<<< назад | зміст | вперед >>>

Панкова Є.В. Туристичне краєзнавство

Розділ VI. Туристичні ресурси Західної України

6.1. Туристичні ресурси історичної Галичини

6.1.1. Львівська область

Розташована на крайньому заході країни, на її кордоні з Польщею. Площа області становить 21,8 тис. кв. км (3,6% території країни).

Область лежить у межах лісостепової зони і українських Карпат, вона має сприятливі умови для розвитку рекреаційної галузі.

Територію області пересікає 8950 річок, що належать до басейнів Дніпра, Дністра і Західного Бугу. Тут багато невеликих озер.

Область має 400 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник Розточчя.

В числі курортних та оздоровчих ресурсів Львівщини -ліси, мальовничі гірські і передгірські ландшафти, мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит.

Прикарпатський курорт Шкло, який існує з 1576 p., є найстарішим в Україні.

З XVI ст. відомі цілющі джерела і лікувальні грязі в селищі Великий Любінь. Уже в кінці XVIII ст. це - популярний курорт, реконструйований у середині XIX ст. До цього періоду відноситься спорудження водолікарні, допоміжних приміщень, будинків для відпочиваючих. Селище перетворюється на європейський курорт, куди приїздили на лікування європейські вельможі, і навіть сам цісар Франц-Іосиф.

Великий Любінь уперше згадується на початку XIII ст. В XVII ст. тут було споруджено замок, пізніше перебудований на палац.

Селище Моршин відоме з 1482 р. В XVI ст. тут були дві соляні шахти. Про лікувальні властивості місцевої соляної ропи стало відомо набагато пізніше. В 1875 р. до Мор-шина було прокладено залізницю, а в 1877 р. німецький купець Б. Штіллер відкрив тут курорт. Пізніше поблизу від Моршина були виявлені мінеральні джерела. У 1880 р. видали перші брошури - проспекти, які розповідали про новий курорт. Напередодні першої світової війни його називали в числі найкращих європейських курортів.

Моршин - бальнеологічний курорт, який базується на мінеральних джерелах, лікувальних грязях, запасах озокериту. Тут лікуються переважно захворювання органів травлення.

Унікальним курортом є Трускавець, розташований у гірській долині на висоті 350-400 м над рівнем моря. Оточений лісами, курорт відзначається м'яким кліматом з відсутністю різких температурних коливань, характерних для гірських місцевостей. Чисте повітря, цілющі мінеральні джерела створюють винятково сприятливі умови для відпочинку і оздоровлення.

Трускавець входив до польських володінь. Після першого поділу Польщі він відійшов до Австрії. В 1772 р. його населення складало 990 чоловік.

З XI ст. Трускавець був відомий як центр видобутку солі. В 1784 р. австрійським урядом встановлено державну монополію на виробництво солі, і трускавецька солеварня була закрита.

В 1814 р. розпочато видобуток нафти. На початку XX ст. Вориславському нафтовому басейну, до якого входив Трускавець, належало одно з перших місць у Європі за обсягом нидобутку нафти.

В ході геологорозвідувальних робіт у цій місцевості були виявлені джерела мінеральних вод. У 1827 р. споруджено приміщення для прийняття ванн і 4 пансіонати для поселення приїжджих.

Після 1882 р. Трускавець переходить у віданні спілки, очолюваної шляхтичами Сапєгою і Жолтовським. На її кошти споруджено нову водолікарню, приміщення для інгаляцій, готелі, впорядковано територію навколо мінеральних джерел. За рівнем благоустрою Трускавець став в один ряд з відомими європейськими курортами.

В 1895 р. над джерелами було споруджено павільйонии, відкрито ресторан, впорядковано центр міста. В 1900 р. тут встановлено пам'ятник А. Міцкевичу. В 1909 р. Трускавець був з'єднаний залізницею зі Львовом, Краковом, Варшавою, Познанню.

У 1911 р. Трускавець переходить у власність нової спілки, очолюваної Раймондом Ярошем. У цей період місто було електрифіковане, споруджено мережу комунікацій, збудовано залізничний вокзал.

