<<< назад | зміст | вперед >>>

Пендерецький О.В. Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

РОЗДІЛ V. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ КАРПАТСЬКОГО СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ

5.1. Промисловий туризм: екологічний напрям

Антропогенне навантаження, яке здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристичні ресурси, породжує основні передумови виникнення екотуризму та екологізації його видів. Це навантаження зростає пропорційно темпам росту індустрії туризму завдяки його масовості. Стає очевидним протиріччя між задоволенням туристичного попиту і раціональним використанням туристичних ресурсів. Сьогодні антропогенне навантаження і його деструктивні наслідки спостерігаються практично у всіх секторах світової туристичної індустрії, особливо промислового туризму.

У міру зростання глобалізації світового господарства зростають і негативні зміни в географічній оболонці Землі, зокрема: зміни клімату, деградація ґрунтів і земель, руйнування екосистем і зменшення біорізноманіття, забруднення повітря, води, ґрунтів і рослинності, природні та техногенні лиха і катастрофи, неконтрольований приріст населення та посилення нерівності у соціально-економічному розвитку, продовольча безпека і наростання загрози здоров'ю населення, обмеженість запасів енергії та інших видів природних ресурсів.

В світлі широкого впровадження міжнародної концепції сталого розвитку, яка була прийнята ще в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро в ході конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, роль екологічно сталого туризму стає все більш значущою.

Згідно з визначенням СОТ та Всесвітньої Ради з туризму і подорожей (WTTC), «сталий туризм відповідає потребам як туристів, які відвідують туристичні центри, так і населення останніх; крім того, він передбачає забезпечення та оптимізацію перспектив майбутнього розвитку. Ресурси використовують таким чином, щоб задовольнити економічні, соціальні та естетичні потреби, але при цьому зберегти культурну унікальність, найважливіші екологічні особливості, різноманіття біологічних видів та життєво важливі системи». Це є актуальним та перспективним з точки зору розвитку в країні промислового туризму [45]. Сутність його полягає в тому, що як екскурсійні об'єкти використовують звичайні промислові підприємства, об’єкти народних промислів, де в ролі атракцій постають виробничі цикли, технологічні процеси, результати роботи підприємств, а також наслідки їхнього впливу на навколишнє середовище (у цьому випадку промисловий туризм поєднується з екологічним). При цьому важливим є володіти достовірною інформацією про екологічний стан даних об’єктів і не погіршувати наявної ситуації. Використання цих об’єктів без попереднього оцінювання їх екологічного стану, не врахування взаємовідносини людини, суспільства і природи, охорони навколишнього природного середовища, що є гострою і актуальною проблемою сучасності, призводить до негативних наслідків.

Туризм у наші дні – складова частина великого бізнесу. За оцінками СОТ, доходи галузі складають в цілому біля 2 трлн доларів у рік. При цьому люди починають все частіше замислюватися про екологічні наслідки подорожей. Не випадково Організація Об'єднаних Націй оголосила 2002 р. «Роком екологічного туризму». За визначенням СОТ «Сталий розвиток туризму має задовольняти потреби туристів і країн, які їх приймають, за умови збереження і збільшення майбутніх можливостей, що передбачає таке управління ресурсами, при якому економічні, соціальні та естетичні потреби могли б бути задоволені, в той час як культурна цілісність, важливі екологічні процеси, біорізноманіття та системи життєзабезпечення підтримуються і зберігаються».

Сталий туризм повинен відповідати критеріям соціальної, культурної, екологічної та економічної сумісності. Сталий туризм – це той туризм, який в довгостроковій перспективі, тобто в проекції на сучасне і майбутні покоління, може адаптуватися до конкретних етнічних і культурних особливостей, відповідає вимогам соціальної справедливості, екологічно сумісний, а також доцільний і вигідний в економічному плані.

Серед основних передумов виникнення екотуризму та екологізації традиційних видів туризму провідну роль відіграє наростання протиріч між задоволенням туристичного попиту і раціональним використанням туристичних ресурсів. В основі цих протиріч – антропогенне навантаження, яке здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристичні ресурси.

