Огурцова Є.В.
Туризм і культурну спадщину.
Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 1.

Особливості та проблеми фінансового аналізу туристських фірм

Російський ринок туристських послуг сформувався відносно недавно: в 1993-1994 роках. По всім характеристикам цей ринок оцінюється як розвивається і знаходиться в умовах, близьких до досконалої конкуренції.

За час його існування потік іноземних туристів виріс на 24,6 % і склав в 1999 р. 1924 тис. осіб, а чисельність російських туристів, що виїжджають за кордон, збільшилася на 61% і склала 2580 тис. осіб.

Значне зростання потоку туристів стався в чималому ступені за рахунок розвитку малого бізнесу в даній сфері економіки. Після ліквідації Держкомінтуристу СРСР і державної монополії у сфері туризму на ринку Росії утворилося близько 7 тис. туристських фірм, що представляють собою суб'єкти малого бізнесу. Сучасний туризм являє собою сформовану галузь невиробничої сфери.

Однак, незважаючи на інтенсивний розвиток туристської галузі, її економічний потенціал реалізується не повною мірою. Доходи від туризму у ВНП європейських країн, як правило, складають 5-10 %, а в Іспанії, Португалії, Франції вони перевищують 15 %. У Росії вони складають менше 0,1 %.

Такий низький дохід від туризму пояснюється наявністю певних обмежень розвитку галузі. До основних факторів, що найбільшою мірою стримує розвиток туризму, можна віднести недолік власних фінансових коштів, недоступність позикових фінансових ресурсів, відсутність планомірної підтримки з боку держави. Ефективність діяльності туристських фірм залежить і від напрямку використання фінансових ресурсів при активній участі фінансів досягається підвищення ефективності використання наявного потенціалу підприємств, мінімізація витрат і максимізація прибутку.

Основних джерел фінансових ресурсів туристської фірми кілька: прибуток, що залишається в розпорядженні компанії; амортизаційні відрахування; позикові кошти.

Прибуток, що залишається у розпорядженні туристичної фірми, складається з фінансового результату від реалізації послуги, основних засобів і іншого майна фірми і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях.

Джерелом фінансових ресурсів туристської фірми є амортизаційні відрахування. Амортизаційний фонд формується за рахунок вироблених підприємством амортизаційних відрахувань, що розраховуються шляхом множення вартості майна на норму амортизації. Виробництво турпродукту є некапиталоемким, і тому частка амортизаційних відрахувань у структурі фінансових ресурсів туристських фірм незначна.

Позикові кошти є джерелом фінансових ресурсів туристської фірми. Використання банківських кредитів, позикових коштів інших фірм, бюджетних асигнувань на поворотній основі дозволяє фірмі прискорювати оборотність оборотних засобів і збільшувати обсяги реалізації послуг. Проте доступність даного джерела фінансових ресурсів обмежена. Пояснюється це не тільки тим, що в економіці Росії поки слабо розвинена інфраструктура, що дозволяє залучати додаткові кошти в індустрію туризму - інвестиційні банки, що займаються інвестуванням у реальний сектор економіки, заставні фонди, страхові компанії.

На підприємствах туристської галузі слабо поставлений фінансово-економічний аналіз, який є найважливішим елементом технології залучення додаткових коштів та ефективного управління власними фінансовими ресурсами.

Основною специфічною особливістю російського фінансово-економічного аналізу є перебільшена роль дескриптивних моделей, що використовуються при проведенні аналізу, і фактичне заперечення можливості застосування функціонального фінансового аналізу. Даний аспект обумовлений історичними особливостями формування методологічної бази фінансового аналізу в Росії. Методи аналізу фінансової звітності сформовані від частини на підставі західних теорій і моделей, а частиною дісталися сучасному російському фінансового аналізу у спадок від тієї, що існувала при командно-адміністративній системі теорії фінансового аналізу. Такий синтез двох фактично не сумісних методологічно систем привів до формування набору розрізнених інструментів.

При наявності надмірної кількості відносних показників, фактично відсутня об'єктивна і достовірна нормативна база для проведення порівняльного аналізу або «скорингу». Одержувані в результаті аналізу значення коефіцієнтів неможливо оцінити і тим більше вказати їх оптимальну величину. Більшість пропонованих нормативних значень є емпіричними, не мають під собою ніякої основи аналітичної і не враховують особливості діяльності російських туристських фірм.