На курорті зводилися все нові комфортабельні вілли: «Гражина», «Гелена», «Під Білим Орлом», «Саріуш» та ін.

Число курортників, які відвідували Трускавець, продовжувало зростати. Якщо в 1910 р. в місті побувало близько 3500 чоловік, то в 1913 р. - понад 5 тис. У цьому ж році Трускавець за успіхи в розвитку курортної справи був удостоєний Великої золотої медалі.

В роки Першої світової війни курорт призупинив свій розвиток. А після її закінчення Р. Ярошем було модернізовано водолікарню, перебудовано клуб, реконструйовано старі і споруджено нові вілли і готелі. Число відпочиваючих безперервно зростало і в 1933 р. перевищило 17 тис. (проти 12633 чол. у 1927 p.).

Після приєднання території до радянської України в 1939 р. вілли, пансіонати, водолікарні було націоналізовано і на їх базі відкрито 8 санаторіїв.

В період фашистської окупації майже весь Трускавець був перетворений на військовий госпіталь.

У 1945 р. курорт був переданий у колгоспну власність.

У 1947 р. Трускавцю надано статус міста. В 1952 p., вийшовши з районного підпорядкування, він був перетворений на курорт всесоюзного значення. Так, у період з 1985 по 1990 р. сюди щорічно прибувало понад 350 тис. відпочиваючих.

У місті функціонує 20 санаторіїв, 21 пансіонат, готелі загальною місткістю понад 14 тис. місць. Курорт має 2 бювети з мінеральною водою, 2 курортні поліклініки, 2 бальнеолікарні. Лікувальний профіль курорту - захворювання печінки, жовчних шляхів, нирок, порушення процесів обміну речовин.

Курорт Східниця також розвивався як центр видобутку нафти. В період пізнього Середньовіччя тут стояв замок, на місці якого пізніше було споруджено костьол. На сьогодні збереглися лише земляні укріплення.

Місцева вода типу «Нафтуся» має не менш цілющі властивості, ніж трускавецька.

В області діє 47 готелів, 4 мотеля, один готельно-офісний центр, 2 кемпінга. До послуг туристів у Львові «Гранд готель», «Дністер», «Жорж», «Замок Лева», «Львів», «Карпати», «Тустань» та ін.

В області діє 14 музеїв. Створено 5 державних заповідників: історико-архітектурні у Львові і Жовкві, істори-ко-культурні - «Нагуєвичі» і «Тустань», музей-заповідник «Одеський замок». У Львові діє найстарішій в Україні музей народної архітектури. Історичний центр Львова внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Львівській області належить провідне місце в Україні за кількістю, різноманітністю і мірою збереження архітектурної спадщини, яка представлена об'єктами в історичному діапазоні - від періоду Київської Русі до середини XX ст. На державному обліку перебуває 3659 пам'яток архітектури.

Львів займає територію 155 кв. км, чисельність населення - 830 тис. чол.

Поселення на місці нинішнього Львова виникло в середині V ст. уздовж берега р. Полтва, біля підніжжя Замкової гори, на перетині давніх торговельних шляхів. Данило Галицький побудував на цьому місці фортецю і назвав її ім'ям свого старшого сина Лева. За іншою версією, засновником міста був сам княжич Лев. Галицько-Волинський літопис містить першу згадку про Львів, що відноситься до 1256 року.

До нашого часу зберігся лише один із храмів давнього Львова - Миколаївська церква, споруджена в період між 1264 і 1340 рр.

Перші документальні відомості про церкву Св. Онуфрія відносяться до XIII ст. Кам'яна споруда, зведена в XVI ст., добудовувалась і перебудовувалась протягом століть. У XVII ст. церква і монастир були обнесені оборонними мурами. При монастирі в кінці XVI - на початку XVII ст. діяла друкарня, в якій працював Іван Федоров.

Найдавніша частина Львова - княже місто - включає замкову гору і посад. На його території зберігся костьол Марії Сніжної, споруджений у XIV ст. німецькою громадою. В ході реставраційних робіт 1889-1892 pp. був дещо видозмінений.

