Василь Петранівський, Михайло Рутинський
Опубліковано: Історія української географії.
Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. -
Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С.48-54.

З історії галицького туристичого краєзнавства (друга половина XVIII ст. - 1945 р.); розвиток мандрівництва

Актуальність теми. З огляду на те, що значна частина території України – Галичина – тривалий час була штучно відірвана від решти території України і перебувала у складі Австро-Угорської імперії, а згодом Польщі, неабиякий інтерес становить питання розвитку українського краєзнавчого руху на її теренах. Особливої актуальності й ваги такі ретроспективно-краєзнавчі студії набувають зараз – у час творчого переосмислення багатої краєзнавчої спадщини галицьких вчених попередніх століть, вивчення традицій наукових шкіл й, на їх підставі, формування сучасних теоретико-методологічних засад, пріоритетних завдань та дороговказів розвитку національного туристичного краєзнавства.

У даній праці автори поставили собі за мету дати ретроспективну оцінку основних етапів становлення галицького краєзнавства (як загального, так і суто туристичного), визначити роль й внесок окремих вчених і громадських діячів у розвиток туристично-крєзнавчого руху на галицьких теренах, актуалізувати основні творчі напрацювання й здобутки галицького туристичного краєзнавства з 2-ої пол. ХVIII до середини ХХ століття.

Останні дослідження з проблематики. Проблематика ретроспективно-краєзнавчих студій, вивчення діяльності громадських організацій та дослідження наукової спадщини окремих персоналій краєзнавчої науки минулих століть є предметом численних наукових праць та розвідок сьогодення. Питання історії галицького туристичного краєзнавства, еволюції його теоретичних і прикладних напрацювань та напрямків розвитку нині розробляються цілою низкою українських вчених, з яких найбільш значний доробок мають представники Львівської, Київської, Чернівецької, Житомирської, Харківської і Тернопільської наукових шкіл краєзнавства – Тронько П.Т., Шаблій О.І., Костриця М.Ю., Жупанський Я.І., Серкіз Я.І, Круль В.П., Кравчук Я.С., Кукурудза С.І., Штойко П.І., Вісьтак О.І, Лозинський Р.М., Кузик С.П., Луцький Я.В., Панкова Є.В., Федорченко В.К., Дьорова Т.А., Любіцева О.О., Бейдик О.О., Заставецький Б., Заставецька О., Мариняк Н., Мариняк Я., Андрухів І.О., Гаврилів Б.М., Лавринюк В.П та ряд інших дослідників [1-9 11-16, 19, 20, 22-31, 34 й ін.].

Досьогодні не втратили своєї наукової актуальності програмні праці фундаторів й “класиків” галицького краєзнавства – Івана Франка, Михайла Грушевського, Степана Рудницького, Володимира Кубійовича, Івана Крип’якевича, Олени Степанів, Івана Теслі, Юрія Целевича, Богдана Заклинського й інших видатних постатей нашого краю ХVIII – ХХ століття [9, 10, 17, 18, 21, 28, 32, 33 й ін.].

Виклад основного матеріалу. Періодизація етапів розвитку краєзнавства у Галичині ґрунтується на визначенні основних громадсько-політичних подій і фактів українського просвітництва, науки та діяльності окремих визначних постатей України. На основі даних критеріїв можна виділити таких п’ять етапів розвитку краєзнавства у Галичині:

Періодизація галицького краєзнавства

І етап	ІІ етап	ІІІ етап	IV етап	V етап
Витоки галицького краєзнавства – просвітництво і перші хвилі національно-культурного руху в Галичині в кін. 18 ст. - 10-20-ті рр. 19 ст.	Розвиток народознавчого краєзнавства - від “Руської трійці” до виникнення т-ва “Просвіта” (поч. 1830-і рр. - 1868р.)	Становлення галицького краєзнавства у 2-ій пол. 19 ст. - на поч. 20 ст. – діяльність т-ва “Просвіта”, І.Франка та ін. (1868-1914 рр.)	Розвиток галицького краєзнавства у міжвоєнний період - 1918-1939 рр.	Краєзнавство Галичини в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).

Пропоновану періодизацію галицького краєзнавства як самобутнього етнокультурного феномену доведено нами до 1945 року, оскільки по завершенні Другої світової війни Галичина була остаточно інтегрована до складу УРСР і з цього часу розпочинається якісно новий радянський етап у розвитку наукового, шкільного й громадського українського краєзнавства.

Зупинимося на характеристиці названих етапів розвитку краєзнавства на галицьких теренах детальніше.

