Олексій Попов
Історична панорама. - 2008. - Вип. 6. - С.49-56.

Радянські туристи за кордоном: ідеологія, комунікація, емоції (за звітами керівників туристських груп)

Питання, пов'язані з організацією іноземного виїзного туризму в Радянському Союзі, до цих пір не знайшли достатнього відображення в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних істориків. Більшість робіт радянського періоду, що стосуються міжнародних туристських зв'язків СРСР, містить лише кількісні дані про громадян, які відправлялися в закордонні поїздки після 1956 р.¹. У монографії Г.П. Долженко «Історія туризму в дореволюційній Росії і СРСР» обсяг параграфа «Радянські туристи за кордоном» становить менше двох сторінок, причому майже половина наведеного в ньому матеріалу пов'язана з першим круїзом радянських трудящих навколо Європи на теплоході «Абхазія», що відбувся в 1930 р.². Ще менше уваги цьому питанню приділено в роботі «Історія туризму в Україні» - єдиному поки узагальнюючій праці з історії вітчизняного туризму³.

З'явилися в останні роки роботи російських дослідників В.Э. Багдасаряна, І.Б. Орлова і Й.Й. Шнайдгена⁴, присвячені ідеологічним аспектам діяльності «Інтуриста», стосуються виключно прийому іноземців в Радянському Союзі, і не розглядають питання іноземного виїзного туризму. Матеріали, пов'язані з організацією подорожей радянських громадян в окремі зарубіжні країни - Фінляндію⁵ і Францію⁶, не дають повного уявлення про цей вид туристських практик, що існував у СРСР. Між тим, розгляд ідеологічних, інформаційно-комунікативних і психологічних аспектів даної проблеми дозволяє відкрити нові грані тотального протистояння соціалістичних та капіталістичних держав в умовах «холодної війни».

Мета дослідження - на основі аналізу звітів керівників туристських груп розглянути ідеологічні, комунікативні та психологічні аспекти організації іноземного виїзного туризму в Радянському Союзі у 1960-1980-ті рр.

З другої половини 1950-х рр. в СРСР починається досить динамічний розвиток іноземного виїзного туризму. Якщо в 1956 р. за кордон вирушило 561 тис. радянських туристів, то в 1965 р. їхня кількість склала вже близько 1,2 млн. осіб, у 1975 р. - близько 2,5 млн. осіб, у 1985 р. - близько 4,5 млн. чол.⁷ Кількість учасників туристської групи, що виїжджає з Радянського Союзу за кордон, зазвичай становило від 20 до 35 осіб. Як правило, це були особи, рекомендовані профспілковими організаціями, причому для туристських поїздок за кордон рекомендувалося відбирати «гідних людей, морально і політично стійких, передовиків і новаторів виробництва»⁸.

Як і в інших областях країни, при Кримському обкомі Комуністичної партії України діяла Комісія щодо виїзду за кордон. Саме вона була тією інстанцією, яка давала остаточний дозвіл на виїзд громадян за кордон. Так, у 1976 р. Комісією щодо виїзду за кордон Кримського обкому КПУ були розглянуті документи на виїзд 7513 осіб, з них 5870 чол. (78,1 %) - по лінії кримських профспілок. При цьому Комісія відмовила у оформленні документів на виїзд 21 чол. (менш ніж 0,4 %), а щодо решти 5849 осіб питання було вирішено позитивно. 4602 чол. (78,7 %) з них відправилися в соціалістичні країни і тільки 1247 чол. (21,3 %) - в капіталістичні країни⁹. Причиною для відмови у виїзді за кордон для потенційного туриста могла стати компрометуюча інформація, отримана по лінії Комітету державної безпеки або правоохоронних органів. Зазвичай не віталися повторні закордонні поїздки за короткий проміжок часу. Відмова у виїзді міг також бути пов'язаний з порушенням процедури оформлення виїзних документів¹⁰.

Обов'язковим етапом підготовки до поїздки за кордон було досить складне структурування туристської групи, яка в 1980-е рр. виглядав наступним чином. В допомогу назначаемому партійними та профспілковими органами керівнику групи зазвичай обирався староста, помічник старости, а також скарбник. З числа туристів, що були членами КПРС і мають досвід пропагандистської роботи, вибиралася т.зв. «ідеологічна група» (зазвичай 4-6 чол.). Її члени повинні були бути готові виступати з промовами на організованих зустрічах з іноземцями, відповідати на їх найбільш складні питання, робити записи у книгах почесних гостей і т.п. В обов'язки т.зв. «сувенірної групи» (зазвичай 3-4 чол.) входила купівля радянських сувенірів, які дарувалися іноземцям або обмінювалися на імпортні сувеніри під час перебування за кордоном.