У середині XIII ст. на головній торговельній площі посаду (сучасна назва - площа Старий Ринок) зведено костьол Іоана Хрестителя.

Магдебурзьке право, надане місту в 1356 p., сприяло його розвитку.

Населення Львова цього періоду являло собою досить строкатий конгломерат націй, що характеризувався різною конфесійною належністю. Крім корінного населення - українців - правом внутрішнього самоврядування користувались німецька, вірменська та єврейська громади, що були компактно розселені на території міста. Після входження Галичини до складу Польщі і заснування в 1370 р. католицької парафії в місті стали селитись поляки.

В 1772 р. Львів стає адміністративним центром «Королівства Галичини і Лодомерії - однієї з австрійських провінцій. Такий статус забезпечував місту економічний і культурний розвиток, сприяв формуванню його неповторного обличчя.

Львів перетворюється на одне з найбільш впорядкованих міст Європи. В його архітектурі поєднуються стилі і традиції місцевої і західноєвропейської культури.

Забудова сучасного центру Львова склалася в загальних рисах у XVI-XVIII ст., хоча основа його планування закладена ще в XIV-XV ст. Територія, що була обнесена міськими мурами, в плані являє собою неправильний квадрат розміром 600x600 м. Сіткою вузьких вулиць він поділений на прямокутні квартали.

Площа Ринок забудовувалась за зразком середньовічних західноєвропейських міст і виникла як центр, навколо якого зосереджувалось торговельне і громадське життя. Від площі відходить 8 вулиць. Ансамбль площі створюють 44 кам'яні будинки, розташовані по її периметру, з ратушею в центрі. Від початкової готичної забудови, знищеної під час пожежі 1527 p., збереглись підвальні приміщення будинків і фрагменти стін із готичним декором, що були збережені при відновленні ансамблю площі.

В числі споруд, що представляють особливий архітектурний інтерес, - будинок №2, що належав флорентійському купцеві Р. Бандінеллі, який заснував тут перший львівський поштамт.

У чорній кам'яниці (будинку №4, названому так у кінці XIX ст., після перефарбування головного фасаду в чорний колір) одним із його власників, купцем Я. Лоренцовичем, у XVI ст. було відкрито тут одну з перших у місті аптек.

Будинок грецького купця К. Корнякта під №6 (так звана Королівська кам'яниця) споруджений у 1590 р. Пізніше він перейшов у власність ордену кармелітів, а в 1640 р. був придбаний воєводою Я. Собеським - батьком польського короля Яна III Собеського. В 1686 р. тут у тронному залі було підписано «вічний мир» між Річчю Посполитою і Московською державою, за яким Правобережна Україна без погодження з гетьманським урядом поверталася Польщі.

Будинок неодноразово перебудовувався. Після придбання його в 1909 р. міським магістратом тут створено історичний музей.

Палац Любомирських (будинок №10) на рубежі XVIII- XIX ст. був резиденцією галицьких намісників. З 1979 р. тут містяться фонди Львівського музею етнографії та художніх промислів.

Будинок ратуші у стилі класицизму споруджений у XIX ст. на місці ратуші XVI ст.

Неподалік від площі Ринок, на вулиці Руській, розташо-ианий ансамбль, який включає церкву Успенія Богородиці, каплицю Трьох святителів і вежу Корнякта. Перші згадки про цю церкву датовані 1399 р. Кошти на відновлення храму, знищеного в середині XVI ст. пожежею, були зібрані серед міського населення.

Вежа висотою 66 м, споруджена на кошти купця Корнякта, служила дзвіницею і водночас спостережним пунктом. Вона й сьогодні залишається архітектурним символом міста.

Каплиця Трьох святителів з двору прилягає до західної стіни дзвіниці. Під час ремонтно-реставраційних робіт у 1847 р. вона була з'єднана з Успенською церквою.