Перший етап – просвітництво і перші хвилі національно-культурного руху (кінець XVIII ст. – 1820-ті роки).

У 1787 р. при Львівському університеті був заснований Руський інститут, де готували священиків, які знали українську мову і володіли руською грамотою. У 1790 р. Львівська Ставропігія видала Буквар з Додатком “Політики світської”, складений українською мовою. Цей Буквар став справжньою маленькою енциклопедією з україніки, оскільки він давав найзагальніші відомості про рідний край і його народ.

“Австрійський уряд, приєднавши Галичину, не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле [15, с.117]. Писали про Галичину здебільшого німці Австро-Угорщини, які з певною імперською погордою ставилися до галичан, їхніх звичаїв, мови та історичних традицій. Офіційні й напівофіційні видання з географії і статистики Галичини були сухими шкільними підручниками або збірками окремих розрізнених матеріалів.

У 1810-1820-і рр. Галичиною прокотилася нова хвиля національно-культурного руху. Епіцентром цього руху став Перемишль. У 1815 р. тут виникло перше українське просвітницьке Товариство для підготовки книжок для народу, яке проіснувало до 1817 р. Засновником Товариства був священик Іван Могильницький. Він написав першу “Граматику языка славено-руського” (1823-1824 рр.) і науковий трактат “Відомість о Руськом язиці”. У Перемишлі сформувався як вчений-етнограф Йосиф Лозинський – автор першої в Галичині надрукованої українською мовою етнографічної праці “Русское весілє” (1835 р.) та Граматики живої української мови (1846 р.), а також ряду розвідок з історії Галичини.

Значний вплив на активізацію народознавчих досліджень у Галичині мало перебування одного з засновників слов’янської етнографії, археології і фольклористики Зоряна Ходаковського (Адама Чарноцького). Під його керівництвом розпочалося вивчення народних традицій, збирання пам’яток народної творчості, речових пам'яток, решток старовини, яке заклало підвалини майбутньої української і польської фольклористики. Слід згадати і Гната Червінського (1770-1830 рр.) – талановитого польського етнографа, який з симпатією ставився до українського народу й тривалий час вивчав звичаї українського населення Галичини. Книга Г.Червінського “Образи Русі Червоної” (1811 р.) була першою європейською науковою краєзнавчо-етнографічною працею про українців.

Другий етап – розвиток народознавчого краєзнавства: від ”Руської трійці” до виникнення Товариства “Просвіта” (1830-і – 1868 рр.).

У 1830-х рр. в Галичині намітився поступ у розвитку народознавства. У Львівській духовній семінарії виник маленький гурток однодумців, який назвався “Руська трійця”. У 1833 р. він видав свою першу рукописну збірку “Син Русі”. У 1836 р. серб Г.Петрович у м.Пешті надрукував рукопис “Руської трійці” під назвою “Русалка Дністрова”. Це була перша книжка у Галичині, написана живою українською мовою і українським алфавітом.

Влітку 1834 р. Я.Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та інші міста Галичини. Його подорожні нотатки “Подорож по Галицькій та Угорській Русі, описана в листах до приятеля у Л.” – це класичний зразок опису мандрівки вкраїнським краєм, який був однією з перших спроб українця заповнити прогалину в науковому вивченні рідного краю. Іван Вагилевич під час своїх мандрівок Галичиною збирав фольклор і етнографічні матеріали, відвідав історичні пам'ятки, проводив археологічні дослідження. Так, у нарисі “Берди в Уричі” (1843 р.) він описує унікальні ландшафти Урича, скелі, загадкові піктограми на них, замислюється над історичними витоками пам’ятки. Обстеження І.Вагилевича дали йому підстави першому серед краєзнавців Галичини висунути гіпотезу про оборонне значення Урицьких скель.

Одним з фундаторів туристичного краєзнавства в Україні вважаємо Омеляна Партицького (1840-1895 рр.).
О.Партицький регулярно здійснював науково-краєзнавчі подорожі у Карпати. Зібраний ним археологічний і краєзнавчо-етнографічний матеріал став основою для праць “Образи Руси Галицької”, ”Подорожньо-етнографічні записки” (1887 р.). Про найатракційніші пам'ятки та найважливіші події Галичини О.Партицький залишив окремі краєзнавчі розвідки-нариси “Жерло Парашка”, “Крехівський монастир”, “Камінь Св.Петра” та ін. І саме О.Партицький першим серед українських краєзнавців розробив туристичний маршрут для краєзнавчої подорожі атракційними околицями Львова.