Перед поїздкою за кордон радянські туристи повинні були відвідувати спеціальні заняття з участю працівників обласної ради професійних спілок, працівників «Інтуриста» і лекторів товариства «Знання»¹¹. Як правило, всі члени групи знайомилися зі змістом брошури «СРСР: 100 запитань і відповідей» (вперше побачила світ у 1977 р. і згодом регулярно перевидавалася). На її сторінках можна було знайти ідеологічно витримані відповіді на питання, які найбільш часто задавалися іноземцями представникам «країни Рад». Наприклад, тут пояснювалося, чому в СРСР існує тільки одна політична партія і чому ця країна, маючи найбільшу в світі територію, регулярно купує зерно за кордоном¹².

Під час зарубіжних поїздок в програму маршрутів для радянських туристів завжди включалися екскурсійні об'єкти, пов'язані з історією міжнародного комуністичного руху. До них можна віднести, наприклад, музей В.І. Леніна в Празі, квартири-музеї В.І. Леніна в Парижі і Тампере (Фінляндія), музей Р. Димитрова та друкарню газети «Іскра» в Лейпцигу. Значна частина груп радянських туристів, що подорожували по країнах Центральної і Східної Європи, відвідувала концтабору часів Другої світової війни: «Бухенвальд» (НДР), «Маутхаузен» (Австрія), «Освенцім» (Польща). Крім величезного патріотичного значення, подібні екскурсії, безсумнівно, виробляли ефект своєрідної «психологічної мобілізації» всіх членів групи.

При огляді кожного екскурсійного об'єкта, як свідчать звіти керівників туристських груп, останні могли грубо втручатися в пояснення іноземних гідів, якщо ті «неправильно» з їх точки зору трактували історичні події. Наприклад, це могло відбуватися тоді, коли іспанські гіди позитивно оцінювали роль Ф. Франка в історії своєї країни¹³.

Програма перебування радянських туристів за кордоном включала різні колективні дії, наповнені глибоким патріотичним і ідеологічним змістом. До них можна віднести групові покладання квітів до таких об'єктів, як пам'ятник радянським воїнам в Трептов-парку (Берлін), меморіали радянським воїнам-визволителям на Ольшанському цвинтарі (Прага) і Пагорбі Слави (Братислава), місце поховання загиблих комунарів (Париж), могили К. Маркса (Лондон) і Е. Тельмана (Бухенвальд), меморіал радянських солдатів-інтернаціоналістів (Гавана).

Своєрідним прийомом, в результаті якого досягався ефект психологічного єдності туристської групи, було хоровий спів радянських патріотичних пісень під час переїздів по маршруту на екскурсійних автобусах. У своїх звітах керівники груп відзначали, що подібна практика не тільки створює гарний настрій, але і «об'єднує людей»¹⁴. Проте відомі окремі випадки, коли під час відвідин НДР німецькі водії відмовлялися везти по маршруту радянських туристів, які співають пісні часів Великої Вітчизняної війни (наприклад, знамениту «Катюшу»)¹⁵.

Досить часто на вимогу «Інтуриста» його зарубіжні партнери включали до програми туристських поїздок відвідування заводів і фабрик, сільськогосподарських кооперативів, де проходили зустрічі гостей з СРСР з іноземними працівниками. Працівники сфери освіти відвідували навчальні заклади, представники сфери обслуговування зустрічалися з персоналом закордонних торгових центрів і підприємств громадського харчування. При цьому, особливо в 1980-е рр., не викликали осуду ініціативи щодо часткового запозичення досвіду зарубіжних колег. Наприклад, завітали в якості туристів Фінляндії в 1984 р. працівники торговельних підприємств р. Севастополя визнали, що їм є чому повчитися у персоналу фінських супермаркетів. Особливо їх зацікавила використання анкетування для вивчення споживчого попиту (маркетингові дослідження) та застосування деяких елементів рекламного оформлення торгових площ¹⁶.

