Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Отчеты ВТО Диссертации Законы
Теория туризма
Философия туризма
Рекреация и курортология
Виды туризма
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспорт в туризме
Право и формальности в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
Информационные технологии в туризме
Агро- и экотуризм
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Крым, Черное и Азовское море
Туризм в России
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, страноведение и география туризма
Музееведение
Замки и крепости
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Экскурсионное дело
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

<<< назад | зміст | вперед >>>

Одрехівський М.В. Валеологічні інноваційні центри: економічні проблеми створення і функціонування

Розділ 2. Методичні основи організаційного проектування валеологічних інноваційних центрів

2.3. Організація управління валеологічними інноваційними центрами

Управління - зміна станів об'єкта, системи або процесу, які допомагають досягти необхідної мети [67]. Отже, управління сприяє підтримці або поліпшенню функціонування керованого об'єкта. Тому в системі управління існує об'єкт або група об'єктів управління (ОУ) та керівний орган - управляючий об'єкта (УО), який впливає на об'єкт управління, змінюючи його стани в необхідному напрямі.

ОУ та УО щодо ВІЦ можуть мати між собою та з зовнішнім середовищем (ЗС) зв'язки з інформації, управління, матеріального і фінансового обміну та соціального впливу, що в системі управління ВІЦ становить інформаційні потоки. Управління повинне бути оптимальним. Це означає, що з усіх можливих впливів керуючий орган повинен вибирати найкраще з погляду критерію, який визначає ефективність управління.

В організаційному управлінні тісно переплітаються наступні об'єктивні закономірності [55]:

- організаційно-технічні (відображають стосунки людини і при- ; роди, людини і техніки, а також співвідношення між технічними засобами автоматизації фізичної та розумової праці);
- соціально-економічні (відображають широкий спектр стосунків між класами, соціальними прошарками і групами, що виникають у процесі суспільного виробництва, різних сферах суспільної свідомості та суспільній психології);
- соціально-психологічні (виникають із суспільної та біологічної зумовленості людської поведінки і людських стосунків - міжособистих, міжгрупових, внутрішньоособистих, які характеризують у сукупності ставлення людей до праці, накопичення та використання ними свого творчого й інтелектуального потенціалу).

Тому управлінські знання теоретичного і прикладного характеру, навики повинні бути комплексними за своєю природою, а дії практиків - враховувати (раціонально або інтуїтивно) всю багатогранність закономірностей і зв'язків, що виникають в об'єктах і суб'єктах управління, а також між ними. Особливо важливе значення для розвитку управлінської думки мають вимоги, що випливають з самої практики пристосування систем управління до змін об'єктивних умов їх функціонування на основі оптимізації інформаційних процесів прийняття управлінських рішень. Інформаційні процедури, з допомогою яких приймаються рішення і забезпечуються цілеспрямовані впливи на технології ВІЦ, виступають щодо останніх як процеси управління. Загальні закономірності процесів управління та методи їх організації - це предмет кібернетики, а її завдання - відпрацювати мову та технічні прийоми, які дають змогу домогтися розв'язання проблем управління та зв'язку взагалі [10].

Отже, сукупність взаємозв'язаних ланок ВІЦ, зайнятих у технологічних процесах, становить ОУ, стосовно якого сукупність органів, що виконують інформаційні процеси, є керівною системою або УО. Система управління на основі прийняття оптимальних рішень здійснює цілеспрямований вплив на хід технологічних процесів ВІЦ, щоб їх результати відповідали кінцевим цілям. При цьому в основі управління знаходяться принципи зворотного зв'язку, відповідно до яких необхідність в управляючих впливах зберігається доти, доки спостережувані результати технологій не будуть відповідати висунутій меті.

Переважно під впливом зовнішнього середовища або через недосконалість самих технологій кінцеві результати можуть відхилятись від запланованих. Виникає проблема - розходження між бажаним станом системи (метою) і її фактичним станом. Процес управління може розглядатись як послідовне прийняття рішень, що виникають з проблем. Тобто, процеси управління становлять основну характеристику динаміки організаційних систем. При їх реалізації всі елементи системи управління вступають у взаємодію, здійснюється перетворення входів у виходи і забезпечується досягнення мети організації.