“Весна Народів” 1848 р. сприяла пробудженню національної свідомості українського народу в Галичині, Буковині, Закарпатті.

У Галичині в цей час виникло політичне об'єднання – Головна Руська Рада (очолив М.Устиянович), яка заініціювала скликання з'їзду діячів української культури для обговорення питань, пов'язаних з подальшим духовним розвитком українського народу. На жаль, більшість діячів українського відродження 40-50-х років XIX ст. не витримали подальшого реакційного тиску з боку австрійської влади та польської шляхти і вимушено стали “москвофілами”. У 1861 р. у Львові засноване Товариство “Руська Бесіда”. При ньому у 1884 р. утворено Український театр. А в 1862 р. у Львові було скликано Установі збори Товариства “Просвіта”, якими фактично було започатковано діяльність цієї громадської організації (“Просвіту” очолив проф. Анатолій Вахнянин).

Видатною постаттю українського туристичного краєзнавства є Іван Нечуй-Левицький (1938-1919 рр.) – талановитий письменник, етнолог-фольклорист, філолог і краєзнавець. І.Нечуй-Левицький здійснив цілий ряд краєзнавчо-експедиційних мандрівок теренами рідного краю, зокрема об'їхав більшу частину Східної Польщі (Галичину, Лемківщину, Холмщину, Підляшшя, Волинь, Поділля) та Молдови (Північна Буковина).

Класичним туристично-краєзнавчим твором І.Нечуй-Левицького можна назвати його подорожній нарис “Мандрівка на українське Підлясся”, надрукований на шпальтах львівського часопису “Правда”. Найбільшою заслугою І.Нечуй-Левицького, як вченого-краєзнавця й етнолога, є аргументоване наукове дослідження, що довело незаперечний зв'язок Лемківщини з історією та культурою Наддніпрянської України. На той час вченому необхідна була неабияка відвага для подібних заяв та їх публічного відстоювання. Адже цим він промовисто засвідчував про існування окремого етнічно-єдиного українського народу на терені від Слобожанщини й Надазов’я до Холмщини й Лемківщини. Праці подібного змісту відкрили якісну нову сторінку наукового краєзнавства України.

Третій етап – становлення галицького краєзнавства у 2-й пол. XIX ст. – на поч. XX ст. (діяльність товариства “Просвіта”, Івана Франка та ін.) – 1868-1914 рр.

В кінці XIX ст. – на поч.ХХ ст. український національно-визвольний (і краєзнавчо-просвітній) рух було зосереджено, головним чином, у Галичині.

З 1877 р. починає виходити газета “Письмо з “Просвіти”, яку називали енциклопедією просвітницького руху в Галичині. З 1879 по 1884 рр. Т-во “Просвіта” випустило 5 частин “Історії” та “Історію Руси” авторів І.Нечуя-Левицького та О.Барвінського. У 1887 р. “Просвіта” видала доповнену картами “Географію Руси”. Тільки у 1874-1875 рр. “Просвіта” надрукувала 24 книжечки для народу загальним тиражем 281 850 примірників. До початку Першої світової війни “Просвіта” переросла у найбільшу українську організацію, яка охопила мережею культурних центрів всю Галичину і нараховувала 77 філій, 2944 читальні, 109 950 членів [6].

У 1860-70-і рр. в Галичині помітно зріс інтерес до історії міст і сіл (історичне краєзнавство). Галицький історик В.Плошанський виступив ініціатором складання історико-географічного словника Галицької України, але галицька громада не підтримала цього важливого починання. Наслідком цієї акції стала надрукована серія коротких описів галицьких сіл (101 стаття). Священик В.Чернецький зібрав матеріали і опублікував нариси про 50 галицьких сіл і міст.
Відомою постаттю українського туристичного краєзнавства у кінці ХІХ ст. став священик і громадський діяч І.Гавришкевич. Він здійснив перше систематичне експедиційне-мандрівницьке обстеження території Галичини й Буковини і першим з українців наніс на карту близько 2 тисяч висот цих земель. І.Гавришкевич залишив науково-краєзнавчі описи подорожей Самбірським і Стрийським повітами, опублікував грунтовний краєзнавчо-етнографічний нарис про с.Кам'янка-Вольська біля м.Рави-Руської, який не втратив і сьогодні свого пізнавального і наукового значення.

Краєзнавчі матеріали В.Площанського, В.Чернецького, І.Гавришкевича та ін. українських краєзнавців кінця ХІХ ст. були використані при виданні фундаментального 16-томного польського Географічного словника (1880-1902 рр.).
Новий період розвитку українського галицького краєзнавства (у т.ч. краєзнавства туристичного) найтісніше пов’язаний з діяльністю Івана Франка (1856-1916 рр.).

