Пендерецький О.В.
Науковий збірник Київського національного університету ім. Т. Шевченка
"Економічна та соціальна географія". - 2010. - Випуск 1 (61).

Географія народних промислів Західної України як об’єктів промислового туризму

Визначено шляхи та засоби розв’язання проблем розвитку народних промислів Західної України. Проаналізовано перелік об’єктів народних промислів для розробки маршруту промислового туризму.

Ключові слова: Західна Україна, народні промисли, промисловий туризм, туристичні об’єкти, маршрут, паспорт, кераміка, писанка.

Постановка проблеми. На теренах карпатського краю Західної України, в силу багатьох обставин і особливостей географічного середовища сформувався специфічний побут та спосіб господарювання, збереглась унікальна духовна культура та мистецькі традиції які втілилися у розвиток народних художніх промислів та домашнього ремесла. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів.

Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни, що створює певну специфіку в туристичній сфері, особливо такого виду як промисловий туризм [1, с.100]. Характерною особливістю промислового туризму народних промислів є потреба у формуванні систематизованого переліку (кадастру) його об’єктів, що необхідно для розробки туристичного паспорта маршруту [2, с.61].

Аналіз останніх публікацій та досліджень. Серед останніх публікацій та досліджень щодо об’єктів народних художніх промислів промислового туризму необхідно назвати роботу Івана Ваха [4], в якій автор досліджує їх географію на Гуцульщині, розглядає історіографію досліджуваної теми, визначає межі етнічного реґіону, характеризує галузі та локальні осередки народних ремесел, також книгу Олега Слободяна ”Пістинська кераміка”, де автор описує розвиток та становлення гончарства ХІХ – першої половини ХХ століття в селі Пістинь, Косівського району, Івано-Франківської області. Автор дослідив, що декор пістинської кераміки розвивався у тісному зв'язку з іншими видами народного декоративного-прикладного мистецтва. Найбільш помітний зв'язок із різьбленням на дереві, писанками, мальованими на склі іконами. Розвиток пістинської, косівської, кутської кераміки дає можливість у використанні технології керамічного виробництва та серійному випуску мисок, глечиків, підсвічників та іншої керамічної продукції і створенні керамічних цехів в Гуцульському краї. [5]. Марія Іванишин в своєму посібнику [8] розкрила суть писанки як твору сакрального мистецтва в Україні і на Прикарпатті зокрема. Також авторські дослідження щодо створення кадастру об’єктів промислового туризму [2].

Визначення невирішених сторін проблеми. Закон України “Про народні художні промисли” регулює правові, організаційні та економічні відносини у галузі народних художніх промислів, визначає статус суб'єктів народних художніх промислів, засади їх діяльності і спрямований на охорону, відродження, збереження та їх розвиток як важливої складової духовної культури українського народу. За Законом, народний художній промисел – “творча та виробнича діяльність, метою якої є створення художніх виробів декоративно-вжиткового призначення, що здійснюється на основі колективного освоєння і спадкового розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості в процесі творчої праці майстрів народних художніх промислів” [6]. Так як промисловий туризм в Україні ще мало вивчений, то основна наша задача для розробки туру по об’єктах народних промислів полягає у створенні їх систематизованого переліку, що послужить для розробки туристичного паспорта маршруту [2].

Об'єкти промислового туризму доволі різноманітні, але щоб призупинити негативні явища в галузі народних художніх промислів на всіх рівнях потрібно сприяти відродженню важливих для держави виробництв народних художніх виробів та національного сувеніру, збільшенню числа робочих місць, вивченню, збереженню і пропаганді культурної спадщини українського народу, об’єднанню зусиль органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій та наукових установ. В іншому випадку може поступово зникнути це джерело неповторної краси.

Мета та завдання статті. Визначити основні шляхи та засоби розв’язання проблем розвитку народних промислів Західної України та скласти концептуальний перелік їх об’єктів

Основний виклад матеріалу. Організація туристичних екскурсій на діючі виробництва та промисли може стати значною підмогою в розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечити додаткові надходження до місцевого бюджету. Від слова «криза» нарешті почали втомлюватися. Це гарна втома, яка змушує шукати нові, нестандартні технології виживання в економіці – ті самі інновації, про які в нас так багато й самовіддано говорили до кризи. Найцікавіші рішення, як правило, знаходяться між дисциплінами, між традиційними нішами діяльності які на перший погляд здаються безглуздими. Вважається, що не можна, наприклад, місту в рівній мірі розвивати промисловість і туризм. Це несумісні сфери, які заважають одна одній. Але непередбачуваний розвиток швидко мінливого світу доводить, що прориви в розвитку треба шукати саме в поєднанні непоєднуваного. Один із яскравих доказів цього це промисловий туризм в Західній Європі.