Віднесення організацій до класу кібернетичних систем найвищої складності дає змогу використовувати положення кібернетики про процеси переробки інформації для аналізу організаційних систем управління. У цих системах виділяють два головних контури забезпечення рівноваги організаційних процесів [43;50]: зовнішній гомеостаз - для підтримки рівноваги системи та її середовища; внутрішній гомеостазис - для підтримки відповідності її входів і процесів заданим станам її виходів, цілям системи. В організаціях як відкритих системах впливи можуть здійснюватись не тільки на входи, перетворення, виходи, а й на компоненти зовнішнього середовища, що зумовлюють у свою чергу відхилення від цілей у системах.

Для вивчення узагальнених інформаційних потоків, які циркулюють між ОУ та УО в прямому та зворотному зв'язках, а також між ними і зовнішнім середовищем ВІЦ з метою вибору критеріїв оптимізації управління побудуємо узагальнену модель управління ВІЦ щодо відхилення (рис. 2.12). Кожен спрямований потік інформації вважатимемо вектором. Тоді координати вектора можуть відображати часткові потоки, які становлять, наприклад, потоки окремих показників, груп показників, документів тощо. Безперечно, інформаційний потік-вектор параметрично повинен бути визначений у часі. Можна також інтерпретувати потоки як інформаційні впливи одного елемента моделі та середовища на інший.

Модель управління ВІЦ за відхиленням

Аналіз реальних соціально-економічних систем, до класу яких належить ВІЦ, засвідчує, що на такій узагальненій моделі можна відображати вектори, які описують інформаційні впливи: Y(t) - потік інформації про ОУ, точніше про стан об'єкта управління; Z(t) - вектор впливу на ОУ зовнішнього середовища (вектор зовнішніх впливів); X(t) - потік управляючих впливів [7,34]. Оскільки названі потоки описані багатовимірними векторами, визначеними набором координат (показників, значень змінних), то сфера визначення вектора утворює фазовий простір. Положення вектора в цьому просторі відображає точку, яка, переміщуючись у часі, формує траєкторію. Кожен потік описує стани генеруючого його об'єкта: Y - об'єкта управління; Z - зовнішнього середовища; X - управляючого об'єкта. Для дослідження і відображення на зазначеній моделі деяких властивостей ВІЦ вимагається детальний їх опис. Склад і відображувані властивості моделі визначаються метою досліджень. Тобто, будь-яке розумне управління повинно бути цілеспрямованим. Для всякої системи управління мета визначається зовнішніми щодо даної системи факторами. Це випливає з концепції, згідно з якою будь-яка система є підсистемою системи вищого рівня і функціонує в тісному зв'язку із зовнішнім середовищем [39].

З погляду зовнішнього середовища важливим є те, що відбувається з виходами розглядуваної системи. Тому мета системи - реалізація деякого набору значень вихідних параметрів {Y}. У просторі виходів {Y} визначена сфера мети Y0 Є Y, яка в окремому випадку вироджується в точку мети Y0=(Y10, Y20,...), а загалом становить вектор цілей. Для динамічних систем стан виходів у момент t відображає значення виходів y(t) Є Y.

Мета системи щодо ВІЦ визначається так. При функціонуванні ВІЦ необхідно, щоб y(t) спочатку досягла уо, а потім продовжувала рух заданою траєкторією у'(t) Є Y0 або, в крайньому випадку, не виходила зі сфери Y0.

Завдання мети для окремих виходів Y0 або їх груп називають частковою метою. На траєкторії y'(t) може бути визначена гранична точка Ykn - кінцева мета та деяких проміжних Y`i - проміжні цілі. При русі до кінцевої мети система послідовно досягає проміжних цілей. У метриці простору виходів введене поняття ρ(y(t)Y°) -відстань від точки, яка відображає стани системи і її виходів у момент t, до мети. Якщо для ρ1=ρ(y(t1),Yo) і ρ2=ρ(y(t2),Yo) на інтервалі ((t1,t2),t1 ) не менше заданої довжини ρt виконується умова ρ21,то систему називають цілеспрямованою.