Латинський собор розміщений у прилеглому до площі Ринок кварталі. З 1414 р. він став головним храмом Львівського архієпископства, духовна влада якого поширювалась на галицькі, волинські, подільські землі і навіть на Київщину. Собор Вознесіння пресвятої Діви Марії, закладений у 1360 p., споруджувався протягом більше ста років. Під час пожежі 1572 р. обвалилося склепіння храму. В ході реставраційних робіт його готична архітектура набула барокових рис. В інтер'єрі костьолу багато цінних пам'яток: скульптура і різьба, фресковий розпис, вітражі. На зовнішніх стінах висять пам'яткові кулі з облог Львова 1672 р. турками, 1919 р. - Українською Галицькою Армією.

Цвинтар навколо Латинського костьолу з XVI ст. до 1765 р. був місцем поховання багатих львів'ян. Після заборони поховань у центрі міста більшість усипальниць і надгробних пам'ятників було знесено. Залишилися дві старовинні каплиці багатих міщанських родин - Боїмів (Боймів) і Кампіанів. Обидві споруджені в кінці XVI - на початку XVII ст.

Ансамбль бернардинського монастиря (1600-1630) включає Костьол Св. Андрія із скульптурами XVIII ст., ротонду. Монастирські будівлі оточені оборонними мурами з бійницями.

Костьол єзуїтів (1610-1630) - є однією з найбільших культових споруд міста, поруч з якою розташований триповерховий будинок колишньої єзуїтської колегії (заснована в 1638 р.). В 1661 р. їй було надано статус академії, при якій відкрито чотири факультети: богословський, медичний, філософський, юридичний. За своїм значенням вона стала другим вищим навчальним закладом в Україні після Києво-Могилянської академії. В 1787 р. академію перетворено на світський університет з німецькою мовою викладання.

Одним із найстаріших у Львові є Вірменський собор. Вірмени стали селитись у Львові з XIII ст. їм було виділено під забудову земельну ділянку в північній частині міста. Тут зберігся ансамбль споруд, що формувався протягом кількох століть. До нього входять Вірменський собор (1363 р.), вежа-дзвіниця (1571 p.), декоративна колона з фігурою Св. Христофора (1726 p.), будинок колишнього вірменського банку (XVII ст.), палац вірменських архієпископів (XVII- XVIII ст.), бенедектинський жіночий монастир (XVII ст.).

Центром комплексу є один із найстаріших храмів старого міста - церква Св. Марії, що була головним храмом новоствореної єпархії всіх вірмен Русі і Валахії. В її архітектурі поєднані риси вірменського і місцевого зодчества. При соборі на початку XVII ст. діяла одна з найдавніших вірменських друкарень.

На Вірменській вулиці зберігся будинок, прикрашений рельєфами на тему пір року і зображеннями знаків зодіаку (XIX ст.).

Середньовічне місто було оточене двома рядами мурів, валом і ровом. Від його оборонних споруд залишилися фрагменти зовнішнього муру і Королівський арсенал (1639-1646).

У Міському арсеналі (XV-XVI ст.), що був споруджений на кошти міщан, тут діє музей, де експонується колекція холодної і вогнепальної зброї із 32 країн світу (з 1981 p.).

На оборонному валу побудована Порохова вежа (1554-1556).

На Святоюрській горі в центрі Львова підноситься ансамбль собору Св. Юрія-Змієборця.

Однією з кращих барокових споруд міста є домініканський костьол (1745 p.).

В кінці XIX ст. у Львівській політехниці створено архітектурний факультет, що позначилось на розвитку галицької архітектури.

Для одного із найстаріших технічних вузів України Львівського політехнічного інституту, наступника Львівської політехнічної школи (1844 р.), в 1873-1878 pp. було споруджено спеціальне приміщення.

Львівський університет з 1920 р. функціонує в приміщенні Галицького крайового сейму (1877-1881 pp.), що є першою урядовою спорудою в Україні. Будинок розташований навпроти найстарішого в місті парку (XVI ст.).

В 1891 р. споруджено будинок Галицької ощадної каси, прикрашений скульптурою «статуї Свободи» (нині - музей етнографії і художніх промислів).

Театр опери і балету (1897-1900) має пишно декорований фасад із численними скульптурами.

У 1904 р. зведено будинок промислового музею (зараз -Національний музей).

