Пешенкова Л.А.
Звіт про результати дослідження кафедральної наукової теми
“Соціально-економічні умови функціонування СЕЗ “Курортополіс Трускавець”.
Дрогобич: Дрогобицький державний педагогічний університет, 2003.

Теоретичні основи формування територіальних рекреаційних систем

Економічні перетворення, що проводяться сьогодні в Україні, вимагають ефективнішого використання всіх можливостей краю, вибору правильного стратегічного курсу в розвитку кожного регіону. Одним з перспективних напрямків у розвитку нашого регіону є формування та розвиток територіальних рекреаційних систем.

Територіальна рекреаційна система - це відкрита соціально-економічна система, елементи якої є складними взаємопов'язаними та взаємозалежними підсистемами, що визначають специфіку її формування і розвитку на певній території (рекреанти), рекреаційні ресурси і умови, матеріально-технічна база, рекреаційна інфраструктура, обслуговуючий персонал, управлінські системи) і об'єднані спільною діяльністю у використанні рекреаційного потенціалу цієї території.

З огляду на суспільні функції та спеціалізацію рекреаційної діяльності територіально-рекреаційні системи класифікують за такими ознаками:

1) за основними напрямками рекреаційної діяльності:
- ТРС лікувального напрямку;
- ТРС оздоровчо-спортивного напрямку;
- ТРС пзнавального напрямку;

2) зазначенням:
- регіонального
- загальнодержавного
- міжнародного;

3) за часом проведення рекреаційних занять:
- довготривалої рекреації
- короткотривалої рекреації:

4) за мірою віддаленості від споживачів:
- ближні
- віддалені.

В межах територіальної структури ТРС розрізняють такі основні таксономічні одиниці:

- рекреаційний пункт
- рекреаційний вузол
- рекреаційний рідрайон
- рекреаційний район.

Що ж собою являють ці таксономічні одиниці?

Рекреаційний пункт - це обмежена територія, об'єкти якої виконують одну або кілька споріднених рекреаційних функцій.

Рекреаційний вузол - це поєднання кількох рекреаційних пунктів, як
однотипних, так і різнотипних. Для вузла найхарактернішим є компактність територій, використання єдиної інфраструктури.

Рекреаційний підрайон - це сукупність рекреаційних пунктів, вузлів,що використовують на певній території спільну інфраструктуру та рекреаційні ресурси.

Рекреаційний район - це цілісна територія, яка складається з двох взаємопов'язаних елементів - ТРС та оточуючого соціально-економічного простору, що забезпечує її ефективну діяльність, і для якої властива рекреаційна спеціалізація, або рекреаційна галузь є чи може стати конкурентноздатною.

В сучасних умовах господарювання ТРС слід розглядати як вид регіонального ринку - ринку рекреаційних послуг.

Регіональний ринок рекреаційних послуг - це середовище, де здійснюється розподіл і реалізація рекреаційних послуг. Цей ринок виконує такі функції:

- надання рекреаційних послуг і здійснення контролю за їх асортиментом, якістю і обсягом;
- встановлення суспільної корисності послуг, визначення їх реальної вартості в умовах конкурентності.

Регіональний ринок рекреаційних послуг має ряд особливостей формування та розвитку, які обумовлені специфікою товару цього ринку - процес надання та споживання рекреаційних послуг співпадає в часі та просторі, йому передує пред'явлений попит, притаманні сезонні коливання та непостійність якості, неможливість нагромадження, збереження та транспортування, що породжує нерівномірність попиту і пропозиції.

В даному випадку пропозиція - це сукупність рекреаційних послуг, які рекреаційні установи можуть представити на ринок протягом певного періоду і за відповідними цінами.

Що ж до попиту на рекреаційні послуги, то він визначається рекреаційними потребами.

Потреби в кожній рекреаційній підгалузі формуються під впливом різних факторів. Зокрема, потреба в санаторно-курортному лікуванні та оздоровленні виникає через порушення стану здоров'я, необхідність в профілактичному оздоровленні, відтворенні фізичних, психічних сил. Потреби у відпочинку та туризмі визначаються необхідністю зняття фізичної, психічної втоми та напруги, прагнення до духовного, інтелектуального, фізичного розвитку.

