Побірченко В.В., Воронін І.М.
Культура народів Причорномор'я. - 2001. - №16. - С.79-83.

Природоохранно-рекреаційне природокористування: принципи організації і функціонування

Проблема економічного зростання до недавнього часу розглядалася, як правило, без урахування взаємозв'язку природи і суспільства, а розвиток матеріального виробництва як головної складової їх взаємодії було орієнтоване лише на економічні критерії, тоді як екологічні зміни та їх наслідки практично не враховувалися. І тільки до кінця ХХ століття, коли відбулося усвідомлення глобального характеру екологічної проблеми, а соціально-економічний прогрес в суспільстві вже не може здійснюватися без врахування екологічних чинників, стало очевидним, що як природа і суспільство цілому, так і їх окремі компоненти можуть стійко розвиватися тільки під взаємоприйнятних формах.

Прикладом однієї з таких взаємоприйнятних форм може слугувати ідея ефективного суміщення двох типів використання території: природоохоронного та рекреаційного. Вперше ця ідея була реалізована ще в другій половині XIX століття в США при організації національних парків. На сьогоднішній день вона активно втілюється у багатьох країнах світу. Тим не менш, для української держави природоохранно-рекреаційне природокористування залишається порівняно "молодий" галуззю, що потребує подальшого розвитку.

З усього кола вже існуючих проблем, пов'язаних з організацією охорони природи і рекреації з'явилися нові, серед яких можна виділити найбільш актуальні:

- загострення до кінця XX століття загальної екологічної ситуації;
- поява нових видів землекористування і природокористування, з впровадженням ринкових форм господарювання;
- якісна зміна попиту на рекреаційні послуги з боку населення.

На основі вивчення зазначених проблем можна визначити необхідні та пріоритетні напрями вдосконалення структури природоохоронного комплексу території і сконцентрувати зусилля на розробці концепції природоохранно-рекреаційного природокористування [2].

Перехід до ринкових відносин у нашому суспільстві висуває на передній план нові практичні питання ефективного функціонування вже сформованих систем природоохоронних і рекреаційних установ. Часто потрібно їх повна реорганізація. Головним же питанням є реалізація безконфліктної інтеграції двох типів природокористування: природоохоронного та рекреаційного. До того ж, виділення в системі природокористування рекреаційних і природоохоронних територій дозволить знизити гостроту екологічної ситуації і зберегти від виснаження та деградації їх природний і культурний потенціал.

Теоретичними розробками даної проблеми у свій час активно займалися видатні вчені: Алпатьев А.М., Арманд Д.Л., Веденин Ю.А., Гдалин Д.А., Жекулин В.С., Забєліна Н.М., Ісаченко А.Г., Преображенський В.С., Розумовський В.М., Реймерс М.Ф та інші. Тим не менш, на сьогоднішній день, на жаль, немає загальновизнаного поняття "природоохранно-рекреаційне природопользованиее". Як правило, під цим видом природокористування розуміють такий адміністративно-економічний спосіб організації території, при якому тісно взаємодіють два види природокористування: охорона природи та рекреаційна діяльність.

Територіальна реалізація економічних і екологічних принципів в питаннях природокористування можлива на основі виділення екологічного (природоохоронного) і соціально-економічного каркасів території, складовою частиною яких мають бути рекреаційні та природоохоронні землі. Соціально-економічний каркас формується на основі вже сформованої матеріально-технічної бази території і формується навколо неї соціальної інфраструктури. Екологічний каркас ж, в цьому випадку, буде виступати як основний спосіб підтримання територіальної екологічної рівноваги і як один з видів екологічної інфраструктури. При цьому важливо враховувати еколого-географічне положення рекреаційних систем у межах екологічного каркасу території [9]. Екологічний (природоохоронний) і соціально-економічний каркаси формують у межах розглянутої території особливий тип територіальних систем - природоохранно - рекреаційні системи (ПРС).