Серед історичних пам'яток міста - Личаківське кладовище, яке існувало вже у XVI ст. Багато надгробних пам'ятників має значну мистецьку цінність. Тут поховані видатні львів'яни: Іван Франко, Соломія Крушельницька, М. Шашкевич та ін.

У Львові багато зелених насаджень. До найкращих міських парків належить Високий замок, створений у XIX ст. навколо залишків княжого замку.

За горою Лева розкинувся історико-ландшафтний парк «Знесіння», на території якого розташований музей народної архітектури і побуту. Перший експонат - дерев'яну церкву - привезли сюди в 1930 р.

У верхній частині Стрийського парку (1879 р.) збереглось кілька будівель, споруджених у 1894 р. з нагоди проведення в місті крайової виставки.

Ще один міський парк - Залізна Вода.

У Львові діють 9 театрів, філармонія, органний зал, цирк. У місті функціонує 24 музеї. Одним із найстаріших і найбільших музеїв України є Львівський історичний музей, розміщений у чотирьох будівлях на площі Ринок.

Фонди Національного музею, заснованого в 1905 р. митрополитом А. Шептицьким, налічують понад 100 тис. експонатів, серед яких - унікальне зібрання українського іконопису XIV-XVIII ст., рукописи і стародруки, гравюри, твори скульптури, живопису, народного прикладного мистецтва.

Експозиція Львівської картинної галереї започаткована колекцією живопису, зібраною протягом 1903-1906 pp. на пожертвування львів'ян. Крім того, львівським магістратом було придбано кілька приватних зібрань.

Сьогодні у фондах галереї понад 53 тис. живописних полотен європейських і вітчизняних майстрів XIV-XX ст., творів декоративно-вжиткового мистецтва. Відділами музею є комплекси Золочівського, Одеського і Підгорецького замків.

Місто Золочів уперше згадується близько 1443 р. З 1634 р. замком-фортецею володів Я. Собеський - батько майбутнього польського короля Яна III.

У 1802 р. замок придбаний поміщиками Комарницькими і перебудований на цивільну споруду. З 1840-х pp. замок - власність австрійського уряду, розпорядженням якого приміщення переобладнано під військові казарми. З 1870-х років замкові будівлі використовувались австрійською владою як в'язниця і приміщення суду.

Золочівський замок майже повністю зберігся до наших днів.

Серед пам'яток Золочева - оборонний двір (за іншим припущенням - арсенал), датований XIV ст.

У селищі Одесько уцілів найстаріший в Україні замок. У документах 1327 р. Олесько згадується як володіння князя Болеслава-Юрія П Тройденовича. В середині XIV ст. замок стає власністю князя Любарта, а пізніше - угорського графа Емерика Бубека. В 1432 р. він переходить до Яна з Сенна, який модернізував замкову споруду, перетворивши її на палац.

З XVI ст. замком володіє воєвода Ян Данилович, який оточив його системою валів і ровів, добудував галереї і здійснив внутрішнє перепланування. Паралельно з цим біля замку закладено регулярний італійський парк.

У 1629 р. в Одеському замку народився майбутній польський король Ян Собеський, а в 1639 р. - Михайло-Корибут Вишневецький. Олесько дістав назву «колиски королів».

Ян III Собеський у 1683-1687 pp. відремонтував і добудував замок, що перетворився на розкішну королівську резиденцію, оточену парком. Але вже в 1725 р. він був проданий сином короля Костянтином. За наступних господарів, Жевуських, замок прийшов у занепад.

У 1882 р. замок перейшов у власність галицького самоврядування. У 1892 р. він був викуплений і відреставрований польським громадським комітетом опіки над пам'ятками, набувши вигляду, який він мав на початок XVIII ст. Під час Першої світової війни замок був зруйнований. Часткова реставрація була здійснена в 1930-х pp., а повна - в 1963-1975 pp. Сьогодні в музеї-заповіднику «Олеський замок» розміщується відділ Львівської картинної галереї, де експонуються твори живопису, скульптури, декоративно-вжиткового мистецтва X-XVIII ст.