Спеціальні зустрічі з участю радянських туристів організовувалися також товариствами дружніх зв'язків з Радянським Союзом, які існували не тільки у всіх соціалістичних, але і в багатьох капіталістичних країнах (наприклад, товариства «Італія-СРСР», «Португалія-СРСР», «Франція-СРСР»), Відомі також численні випадки, коли під час відпочинку, по туристичним путівкам в Болгарії, гості з СРСР залучалися на 1-2 дні до збирання врожаю черешні, персиків, винограду¹⁷. В самому Радянському Союзі використання туристів в суспільно-корисній праці практикувалося ще з 1930-х рр.¹⁸

Організатори туристських поїздок радянських громадян за кордон дбали про те, щоб туристи навіть на нетривалий час не виходили за межі інформаційного поля, створюваного засобами масової інформації Радянського Союзу. Всі готелі в соціалістичних країнах, де часто зупинялися туристи з СРСР, забезпечувалися свіжими номерами газет «Правда», «Известия», «Труд» та інших радянських періодичних видань. Під час перебування в Болгарії радянські туристи мали можливість дивитися вечірній випуск телевізійної програми «Час», а у Фінляндії - окремі телепрограми з Талліна.

Серйозна інформаційно-пропагандистська робота велася екіпажами радянських судів, які здійснювали круїзні рейси за кордон з туристами на борту. Наприклад, у листопаді-грудні 1978 р. група радянських туристів вчинила круїз навколо Європи на теплоході «Карелія», в програму якого входило знайомство з визначними пам'ятками Англії, Франції, Італії, Іспанії та інших країн. Під час усього шляху прямування через бортову радіомережа вони прослухали повний зміст книги Л.І. Брежнєва «Цілина», а також регулярно отримували інформацію про внутрішнє і зовнішнє становище СРСР¹⁹. Радіоапаратура допомагала підтримувати зв'язок з «великою землею» і під час звичайних туристських поїздок. Керівник групи туристів з Кримської області, відвідала Фінляндію навесні 1985 р., взяв з собою подорож портативний радіоприймач, що дозволило йому щодня дізнаватися новини про події, що відбуваються в Радянському Союзі події та своєчасно інформувати про них членів своєї групи²⁰.

Як правило, під час перебування за кордоном радянський турист постійно перебував під контролем керівника та інших членів групи. Якщо він на тривалий час «випадав» з поля зору своїх супутників, то це розглядалося як надзвичайна подія. У звіті про поїздку радянських туристів в Австрії (квітень 1978 р.) говорилося, що фактів «неправильної поведінки» туристів за кордоном не спостерігалося, за винятком випадків відставання від групи на 200-300 метрів, яким оцінка давалася в той же день»²¹. Колективний контроль був необхідний для того, щоб мінімізувати можливі несанкціоновані контакти туристів з громадянами зарубіжних країн.

Керівники туристських груп також слідкували за тим, щоб туристи не читали і не намагалися провезти в Радянський Союз друковану продукцію, видану за кордоном. При цьому однаково «небезпечними» в ідеологічному плані вважалися порнографічні журнали і канонічна література будь-яких релігійних конфесій. У той же час самі туристи з СРСР нерідко змушені були брати на себе специфічну роль промоутерів соціалістичного ладу і рідної країни. З цією метою вони роздавали іноземцям спеціально підготовлену рекламно-інформаційну продукцію «Інтуриста» (брошури, буклети, проспекти на іноземних мовах), а також радянські значки, листівки, книги, фотоальбоми і всілякі сувеніри²².

Під час розмов з іноземцями радянським туристам нерідко доводилося відповідати на несподівані запитання, відповіді на які не можна було знайти на сторінках видання «СРСР: 100 запитань і відповідей». Наприклад, це могли бути такі питання: «Що Вам сподобалося в Ніцці, хотіли б Ви тут жити?» (Франція, 1980 р.); «Чому радянські жінки здійснюють поїздки за кордон без чоловіків?» та «чи Є у Вас в СРСР вільна любов?» (НДР, 1986 р.), «Чому радянський телевізор важить 40 кг, а японська - 11 кг?» (Болгарія, 1986 р.). Відповідаючи на останнє запитання, керівник туристської групи змушений був згадати складності революції і Громадянської війни, економічний збиток, нанесений Радянському Союзу під час Великої Вітчизняної війни, а також нав'язану капіталістичними державами гонку озброєнь. Саме ці причини, за його словами, не дозволили СРСР досягти успіху у випуску якісної побутової техніки²³.