Оскільки ВІЦ становлять собою систему управління з ієрархічною структурою, то в кожної підсистеми існує своя мета, що однозначно не збігається з метою всієї системи загалом. Тому для ефективного функціонування ВІЦ необхідно, щоб цілі підсистеми нижчого рівня були узгоджені з цілями підсистеми вищого рівня і орієнтовані на досягнення останніх. Відповідно до розгалуженнь системи від вищих рівнів до нижчих виникає ієрархія цілей, підпорядкування нижчих цілей вищим. Результат такого виділення цілей із зазначенням залежностей між ними називають деревом цілей. Тому щодо ВІЦ таке дерево цілей і було подане в попередньому параграфі (рис. 2.6).

Отже, модель ОУ визначається через набір змінних, сферу визначення яких утворює фазовий простір. Вектор Y(t) у цьому просторі відображає стани ОУ в момент часу t. Траєкторія вектора Y(t) визначає ефективність функціонування системи, а інформація про цю траєкторію - основа для відпрацювання управляючих впливів УО.

Оптимізація управління полягає у виборі та реалізації управляючих впливів, які є найкращими в розумінні ефективності досягнення мети. Тому при реалізації оптимального управління важливого значення набувають критерії ефективності. Від правильності визначення мети та критерію ефективності системи залежить її орієнтація, спрямованість діяльності, характер функціонування. Мета системи визначає її призначення, зміст функціонування. Критерій ефективності - оцінка того, як працює система (чи вона відображає саме те, якою б ми хотіли її бачити). Мета і критерій ефективності важливі і для системи, і для зовнішнього середовища.

Розрізняють два типи критеріїв ефективності [39]. Критерій ефективності першого виду - ступінь досягнення мети системи. Якщо мета системи задана областю мети Y° або точкою у°, то критерієм ефективності першого виду є відстань ρ, яка визначається у матриці простору виходів Y. Мета вважається досягненою, якщо ρ(y(t),Y°)=0 або ρ(y(t),Y°) < ε, де ε - наперед задана мала величина, що вказує на норму реакції системи.

Критерій ефективності другого виду - оцінка ефективності шляху досягнення мети. Він визначається як деяка функція f(x,w,y)->extr при додаткових обмеженнях:

F'(W,Y) Є Ω'   (2.10)

де F' - вектор-функція;
Ω' - задана область;
х - управляючі впливи;
w - стани ОУ;
у - виходи ОУ.

Екстремальне значення f визначає найкращу (в розумінні f) траєкторію руху системи до мети.

У тих випадках, коли важко віддати перевагу критерію першого або другого виду, оскільки перший переважно позначається на виходах, а другий - на входах системи, використовують третій тип критерію - змішаний, який визначає оптимальне співвідношення ефективності шляху та ступеня досягнення мети системою.

В нашому випадку координатами вектора Y є: Y1 - профілактичний ефект; Y2 - відновлювальний ефект; Y3 - лікувальний ефект; Y4 -економічний ефект тощо. Весь простір визначення фазових координат об'єкта може бути розбитий на простори Y°,Y1,Y2,.... Нехай ВІЦ забезпечує відповідні профілактичний, відновлювальний і лікувальний ефекти, витримуючи при цьому запланований економічний ефект та інші показники в заданих межах. Це означає, що виконання всіх цих умов визначає простір Y0. При невиході вектора Y(t) за межі Y0 ОУ працює з максимальною ефективністю, іншими словами, з мінімальною функцією штрафу [34;35].

Завданням УО є утримання ОУ в межах Y0 при несприятливих умовах функціонування. В реальних умовах об'єкт може виходити за межі Y0, при цьому основні (контрольовані) показники якості його функціонуввання можуть бути проранговані так, що виділяється простір Y0ЄY1ЄY2Є... Із збільшенням значення індекса при Y збільшується і функція штрафу та зменшується ефективність функціонування ОУ, а послідовність підпросторів Yi, визначену таким чином, називають зростаючою.