Суспільна значущість різних видів природокористування неоднакова, що, звичайно ж, повинно враховуватися в господарській практиці. У кожному конкретному випадку пріоритет повинен віддаватися певним видам використання території (рекреаційного або природоохоронному), виходячи з нагальності відповідних суспільних потреб, а також значення специфічних територіальних природних чи економічних властивостей тих чи інших функцій. У районах традиційного курортного використання в першу чергу повинні вирішуватися ті функції території, які пов'язані, насамперед, з необхідністю збереження її екологічної гармонії. На територіях нового освоєння, це, як правило, найбільш мальовничі й привабливі ділянки природи, повинна реалізовуватися можливість найбільш повного задоволення рекреаційних потреб населення.

Не буде перебільшенням сказати, що у всіх країнах світу найскладнішим є питання пошуку економічних засобів та механізмів для створення і сталого функціонування природоохоронних і рекреаційних територій. Як показує досвід зарубіжних країн, основні витрати на себе беруть центральні уряду цих країн, що є знаком визнання їх "національної" важливості [1;11;12].

Рівень урядового фінансування становить від 50 до 100 % всіх видатків. Відсутня частина покривається коштами, одержуваними від регіональних та місцевої влади, пожертвами місцевого населення, природоохоронних організацій і фондів, власними доходами підприємств на території. Алгоритм визначення економічної доцільності створення ПРС показаний на рис. 1 [5;10].

Рис. 1. Економічний етап процесу прийняття рішення про створення природоохранно-рекреаційних систем (ПРС)

Оптимізація ПРС, спрямована на досягнення ефективності її функціонування може здійснюватися в двох напрямках. Перше напрям передбачає оптимізацію внутрішнього устрою ПРС - територіальної структури всередині самої системи, бюджету, правового статусу. Друге передбачає інтеграцію ПРС, результатом чого має стати формування мережі природоохранно-рекреаційних систем.

Взаємозв'язки в мережі ПРС регулюються владою на місцях за рахунок реалізації спеціальної економічної політики. На сьогоднішній день, місцева влада вже володіють набором інструментів для координації діяльності ПРС з метою оптимізації їх взаємодії. Такими є податкова політика, умови оренди території, надання кредитів, інвестиції і т.п. Все це дозволить здійснювати інтеграцію на нижчому - локальному рівні, що призведе до формування кущовий мережі ПРС.

Наступний рівень інтеграції реалізується у разі, якщо природоохранно-рекреаційні системи знаходяться в межах території, що володіє унікальним рекреаційним потенціалом, і входять до складу єдиної служби, наприклад, служби національних парків або асоціації приватних власників. Це регіональний рівень інтеграції.

Регіональні ПРС, в свою чергу, формують національну мережу природоохранно-рекреаційних систем з єдиним органом управління. Таким чином, координація здійснюється свободою вибору споживача, муніципальної політикою також службою, яка об'єднує природоохранно-рекреаційні системи. Прикладами подібних суперсистем є служби національних парків США, Канади, Мексики, Австралії, Нової Зеландії, Індонезії та деяких інших країн. Основними напрямками, по яким буде здійснюватися координація функціонування ПРС у мережах такого типу, є загальне управління мережею, єдиний бюджет і єдина політика.

Пріоритетність того чи іншого напряму інтеграції природоохранно-рекреаційних систем залежить від масштабу розглянутої території, її специфіки та адміністративно-правового статусу. В Україні, на сьогоднішній день, прийнятна ієрархічна структура, представлена на рис.2.

Рис.2. Ієрархічна структура ПРС

Така ієрархічна підпорядкованість природоохранно-рекреаційних систем повинна сприяти впорядкуванню правових аспектів функціонування ПРС, а також реалізації природоохоронного лобіювання в органах представницької (місцеві Ради) і виконавчої (державні адміністрації) влади, реалізації міжнародних угод у питаннях охорони навколишнього середовища і розвитку рекреації. Крім цього таке єдиноначальність дозволить вирішити проблему місницьких і відомчих домагань до найбільш цінних у рекреаційному і природно-ландшафтному плані територій.

Принципово важливим, на наш погляд, є те, щоб процес розвитку природоохоронних і рекреаційних територій здійснювався за сприяння держави. Це зовсім не означає директивно-планових та адміністративних методів управління економікою, мова йде тільки про регулювання процесу. Головний принцип такого управління - принцип невтручання у господарську діяльність підприємств, з обов'язковим адекватним регулюванням нормативно-правових, податкових, інвестиційних та інших соціальних аспектів підприємницької діяльності, при повній гарантії державою приватної ініціативи та комерційної таємниці.