І.Франко ще учнем Дрогобицької гімназії і студентом Львівського університету здійснив низку краєзнавчо-пізнавальних мандрівок Прикарпаттям. Ці мандрівки вже в молодому віці заклали в душі І.Франка переконання про винятково велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення туристично-краєзнавчих мандрівок для широких верств українства.

За період 1880-1882 рр. І.Франко пішки сходив Сколівщину і Тухольщину. З 1880-х років починається його знайомство з Гуцульщиною. Багато років мислитель відпочивав у колоритному гуцульському с.Криворівні, бував у м.Косові, Кутах, Буркоті, Жаб'є, на “Писаному Камені” біля с.Ясенове.

У 1883 р. І.Франко організував “Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу”, а згодом – суто краєзнавче-туристичний “Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю”.

Влітку 1884 р. при студентському товаристві “Академічна бесіда” Львівського університету відкрито секцію “Мандрівний комітет”. Того ж літа І.Франко організував мандрівку української студентської молоді за маршрутом: Дрогобич – Східниця – Урич – Підгородці – Корчин - Верхнє Синьовидне – Тишівниця – Труханів – Бубнише – Болехів – Долина – Калуш – Коломия – Делятин – Дора – Микуличин – Шипот – Майдан - г.Говерла - г.Шпиці – Гаджин – г.Піп-Іван – Буркут – Жаб’є – Кути.

І.Франко був співорганізатором шести мандрівок студентської молоді Галичиною й Українськими Карпатами упродовж 1883-1888 рр. У 1898-1907 рр. науково-краєзнавча діяльність “каменяра” була пов’язана з Науковим Товариством імені Т.Г.Шевченка, І.Франко працював керівником комісій (у т.ч. етнографічної) та редактором багатьох видань, був став автором низки фундаментальних праць з фольклору, учасником наукових експедицій НТШ, співорганізатором музею НТШ тощо. За допомогою екскурсійно-туристичних заходів Етнографічна комісія НТШ систематично збирала краєзнавчі матеріали. За ці роки НТШ видало серію видань під назвою “Українсько-Руський архів”, 38 томів “Етнографічного збірника”, 20 томів “Матеріалів до української етнології” та ін.

Отже, у розвитку галицького краєзнавства у другій пол. ХІХ ст. пріоритетним був народознавчий аспект. Кінець XIX – поч. ХХ ст. стали періодом комплектування і оформлення збірок про пам’ятки матеріальної та духовної культури краю, створення місцевих музеїв.

У 1893 р. був заснований Історичний музей при НТШ. У 1905 р. митрополит А.Шептицький засновує Церковний музей, експозиція якого складалася із зібраних ним рукописів, стародруків, ікон, церковних речей.

У 1894 р. побачила світ перша в Галичині україномовна географічно-краєзнавча монографія – “Опис географічно-статистичний повіта Камянецкого” Якова Миколаєвича. Комплексний географічний підхід при її укладанні справив неабиякий вплив на методологію подальших наукових досліджень краєзнавчого характеру.

На поч. XX ст. у Галичині виникла низка молодіжних і спортивних організацій: “Сокіл”, “Січ”, “Луг” та ін.

У 1911 р. утворилося молодіжне товариство “Пласт” – патріотично-виховне за духом й спортивно-туристичне за змістом діяльності. Члени “Пласту” під час туристичних походів виробляли навички участі в таборуванні, рятівництві, спостережництві тощо.

В 1911 р. студенти Петро Франко (син Івана Франка) та Іван Чмола засновують перші пластові гуртки у Львові, але офіційним початком громадського “Пласту” вважають день першої присяги “Пластового гуртка при Академічній гімназії у Львові” – 12 квітня 1912 р. Гуртки пластунів невдовзі виникли у десятках інших міст Галичини.

Перший мандрівний табір “Пласту” організував у 1913 р. І.Чмола, а постійний туристичний табір львівських пластунів - П.Франко у 1914 р. Фундатор товариства О.Тисовський написав книжечку “Пласт” (1913 р.) та підручник “Життя в Пласті” (1921 р.), а Петро Франко – книгу “Пластові гри і забави” (1913 р.). Ця книга стала першим українським навчальним посібником зі спортивного туризму.