Оскільки ВІЦ належать до розряду складних соціальних систем, то доведеться мати справу з векторним критерієм ефективності (рекреації, лікування, реабілітації, екологічних досліджень, навчання, сервісу та виробництва), складові якого - самостійні, незалежні критерії, завдяки чому ВІЦ можна віднести до багатокритеріальних систем. У такому випадку ефективним може бути штучне введення коефіцієнтів, що дають змогу отримати лінійну комбінацію складових векторного критерію, переводячи його тим самим у скалярну форму. Звичайно, таке введення зв'язків між незалежними за своєю природою складовими не завжди може дати задовільне рішення.

Достатньо ефективним способом, який використовується у випадках векторного критерію, є вибір управлінь, оптимальних за Парето [39]. Множина оптимальних за Парето векторних рішень становить таке рішення, жодне з яких не домінує в певному розумінні ніяким іншим із цієї множини. Вважають, що кожному управлінню х Є X відповідає набір параметрів f1(x),..., fn(x), які необхідно оптимізувати, наприклад, максимізувати. Тоді оптимальне за Парето Х° управління характеризується тим, що не існує такого управління х', для якого fi(x') > fi(x0), і = 1,2,...,п, причому f i(х') >fi(x0) хоча б для одного і.

Отже, до множини управлінь, оптимальних за Парето, входять фактично незрівнянні за скалярним критерієм управління, тобто такі, про які не можна однозначно сказати, яке з них краще. Це зумовлено тим, що не можна сказати, який з параметрів f1(x),...,fn (х) важливіший для управління загалом.

Кожне з множини оптимальних за Парето управлінь краще від будь-якого іншого за одним з незалежних критеріїв. Якщо множина за Парето містить лише одне управління, то воно є найкращим за всіма складовими векторного критерію.

Функціонування ВІЦ згідно з наведеною моделлю можна описати наступним чином. При знаходженні вектора Z(t) в деякій фазовій області Zm ОУ функціонує так, що x(t) Є Xі (і= 0,1,2,...). Якщо Z(t) виходить за межі Zm і зовнішні впливи стають менш сприятливими, ОУ переходить в область Yj (j > і) і функціонує з меншою якістю. В цих умовах можливі наступні альтернативи:

а) об'єкт залишається в області, функціонуючи з ефективністю F(Yі) < F(Yj) і витрачаючи на управління ресурс Wij;
б) об'єкт під впливом управління Xji, сформованого УО та споживаючи ресурс Wij, знову повертається в область Yi.

Алгоритм роботи УО, реалізуючого оператор управління, називають алгоритмом управління А. Вхідною інформацією для роботи А є опис траєкторії Y(t) та X(t). Значення Z(t) не суттєві для А і непрямо відображені в значеннях Y(t). Однак для збільшення швидкодії А можна, якщо є така можливість, врахувати і Z(t) як вхідну інформацію. Тому управляючий вплив X(t) формується у вигляді:

X(t) = A [Y(t), Z(t), W(t)]   (2.11)

де W(t) - ресурси, що перебувають у розпорядженні УО в момент часу t.

Проблема вибору управління полягає в розробці алгоритму управління А, який реалізує стратегію управління, а також у розподілі ресурсів управління при різних зовнішніх впливах Z(t). Цей розподіл здійснюється, наприклад, оператором В:

Wij = B(Xi, Yi, Z)   (2.12)

На основі алгоритму управління А управляючий об'єкт здійснює утримування ОУ в стані рівноваги за рахунок власних ресурсів і при несприятливій дії зовнішніх чинників. Властивість будь-якої системи знаходитись у стані рівноваги називають стійкістю або стійким функціонуванням системи. Тобто, для стійкої соціально-економічної системи повинні існувати цілком визначені допустимі межі відхилень від стану рівноваги, що позначаються відхиленнями основних виходів Y об'єкта управління і визначають ефективність його функціонування, а також часовими інтервалами, впродовж яких можуть відбуватися відхилення.