Для більш наочного представлення даної проблеми розглянемо коефіцієнт поточної ліквідності, який є одним з найбільш популярних показників як в російському, так і в зарубіжному фінансовому аналізі. Коефіцієнт ліквідності розраховується як відношення оборотних активів підприємства до короткострокових зобов'язань. Більшість фінансових менеджерів вважають, що оптимальне значення даного показника повинно лежати в межах від одиниці до двох, тобто оборотних активів повинно вистачати принаймні на погашення половини своїх короткострокових зобов'язань, а перевищення оборотних активів над зобов'язаннями більш ніж в два рази свідчить про нераціональної структурі капіталу підприємства. Таке обґрунтування норма-тивного значення показника виглядає цілком логічним, особливо в рамках дескрипторной моделі аналізу фінансової звітності.

При більш уважному розгляді складових даного коефіцієнта можна прийти до висновку про повну не спроможності такої оцінки ліквідності підприємства та неможливість вироблення будь-яких рішень у сфері управління фінансами на підставі даних критеріїв. З точки зору функціонального фінансового аналізу від'ємне значення величини фінансово-експлуатаційних потреб (ФЕП) для фірми є сприятливим. Це свідчить про фінансування виробничого або торгового циклу за рахунок одержання відстрочок платежу, тобто за рахунок самого циклу, що є цілком обґрунтованим, так як знижується величина необхідних фінансових ресурсів для основної діяльності підприємства і з'являється внутрішній інвестиційний капітал, який може використовуватися на розвиток нових напрямків діяльності туристичної фірми або розвитку вже існуючих. Величина ФЕП розраховується як різниця між поточними (оборотними) активами і поточними пасивами підприємства (кредиторська заборгованість).

Таким чином, фірма, що використовує у своїй діяльності позикові кошти тільки у вигляді товарних кредитів, повинна прагнути до максимальної різниці між своїми поточними активами і пасивами. При цьому така фінансова стратегія призведе до постійного зниження коефіцієнта ліквідності, значення якого може стати набагато менше одиниці, що більшістю аналітиків розглядається як дуже негативна тенденція і трактується як зниження ефективності управління капіталом підприємства.

Те ж саме можна сказати відносно верхньої межі нормативного значення коефіцієнта поточної ліквідності. В умовах, коли підприємство використовує лише власні кошти, значення коефіцієнта ліквідності розрахувати буде просто неможливо, але говорити про нераціональної структурі капіталу без проведення додаткового аналізу не можна. В умовах девальваційних та інфляційних процесів фірма, яка приваблює товарні кредити, може опинитися в ситуації, коли фінансові витрати підприємства за залученими коштами займуть лідируючу частку в загальній величині витрат фірми і різко знизять рентабельність діяльності підприємства. Розглянемо дані твердження на прикладі табл. 1, де вказані показники туристської організації, використовувані при розрахунку показника ліквідності та фінансово-експлуатаційних потреб.

Необхідно відзначити, що поняття поточних активів у функціональному фінансовому аналізі відрізняється від стандартного і включає в себе тільки матеріально-виробничі запаси та дебіторську заборгованість.

Таблиця 1

Показники	Період 1	Період 2	Період 3
Поточні активи підприємства	1205678	1183975	118589
Поточні пасиви підприємства	1128347	1300781	142687
Коефіцієнт поточної ліквідності	1,022308	0,880463	0,676678
ФЕП	77331	-116806	-24098
Грошові кошти	50071	49361	45632
Короткострокові зобов'язання	100000	100000	100000

У туристичного підприємства спостерігається тенденція до зниження значення коефіцієнта ліквідності нижче нормативного значення. Аналітик, який користується при аналізі тільки дескрипторными моделями та існуючою базою порівняння, прийде до висновку про падіння ліквідності фірми і збільшення ризику не погашення короткострокових зобов'язань, розцінивши підприємство як ризикове, і дасть негативну оцінку дій менеджерів фірми.

При більш детальному розгляді та проведення функціонального фінансового аналізу, розрахувавши величину ФЕП, виявляється тенденція до її зниження, що є дуже сприятливим для підприємства і свідчить про високий рівень майстерності фінансових менеджерів, про зниження фондомісткості підприємства і появи достатніх коштів для здійснення інвестицій. Цим пояснюється фактично постійна величина грошових коштів фірми.

Наведений приклад наочно показує, що відсутність обґрунтованої нормативної бази непросто ускладнює процес аналізу, але і робить його результати (у даному випадку мова йде про дескриптивних моделей аналізу) фактично не придатними для прийняття рішень у сфері управління фінансами.