Отже, попит - це частина потреб споживача, забезпечена грошовою масою. На попит, з одного боку, великий вплив справляє матеріальна забезпеченість населення регіону, з іншого - пропозиція на регіональному ринку рекреаційних послуг, можливість вибору згідно із смаками, звичками, очікування рекреантів, що формуються під впливом таких факторів, як вік, стать, соціальна належність, традиції, релігійні та національні особливості, уподобання, стан здоров'я.

На даному етапі розвитку регіональному ринку рекреаційних послуг властиві:

- диспропорційний спад, обумовлений загальною кризою економіки країни, різким зменшенням платіжноспроможного попиту, згортанням соціальних програм, низькою якістю послуг, обмеженістю асортименту, високими цінами на туристичні та санаторні путівки;
- формування і функціонування в умовах нестабільності законодавства, суперечностей в ціноутворенні, недосконалої конкуренції;
- суттєві відмінності в структурі споживання послуг різними групами населення.

Ще одним суттєвим фактором сучасного етапу розвитку регіонального ринку можна вважати відсутність існування на протязі значного часу ринкових відносин, втрату навиків старшим поколінням, повне незнання ринкових законів молодою генерацією населення.

Для формування "здорового" ринкового механізму в рекреаційно-туристичній галузі господарства, необхідно пройти декілька етапів:

1) На першому етапі слід значно скоротити централізоване планування і змінити його характер. На цьому етапі необхідно визначити ключові пріоритети для інвестицій, привести ціни у відповідність з фактичною вартістю рекреаційних послуг, попитом і пропозицією з поступовою ліквідацією контролю за цінами, щоб для їх визначення відкрити простір закону попиту і пропозиції;
2) На наступному етапі зміни повинні торкнутись реорганізації форм власності. Приватну власність потрібно впроваджувати спочатку на малих підприємствах. З часом потрібно приватизувати рекреаційні землі.

Таким чином, формування ринкового механізму в ТРС повинно здійснюватись шляхом відходу від адміністративно-розподільчої, планово-контрольованої економіки до активного використання фінансово-кредитних важелів управління, взаємовигідних відносин між органами влади і суб'єктами рекреаційного господарювання, інвестиційної політики і організаційно-управлінських структур.

Рекреаційно-туристична сфера належить до комплексного виду діяльності, тому приватизація в ній повинна охопити безпосередньо рекреаційно-туристичні об'єкти, інфраструктури та рекреаційні землі. Не підлягають приватизації окремі території та об'єкти, які залишаються власністю держави в силу специфіки їх використання. Серед них:

- національні, культурні та історико-архітектурні цінності України, джерела лікувальних мінеральних вод та інших бальнеологічних ресурсів;
- об'єкти гідрогеологічних режимних станцій;
- курортні поліклініки, бювети лікувальних мінеральних вод та обслуговуюча їх інфраструктура;
- видовищні заклади, що призначені для обслуговування рекреантів;
- інфраструктура лісопарків, що розміщені на рекреаційних територіях.

Способи приватизації є різні. Найбільш прийнятними в рекреаційно-туристичній сфері вважають такі:

- викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів;
- продаж на аукціоні, перш за все збиткових рекреаційно-туристичних об'єктів;
- продаж за комерційним конкурсом;
- викуп державних (відомчих) рекреаційно-туристичних об'єктів, зданих в оренду та оренду з викупом;
- продаж акцій відкритих акціонерних товариств, створених на цих же освоєних рекреаційно-туристичних територіях.

В процесі формування ринкових відносин в територіальних рекреаційних системах вирішальну роль відіграє фінансове забезпечення, а в умовах України -додаткова інвестиційна політика держави. Тому при моделюванні перспективного механізму фінансового забезпечення галузі слід диференційовано підходити до пошуків джерел та форм фінансування субгалузей рекреації, враховуючи специфіку кожної перспективи їх розвитку.

Основою формування ТРС є рекреаційні ресурси: природні, культурно-історичні, соціально-економічні. Саме вони забезпечують функціонування ТРС, визначаючи шляхи їх розвитку.

Природні рекреаційні ресурси формують природний рекреаційний потенціал регіону (ПРП) - це здатність розвіданих та експлуатаційних природних рекреаційних ресурсів сприяти відновленню здоров'я людей, їх відпочинку і фізичному, інтелектуальному та духовному розвитку.