Промисловий туризм – це організація туристичних турів на діючі (або ті, що колись діяли) промислові підприємства та місця народних промислів. Оскільки промисловий туризм – явище міждисциплінарне, то досліджень, присвячених йому, майже немає.

Однак піонерами в промисловому туризмі були американські компанії. Прецедент стався, коли завод Jack Daniel's відкрив двері туристам у 1866 році, коли відкрився сам. Сьогодні підприємств, які не беруть туристів, у США залишилося дуже мало. Для кожної серйозної компанії – чи то автоскладальний завод, лісопилка або аеропорт – вважається поганим тоном не запрошувати туристів, це загроза репутації фірми. Американців можна зрозуміти: за відсутності глибокої історичної спадщини, тому видовищним і пізнавальним «спадщиною» потрібно робити сучасне. У Німеччині, навпаки, наголос робиться на постіндустріальний мотив: наприклад, занедбані вугільні і соляні шахти в Рурі, суднобудівні заводи часів Другої світової війни. Хоча, звичайно, відкриті і багато діючих підприємства. Лідер відвідуваності – завод BMW в баварському Вольфсбурзі (260 тис. туристів на рік).

Не тільки виробництво товарів, а й виробництво послуг можна перетворити на шоу без шкоди для виробничого процесу. Треба тільки захотіти – передбачати в цьому пряму вигоду.

Чому це цікаво туристам? Сучасні туристи – це «колекціонери місць». Їх, жертв глобального прискорення, вже не цілком задовольняє стандартний туристичий асортимент – морські пляжі і картинні галереї. Вони все частіше прагнуть до комплексних вражень – поєднувати відпочинок з пізнавальними цілями, поправку здоров'я з екскурсіями, відвідування ділових конференції зі спортивною активністю та оглядом визначних пам'яток. Екскурсія на підприємства – це якраз те, що треба. Відоме місце відкривається з незвичного боку. Продукти, що виробляються, що називається, в режимі онлайн, відразу ж можна помацати (а в деяких випадках зробити самим), спробувати, приміряти, купити. Особливо вимогливим є виробничий туризм у подорожуючих з дітьми. Їм цікаво, що було з морозивом та шоколадкою до того, як вони потрапили до супермаркету.

А навіщо це виробникам? Пустити споживача до себе на виробництво – це дуже гарний рекламний хід. Кілька годин витонченої реклами, яку екскурсант споживає охоче, а іноді ще й платить за це. До того ж відкритися для споживача – це демонстрація чесності та прозорості управління, бездоганних технологій, впевненості у своїх перспективах перед конкурентами.

Перетворення виробництва в туристичний об'єкт стимулює фірму до поліпшення корпоративного клімату і трудових відносин. Стають осмисленими прибирання в цехах, чиста робоча форма, презентабельний вигляд обладнання та багато іншого, в чому середньостатистичний директор не бачив сенсу раніше. Та й у робітників мотивація змінюється, коли на них дивляться, як на музейний скарб. Отже, фірма отримує лояльність споживачів, ефективну підтримку брендів. А оборот сувенірних магазинів, розташованих у точках, де закінчуються екскурсії значно вищий, ніж в інших точках з аналогічною продукцією.

Нарешті, зайве казати, як виграє бюджет місцевої громади від стимулювання продажів товарів і послуг. Але, крім того, місцевість здобуває нові бренди, нові несподівані і привабливі елементи іміджу, а також більше число туристів – цих «ходячих грошей» нашого часу.

Що необхідно для організації промислового туризму? Як показує практика інших країн, фінансові витрати на організацію туристичних маршрутів по діючим підприємствам порівняно невеликі. Інша справа – робота зі старими, кинутими майданчиками. Тут потрібен спеціальний інвестиційний проект з перетворення їх у видовищну національну спадщину. Адже якщо процес не можна зупинити, то його треба очолити. Цим принципом здавна користуються багато успішних політиків, бізнесмени і навіть цілі народи. Але в обох випадках потрібен ресурс, який у нас поки у великому дефіциті. Це здатність самих різних інтересів кооперуватися в одному проекті. Перший крок у промисловому туризмі – це кооперація між міськими та регіональними органами влади, місцевої бізнес-еліти, місцевими знавцями-краєзнавцями та туристичними компаніями. Ось воно, ідеальне поле для державно-приватного партнерства, про який у нас теж прийнято багато говорити.

Промисловий туризм – це справжній інструмент маркетингу території, системної роботи місцевих співтовариств по просуванню її інтересів для залучення інвесторів, туристів чи потенційних жителів. Адже маркетинг – це філософія місцевого розвитку, найкраще допомагає там, де панує економічна депресія і не видно стандартних виходів із ситуації.

