Падовська О.М.
Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності
в Україні: перспективи культурного та економічного розвитку. –
Трускавець, 2000. – 275 с. – С.215-217.

Традиційний промисел Карпат в контексті формування рекреаційного комплексу

Унікальні природні умови й ресурси території Карпат роблять цей регіон перспективним для розвитку рекреаційної сфери. В свою чергу рекреація, як система лікувальної, відпочинкової, туристичної, спортивної діяльності, сприяєрозвитку розгалуженої територіальної інфраструктури. Перспективна концепція розвитку рекреаційного комплексу полягає, на нашу думку, у реалізації великомасштабних заходів з відновлення, реставрації та збереження природніх ландшафтів, пам’яток історії, культури, архітектури, відтворення звичаїв і традицій народу Створена таким чином регіональна рекреаційна суперсистема мала б стати порятунком для давніх промислів.

Коли звернемо погляд у недавнє минуле, то побачимо, що і за часів, коли численні урядові постанови декларували підтримку художніх промислів, насправді вони мали незначну питому вагу в економіці. На території Карпат діяла мережа промкомбінатів у системі обласних управлінь місцевої промисловості та виробничі майстерні художнього фонду. У невеликій кількості були представлені структурні ланки Головхудожпрому - Коломийська фабрика ім. Рози Люксембург та ім. Сімнадцятого вересня , Косівське художньо-виробниче об’єднання “Гуцульщина”, Ужгородська фабрика “Худпром”, Вижницька фабрика ім. Федьковича, Хотинська фабрика ім.Крупської. Осередки промислів при колгоспах давали їм щорічно мільйонні прибутки. За умов розвинутого соціалізму держава не була зацікавлена у розкритті етнографічних особливостей карпатського регіону. Вироби художніх промислів своєю ширвжитковістю скоріш нівелювали, ніж виявляли неповторність і місцевий колорит. Профанування, на щастя, не торкнулося ліжникарства -своєрідного різновиду місцевого художньо-промислового виробництва. На початку 1990 pp. виробництво ліжників ручним способом активізувалося. Народні майстрині тиражували відомі їм взори, кількістю намагаючись компенсувати девальвацію у ціні. Тим часом згіршувалася якість ліжників, а втрата власної сировини наблизила і цей вид діяльності горян до межі вимирання.

Карпати - типово вівчарська зона України, де близько 80% угідь становлять сінокоси і пасовиська. Плекання гірськокарпатських овець та переробка продукції вівчарства - традиційно профілююча галузь господарства регіону. М’ясо-вовнова гірськокарпатська вівця є результатом понад сорокалітньої роботи західноукраїнських вчених-селекціонерів із аборигенними відріддями породи цакель. То - правдиве чудо карпатського краю. Особливу цінність породи становить добре достосування її до природніх умов. Вологий клімат вплинув на подовження, згрубіння, пласкозвивистість вовни та на структуру руна: пасма мов косиці на спині взаємно перехрещуються, а з боків накладаються одне на одне, на кшталт пластин ґонтового покриття карпатських дерев’яних храмів. Дощівка збігає з вовни, не розчиняючи воску в косиці, а мала густина покрову сприяє її швидкому просиханню.

Вовна не надто надається для промислового виробництва, зате є цінною сировиною для виготовлення декоративних тканин ручним способом, особливо якісних ліжників - цих шедеврів народних майстринь. Вони є окрасою багатьох музейних експозицій, користуються попитом, упродовж двох століть з успіхом демонструвалися на численних виставках, ярмарках в Україні та поза її межами. За поєднанням технічних характеристик жоден гатунок вовни не зрівняється із вовною прикарпатської вівці.

З 1994 р. вівчарство цілковито позбавлене державної підтримки, не визначається держзамовлення на його продукцію і фінансування не передбачається. Поголів’я прикарпатської вівці інтенсивно скорочується. Справедливо вбачаючи у цьому катастрофу для карпатського регіону, науковці застерігають: щоб відновити поголів’я до рівня 1990-х pp. за умов максимального сприяння необхідно не менше чверті віку. Тепер ця прибуткова галузь має натуральний характер. Народні майстри змушені пристосовувати до ліжникарства малопридатну привізну вовну молдавських каракульських овець смушкового типу.

Вівчарство і переробка його продукції мають увійти до сфери рекреаційної діяльності. Склалася ситуація, коли ліжникарство ще існує як етнографічно зумовлене явище, але на нього практично не зважають.

Нульовий стан промислу суперечить скеруванню на виявлення та окреслення етнографічних особливостей території, без якого рекреація не має перспектив до повноцінного розвитку. Ліжникарство здатне формувати рекреаційне середовище.

Ліжник - взористотканий декоративний штучний виріб з характерною зернисто-ворсованою поверхнею, що його виготовляють вручну у Карпатах. За матеріалом, технікою й самою назвою він ідеально відповідає функціональному призначенню та природньому середовищу, в якому виготовляється і побутує. Ним для надання ошатності встеляють поземні поверхні - постелі у житлових та долівки в сакральних інтер’єрах.

Ліжникарство - екологічно чистий процес, що має характер замкненого циклу. Ужиткові властивості цієї універсальної тканини та усі етапи її виготовлення так органічно вписуються у життя горян, що якби ліжника і не існувало, то варто було би віднайти його знову. І то був би один із геніальних винаходів, якими так рясно засіяне поле національної культури.