Вимірювання кількісних параметрів,нарівні з якісними характеристиками, є необхідною умовою для виявлення будь-яких природних ресурсів, в тому числі рекреаційних. Тут виникає питання про те, якими кількісними параметрами вимірюються природні рекреаційні ресурси і чим вони визначаються. Деякі вимірювання природних рекреаційних ресурсів повинні бути такими ж, як і у всіх природних ресурсів, якщо йде мова про показники площі і часу. Показник же обсягу продукції, який використовується для характеристики ресурсів, має специфічне значення для кожного напрямку господарського дослідження. "Продукція" рекреаційного господарства - це фізичні і духовні сили, що відновили люди. Тому запаси рекреаційних ресурсів можна, наприклад, виміряти кількістю людей, які можуть відпочивати на території за певний час, тобто шляхом визначення рекреаційної місткості, яка залежить як від абсолютних характеристик природних рекреаційних ресурсів,! стійкості природних геосистем, так і від способу їх використання. Тому для характеристики природних рекреаційних ресурсів, поряд з прийнятими параметрами, необхідно використовувати і дані про рекреаційну місткість території.

Під місткістю розуміється кількість людей (відпочиваючих), які без істотного збитку для природи можуть знаходитись на певній території на протязі певного періоду часу. Для розрахунку місткості потрібна інформація про ландшафтну структуру території, про площі що займається природними геосистемами, про її стійкість і навантаження, що допускається.

Таким чином, природні рекреаційні ресурси визначаються:

1. якісними характеристиками міри сприятливих властивостей природно територіального комплексу для виду або циклу рекреаційних знань;
2. кількісними характеристиками: площею поширення сприятливих для рекреації властивостей природної геосистеми, тривалістю періоду з вищезгаданими сприятливими властивостями, рекреаційною місткістю.

Природними рекреаційними ресурсами є територіальне поєднання природних компонентів з функціональною, тимчасовою і територіальною комфортністю для рекреаційної діяльності. Вивчення їх повинно пройти в два етапи:

1. оцінка природно-територіального комплексу для виявлення природних рекреаційних умов, тобто сприятливих для рекреації якостей природних геосистем;
2. вимірювання тимчасового простору поширення сприятливих рекреаційних якостей природних геосистем і їх місткості, тобто виявлення ресурсів відпочинку.

Крім ресурсів, що використовуються в процесі рекреаційної діяльності, існує група природних об'єктів, які не беруть безпосередньої участі в процесі відпочинку, але його організація без них неможлива. До цієї групи відносяться території для забудови (матеріально-технічної бази відпочинку), питна вода і інші ресурси життєзабезпечення, що зумовлюють рекреаційну діяльність. Необхідність раціонального використання і відтворення обмежених рекреаційних ресурсів ставить задачу визначення їх економічної оцінки. Економічна оцінка рекреаційних ресурсів являє собою вартісний вимір їх суспільної цінності. Завдання такої оцінки - відобразити той народногосподарський ефект, який дають суспільству рекреаційні ресурси за певний період їх експлуатації. Для цього треба визначити економічні параметри "продукції" цієї галузі, які можна сформулювати таким чином:

1. Рекреація відноситься до сфери послуг. Так як і в інших галузях невиробничої сфери, економічний ефект від рекреаційної діяльності виявляється, з одного боку, в результативності функціонування установ лікування, відпочинку і туризму, з іншого - на рівні народного господарства країни - в підвищенні продуктивності праці, зростанні сукупного суспільного продукту і т.д. Тому можливі два основних види оцінки: галузева (з позиції рекреаційної галузі) і народногосподарська (з позиції суспільства загалом). Галузева оцінка будується на зіставленні витрат і прибутків галузі, а народногосподарська - суспільних витрат і виграші суспільства внаслідок використання рекреаційних ресурсів. Ці два види оцінок можуть з успіхом доповнювати одна одну.
2. Рекреація знаходиться на стику природного середовища, економіки і соціальної сфери. Очевидно, що при визначенні ефекту від використання рекреаційних ресурсів, поряд з суто економічними, повинні враховуватись природно-охоронні і соціальні чинники. Останні виявляються на рівні відтворення продуктивних сил і полягає в зниженні захворюваності, збільшенні працездатності віку, зростанні загальноосвітнього і культурного рівня населення, його фізичному розвитку, підвищенні рівня життя населення.
3. Економічні параметри "продукції" рекреаційної діяльності, а отже, і економічна оцінка природних рекреаційних ресурсів тісно пов'язані з виглядом ресурсу, його якістю, місцерозташуванням відносно районів попиту, технологією використання, екологічними характеристиками стану рекреаційного середовища. Зв'язок цей може бути виражений системою кількісних і якісних показників. До кількісних відносяться такі, як доступність місць відпочинку і туризму, їх пропускна спроможність, витрата лікувальних ресурсів на один людино-день, концентрація людей в рекреаційних зонах, кількість днів купального сезону і т.д. Якісні показники, які розраховують в основному за бальним принципом, враховують привабливість туристського об'єкта, пейзажу, рівень комфорту. Все це приводить до висновку про те, що економічна оцінка рекреаційних ресурсів повинна являти собою систему показників. Вони повинні відображати економічні результати рекреаційної діяльності, починаючи від експлуатації природних рекреаційних ресурсів з урахуванням їх властивостей і закінчуючи соціально-економічним ефектом в системі народного господарства країни.