В Одеську зберігся також готичний костьол 1481 р.

У селі Підгірці в 1635-1640 pp. на місці давніх укріплень споруджено замок за проектом французького інженера Г. Боплана на замовлення коронного гетьмана С. Конєц-польського. Він є центральною спорудою великого архітектурного ансамблю, що включає парк із парковими спорудами XVII~XVIII ст. і костьол Св. Іосифа (1766 p.).

В 1720 р. замок став власністю Вацлава Жевуського, який зібрав велику бібліотеку, цінну колекцію живопису, зброї, меблів.

Наприкінці XVIII ст. замок почав занепадати, багато цінних творів мистецтва було втрачено.

В 1997 р. замок передано Львівській картинній галереї і розпочато реставрацію.

В Підгірцях збереглась пам'ятка дерев'яного зодчества -церква XVIII ст.

Поморянський замок споруджений у першій половині XVI ст. на місці дерев'яної фортеці XV ст. Він не раз витримував тривалу і не раз відбудовувався. Замок був улюбленою садибою короля Яна III Собеського. Після його смерті замок переходив від одних власників до інших і поступово втратив свій початковий вигляд.

Місто Жовква (в 1368-1560 pp. - Винники; в 1951-1991 pp. - Нестеров).

Село під назвою Винники перейшло у власність магната Жолкевського, який збудував тут замок і перейменував його на свою честь. Невдовзі новостворене місто стало відоме своїми ярмарками і місцевими умільцями - різьбярами, малярами, ювелірами. У Жовкві діяли школи, кілька бібліотек.

У місті збереглась середньовічна забудова його центральної частини.

Серед архітектурних пам'яток міста виділяється костьол Св. Лаврентія, (1606 р.), в якому поховані Жолкевські, Собеські і Даниловичі. Тут збереглись надгробні пам'ятники з червоного, чорного і білого мармуру.

В місті уціліли також замок (1594 p.), домініканський монастир-фортеця з келіями (1653 р.) і стінами (1655 p.), Троїцька церква Василіанського монастиря (1612 р.) із дзвіницею, синагога (1692 p.). Церква Різдва на Винниках (1705) і Троїцька (1720) церква є зразками місцевого де-рев'яного зодчества.

У Жовкві, за версією І. Крип'якевича, народився і навчався в місцевій братській школі Б.Хмельницький.

Цінні архітектурні пам'ятки збереглися в Дрогобичі. Місто виникло приблизно в середині XIII ст. як укріплена фортеця. Костьол Св. Варфоломія зведено на місці давнього замку в період з 1392 р. до початку XV ст. В 1548 р. він був оточений валом, ровом і огорожею. Поруч із костьолом у 1551 р. збудовано дзвіницю, що служила також оборонною баштою. Костьол і дзвіниця неодноразово ремонтувались і перебудовувались. Збереглась надбрамна башта біля кафедрального костьолу, перебудована в XVI-XVIII ст.

У Зваричі, передмісті Дрогобича, поблизу від старих солеварень стоїть дерев'яна церква Воздвижения чесного хреста, збудована в 1613 р. В інтер'єрі зберігся настінний живопис XVII-XVIII ст.

На околиці Старого Дрогобича збереглась дерев'яна церква Св. Юрія, час спорудження якої не встановлено.

Більшість літературних джерел засвідчує, що вона була перевезена у Дрогобич у 1657 р. з с Надіїв і поставлена на місці старого храму, спаленого в 1499 р. під час татарського набігу. В церкві збереглись монументальний позолочений іконостас і тематичні розписи XVII ст., які суціль вкривають стіни всіх приміщень.

У Дрогобичі уцілів оборонний монастир кармелітів, заснований наприкінці XVII ст. Один із монастирських храмів, перетворений на греко-католицьку церкву Св. Трійці, функціонує й сьогодні.

У Дрогобичі народився Юрій Котермак - професор Краківського, ректор Болонського університетів.

В селі Нагуєвичі (до 1240 р. - Сольне, пізніше - Башево, або Дашево) народився І. Франко. Тут діє його музей-садиба. При в'їзді в село починається «стежка Івана Франка» - художньо-меморіальний комплекс роботи студентів і викладачів Львівської академії мистецтв.