У 1910 р. у Станіславі відбулися Установчі збори краєзнавчо-туристичного Товариства “Чорногора”. Воно ставило перед собою такі завдання: пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр, збирання матеріалів про ці гори, агітацію та пропаганду серед туристів і дослідників природи, співпрацю з НТШ у Львові, “Угорським карпатським товариством” і польським “Татшанським товариством”, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи, надання методичної та практичної допомоги під час проведення мандрівок [9].

У 1914 р. “Пласт”, “Чорногора” й інші краєзнавчі товариства припинили свою діяльність у зв'язку з початком Першої світової війни.

Для широкого загалу українських туристів на поч. ХХ ст. почали виходити численні буклети, путівники, нариси, монографії з туристично-краєзнавчої проблематики. Серед них, зокрема, найбільшою популярністю користувалися такі: “Туристика” А.Гудзиновського, “Прогулянки в наші гори” І.Франка, “Галицьке краєзнавство” Ю.Целевича, “Опис рідного краю” та “Мала географія України” Б.Заклинського, “Провідник по Галичині” М.Орловича.

Четвертий етап – розвиток галицького краєзнавства у міжвоєнний період 1918 – 1939 рр.

Після закінчення Першої світової війни суттєво змінилася політична карта Європи: на теренах Російської та Австро-Угорської імперій виникли нові держави з різним політичним і соціально-економічним ладом. В той час як краєзнавство і туризм на території УРСР все більше нищилися сталінським тоталітарним режимом, на західних українських землях у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії спостерігалися аналогічні за змістом, але відмінні за формою процеси. На цих землях краєзнавство і туризм залишалися справою передової громадськості. Характерним стало створення регіональних краєзнавчих осередків, діяльність яких значно пожвавила туристично-екскурсійний рух.

Вивченням рідного краю займалися як окремі українські установи і товариства (НТШ, “Просвіта”, “Рідна школа”, “Союз українок”, “Пласт”, “Чорногора”, “Плай”, “Січ” та ін.), так і національно свідомі представники інтелігенції і селянства. Чимало краєзнавчого матеріалу міжвоєнного часу зберігається нині в архівних фондах. Зокрема, у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА) місяться краєзнавчі матеріали НТШ (Ф.309) і товариства “Просвіта” (Ф.348); у Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО) – краєзнавчі матеріали товариства “Друзі Гуцульщини” (Ф.370) і станіславського курортно-туристичного товариства “Карпати Всходнє” (Ф.369); у Державному архіві Тернопільської області – матеріали “Подільського краєзнавчо-туристичного товариства” (Ф.36) і “Школи Людової” (Ф.33).

1920-30-ті рр. характеризуються спробою галицьких краєзнавців виробити комплексний підхід до організації краєзнавства, туризму. Восени 1921 р. при Товаристві “Просвіта” виник “Кружок любителів Львова” (голова І.Крип'якевич), члени якого ставили за мету плекати любов до рідного краю через поширення знання його історії, старовини й культури живим словом, письмом у пресі й окремими виданнями. Гурток організовував екскурсії містом та його околицями. Він проіснував два роки і був розігнаний польською поліцією в 1923 р. Але напрацьовані методи роботи, форми збирання і популяризації краєзнавчого матеріалу стали фундаментом, на якому членами “Кружка...” у 1924 р. створили значно ширшу організацію – краєзнавчо-туристичне товариство “Плай”. Мету діяльності “Плаю” було сформульовано таким чином: “дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів”. Члени Товариства розпочали збір матеріалів, необхідних для розробки екскурсійних маршрутів. Систематично проводилися екскурсії спочатку Львовом, пізніше – околицями міста й Львівщиною.
Через брак коштів “Плай” не зміг заснувати окремого власного часопису. У лютому 1925 р. вийшов перший номер “Туристики і краєзнавства” як додаток до газети “Діло”. Редактором видання став І.Крип'якевич. “Туристика і краєзнавство” публікувала матеріали, присвячені окремим місцевостям Галичини, а також нариси з історії туризму і краєзнавства, хроніку краєзнавчого життя. Поряд з цим часописом, з липня 1931 р. у газеті ”Новий час” з'являється рубрика “З мандрівок по рідному краю”.

30 травня 1930 р. було проведено спільну нараду представників “Плаю”, “Українського студентського спортового союзу”, “Українського лещатарського клубу”, спортивного клубу “Стріла”, Станіславського туристичного гуртка “Чорногора”. На цій нараді краєзнавче товариство “Плай” було визнане центральним координуючим органом у справах організації крайового туризму в Галичині. Плани товариства передбачали організацію екскурсій на закордонні землі, населені українцями (Буковину, Закарпаття, Лемківщину, Підляшшя).