Метаморфози із вовною та її трансформація у ліжник являє нам захоплююче дійство, кожен етап якого становить велику атрактивну і пізнавальну цінність. Низка дій, яка супроводить процес перетворень - від плекання і стрижки овець, первинної обробки вовни до підготовки ниток , власне ткацтва та надання кінцевого характерного для ліжника вигляду - триває на тлі неповторних карпатських краєвидів та у гостинних оселях горян , не приховується від допитливого ока стороннього. Тут можна милуватися коштовним полиском скупаного у потоці руна, спостерігати за процесом копіткого сортування та граблювання, бути свідком того, як з-під вправної руки прялі з пухнастого кокона зроджується нитка піткання, що із неї формують такі зграбні різнобарвні мотки-“гушочки”. Оскільки ткацтво ліжника триває всього кілька днів, замовник може не лише споглядати процес його творення, але й брати у ньому безпосередню участь, коригуючи підбір тонів та орнаментацію на власний смак. Такі переваги належно оцінили художники, що упродовж двох літ проводять міжнародні пленери у с. Яворів Косівського району Івано-Франківської області під егідою кафедри текстилю Львівської академії мистецтв. Так спонтанно виник іще один перспективний напрям рекреації - творчий. Кульмінаційним для виготовлення ліжника є момент його подальшої обробки, коли щойно виткана вільна пориста текстура ущільнюється. Вовняна тканина упродовж кількагодинного обертання у стрімкому водяному вирі суттєво грубшає і зсідається до питомих розмірів. Ушляхетнений таким чином ліжник звичайно 1,5м завширшки та 2м завдовжки важить до 4кг. Пристрій, прилаштований до вод швидкоплинної гірської річки, - валило - віддавна використовують у Карпатах не лише за прямим призначенням, але й як екзотичну оздоровчу купіль.

Цілющі властивості синтезовані у ліжнику через матеріал, техніку ткацтва та кінцевої обробки. Саме ці утилітарні оздоровчі здатності, разом із високими художньо-естетичними якостями, відкривають ліжнику шлях до побутування у XXI ст. , диктують великий попит на нього. Йдеться, щоправда тільки про суцільнововняний, тканий виключно із нефарбованої сировини натуральних відтінків виріб, відомий як “саморідний ліжник”. Тут наведемо кілька із них.

Овеча вовна не лише відлякує комах-паразитів, кліщів, але й од змій оберігає. Здатність волокна пропускати ультрафіолетові промені, а також велика повітропроникність помножує гігієнічні якості. Цю грубу пухку тканину стелять просто на землю: поверхня не здається вологою на дотик навіть коли ліжник увібрав до 50 % рідини від маси сухої вовни. Поглинаючи воду, вовна випромінює тепло і тим захищає організм від тепловтрат. Ліжник створює для тіла оптимальний мікрокліматичний комфорт, необхідний для здоров’я.

Застосування ліжника перспективне в терапевтичній практиці профілактики та лікування радикулітів і застуди. Вовна - 100 % натуральний матеріал, що не подразнює шкіри. Вівця не хворіє на туберкульоз і, чи не єдина, на радикуліт. Овеча вовна містить цінну речовину - ланолін, що надає їй характерного люстрового полиску, міцності та лікувальних властивостей. У безпосередньому контакті з оголеним тілом людини принаймні тричі на тиждень, ліжник сприяє одужанню хворого.

Кінцевий продукт ліжникарства має незаперечні переваги над численними зразками тканин, імпортованими закордонними фірмами в Україну з метою завоювання нашого ринку. Так, німецька фірма “Natur Textilien” пропонує власні вироби, аналогічні за властивостями ліжникам і сертифіковані як екологічно безпечна продукція. Користаючись байдужістю владних структур до інтересів власного товаровиробника, працівники фірми з дозволу місцевих адміністрацій для презентацій обирають багатолюдні курорти - Трускавець, Моршин, Солотвино та обласні центри - Львів, Івано-Франківськ, які є рекреаційними воротами карпатського регіону Добре розрекламована продукція знаходить покупців, у той час, коли ліжники пропронуються здебільшого просто неба, з бруківки в десятки раз дешевше.

Нам слід дорости до розуміння, що ліжник - національне надбання України і вимагає належного ставлення. Останнє десятиліття довело, що ліжникарство - самодостатня галузь, здатна виживати у екстремальних ринкових умовах. Незважаючи на загальний економічний безлад, підприємницької ініціативності в українців не вбито. Горяни налагоджують зв’язки із сусідніми вівчарськими регіонами з метою придбання сировини, плекають овець у власних підсобних господарствах. Виготовлення ліжників де у чому навіть пережило ренесанс. Так, замість одного монополізованого колгоспом у роки радянської влади валила у с.Яворів постало 5, що конкурують між собою і працюють. У процесі виробництва ліжників задіяні цілі родини. Треба зазначити, що в карпатському регіоні, з традиційним надлишоком трудових ресурсів, ліжникарство тепер чи не єдиний засіб до виживання висококваліфікованої, вихованої на кращих художніх зразках частини населення Карпат.

Для нормального функціонування традиційного художнього промислу серед заходів першорядного значення слід виділити наступні:

1. Повернення в Карпати прикарпатської породи овець та організація замкнених циклів у всіх виробництвах, дотичних до продукції вівчарства;
2. Впровадження керованого державою ринку вовни з економічними та адміністративними важелями впливу та запровадження в Україні аукціону вовни, як найбільш цивілізованої форми ринкових стосунків;
3. Об’єднання зусиль спеціалістів: екологів, валеологів, медичних працівників для систематизації, дослідження та апробації всіх донині відомих проявів впливу ліжника на здоров’я людини, щоб на їх основі впроваджувати ліжники у практику санаторно-курортного лікування;
4. Включення ліжникарства, як діючого феномена культури у систему атрактивних об’єктів рекреації Карпат.