У місті Броди збереглись залишки середньовічних укріплень і палацу XVI-XVII ст. Уціліли земляний оборонний вал, два бастіони, каземати (XVII ст.), а також кілька церков - Пресвятої Богородиці (1600), Св. Юрія (XVI-XVIII ст.), Троїцька із дзвіницею (1726), костьол (1662) і синагога (1742).

У с. Воля-Висоцька є церква Св. Миколая 1598 р. з іконостасом 1655 р. і розписом, виконаним відомим художником І. Рутковичем з м. Жовква.

У с Івано-Франкове (до 1945 р. - Янів) - колишній фортеці XVII ст. - зберігся лише костьол (1614), перебудований у більш пізній період, у якому похована мати польського короля Станіслава Августа.

У селі Лаврів розташований монастир із церквою та оборонною вежею, де, за переказами, був похований князь Лев Данилович. Монастир зазнав численних руйнувань і пожеж. У монастирській церкві збереглися фрески XV- XVI ст.

Поблизу Крехова розташований Василіанський монастир, заснований близько 1618 р. На його території збереглися Миколаївська церква, келії, оборонна вежа-дзвіниця (XVIII ст.). Тепер на його території діє Вища духовна семінарія. За селом встановлено також пам'ятний знак на честь перемоги в польсько-турецькій війні 1672-1699 pp.

Ще один пам'ятний знак на честь перемоги в польсько-турецькій війні 1672-1699 pp. стоїть у селі Глинське. Тут збереглось також давньоруське городище.

В селищі Підкамінь зберігся ансамбль домініканського монастиря (XVII-XVIII ст.), який складається з Вознесенського костьолу (1612-1695), келій, оборонних стін з воротами, дзвіницею і баштами. Пам'ятка барокової архітектури - каплиця Параскеви П'ятниці (1739-1741).

Село Кульчиці пов'язане з іменами трьох гетьманів Війська Запорозького: П. Конашевича-Сагайдачного, М. Жмайла, І. Сулими. В селі народився Юрій Франц Кульчицький.

У м. Рудки у Вознесенському костьолі (1728 р.) похований польський драматург О. Фредро.

В с Муроване є парк XVII-XIX ст., посеред якого збереглись залишки замку XVI ст. з валами, ровами, земляними укріпленнями. В XVII ст. ним володіли Мнішеки. Замок був зруйнований під час Першої світової війни.

В селі Оброшине розташований палацовий комплекс 1730 р., до якого входять палац, службові приміщення, огорожа з воротами і парк. Цей палац був літньою резиденцією львівського римо-католицького архієпископа.

Перші згадки про замок, розташований на околиці села Свірж, відносяться до XV ст., хоча від тих часів залишились лише фрагменти мурів, зведені в XVI-XVII ст. Під час Першої світової війни замок був пошкоджений, а в 1920 р. відреставрований. На території прилеглого парку зберігся костьол (1541 p.).

Старовинний Самбір (попередні назви - Погонич, Повий Самбір, Нове Місто) багатий на пам'ятки фортифікаційного будівництва. Тут збереглися фрагменти земляного валу, костьол бернардинців з келіями (1751 p.), церква Різдва Богородиці (1728 р)., що була оточена обо-ронним муром, костьол (XVI-XVII ст.) з бійницями. В кінці XVIII - на початку XIX ст. були перебудовані ратуша (XVII ст.), оборонний двір, міський і цеховий арсенали, домініканський монастир (1406 p.), монастир бригідок та єзуїтський монастир (1680 p.).

У с. П'ятничани збереглася сторожова башта (XV- XVI ст.), в якій функціонує відділ Львівської картинної галереї.

В с Сусідовичі розташований укріплений монастир кармелітів XVI-XVIII ст. з високим оборонним валом.

У селі Червоне (колишня назва - Ляцьке) зберігся палацовий комплекс XVIII - першої половини XIX ст., збудований у стилі ампір.

<<< назад | зміст | вперед >>>