Існує два підходи при виборі критерію економічної оцінки:

1) витратний - передбачає оцінку по витратах на освоєння ресурсів;
2) рентний - за результатами їх експлуатації.

Розглянемо детальніше рентний підхід до оцінки рекреаційних ресурсів. Важливим засобом підвищення ефективності рекреаційного природокористування в умовах ринкової економіки є плата за використання рекреаційних ресурсів. У практиці рекреаційного господарювання застосовується три види платежів:

- платежі за використання природних рекреаційних ресурсів; відрахування за понаднормативне їх використання і за користування загальною інфраструктурою; штрафні санкції, які накладаються безпосередньо на керівників закладів відпочинку за невиконання ними встановлених вимог щодо організацій та ведення рекреаційного господарства. Замість існуючих платежів пропонується запровадити єдиний податок, в основі якого лежить рекреаційна рента, що є додатковим прибутком або надприбутком, який утворюється в результаті використання рекреаційних ресурсів різної цінності та якості, вигіднішого місцерозташування. Кількісна обмеженість і якісні відмінності рекреаційних ресурсів в умовах ринкової економіки породжують різницю в результатах господарського використання цих ресурсів, тобто суб'єкти господарювання отримують різну величину додаткового прибутку. Виділяють три форми рекреаційної ренти: монопольну, диференційну і абсолютну. Оскільки власниками рекреаційних ресурсів можуть бути держава, муніципальна влада, рекреаційні установи, приватні особи, то схема розподілу рекреаційної ренти матиме такий вигляд: - монопольна рекреаційна рента, що виникає при експлуатації особливо цінних рекреаційних ресурсів, які, як правило, є державною власністю, надходитиме державним, муніципальним органам влади та суб'єктам господарювання;
- диференційна і абсолютна рекреаційна рента, що виникає при експлуатації ресурсів місцевого значення - місцевим органам влади та суб'єктам господарювання. Рентні платежі вираховуються від загальної суми валової реалізації рекреаційних послуг в розмірі 10% для всіх підприємств,незалежно від обсягів реалізації послуг.

В організаціях з низьким рівнем реалізації буде стягуватись лише абсолютна рекреаційна рента; в організаціях з великим обсягом реалізації -всі три форми ренти. Таким чином, один норматив рекреаційної ренти поставить всі рекреаційні заклади в рівні умови господарювання. Використання платежів повинно бути виключно цільовим. Запровадження рекреаційної ренти сприятиме вирішенню наступних завдань:

- удосконаленню економічних відносин у сфері природокористування;
- стимулюванню раціонального використання рекреаційних ресурсів, забезпеченню повноцінного їх відтворення та охорони;
- вирівнюванню умов господарювання рекреаційних підприємств;
- забезпеченню розвитку рекреаційної інфраструктури;
- формуванню бюджетних та позабюджетних фондів для інвестування ТРС;
- переходу ТРС до самофінансування, саморозвитку, самоуправління. Окрім економічної оцінки рекреаційних ресурсів, оцінюють також рекреаційний центр як об'єкт користування. Така економічна оцінка рекреаційного центру повинна відображати сукупний народногосподарський ефект, отриманий суспільством за весь період його функціонування. Така оцінка може бути визначена шляхом дисконтування.

P = Rt·T / E

де: Р -економічна оцінка рекреаційно-туристичного центру;
Rt - рентний ефект оцінюваного центру;
Т - термін експлуатації центру;
Е - норматив дисконтування.