Екотуризм також включає в себе такі специфічні принципи, які відрізняють його від більш широкої концепції сталого туризму:

- активне сприяння збереженню природної та культурної спадщини;
- залучення місцевих і корінних спільнот до планування, розвитку та здійснення екотуристичної діяльності, яка сприяє підвищенню їх добробуту;
- роз'яснення туристам значення природної і культурної спадщини відвідуваних турцентрів;
- спрямованість на індивідуальних мандрівників і організовані невеликі туристичні групи.

Існують два підходи до виділення екологічного сектора туризму. У першому випадку екотуризм – це такий туризм, головним об'єктом якого є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність проведення межі між природою і традиційною культурою і поряд з природою включають останню в об'єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку ємність поняття «екотуризм» повністю не вичерпується. Широкого поширення набуває туризм з метою відпочинку на природі і територіях, змінених людиною. Це особливо характерно для США та країн Західної Європи (західно-європейська та американська моделі екотуристичної діяльності), де корінних ландшафтів практично не збереглося, а висока потреба спілкування з природою задовольняється населенням на територіях із вторинної квазіприроди. Такий туризм часто відносять до розряду екологічного, а його значення для охорони та відновлення середовища, народних традицій і екологізації економічного розвитку стає в деяких регіонах вирішальним. Як приклад можна навести агротуризм (відвідування ферм і сіл з метою зануритися в атмосферу сільського способу життя). Прихильники другого підходу пропонують розглядати екологічний туризм як приклад (вид) сталого туризму. Можна вважати даний підхід більш виправданим, тому що цей вид туризму ґрунтується й успішно реалізує на практиці головні принципи концепції сталого розвитку, такі як природокористування, не призводить до деградації ресурсів, оскільки для відновлення та охорони останніх використовується частина вигод від його розвитку. При цьому підході об'єкти туризму можуть бути як природного, так і штучного походження, що є основою для формування на теренах нашої держави промислового туризму [47].

Тим не менш, незважаючи на велику кількість опублікованих за останні роки наукових і навчальних робіт, до цього часу не існує єдиного універсального визначення поняття «екологічний туризм». У даний момент вітчизняні та зарубіжні фахівці ніяк не можуть зійтися в думках з приводу концептуального визначення екотуристичної діяльності. Скориставшись великою кількістю сучасних і авторитетних видань з проблематики екологічного туризму, наведемо ряд найважливіших визначень екотуризму, найбільш часто використовуваних у науковій та навчальній практиці.

Екотуризм – це:

1. Туризм, сумісний з екологічними і соціальними вимогами, відповідальний перед природою, сприяє її захисту, підвищує культуру мандрівників, виконує просвітницьку функцію, дбайливо ставиться до традиційних культур і місцевих співтовариств (Є. Ю. Ледовських, Н. В. Моральова, А. В. Дроздов).
2. Туризм, який включає всі форми природного туризму, при яких основною мотивацією туристів є спостереження і долучення до природи (WTO, 2001).
3. Сукупність форм туризму, при яких робиться свідома спроба звести до мінімуму негативний вплив на навколишнє середовище, надати допомогу у фінансуванні охоронних природних територій, створити джерела доходу для місцевого населення (Товариство екотуризму Німеччини, 1995).
4. Цілеспрямовані подорожі в природні території з метою більш глибокого розуміння місцевої культури та природного середовища, які не порушують цілісності екосистем, при цьому роблять охорону природних ресурсів вигідною для місцевих жителів (USA Ecotourism Society, 1994).
5. Відвідування унікальних природних територій, мало порушених господарською діяльністю, що зберегли традиційний устрій життя місцевого населення; підвищення рівня екологічної культури всіх учасників туристичного процесу та підвищення життєвого рівня місцевого населення, дотримання природоохоронних норм і технологій при реалізації екологічних турів та програм (Т. К. Сергєєва).
6. Природно-орієнтований туризм, що включає програми екологічної освіти та просвіти і здійснюваний відповідно до принципів екологічної стійкості (Australian National Ecotourism Strategy, 1992).
7. Подорож, в основі якої лежить турбота про навколишнє середовище і на перший план виходить організація поїздок з обмеженим числом учасників у природні зони з можливим відвідуванням місць, що представляють культурний інтерес з метою реалізації різних проектів охорони і раціонального використання природних ресурсів (Г. С. Гужін, М. Ю. Бєліков, Є. В. Клименко, 1997).