Упродовж 1928-1930 рр. цілу низку мандрівок Гуцульшиною та Бойківшиною організовує Львівський “Луг”. У 1929 р. група шанувальників місцевої старовини з Тернополя провела кілька екскурсій на автомобілях.

У 1937 р. “Плай” розпочав видання власного часопису “Наша Батьківщина” (гол. ред. В.Щурат). Цей часопис друкував методичні поради та програмні статті з питань теоретичної підготовки й організації туристично-краєзнавчого руху. Товариство видало історико-краєзнавчу бібліотеку “Наш рідний край” (5 випусків), з'явилися перші путівники краєм, у т.ч. “Історичні проходи по Львові” І.Крип'якевича, “Долиною Опору і Стрия” Є.Пеленського, бібліографічні покажчики краєзнавчої літератури, методичні розробки з організації краєзнавства і музейництва.

Характерною особливістю розвитку українського галицького краєзнавства у міжвоєнний період є розбудова музейної мережі у краї: станом на 1939 р. в Галичині діяло 47 публічних музеїв. У 1935 р. музеєзнавці краю заснували “Комітет українських обласних музеїв” (КУОМ), який об’єднав регіональні музейні товариства Галичини.

Поряд з “Плаєм” на галицьких землях здійснювали свою діяльність й інші туристично-краєзнавчі організації.

У 1922 р. туристичне товариство “Чорногора” відновило свою діяльність. Воно організовувало конференції, туристичні мандрівки, теоретичні і практичні заняття з молоддю, утримувало фахову бібліотеку зі спеціальною літературою туристично-краєзнавчої тематики, картами, схемами, науковими статтями та описами туристичних маршрутів, здійснювало видавничу діяльність у часописі “Туристика і краєзнавство”, а з 1937 р. – у журналі “Наша Батьківщина”.

Активісти “Чорногори” у співпраці з т-вом “Плай” будували туристичні притулки та домівки, зокрема біля гір Грофи, Довбушанки, Сивулі, встановлювали дороговкази та маркували турмаршрути з с.Осмалоди через Горгани до с.Тангарова, утримували штатних працівників – гірську сторожу та провідників [9].

Молодіжна організація “Пласт” відновила свою діяльність у Західній Україні в 1918 р. Організовуються мандрівні та постійні табори, починає виходити ряд пластових публікацій, зокрема, з 1921 р. – офіційний пластовий орган “Молоде Життя” (ред. С.Тисовський).

Великим опікуном “Пласту” був митрополит А.Шептицький. Він подарував “Пласту” велику площу на горі Соколі біля с. Підлютого, де було побудовано табір для юнацтва, а в Остодорі – табір для новацтва.У розпорядок дня пластунів входили одноденні походи на вершини гір Грофа, Висока, Ігровище, Сивуля та ін. Поряд з одноденними, широко практикувалися багатоденні походи Горганами.

Найпопулярніші багатоденні карпатські туристичні маршрути, “протоптані” пластунами:

- с. Осмолода – Грофа – Паренки – Попадя – Сплай – Висока – Ігровище – с. Гута – Ріпна – Чортка – Бухтивецький водоспад – Манявський водоспад – с. Манява – с. Сливки – с. Перегінське;
- с. Підлюте – Висока – Ігровище – Сивуля – с. Зелена – Довбушанка – Хом’як – м. Яремче – с. Манява;
- с. Підлюте – Висока – Ігровище – Сивуля – Клива – Попадя – Піскава – Яворова – Кичера – Мшана – Яйце – с. Людвіківка – Магура – с. Либохора – Маківка;
- с. Підлюте – Висока – Ігровище – Сивуля – Боярин – м. Яремче – с. Микуличин – с. Ворохта – Говерла – Туркул – Шпиці – Піп-Іван – с. Бистрець – с. Жаб’є – с. Яворів – с. Косів (протяжність 170 км., 7-денний);
- с. Підлюте – Висока – Ігровище – с. Гута – с.Пороги – с. Кричка – с. Манява.

Широко практикувалися подорожі-зустрічі, що давали змогу пластунам обмінюватися туристичним досвідом і зміцнювати національну патріотичну самосвідомість. Зокрема, популярними були зустрічі куренів старших пластунів з Львівщини і Станіславщини на шпилі г.Говерли з закарпатськими пластунами.

