiжних телерадiоорганiзацiй, не акредитованi в Українi у встановленому порядку, здiйснюють свою дiяльнiсть як спiвробiтники iноземних юридичних осiб.

Роздiл IX. ПРИКIНЦЕВI ПОЛОЖЕННЯ

1. На час загальної або часткової мобiлiзацiї та/чи воєнного стану в Українi або в окремих її мiсцевостях встановлюється особливий режим роботи телебачення i радiомовлення, за якого розповсюдження в ефiрi теле- i радiопередач (програм) здiйснюється лише телерадiоорганiзацiями спецiально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань телебачення i радiомовлення з використанням лише каналiв пiдприємств, що вiднесенi до сфери управлiння Державного комiтету зв'язку України i спецiально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань телебачення i радiомовлення.

Органам виконавчої влади, уповноваженим у справах цивiльної оборони, захисту населення i надзвичайних ситуацiй, надається право використовувати без перешкод державнi телерадiоорганiзацiї i технiчнi засоби мовлення для передачi iнформацiї, пов'язаної з захистом населення.

2. Дiя статей 6, 22, 23, 26 i 38 Закону України "Про телебачення i радiомовлення" пiд час загальної або часткової мобiлiзацiї та/чи воєнного стану тимчасово припиняється.

Порядок мовлення телерадiоорганiзацiй пiд час загальної або часткової мобiлiзацiї та/чи воєнного стану визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України.

(Закон доповнено новим роздiлом IX згiдно iз Законом України вiд 20.10.98 р. N 193-XIV)

Президент України Л. КРАВЧУК
м. Київ
21 грудня 1993 року
N 3759-XII