Крім того, як показує зарубіжний досвід, можливості ринкового саморегулювання відносин у системі "суспільство-природа" вкрай обмежені, а тому економічні методи повинні бути використані в процесі знову ж державного регулювання. Одним з таких методів має стати симулирование раціонального природокористування, яке являє собою процес юридичного впливу на економічні інтереси. В даний час, коли в Україні відбувається становлення ринкової економіки, це вплив на інтереси суб'єктів відтворювального процесу може здійснюватися за допомогою заохочення або посилення відповідальності за наслідки господарювання.

В реалізації економічних важелів забезпечення екологічного моніторингу необхідні:

1) екологічна інформація, що слугує орієнтиром у процесі природокористування; еколого-економічне ліцензування;
2) екологічна акредитація та сертифікація;
3) продаж прав на зміну навколишнього середовища, в результаті її використання;
4) включення елемента прихованої соціальної вартості в ціну продукції, виробленої непрофільними підприємствами регіону;
5) диференціація умов використання та володіння землею в межах ПРС.

Основними принципами у питаннях організації і оптимізації ПРС повинні стати:

- принцип типовості і унікальності природних систем;
- принцип цілісності природних (екологічних) систем;
- принцип цілісності соціальних (рекреаційних) систем;
- принцип цілісності природно-соціальних систем [4].

Функціональне зонування природоохранно-рекреаційних систем дозволяє виділити на території три основні зони:

1. природоохоронну;
2. курортно-оздоровчу;
3. туристську.

В курортно-оздоровчої і туристичної зони розташовується переважна частина рекреаційної інфраструктури та ведеться активна рекреаційна діяльність. Доступ рекреантів у природоохоронну зону може бути обмежений у ній можуть бути виділені абсолютно заповідні ядра. Взаємодіючи один з одним, функції трьох зон як основні результати функціонування ПРС забезпечують ефективне використання ресурсів, причому як рекреаційних, так і природоохоронних.

Важливою формою ефективної організації території ПРС виступає національний (або природний парк. Його створення сприяє збереженню ландшафтів, веде до упорядкування природокористування. При організації парку його територію важливо диференціювати за режимами охорони природи і рівнів допустимих рекреаційних навантажень. Просторова диференціація дозволить зберегти унікальні природні об'єкти, еталони природних систем, оптимізувати рекреаційне та господарське використання території парку. Найбільш доцільним буде виділення наступних функціональних зон:

1) заповідної;
2) туристської;
3) санаторно-курортної;
4) масового відпочинку;
5) селитебной (з припустимим господарським використанням) [9].

Новим напрямком розвитку рекреаційної сфери ПРС є збереження антропогенних ландшафтів як нетрадиційного рекреаційного ресурсу. При оцінці культурно-історичних рекреаційних ресурсів варто відмовитися від традиційного уявлення про культурні цінності, тільки як про твори мистецтва. До поняття "культурні цінності" необхідно відносити все те, що коли-небудь було створено людиною. Великі програми по використанню нетрадиційних рекреаційних ресурсів розроблені у Великобританії, США, Ірландії, Німеччини, Фінляндії [9].

Ще однією ефективною формою організації території ПРС виступає екологічний туризм, який з усіх відомих видів туризму є найбільш близьким до навколишнього середовища в її широкому розумінні (Ashton, 1991; Burns, Holden, 1995; Hudman, 1991; Whelan, 1991). До теперішнього часу загальноприйнятого визначення екологічного туризму не існує. У багатьох джерелах наводиться визначення, дане Суспільством екотуризму США: "Екотуризм - це подорожі в місця з відносно незайманою природою з метою, не порушуючи цілісності екосистем, отримати уявлення про природні і культурно-етнографічних особливості даної території, кото-рий створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню" (Burns, Holden, 1995; Whelan, 1991). З використанням екотуризму, як однієї з форм ефективної організації території ПРС, пов'язана зміна моделей природокористування, що сприяє охороні природи і культури, рекреації та соціально-економічного розвитку території в цілому.