Знайомство з закордонними країнами і «їх вдачі», безсумнівно, справляло величезне інформаційно-психологічний вплив на представників «Країни Рад». Знаходячись за кордоном, вони постійно стикалися з чимось новим і незвичайним. Цікаво, що звіти керівників туристських груп, написані практично без граматичних помилок, містять багато прикладів неправильного написання слів, що позначають предмети і явища, які рідко трапляються в повсякденному житті радянських людей: «стрептиз» (замість «стриптиз»), «кандіціонер» (замість «кондиціонер»), «коко-коло» (замість «кока-кола») і т.п. Слід також зазначити, що туристів з СРСР, з одного боку, дивувала велика кількість зовнішньої реклами комерційних товарів на вулицях зарубіжних міст, а з іншого боку, відсутність агітаційних плакатів і транспарантів суспільно-політичної тематики («Ми за мир!», «Атомній війні - ні!» тощо)²⁴.

Аналіз збережених документів свідчить про те, що організатори і керівники туристських поїздок радянських громадян за кордон прагнули певним чином впливати на їх емоційний світ, в якому повинно було знайтися місце тільки «дозволеним» емоціям. Радянському туристу належало відчувати огиду до всього, що асоціювалося з т.зв. «буржуазною дійсністю», будь то стриптиз або виставка творчості художииков-абстракціоністів. Говорячи про відвідування Музею мистецтва XX століття у Відні (1970 р.) керівник туристської групи особливо відзначив, що після знайомства з роботами абстракціоністів всі туристи були дуже незадоволені, обурені цією «мазаниною»²⁵.

Виховані в дусі наукового атеїзму, багато туристи з подивом і навіть обуренням оцінювали будь-які прояви релігійності серед жителів зарубіжних країн. «Гнітюче» діяла на них інформація про те, що в «братській» Польщі понад 90 % жителів є віруючими католиками²⁶. Керівник групи радянських туристів в Єгипті дивувався, що, незважаючи на дефіцит житла і відсутність у багатьох населених пунктах шкіл і дошкільних установ, що «всюди зводяться дорогі мечеті і в одному Каїрі їх більше тисячі»²⁷.

Однак у реальному житті радянських туристів найчастіше переповнювали «недозволені», «неправильні» з ідеологічної точки зору почуття. Наприклад, перебуваючи в країнах Західної і Центральної Європи, вони могли щиро захоплюватися «високою культурою міст і селищ ..., красивою архітектурою будівель, достатком квітів і зелені, винятковою чистотою вулиць, хорошими автошляхами, освітленням вулиць, прекрасними парками і культурним обслуговуванням», тобто тим, чого їм часто не вистачало на Батьківщині. Однак, незважаючи на видиму перевагу рівня життя в європейських капіталістичних країнах туристів з Радянського Союзу намагалися переконати, що вся ця розкіш, чистота і порядок створені «для жалюгідної жменьки багатіїв, які не знають, куди дівати гроші і вільний час»²⁸.

Всякий радянський турист, який ризикнув публічно висловлювати свій захват закордонної життям, піддавався осуду. Так, після поїздки в Австрію, керівник однієї з груп рекомендував не надсилати за кордон туристку Р., яка «не стежить за своїми словами» і «багато захоплюється» побаченим в капіталістичній країні²⁹.

Своєрідний «пік» емоційних переживань радянських туристів за кордоном досягався при явному невідповідність очікуваного і дійсного. Вони відчували справжній шок, коли під час подорожі по Чехословаччині після подій «Празької весни» 1968 р. бачили на стінах будинків написи: «Радянські імперіалісти - ми не ваша колонія! Їдьте в СРСР!»³⁰. Адже, перебуваючи під впливом радянських засобів масової інформації, вони були щиро переконані, що «антирадянські виступи в Празі» - справа рук жменьки підкуплених імперіалістами змовників, а переважна більшість громадян ЧССР щиро підтримує Радянський Союз і його зовнішню політику. Коли метрдотель одного з празьких ресторанів у присутності радянських туристів заговорив про те, що під час подій 1968 р. радянські танки на вулицях міста стріляли по цивільних об'єктах, ті одностайно обурилися: «Неправда! Не віримо .... Наші солдати піднімають зброю лише проти ворогів, проти контрреволюціонерів!»³¹.

Таким чином, протягом 1960-1980-х рр. ідеологічні фактори чинили величезний вплив на розвиток іноземного виїзного туризму в СРСР, визначаючи склад і організаційну структуру туристських груп, напрямок і зміст програм туристичних подорожей. Спілкування радянських туристів з іноземцями перебувала під суворим контролем, особливу роль в якому відігравали керівники туристських груп, а також члени т.зв. «ідеологічної групи». Підбір об'єктів показу і характер різних колективних заходів, в яких доводилося брати участь туристам з Радянського Союзу, був направлений на створення у них певного, як правило, негативного образу зарубіжної дійсності. Навіть перебуваючи за кордоном, громадяни СРСР не могли повністю вийти з-під впливу радянського інформаційного поля, отримати можливість вільного спілкування та неконтрольованого емоційного сприйняття навколишнього світу.