Найдоступніші і найрізноманітніші інтереси туристи можуть задовольнити у місцях народних промислів. Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, які завжди викликали зацікавленість у місцевих та закордонних туристів. Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.

Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин: ковер, килим і коц. Різниця між ними могла полягати в техніці, орнаменті, розмірі й призначенні. Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом: коври й килими походять із центрально - та північно-українських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц – переважно сірий або білий – кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний. Унікальність робіт, полягає в тому, що всі вони рукотворні, починаючи від стриження овець і до останнього стіжка. Майстри пишаються тим, що це екологічно абсолютно чисті речі. Поява наприкінці ХІХ ст. синтетичних барвників, доволі зручних у використанні, стала однією з причин занепаду килимарства. Це спонукало митців подивитися на проблеми художнього текстилю ще й з екологічного боку.

Та найрізноманітнішим і найширше представленим в Україні є гончарський промисел. Кожний район гончарного промислу мав свої локальні художні особливості, що залежали від природних властивостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо. Майже кожен осередок представлений талановитими майстрами гончарями з яскравою творчою індивідуальністю. Їхні вироби – пишно оздоблені глечики, горнята, миски, полумиски, макітри, куманці, лембики, довжанки тощо – служили окрасою українського народного житла, так само, як рушники, обруси, килими.

Наприклад, для народної кераміки Тернопільщини властиві різні форми і своєрідні технічні засоби декорування – розпис, гравірування, гладження, флендрування, заливання, мармурування. Димлений посуд виготовляли в Микулинцях, Заліщиках, Струсові, Скалаті, Устечку, Торському. Посудом з підполивними розписами славилось містечко Буданів. На спеціальні замовлення гончарі цього центру виробляли великі гладуни місткістю близько 350 літрів. Чорний посуд прикрашували рослинним орнаментом, що виконаний технікою гладження.

Ще донедавна чимало гончарів працювало в селі Залісці Збаразького району, та вже прослідковуються тривожні симптоми – виготовлення чорнолощеної кераміки, якою славилась колись Тернопільщина, сьогодні на грані завмирання. Майстри, які залишились, виготовляють зараз здебільшого неполиваний червоний посуд.

Осередки гончарства виникали історично, відповідно до природного розміщення родовища. Їх назви походять від назв сусідніх селищ. Ці назви сьогодні сприймаються як бренди. Так, наприклад, відома городищинська та плахтянська кераміка, і славнозвісна чорнодимлена кераміка з Гавареччини Львівської області. Чорнодимлена кераміка (випалена за спеціальною технологією – без доступу повітря) виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи . В Україні ХVІІІ – ХІХ ст. вона суперничала з традиційною полив’яною керамікою.

Чорна кераміка виготовляється зі спеціальної глини на гончарному крузі. Традиційний керамічний посуд, як правило, розписується та оздоблюється. Характерним для українського гончарства є поєднання зеленої й коричневої фарб. Мальовані миски, тарелі, тикви, куманці, близнята і дзбанки, а також оригінальні фігурки кіз, баранців, оленів з горщиками на спині для кімнатних квітів мають рослинний або сюжетний орнамент.

Проте, на жаль, уже всіх старих гаварецьких майстрів немає. Створити сучасну школу справжнього народного промислу не вдалося. Причина банальна – відсутність коштів і незацікавлення держави у відродженні і плеканні цього безцінного гаварецького гончарного стилю, самобутнього й неповторного.

У наш час загострення екологічної і духовної кризи, коли брак чистої води й повітря все більше нагадує про себе, змарнувати цю оазу природи і культури, якою є Гавареччина, щонайменше було би безвідповідально. Адже, окрім естетичної, мистецької вартості, гаварецька кераміка має дуже корисні природні властивості – гаварецькі гончарні вироби виготовлені без хімії, вони неполив’яні приготовлені страви в гаварецькому посуді є дуже смачними, поживними, корисними. Отже, важливим завданням, що випливає із вище сказаного, є створення в Гавареччині школи і таким чином збереження осередку народної культури України.

Але потрібно відроджувати не тільки гаварецьку кераміку, а й глиняну іграшку, яворівську дерев’яну дитячу забавку, які випромінюють справжню, природну красу.

По всьому слов’янському краю здавна побутував особливий вид глиняної пластики – різноманітні фігурки звірів, птахів з продушинами для свистіння. Це – відгомін древнього культу плодородства, оновлення і відродження природи. Магічним актом заклинання плодородства в час весняних обрядів був свист – як ритуал відганяння злих духів. З плином часу відійшла символіка, а пищики дістали розповсюдження як улюблена дитяча забавка, неодмінний атрибут народного свята.