Під стійкістю ВІЦ як соціально-економічної системи розуміється здатність системи управління утримувати ОУ в області рівноваги, передбаченої правилами функціонування ВІЦ та зумовленими технологіями рекреації, лікування, реабілітації сервісу та виробництва. Області рівноваги ВІЦ повинні відповідати областям фазового простору. Переважно це область Y0. Однак після зміщуючих впливів ОУ може виходити за межі Y0 в області Yi і залишатись у них деякий час. УО формує управляючі впливи з урахуванням своїх ресурсів та передає інформацію про вихід об'єкта за межі області Y0 відповідному органові управління, який, у свою чергу, приймає остаточне рішення щодо формування управляючих впливів на ОУ та здійснює реалізацію прийнятого рішення. Після цього ОУ повинен повернутися в область або область повинна розширитись у процесі управління.

Відомі два способи завдання вимірювань, у тому числі й часових, що визначають границі області стійкості [34;39;91]. При першому способі на основі критерію ефективності першого виду визначається допустимий час виходу з області Y0 та інтервал часу перебування в зонах Yi, а максимальний номер І такий, що об'єкт управління вважається стійким, якщо:

y Є Yi та і ≤ І   (2.13)

Співвідношення (2.13) визначає межі області рівноваги, але не визначає властивості стійкості, оскільки стан стійкості визначається величиною і часом відхилення від області рівноваги. Від цих недоліків захищенішим є другий спосіб, який грунтується на критеріях ефективності другого виду. Згідно з ним визначається та фіксується траєкторія об'єкта Y(t), що параметрично залежить від часу. Обчислюються інтервали часу перебування ОУ в областях Yi, які позначають через т.. З допомогою апарату кускової апроксимації для кожного і визначається функція штрафу (значення узагальненого критерію ефективності), а після цього визначається загальна ефективність функціонування об'єкта Е(Т) за період Т, який охоплює час виходу об'єкта із стану рівноваги. Соціально-економічний об'єкт вважається стійким, якщо

Е(Т) ≤ Е°   (2.14)

Алгоритм визначення стійкості соціальних систем

Отже, стійкість системи управління можна визначити через ефективності. Якщо інтегральна оцінка ефективності Е(Т) ОУ за період часу Т не нижча від запланованої (Е°), то вважається, що впродовж періоду часу Т ОУ перебуває в стійкому стані. Тому алгоритм розв'язання проблеми стійкості соціально-економічних систем можна подати у вигляді, зображеному на рисунку 2.13. Щодо ВІЦ:

Е(Т) = е(Енд(Т),Ер(Т),Ел(Т),Еед(Т),Ен(Т),Ес(Т),Ев(Т)),   (2.15)

де Енд(Т) - ефективність науково-технологічних досліджень;
Ер(Т) - ефективність рекреації;
Ел(Т) - ефективність лікування;
Еед(Т) - ефективність екологічних досліджень;
Ен(Т) - ефективність навчання;
Ес(Т) - ефективність сервісу;
Ев(Т) - ефективність виробничої діяльності ВІЦ.

У ролі інтегральної ефективності валеологічних інноваційних центрів повинна виступати ефективність оздоровлення, зумовлена ефективністю профілактики та відновлення станів організму пацієнтів, їхнього лікування, оскільки ефективності сервісу і виробництва в кінцевому підсумку також впливають на значення ефективності оздоровлення через надання належних для організації побуту та відпочинку послуг і виготовлення необхідних для оздоровлення засобів. Тому в діяльності ВІЦ пріоритетними вважаються ефективність рекреації та лікування, які переважно й зумовлюють попит на оздоровчі послуги ВІЦ, підвищують їх економічну ефективність, що сприятиме постійному розвитку ВІЦ. Для ефективного функціонування ВІЦ необхідно періодично чи безперервно порівнювати отриману інтегральну ефективність та ефективність технологій ВІЦ з плановими і при необхідності здійснювати корекцію діяльності чи планових показників, тобто управляючим об'єктом весь час повинна реалізовуватись функція контролю й оперативного управління технологіями ВІЦ.