Завершивши табірний вишкіл, пластуни здавали іспити з табірництва, які включали в себе такі елементи туристичної підготовки як встановлення намету, будівництво куреню, розведення ватри, приготування їжі у похідних умовах, надання першої медичної допомоги. З 1928 р. з’являються зимові пластові табори. Зокрема, І.Чмола в Славську організував табір, де пластунів навчали техніки лещатарського спорту. Поряд з гірськими існували водно-туристичні пластові табори, зокрема перший – у 1924 р. на р. Стрий біля с. Іванівці. А перший обласний водний пластовий табір відбувся у 1927 р. у с. Монастирець на р. Дністрі. У цьому таборі проводилися заняття з плавання, веслування, шкіперування. Пластом організовувалися мандрівки човнами р. Західний Буг на Волинь і Полісся [26].

В 1924 р. у Львові було засноване спортивне товариство “Карпатський Лещатарський Клуб” для розвитку лещатарського спорту на галицьких теренах. Клуб відкрив свої філії у Турці, Сколе, Ворохті, Славську. Під егідою товариства зусиллями любителів лещатарського спорту розпочалося будівництво трамплінів для стрибків з лещатами в Розлучі (відкрито у 1933 р.) і Турці (відкрито у 1939 р.).
З приходом на Галичину у вересні 1939 р. радянської влади та початком Другої світової війни були знищені практично всі краєзнавчо-туристичні організації на західно-українських землях.

П’ятий етап – краєзнавство Галичини в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).

У роки Другої світової війни краєзнавча діяльність продовжувалася в умовах німецької окупації українських земель, але в значно менших масштабах. Навесні 1940 р. у Кракові був створений Український Центральний Комітет (УЦК), який очолив В.Кубійович. При УЦК у Львові в 1942 р. був організований “Відділ молоді”, яким керували пластові керівники. Згодом засновується пластовим зразком організація “Виховна Спільнота Української Молоді” (“ВСУМ”). Відновлено організацію літніх таборів для молоді, вишкільні табори й курси, а мережа гуртків і куренів ВСУМу поширилася на всі галицькі терени. Німецька окупаційна влада не дозволила українському “Пласту” офіційно здійснювати свою діяльність, і пластуни змушені були збиратися нелегально.

У період німецької окупації галицьким краєзнавцям вдалося надрукувати низку книг і публікацій в газетах і журналах. Виходять краєзнавчі книги “Історія Холмшини і Підляшшя”, “Минуле і сучасне” М.Кордуби, “Сучасний Львів” О.Степанів. Чимало краєзнавчих матеріалів було опубліковано в журналі “Дорога”, газетах “Наше діло”, “Рідна Земля”. В газеті “Рідна Земля” І.Крип'якевич вів краєзнавчу рубрику “Міста України” тощо.

Висновки. Туристично-краєзнавчий рух у Галичині від самого свого зародження сприяв піднесенню культурно-просвітницької роботи та національної самосвідомості серед широких верств населення, активному залученню молоді до процесу національно-культурного відродження краю. Найбільш поширеними формами туристично-краєзнавчої роботи в Галичині були прогулянки, екскурсії, мандрівки, експедиції, зльоти, змагання.

Упродовж ХІХ – 1-ої пол. ХХ ст. краєзнавцями Галичини було напрацьовано значний обсяг літературних матеріалів про історію, природу, господарський уклад, етнологію й національну історико-культурну спадщину рідного краю, проведено систематичну роботу з картування та маркування на місцевості основних туристичних шляхів у Галичині й Східних Карпатах, розбудовано осередки карпатської туристичної інфраструктури, що в подальшому склали кістяк сучасної рекреаційно-туристичної інфраструктури регіону.