На основі наведених визначень екотуризму зробимо деякі висновки, які можна визначити як основні принципи екотуристичної діяльності:

- цей вид туризму стимулює і задовольняє бажання спілкуватися з природою шляхом цілеспрямованих подорожей в незаймані або малозмінені природні території, представлені у всьому світі, як правило, національними та природними парками, заповідниками, заказниками, пам'ятниками природи та іншими категоріями;
- екотуристична діяльність відрізняється відносно слабким негативним впливом на природне середовище і тому його іноді називають «м'яким туризмом». Саме з цієї причини він став практично єдиним видом використання природних ресурсів у межах особливо охоронних природних територій;
- екотуризм запобігає негативному впливу на природу та культуру і сприяє охороні навколишнього середовища і соціально-економічному розвитку територій;
- екотуризм поєднує дотримування певних, досить жорстких правил поведінки, відпочинку, розваг та екологічної освіти для мандрівників з метою його успішного розвитку;
- екотуристична діяльність має бути вигідною місцевому населенню і не повинна суперечити його інтересам і соціально-економічному розвитку;
- місцеві жителі не лише працюють як обслуговуючий персонал, але і продовжують жити на території, що охороняється, вести колишній уклад життя, займатися традиційними видами господарювання, які забезпечують ощадливий режим природокористування;
- екотуризм сприймається як складова частина індустрії туризму, що виробляє та продає свій турпродукт і отримує від цього прибуток, або як туристична діяльність на природі, що приносить прибуток для збереження природного середовища, а також для поліпшення життєвого рівня місцевого населення;
- основними цілями екотуризму є: екологічна освіта, підвищення культури взаємин людини з природою, вироблення етичних норм поведінки в природному середовищі, виховання почуття особистої відповідальності за долю природи та її окремих елементів, а також відновлення духовних і фізичних сил людини, забезпечення повноцінного відпочинку в умовах природного середовища.

Поряд з тим, щоб створити безпечні умови для мандрівників, врахувати інтереси місцевих громад, а також інформувати їх про наявний екологічний та техногенний стан території і об’єктів, ми пропонуємо запровадити сучасні методи і розробки, запровадження яких допоможе оперативно отримати достовірну інформацію про дані обєкти. Оскільки захист навколишнього середовища вимагає використання способів і методів, завдяки яким можна було точніше і швидше отримати об’єктивну інформацію про забруднення ґрунтів, оскільки вони є головним «депо» природних та техногенних надходжень хімічних елементів та сполук і їх вміст призводить до комплексної трансформації його біогеохімічних та екологічних параметрів, хоча ґрунт і має деякі особливості біологічного самоочищення – розщеплює і мінералізує відходи, однак механізм такого самоочищення, внаслідок його перевантаження (фізичного, хімічного, механічного) порушується, що приводить до деградації, тому нами розроблений та запатентований винахід для вирішення цієї проблеми [50]. Оскільки відомі методи є дуже громіздкі та потребують значного обсягу фактичного матеріалу і не завжди враховують аномальні точки по всій території, що є дуже важливим для оцінювання його екологічного стану, то розроблений метод є значно економніший від уже відомих і його можна використати для визначення аномального вмісту у ґрунтах хімічних елементів у будь якій точці території. Також він дає можливість автоматизувати процес пошуку (картографічного моделювання) шляхом побудови дійсних значень ізоліній концентрацій, а не їх середніх значень. При цьому кількість таких ліній необмежена. Це дає можливість отримати точніші, а, отже, і об’єктивніші еколого-техногеохімічні карти.

Методи теорії нечітких множин і нечіткої логіки (fuzzy-теорії) [50] дають можливість описувати якісні, неточні поняття і наші знання про навколишній світ, а також оперувати цими знаннями з метою отримання нової інформації. Fuzzy-теорія більш природно описує характер людського мислення і хід його висновків, ніж традиційні логіко-формальні схеми. Тому використання математичних засобів для представлення нечіткої початкової інформації дає можливість отримувати моделі, які адекватно відтворюють різні аспекти невизначеності, які постійно присутні при оцінці екологічного стану довкілля. Для цього ми пропонуємо використання методу на основі fuzzy-теорії [50].