Зарубіжні аналітики вирішують проблему формування нормативної бази для проведення аналізу методом «скорингу», шляхом створення галузевих систем відносних показників та їх нормативних значень, на підставі статистичних методів дослідження діяльності підприємств тієї чи іншої галузі, а так само за допомогою методів дискримінантного аналізу.

Такий підхід до створення єдиної бази нормативних значень відносних показників можливий в умовах прозорості та доступності фінансової інформації про діяльність підприємств. Однак російські аналітики позбавлені можливості формування нормативної бази таким методом, що пов'язано із зовнішнім середовищем підприємства (конкуренція, державне регулювання). Тому при формуванні нормативної бази російські аналітики змушені самостійно виробляти систему критеріїв на підставі даних і досвіду, отриманих в результаті повного комплексного фінансового аналізу діяльності фірми.

Відзначимо ряд особливостей у діяльності російських туристських фірм, що надають вплив на систему фінансового аналізу. В першу чергу, до них відноситься короткострокова природа кредитних та інвестиційних відносин туристських фірм в Росії. Фактично у більшості туристських організацій відсутня інвестиційний капітал в його загальноприйнятому розумінні. Середні терміни надаються туристичним фірмам кредитів коливаються в межах від одного до трьох місяців. При проведенні фінансового аналізу більшість вітчизняних економістів не вважає це питання принциповим. При відсутності довгострокових позикових коштів у фірми при розрахунку коефіцієнтів інвестиційний капітал підприємства розглядають як величину власних коштів, що в принципі не є правильним, так як величина короткострокових позикових коштів фірми часто включає в себе частину інвестиційного капіталу. Для віднесення будь-якої частини позикових коштів довгострокового або короткострокового позикового капіталу недостатньо керуватися тільки встановленими нормативами. Найбільш ефективним способом такого поділу є співвіднесення строку погашення кредиту зі значеннями коефіцієнтів оборотності. Вибір коефіцієнтів для визначення залежить від специфіки самого підприємства. Для туристських організацій найбільш ефективним буде використання показника оборотності активів перерахований у днях, тобто показник того, за скільки часу зроблять повний оборот всі наявні в його розпорядженні активи. Використання саме цього показника є правомірним, так як період обороту всіх активів підприємства є показником повного циклу діяльності, тобто за цей період обернутися всі активи, забезпечені тими чи іншими зобов'язаннями підприємства.

Таким чином, ті позикові кошти, термін погашення яких перевищує період оборотності активів підприємства, можна віднести до довгострокових позикових коштів, так як вони забезпечують більше одного виробничого циклу. Проведене описаним методом розподіл позикових коштів істотно позначиться на результатах фінансового аналізу, проведеного з допомогою дескрипторных моделей. Переоцінці будуть піддані не тільки показники фінансової стійкості, але і результати горизонтального і вертикального аналізу. Запропонована методика дозволяє менеджерам на підставі результатів фінансового аналізу підвищити ефективність управління позиковим капіталом (табл. 2).

Таблиця 2

Показники	Період 1	Період 2	Період 3
Позикові кошти	462022,7	662023	662023
Термін погашення менше 3-х місяців	462022,7	162023	162023
Строк погашення більше 3-х місяців		500000	500000
Довгострокові позикові кошти	499742,6	300000	300000
Коефіцієнт оборотності активів	0,40	0,37	0,41
Коефіцієнт оборотності активів,в днях	2,50	2,73	2,46
Коефіцієнт покриття інвестицій	0,80	0,74	0,74
Довгострокові позикові кошти після коригування	499742,6	800000	800000
Коефіцієнт покриття інвестицій після коригування	0,80	0,90	0,90

Термін оборотності активів підприємства становить близько 2-х-3-х місяців З короткострокових позикових коштів можна виділити кредити, надані на термін більше 3-х місяців і віднести їх до довгострокових позикових коштів (величина їх вказана в рядку довгострокові позикові кошти після коригування), таким чином, реальний інвестиційний капітал фірми збільшився. Перерахуємо коефіцієнт покриття інвестицій. Він зростає, і говорити про позитивний вплив збільшення інвестиційного капіталу не має сенсу. Необхідно зазначити, що такий поділ допомогло менеджерам підприємства усвідомити величину реального інвестиційного капіталу і переоцінити свої пасиви в бік проведення більш ефективної інвестиційної політики.