Значний суспільно-економічний ефект має рекреаційне оздоровлення для населення. Це збільшення працездатності, зменшення захворюваності населення, створення належних передумов для нормальної життєдіяльності людини. Розрахунки економічного ефекту від реалізації можливостей рекреаційно-туристичного оздоровлення можна представити як різницю між величиною попередженого збитку і розміром витрат на курортне оздоровлення.

Поряд з вищезгаданими існують і інші методики визначення "видимих" прибутків від рекреації.

Так Мацола В.І. представив розрахунки відповідного ефекту від реалізації рекреаційних можливостей з допомогою математичної моделі:

Е = Е₁ + Е₂ + Е₃ + Е₄ +  Е₅ + Е₆ + Е₇

де: E - економічний ефект при разовому відвідуванні рекреаційно-туристичного центру на наступний рік;
E₁ - приріст виробництва внаслідок скорочення тимчасової непрацездатності робітників на протязі року після рекреаційно-туристичного оздоровлення;
Е₂ - зменшення витрат на оплату лікарняних;
E₃ - збільшення валового продукту виробітку працівниками за рахунок підвищення продуктивності праці після 1- го року рекреаційного оздоровлення;
Е₄ - збільшення виробництва ВНП працівниками внаслідок збільшення тривалості їх працездатності в розрахунку на І рік після рекреаційно-туристичного обслуговування;
E₅ - зниження витрат на стаціонарне лікування на протязі 1-го року після рекреаційно-туристичного обслуговування;
Е₆ - зниження витрат, зв'язаних з обслуговуванням у поліклініці на протязі 1-го року після рекреаційного оздоровлення;
Е₇ - зростання виробітку ВНП працівниками від скорочення відвідувань лікувальних закладів під час робочого часу на протязі 1-го року рекреаційно-туристичного обслуговування.

Запропонована модель дає можливість провести розрахунки економічної ефективності обслуговування населення в рекреаційно-туристичних закладах на макро- і мікроекономічному рівнях, показати ту величезну соціально-економічну значимість, яку має розвиток ТРС.

Соціально-еономічні чинники територіальної організації рекреаційної діяльності. На територіальну організацію, управління, планування і прогнозування відпочинку і туризму впливають безліч чинників. Серед них особливе місце займають соціально-економічні чинники. Умовно їх можна поділити на дві великі групи: ті, що породжують потребу в організації рекреаційної діяльності і ті, що реалізовують, тобто забезпечують можливість організації відпочинку.

Соціально-еономічні чинники, що породжують потребу в організації рекреаційної діяльності. Серед ведучих чинників потрібно назвати розвиток продуктивних сил країни, підвищення матеріального добробуту і культурного рівня населення.

Розвиток продуктивних сил позначається на зростанні загального бюджету позаробочого і вільного часу. Якщо раніше 56% часу (робітників) займала трудова діяльність, 33% - сон, і всього 11% доводилося на домашню роботу і відпочинок, то тепер в розвинених країнах на робочий час доводиться біля 20% часу тижня, на сон - 33% і на позаробочий час - 39%[28]. Причому, потрібно мати на увазі, що в цих цифрах не врахований вільний час пенсіонерів, учнів та студентів і дітей дошкільного віку. Необхідно врахувати, що бюджет вільного часу надто неоднорідний. Він включає час відпусток і канікул, вихідні і святкові дні, час до школи і після виходу на пенсію.

Розвиток продуктивних сил і їх територіальна концентрація знаходить відображення і в збільшенні урбанізації

Тепер третина світу живе в містах. Таке скупчення людей в містах і особливо у великих агломераціях, де повітря сильно забруднене, мікроклімат змінений, дуже шумно, мало сонця і зелені, впливає негативно на їх здоров'я. Внаслідок безповоротного процесу урбанізації збільшуються рекреаційні потреби населення Чим більша чисельність населення міста, тим більше людей хочуть провести свою відпустку поза постійним місцем проживання.

Істотний вплив на розвиток рекреаційної діяльності, зокрема на функціональну різноманітність і розміщення рекреаційних систем, справляє вікова структура населення. Так, молоді люди віком від 20 до 45 років надають перевагу відпочинку біля моря та в горах. У віці приблизно від 45 до 65 років спостерігається найпомітніше зростання прибутків, і з цим можуть бути пов'язані більш дорогі види відпочинку. Бальнеологічні курорти більш охоче відвідують людьми старшого віку, коли мобільність людей знижується.