Література

1. Андрухів І.О. Виховна діяльність українських молодіжних товариств у Галичині (1894-1939р.): Автореф. дис. ... кандидата педагогічних наук. – Івано-Франківськ. – 1997. – 19 с.
2. Вацебу О. Нариси з історії західно-українського спортивного руху. – Львів. – 1994. – 264 с.
3. Вісьтак О., Шаблій О. Краєзнавчі дослідження українських географів у міжвоєнний період // Історія української географії. Спецвипуск: Краєзнавство. Випуск 4. – 2001. – С.24-29
4. Гаврилів Б.М. Розвиток українського історичного краєзнавства на Прикарпатті (XIX – поч. ХХст): Автореф. дис. ... кандидата історичних наук. – Чернівці, 1996. – 19 с.
5. Гуменюк Г. Краєзнавство в українських гімназіях Галичини (початок ХХ ст.) // Шлях освіти. – №2. – 2003. – с.46-50
6. Денисик Г.І. Основні етапи розвитку географії в Україні // Географія та основи економіки в школі. – № 1, 1998. – с.6-9
7. Доктор географії Олена Степанів / Упоряд. О. Шаблій. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. – 262 с.
8. Історія Осмолодської пущі. / під. ред. П.Третяка, В. Парпана. – Львів: НТШ, 1997. – 145 с.
9. Енциклопедія українознавства / Гол. ред. проф. В. Кубійович. – Львів: НТШ, 1993, т.2. – С.583-589; т.З. – С.1189.
10. Каменогорський С. Завдання українського мандрівництва // Наша Батьківщина. – Л., 1938. – Ч.6. – С.143 – 149
11. Кандя А. Академік С. Рудницький і розвиток українського краєзнавства // Академік Степан Рудницький – основоположник географічної науки. Зб. наук. праць / Відп. ред. Шаблій О.І. – Львів: ЛДУ ім.Івана Франка. – 1994. – С.73 – 84
12. Ковалюк Р. Українська мандрівка в Галичині в ХІХ ст. // З історії вітчизняного туризму: Зб. наук. ст. – К.: ФПУ, 1997. – С.32 – 38
13. Козицький А.М. Український краєзнавчий рух у Галичині у міжвоєнний період // Краєзнавство і туристика. – 1995. – №1. – С.7 – 8
14. Корнєєв О. Розвиток географічного краєзнавства в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ століття) // Географія та основи економіки в школі. – 2005. – №3. – С.42 – 45
15. Костриця М. Витоки географічного краєзнавства в Україні // Географія та основи економіки в школі. – 2000. – № 1. – С.31 – 32; № 2. – С.34 – 36
16. Костриця М. Початки географічного краєзнавства в Україні (18 – 50 роки XIX ст.) // Географія та основи економіки в школі. – 2001. – № 1. – С.44-45; № 3. – С.35 – 37
17. Крип’якевич І. З історії української туристики // Наша Батьківщина. – Львів, 1937. – Перший річник. – С.35 – 38
18. Крип’якевич І. З історії Галицького краєзнавства // Туристика і краєзнавство. – 1995. – Ч.1. – С.1 – 3
19. Круль В.П. Краєзнавче дослідження географічних процесів заселення Галичини: Автореф. дис. ... кандидата географічних наук. – Львів, 1996. – 21 с.
20. Круль В., Чернюк Г. Географо-краєзнавчі поняття історичного дослідження Галичини // Історія української географії. – Тернопіль, 2000. – Вип.1
21. Кубійович В. Туристика в Карпатській Україні // Наша Батьківщина, 1939. – Ч.1. – С.4 – 8
22. Кузишин А. З історії організації туристсько-краєзнавчої роботи в Галичині (2 пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Історія української географії. Випуск 5. – Тернопіль, 2002. – С.42 – 43.
23. Кукурудза С.І. Перша україномовна географо-краєзнавча монографія в Галичині // Історія української географії. Вип. 17. – 2003. – С.60 – 65.
24. Лавринюк В. Розвиток краєзнавства на території Тернопільщини // Наукові записки Тернопільського краєзнавчого музею. – Тернопіль, 1993.
25. Луцький Я.В. Історія туризму в Галичині до 1939 року // З історії вітчизняного туризму: Зб. наук. статей. – К.: Інститут туризму, 1997. – С.66 – 75.
26. Луцький Я.В. Туристична робота в «Пласті» (1912-1930 рр.) // Теорія та менеджмент фізичного виховання. Науково-методичний журнал ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. – 2003. – №1.
27. Нарис історії “Просвіти” / Р.Іваничук, Т.Комаринець, І.Мельник, А.Середяк. – Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1993 (Популярна енциклопедія “Просвіта”).
28. Пашкевич О. З діяльності українського краєзнавчо-туристичного товариства „Плай” // Наша Батьківщина. – 1937. – №2.
29. Професор Іван Тесля / Упоряд. О.Шаблій. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. – 272 с.
30. Серкіз Я. Історичне краєзнавство. – Львів.: ЛОНМІО, 1995. – 76 с.
31. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2002.
32. Франко І. Галицьке краєзнавство // Зібр. творів у 50 т. – К.: Наукова думка, 1986. – т.46. – Кн.2. – С.116 – 150.
33. Франко І. Найновіші напрями в народознавстві // Зібр. творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1986. – т.45. – С.254 – 267.
34. Шаблій О.І. Історичні виміри української географії // Історія української географії і картографії: Матеріали наукової конференції. – Тернопіль, 1995. – С.75 – 76.