Однією з ключових особливостей діяльності російських туристських організацій є висока частка товарних кредитів у загальній структурі позикових коштів. При проведенні аналізу необхідно чітко розділяти кредиторську заборгованість, утворену товарними кредитами, заборгованість підприємства перед іншими кредиторами (співробітниками підприємства, фіскальними органами і т. д.). У західних країнах поділ кредиторської заборгованості на заборгованість перед постачальниками та іншу кредиторську заборгованість не є необхідним, так як фактично структура кредиторської заборгованості за своїми характеристиками є однорідною. У російських умовах у заборгованості перед постачальниками з'являється властивість їй не характерне платність. Це пов'язано в першу чергу зі специфікою валютних відносин і девальваційними процесами. Фактично за період погашення товарний кредит збільшує свою вартість, тому розглядати його треба в розрізі позикового капіталу з відповідними фінансовими витратами по його використанню. При використанні показників ділової активності відсутність структуризації кредиторської заборгованості призведе до сильного спотворення реальної картини діяльності підприємства і створить велику ймовірність помилки при ухваленні рішень у сфері управління позиковим капіталом.

У функціональному фінансовому аналізі при розгляді товар-ного кредиту так само необхідно проводити поділ структури кре-диторской заборгованості, так як сама методика адаптована до російських умов потребує чіткої оцінки впливу величини фінансо-вих витрат підприємства по використанню позикових коштів на рентабельність підприємства.

Найважливішими проблемами російських туристських організацій є інфляційні і девальваційні процеси, що протікають в економіці. Облік їх впливу на діяльність підприємства є однією з найскладніших проблем фінансового аналізу не тільки в Росії, але і за кордоном. Оцінка вартості активів в умовах галопуючої інфляції і девальвації національної валюти є досить складним завданням фінансового менеджера, що вимагає обов'язкового рішення в рамках фінансового аналізу діяльності підприємства.

Необхідність встановлення реальної вартості активів у рамках проведення заходів з фінансового аналізу обумовлена взаємозв'язком активів і зобов'язань підприємства. Інфляційні і девальваційні процеси мають не тільки негативний вплив на діяльність туристських фірм. Фактично при інфляції активи за рахунок постійного збільшення їх вартості створюють додатковий прибуток, величину якої можна визначити шляхом зіставлення первісної вартості активів за їх ринковою ціною. Але при розгляді «інфляційного прибутку» необхідно враховувати реальну зміну вартості вкладених коштів у дані активи при можливості альтернативного розміщення цих коштів. Зіставлення величини «інфляційного прибутку» і суми втраченої вигоди відмови від альтернативи, необхідно для одержання точної оцінки ефективності діяльності підприємства. Для фінансового менеджера, проводить фінансовий аналіз, є досить важливою проблемою вибір методу обліку інфляційного та девальваційного впливу на діяльність фірми. На практиці російські економісти пропонують два методу «коригування на інфляцію» в фінансовому аналізі:

- перерахунок показників у базових цінах;
- проведення аналізу в номінальних цінах з подальшим дисконтуванням.

Обидва цих методу не володіють належною точністю, так як і в тому й іншому способі перерахунку значень показників застосовуються деякі суб'єктивні індекси переоцінки, значення яких неможливо зіставити з реальними інфляційними очікуваннями. Хоча метод базових цін дозволяє менеджерам підприємства оцінити, не відставали вони від зрушень вартості грошей при користуванні наявних в їх розпорядженні активах.

Щоб вдосконалити такий аналіз, багато російські туристичні фірми готують дані в реальних ринкових цінах. Потім, щоб висловити отримані величини в номінальних цінах їх збільшують на індекс інфляції. Однак різниця між виручкою і витратами абсолютно необгрунтовано змінитися, тому що на той же індекс збільшать і витрати понесені підприємством. Хоча фірма може понести ці витрати в різні тимчасові проміжки з реалізацією продукції, що відповідно змінить їх реальну вартість. У зв'язку з цим, при аналізі діяльності фірм пропонується фіксувати витрати не відносяться на собівартість продукції в реальній ціні, а собівартість реалізованої продукції змінювати на індекс інфляції. Тоді, при розрахунку прибутку для цілей внутрішнього аналізу аналітик отримає реальну величину за рахунок збереження величини понесених витрат на рівні реальних цін (як постійних, так і змінних). Загальна схема оцінки інфляційних впливів наведена на малюнку.