Певний внесок в охорону природи екотуризм вносить через підтримку особливо охоронюваних територій (ООТ), які відіграють велику роль у збереженні екологічного балансу регіону. Зазвичай ООТ неконкурентоспроможними, оскільки не мають економічного стимулу для свого існування, а в районах, важливих для підтримання екологічного балансу, як правило, часто ведеться ак-тивная господарська діяльність. В даній ситуації екотуризм стане важливим джерелом фінансу-вання таких територій.

При частковому зміщенні капіталів і зусиль зі сфери матеріального виробництва в сферу екотуризму відбувається "пом'якшення" господарства впливу на навколишнє середовище. При цьому, екотуризм вимагає менших витрат матеріальних ресурсів на одиницю вартості продукту. Створювана при розвитку цієї форми туризму інфраструктура може бути використана для потреб місцевого населення та для розвитку економіки регіону. Вона включає як транспорт, побутові комунікації і т.д., так і рекреаційну (так звану "м'яку") інфраструктуру (рекреаційні об'єкти, об'єкти охорони здоров'я і культури тощо). В экотуристических проектах частка останньої, як правило, відносно вище, оскільки більшу частину продукту становлять явища нематеріальної сфери [6].

Як видно з вищесказаного, природоохранно-рекреаційне природокористування може бути досить перспективним в нашій країні. Однак сучасний стан рекреаційних та природоохоронних ресурсів в Україні поки що не відповідає вимогам їх ефективного використання. Основними причинами такого становища, на наш погляд, є: по-перше, зберігається тенденція обмеження надходжень матеріально-технічних засобів на курортно-рекреаційне будівництво та природоохоронну діяльність; і, по-друге, незбалансоване розвиток окремих складових курортно-рекреаційного господарства. До того ж, здійснюваний в даний час контроль за якістю навколишнього природного середовища та експлуатацією природних і рекреаційних ресурсів недостатньо ефективний, так як ведеться по компонентно, без координуючого центру з прийому і обробці вихідної інформації. До недоліків організації контролю належить і те, що окремі види ресурсів і їх якість контролюється відразу декількома службами різного відомчого підпорядкування.

Література

1. Бішоп К., Грін М., Філліпс А. Моделі національних парків. - М: Изд-во ЦОДП, 2000.- 216 с.
2. Буркинський Б.В., Ковальова П.Р. Економічні проблеми природокористування.- Київ: Наук. дум., 1994.- 142 с.
3. Ганущин О. Принципи природокористування та концепція сталого розвитку в контексті рекреаційної діяльності // Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку. Матеріали конф., 1998 р. - Т.1. - С.205-207.
4. Гдалин Д.А. Природоохранно-рекреаційні системи: принципи функціонування і оптимізації. Автореф. дисс.канд.геогр.наук.- С.-Петербург, 1995. -15 с.
5. На шляху до національного парку в Криму / В.А. Боків, В.Г. Ена, О.М. Рудик і ін - Сімферополь: Таврія-Плюс, 2000.- 80 с.
6. Панов І.М. Екологічний туризм та його роль у сталому розвитку територій // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 5. Географія, 1998.- № 6.- С. 13-18.
7. Реймерс М.Ф, Штильмарк Ф.Р. Особливо охоронювані природні території. - М.: Думка, 1978.- 296 с.
8. Топчієв А.Г. Геоекологія: географічні основи природокористування.- Одеса: Астропринт, 1996.- 391 с.
9. Хрущов А.Т., Гладкевич Г.І., Окушко Я.Г. Особливості еколого-географічної оцінки рекреа-традиційного використання території старопромислових районів // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 5. Географія, 1996.- № 6.- С. 37-41.
10. Dixon J.A., Sherman P.B. Economics of protected areas: a new look at benefits and costs.- London: Irelands Press, 1990.
11. Guidelines for national system planning for protected areas.- Gland: IUCN, 1997.
12. Guidelines for protected area management categories.- Gtland, Switzerland, Cambridge, UK: IUCN, 1994.