Примітки

1. Ісмаєв Д.К. Туризм - шлях до взаєморозуміння між народами. - М: Знання, 1977. - 48 с.; Немоляєва М.Э. Ходорків Л.Ф. Міжнародний туризм: вчора, сьогодні, завтра. - М: Міжнародні відносини, 1985. - 176 с.
2. Долженко Г.П. Історія туризму в дореволюційній Росії і СРСР. - Ростов н/Д: Вид-во Зростання, ун-та, 1988. - С. 154-155.
3. Федорченко В.К., Прінчак Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. - К: Вища школа, 2002. - С. 88-89.
4. Шнайдген І.І. Ідеологічні аспекти роботи з іноземними туристами в СРСР: друга половина 1950-х - перша половина 1980-х рр.: за матеріалами «Інтуриста»: Автореф. дис ... канд. іст. наук: 07.00.02/ Московський державний обласний університет. - М., 2004. - 36 с.; Багдасарян В.Э., Орлов І.Б., Шнайдген І.І., Федулин А.А., Мазін К.А. Радянських задзеркалля: Іноземний туризм в СРСР 1930-1980-ті рр. - М, 2007. - 256 с.
5. Костайнен А. Політичний туризм між Фінляндією і СРСР у період між 1950-1980 рр. // Туристські фірми. Вип. 15. - СПб.: ОЛБИС, 1997. - С. 247-248.
6. Андрєєва О.О. Еволюція туристських практик росіян у Франції (початок XIX - початок XXI ст.): Автореф. дис ... канд. іст. наук: 07.00.03 / Саратовський державний університет ім. П.Р. Чернышеского. - Саратов, 2006. - 21 с.
7. Ісмаєв Д.К. Указ. соч. - 18 С.; Федорченко В.К., Прінчак Т.А. Вказ. праця. - С. 154.
8. Державний архів Автономної республіки Крим (ГААРК). - Ф. Р-3776. - Оп. 4. - Д. 31. - Л. 10.
9. Там же. - Ф. П-1. - Оп. 4. - Д. 1605. - Л. 3.
10. Там же.-Д. 564. -Л. 1-2.
11. Об'єднаний відомчий архів Федерації незалежних професійних спілок Криму (ОВА ФНПС Криму). - Ф.Р-3776. - Оп. 4. - Д. 2788. - 203 Л..
12. СРСР: 100 запитань і відповідей. - М.: Новини, 1980. - 127 с.
13. ГААРК. - Ф. Р-3776. - Оп. 1,-Д. 2385.-Л. 133.
14. Там же. - Д. 2551. - Л. 3.
15. ОВА ФНПС Криму. - Ф. Р-3776. - Оп. 4. - Д. 2941. - Л. 3.
16. Там же. - Д. 2788. -Л. 104-105.
17. ГААРК. - Ф. Р-3776. - On. 1,- Д. 2509. -Л. 47.
18. Попов О.Д Діяльність в Криму Всесоюзного добровільного товариства пролетарського туризму і екскурсій (1930-1936 рр..) / / Вчені записки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Сер.: Історія. - 2003. - Т. 16, №2. -С. 60.
19. ГААРК. - Ф. Р-3776. - Оп. 1,- Д. 2386. -Л. 14.
20. ОВА ФНПС Криму. - Ф. Р-3776. - Оп. 4. - Д. 2867. - Л. 18.
21. ГААРК. - Ф. Р-3776. - Оп. 1,- Д. 2385. -Л. 93.
22. Там же.-Д. 1230.-Л. 143.
23. ОВА ФНПС Криму. - Ф. Р-3776. - Оп. 4. - Д. 2941. - 146 к..
24. Там же. - Д. 2867. - Л. 25.
25. ГААРК. - Ф. Р-3776. - On. 1. - Д. 1421. - 4 Л..
26. Там же.-Д. 1230.-Л. 22.
27. Там же. - Д. 2386. - Л. 8.
28. Там же.-Д. 2385.-Л. 133.
29. Там же. - Д. 1421. - Л. 11.
30. Там же.-Д. 1120.-Л. 32.
31. Там же.-Д. 1230.-Л. 55.