Схема оцінки інфляційного впливу

Розглянуті методи застосовуються, в основному, при аналізі оборотних активів, тоді як інфляційні процеси мають великий вплив і на основні засоби підприємства. Зміна вартості основних засобів при інфляційних процесах пов'язане з формуванням на підприємстві амортизаційного фонду і розрахунком залишкової вартості необоротних активів.

Протиріччя між ринковою і залишковою вартістю основних засобів фірми та заниження величини прибутку шляхом формування амортизаційних фондів створюють ряд проблем при проведенні аналізу платоспроможності і рівня ділової активності підприємства. Більшість російських аналітиків вважає, що визначення реальної вартості позаоборотних активів фірми є досить трудомістким процесом і викликає плутанину в інформаційній базі аналізу і тому воліють використовувати при аналізі зазначається у фінансовій звітності залишкову вартість основних засобів підприємства, тим самим, полегшуючи проведення аналізу, але істотно спотворюючи його результати. Для уникнення спотворень при проведенні внутрішнього фінансового аналізу підприємство може запровадити систему внутрішніх індексів або дисконтирующих множників, що дозволяють оцінювати необоротні активи за їх реальної вартості. В якості норми дисконту можуть виступати інфляційні індекси або відносний показник девальвації.

За переоцінки основних засобів необхідно переоцінити величину статутного капіталу підприємства на ту ж величину. Так як статутний капітал надано компанії у вигляді інвестиційного капіталу, то і внесок засновників або акціонерів підприємства, так само повинен враховуватися по своїй реальній вартості. При переоцінці необоротних активів і власного капіталу фірми виникне дисбаланс між активами і пасивами фірми. Різницю, що виникла при переоцінці, можна віднести на резерви майбутніх періодів (при перевищенні величини активів підприємства над пасивами) або на витрати майбутніх періодів (при перевищенні пасивів підприємства над активами). Таким чином, буде досягнута рівновага між активами і пасивами підприємства без спотворення вихідної інформаційної бази. Основним недоліком запропонованих методів є суб'єктивність коригувальних множників. Так як вибір дисконту завжди породжує великі суперечки з приводу своєї обґрунтованості, то дані моделі можуть використовуватися тільки при внутрішньому фінансовому аналізі.

Розглянуті проблеми пов'язані в основному зі специфікою російської економіки, але у фінансовому аналізі істотну роль відіграє методологія аналізу показників. Рішення цієї проблеми носить прикладний характер і повинно здійснюватися кожним підприємством самостійно, хоча існують загальні принципи вибору системи показників. В основі даного методу комплексної оцінки лежить побудова дерева показників, що ґрунтується на чотирьох позиціях дескрипторного аналізу з допомогою відносних показників:

- фінансова стійкість;
- платоспроможність;
- ділова активність;
- рентабельність.

Ці позиції інтегровані на базі декількох коефіцієнтів. Правила оцінки інтегрованих показників при різних поєднаннях коефіцієнтів попередніх рівнів виробляються на підставі проведення повного аналізу з використанням усіх наявних в розпорядженні аналітика інструментів аналізу відносних показників діяльності фірми за попередні періоди. Встановлюються вагові значення впливу відхилень тих або інших коефіцієнтів нижнього рівня на зміну кінцевої оцінки діяльності фірми.

В основному розглянуті проблеми та особливості фінансового аналізу діяльності російських туристських фірм відносяться до так званого стандартного фінансового аналізу на підставі дескрипторных моделей. Останнім часом у російській практиці все більшу популярність здобуває функціональний і факторний фінансовий аналіз. Дані методи аналізу являють собою різні моделі, розроблені західними економістами. Їх застосування в російських умовах вимагають адаптації і внесення певних змін, пов'язаних з галузевою специфікою того чи іншого підприємства.

При розгляді запропонованих методів необхідно враховувати, що дані методи є керівництвом до дії, а не набором правил проведення фінансового аналізу. При їх використанні треба чітко усвідомлювати специфіку аналізованих підприємств для більш обґрунтованого й ефективного аналізу.

Необхідно зауважити, що періодичність проведення аналізу повинна бути обгрунтована з точки зору схеми витрати-вигоди. Часте застосування комплексної процедури фінансового аналізу може дати негативний ефект унаслідок орієнтації визначених методів на довгостроковий аналіз. Проте необхідність впровадження фінансово-економічного аналізу в практику менеджменту туристських організацій не викликає жодних сумнівів.

Рада Туристичної бібліотеки: Відпочинок в Криму, пансіонати і санаторії Криму.