Ще одним унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць – писанок. Українські писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу. Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства – до Великодня, свята Воскресіння Христового. В залежності від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу. У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки (тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір). В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня свого розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка – одним з культурних символів України [8].

Перелік об’єктів народних художніх промислів ще далеко не повний, але основа для створення їх кадастру вже є.

Висновки та перспективи. Без належної підтримки галузі нині прослідковується згасання творчої ініціативи народних майстрів, перериваються мистецькі династії. Поодинокі ентузіасти не в змозі протистояти руйнівному потоку. Саме тому охорона, відродження, збереження і розвиток народних художніх промислів є одним із пріоритетних обов'язків молодої незалежної української держави.

Художня цінність цих унікальних речей не стала меншою, а, навпаки, із зменшенням їх кількості зростає. Раніше мистецькі якості народних виробів сприймалися невіддільно від їхньої ужиткової функції. Більшість людей, звикнувши до їх краси, сприймала її як щось само собою зрозуміле й звичне, цінуючи їх передусім саме з погляду корисності, практичної придатності для господарства. У наш час функціональність тієї чи іншої речі, зробленої колись чи тепер руками народного майстра, вже не є головною. Цінуються насамперед її естетичні якості, тобто твори народного мистецтва зі сфери матеріальної переходять усе більше у світ духовних цінностей. А для того, щоб відчути і зрозуміти справжню їхню вартість, уже потрібні певні знання про те, як вони народжуються, чим відрізняються роботи майстрів, що живуть у різних місцевостях. Так само, як знає і цінує народ кращих композиторів, артистів, письменників, художників, він повинен знати і шанувати своїх кращих майстрів, творців вічно прекрасного, молодого й оптимістичного народного мистецтва.

Та перспектива розвитку художніх промислів в Україні є. І серед основних шляхів та засобів розв’язання проблем – такі:

- надання державної підтримки суб’єктам підприємницької діяльності в галузі народного мистецтва та художніх промислів;
- відновлення матеріально-технічної бази підприємств народних художніх промислів, оснащення їх новітніми технологіями виробництва та будівництво нових;
- формування сучасної національної індустрії виробництва традиційної художньої продукції;
- створення правових умов для соціального захисту майстрів народного мистецтва та художніх промислів;
- підтримка та розвиток народних художніх промислів на селі;
- реалізація комплексу освітніх, культурно-мистецьких програм і проектів у сфері традиційної художньої культури;
- залучення туристичних фірм для популяризації і реклами творів народних художніх промислів.

З цією метою необхідно розробляти пріоритетні туристичні маршрути, які б наочно демонстрували місцеві витвори мистецтва, ремесел і стали б елементом презентаційної історико-культурної спадщини краю. Вирішення цієї задачі і покликано створення кадастру об’єктів народних промислів для розробки туристичного паспорта маршруту промислового туризму.

Література

1. Смаль І.В. – Географія туризму та рекреація: Словник-довідник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 208 с.
2. Пендерецький О.В. Концептуальна інформаційна кадастрова система об’єктів промислового туризму // Науковий збірник КНУ ім. ТГШ, №8. 2010. С. 59 – 64.
3. http://tarlitus.narod.ru/texsts/Danchenco.htm
4. Іван Вах. До історії дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С. 66-69.
5. Слободян О. Пістинська кераміка. – Косів: ”Колір-друк”, 2004. – 152 с.
6. http://licence.com.ua/content/view/154/137/
7. Гриб А. Гончарі // Віл. Життя.– 1974.– 3 лют.
8. Іванишин М. По білому яйці воскові взори. Посібник з писанкарства. Львів, «Гердан Графка», 2006. – 95 с.

Penderetskyy O.V. GEOGRAPHY craft of the western UKRAINE IN TOURISM Objects.

Ways and means of addressing development of handicrafts in Western Ukraine. Analyzed the list of crafts to develop industrial tourism route.

Keywords: Western Ukraine, folk crafts, industrial tourism, tourist facilities, itinerary, passport, ceramics, and egg.

Пендерецкий О.В. ГЕОГРАФИЯ НАРОДНЫХ ПРОМЫСЛОВ ЗАПАДНОЙ УКРАИНЫ КАК ОБЪЕКТОВ ПРОМЫШЛЕННОГО ТУРИЗМА.

Определены пути и средства решения проблем развития народных промыслов Западной Украины. Проанализированы перечень объектов народных промыслов для разработки маршрута промышленного туризма.

Ключевые слова: Западная Украина, народные промыслы, промышленный туризм, туристические объекты, маршрут, паспорт, керамика, писанка.