На рекреаційну активність впливає професійна структура населення Вважається, що в рекреації мають потребу передусім робітники і службовці внаслідок відносно більш інтенсивної праці, за ними слідують учні, а на останньому місці - зайняті в сільськогосподарському виробництві та пенсіонери. В залежності від регіональних відмінностей в співвідношенні між цими професійними групами населення потрібно прогнозувати і проектувати нові рекреаційні системи.

У сучасному суспільстві не окремий індивід, а переважно сім'я є основним учасником рекреації. Тому потрібно враховувати також специфічні рекреаційні потреби сімей. До них відносяться необхідність виховання і зміцнення здоров'я дітей, що виражається в потребі у відпочинку під час канікул; відновлення здоров'я одного члена сім'ї, коли особисті бажання і потреби інших членів не співпадають; сімейні традиції, звичка відпочивати в певному місці і т.д.

Підвищення матеріального добробуту, що виявляється в значному зростанні прибутків населення, зумовлює значне зростання вимог до рівня комфорту, умов відпочинку, ведуть до помітного зростання рекреаційної мобільності населення, до збільшення матеріальних витрат під час відпустки.

Нарівні з підвищенням рівня життя населення, істотний вплив на формування рекреаційних потреб, їх якісну характеристику і звідси на якісні параметри рекреаційних систем має і культурний рівень населення.

Кількісно цей чинник не можна виміряти безпосередньо, хоча певне уявлення про зміни в цій сфері дає показник чисельності людей з порівняно високою освітою.

Сьогодні різко підвищується роль рекреації, як складової частини системи охорони здоров'я. При цьому для визначення здоров'я недостатньо оперувати тільки показниками захворюваності. Захворюваність повинна багато в чому розглядатися, як вияв неблагополуччя у всій системі життєзабезпечення. Тому в системі охорони здоров'я наступає якісно новий етап, коли на перший план виступає стан здоров'я територіальних спільнот людей - популяцій. Стан здоров'я популяції загалом, критерії його оцінки принципово відрізняються від поняття "здоров'я індивіда", яке гарантується могутньою "оборонною системою" охорони здоров'я. При цій зміні в підході до системи охорони здоров'я істотна роль належить рекреаційній сфері як профілактичній системі, що забезпечує здоров'я популяцій. Цей чинник буде багато в чому сприяти подальшому розвитку таких типів рекреаційних систем як національні парки, лісопарки, центри здоров'я і парки в містах та ін. Ці системи поліфункціональні, дозволяють задовільнити найрізноманітніші потреби практично здорового населення.

Розглянуті вище процеси органічно пов'язані між собою. Внаслідок їх спільної дії формуються центри і райони з різними характеристиками задоволення рекреаційних потреб. Вивчення їх територіального розподілу грає велику роль в прогнозуванні, проектуванні і створенні різних типів систем відпочинку, а також створює можливість для їх оптимального розміщення.

При цьому необхідно враховувати відмінності в динамічності соціально-економічних чинників. Автомобілізація і освітній рівень, наприклад, більш динамічні, ніж рівень прибутків і вікова структура населення.

Істотним чинником є співвідношення між туристами-іноземцями і відпочиваючими жителями країни. Причому іноземні туристи часто використовують країну для транзиту або обладнані для туризму райони. Для оцінки об'єму потреб іноземних туристів важливим показником є тривалість поїздки.

Соціально-еономічні чинники, що реалізовують рекреаційні потреби. Більшість авторів одностайні у визначенні головних соціально-економічних чинників, що визначають реалізацію потреб в рекреаційній діяльності: транспортна доступність; наявність рекреаційних підприємств в кількості, що задовольняє попит в час пік; розвинутість інфраструктури, орієнтованої на проведення вільного часу; наявність трудових ресурсів і т.д. Багато реалізовуючих чинників глибоко розкриваються з використанням категорії економіко-географічного положення. Роль цих чинників зростає при організації рекреації на невеликих територіях, в той час як на великих територіях більше значення - породжуючих чинників.

Загалом, вплив всіх соціально-економічних реалізовуючих чинників на територіальну організацію рекреаційної діяльності втілюється в територіальному розподілі і розвитку мережі підприємств рекреаційного обслуговування. Мережа рекреаційного обслуговування, з головних реалізовуючих соціально-економічних чинників, а з іншого - є результатом сукупного впливу всіх інших чинників.