Оцінювання поточної екологічної ситуації та екологічного стану довкілля здійснюється за екологічними показниками стану і структури геоекосистем, які необхідно порівняти з нормативними. Ця процедура виконується згідно з міжнародними і державними стандартами серії ISO 14000 на рівні державних установ, підприємств, галузі і територій [50]. Процес оцінювання екологічного стану довкілля здійснюється на основі комплексу комп’ютерних екологотехногеохімічних карт як за окремими компонентами довкілля і за окремими елементами-забруднювачами, так і за інтегральною картою. За допомогою таких карт визначаються зони екологічної небезпеки різного ступеня: сприятливі, задовільні, напружені, складні, незадовільні, передкризові, критичні катастрофічні.

Запровадження розроблених нами методів для оцінювання екологічної ситуації території дає можливість своєчасно інформувати місцевих жителів про стан використовуваної нами території та на дотримання 10 заповідей екотуристів, сформульованих фахівцями Міжнародної Організації Екотуризм (TIES):

1) пам'ятати про уразливість Землі;
2) залишати тільки сліди, забирати тільки фотографії, вбивати тільки час;
3) пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;
4) поважати місцевих жителів;
5) не купувати вироби виробників, що піддають небезпеці навколишнє середовище;
6) завжди дотримуватися лише протоптаних стежок;
7) підтримувати програми з захисту навколишнього середовища;
8) де можливо, використовувати методи збереження навколишнього середовища;
9) підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;
10) подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.

Часто у сферу екологічного туризму включаються поїздки, пов'язані із задоволенням аматорських, професійних і наукових інтересів, з навчанням і освітою, промисловою і бізнесовою діяльністю, отриманням екстремальних вражень від перебування на техногенно змінених територіях. Отже, об'єктами екологічного туризму можуть бути як природні, техногенні, так і історико-культурні пам'ятки, особливо охоронні території та місця компактного проживання своєрідних етнічних груп населення, які зберегли свої звичаї і традиції, які можуть бути цікаві для рекреантів з інших регіонів і країн.

Туризм повинен бути екологічно орієнтованим на довготривалу перспективу, економічно життєздатним, а також відповідати етнічним і соціальним інтересам місцевих співтовариств. Необхідність розвитку екологічно орієнтованого туризму як одного з важливих принципів сталого екологічно безпечного розвитку суспільства в цілому підтверджено і на міжнародному рівні.

З розвитком екотуризму пов'язана зміна ставлення до навколишнього середовища, зміна моделей природокористування; розвиток екотуризму сприяє охороні природи і культури, соціальному та економічному розвитку. Екологічний туризм є і одним з елементів еколого-просвітницької діяльності. Особливості екотуризму полягають в тому, що він не лише задовольняє бажання спілкуватися з природою, але змушує потенціал туризму служити на благо охорони природи, соціально-економічного розвитку, сприяє підвищенню еколого-освітнього і загальнокультурного рівня відвідувачів.

Для збільшення соціальної значущості екології у всіх сферах життя суспільства: освіти, виробництва, культури, побуту, необхідне створення і масове поширення світоглядної концепції сполученої еволюції суспільства і природи; спираючись на природне прагнення людей до здорового способу життя, сформувати соціально-психологічні установки на виконання високих екологічних стандартів ставлення до природи.

Екологічний туризм є сектором туризму, найбільш близьким до навколишнього середовища. Це виражається в більш тісних зв'язках з багатьма сферами, важливими для сталого розвитку окремих територій і світової системи в цілому. З розвитком екотуризму пов'язані зміна моделей природокористування, він сприяє охороні природи і культури, соціальному та економічному розвитку. Ці елементи утворюють систему і взаємно впливають один на одного.

Збереження цілісності навколишнього середовища є найважливішою передумовою розвитку туризму, оскільки тільки незаймана природа приваблює туристів і сприяє їх повноцінному відпочинку. Руйнування навколишнього середовища рано чи пізно призводить до зникнення в регіоні туризму як галузі економіки. Отже, проблематику в розвитку туризму можна визначити наступним чином: з одного боку, ми не можемо відмовитися від туризму як від економічного чинника, з іншого боку, він несе спільну відповідальність за руйнування нашого життєвого простору.

<<< назад | зміст | вперед >>>