Ефективність діяльності соціально-економічних систем залежить також від засобів комунікації, оскільки обмін інформацією безпосередньо вмонтований у всі види управлінської діяльності й має відповідний вплив на ефективність управління. Розрізняють наступні види комунікації: організація - зовнішнє середовище, міжрівневі (вертикальні), між відділами та іншими підрозділами (горизонтальні), керівник - підлеглий, керівник - робоча група та неформальні комунікації. Тобто, при організації діяльності ВІЦ повинні бути передбачені різні види зв'язку, що давали б змогу підвищувати оперативність та ефективність управління ВІЦ і тим самим мак-симізувати інтегральну ефективність й ефективність технологій ВІЦ.

Надзвичайно важливе значення для підвищення ефективності діяльності соціально-економічних систем має визначення мотиваційних чинників для їх робітників до плідної праці, що змушує останніх віддавати роботі максимум зусиль. Тому керівникам соціальних систем необхідно весь час оволодівати сучасними моделями мотивації для значного розширення своїх можливостей у залученні до співпраці висококваліфікованих працівників. Це допомагає розв'язати завдання щодо досягнення мети організації і має особливе значення для ВІЦ.

На основі цього можна дійти висновку, що:

управління = f (планування, організація, мотивація, контроль, оперативне управління, комунікації).

Науково-технічний прогрес та пов'язаний з ним бурхливий розвиток інформатики й обчислювальної техніки створили необхідні умови для розвитку процесів автоматизації управління, а управління, в свою чергу, почало розглядатись як інформаційний процес. Це створило передумови для співпраці спеціалістів у галузі права, психології, економіки, інформатики та інших галузей знань з метою створення людино-машинних систем управління, покладених в основу нових інформаційних технологій. До названих систем належать автоматизовані системи управління (АСУ), в яких процес управління реалізується шляхом взаємодії ОУ з УО, а людині відведена роль прийняття остаточних рішень та їх реалізація.

Оптимальна організація системи управління та руху інформаційних потоків у ВІЦ дає змогу ефективно розв'язувати проблеми комплексного використання й охорони природних профілактичних і відновлювальних ресурсів.

Тому зупинимося на розробці методів і принципів організації системи управління ВІЦ та його інформатизації з метою прийняття оптимальних рішень щодо керування технологіями ВІЦ, взявши за основу розв'язування названих завдань курортополісу Трускавець [47;78].

Процес прийняття рішень взагалі грунтується на аналізі інформації про стан ОУ і має наступні фази: отримання інформації про стан ОУ, аналіз отриманої інформації, відпрацювання рішень, вибір критеріїв якості й ефективності управління і видачу управляючих впливів. Всі фази забезпечують ефективне та продуктивне функціонування ОУ будь-якої природи. В нашому випадку в ролі ОУ виступають технології ВІЦ: рекреація, лікування, реабілітація, екологічні дослідження, навчання, сервіс і виробництво. Якщо йдеться про управління технологіями ВІЦ у широкому розумінні, передусім варто мати на увазі систему управління, необхідною, але недостатньою умовою ефективного функціонування якої є наявність в її структурі складових частин А, В і С (рис. 2.14):

Загальна структура системи управління

де А - об'єкт, що підлягає керуванню; В - об'єкт, що формує функцію управління Ф; С - об'єкт, що реалізує функцію Ф з метою управління поведінкою об'єкта А.

В ролі об'єкта А виступають згадані технології ВІЦ, інформаційний стан яких характеризується сукупними відомостями про стани технологічних процесів і операцій та зовнішнього середовища. Тобто, об'єкт управління А характеризується інформаційним станом Іа - певною сукупною інформацією, складовими частинами якої у фіксований момент часу є описи та значення основних параметрів поведінки об'єкта А. Тоді відображенням інформаційного стану Іа в об'єкті В, в ролі якого може виступати ЕОМ, буде певний стан їв пам'яті ЕОМ, а функція, що визначається як F(A) = Iв або F: Іа -> Iв - функцією відображення.

Функція управління Ф може бути подана на певному фіксованому інтервалі часу сукупністю визначених над інформацією Iв взаємозв'язаних дій, таких, що Ф(Ів)=Іа', де Іа'- інформаційний стан об'єкта А, отриманий внаслідок реалізації функції управління Ф.

У загальній логічній організації системи управління функціональне призначення об'єкта В таке, що реалізація функції відображення повинна охоплювати процес, складовими частинами якого є збір і передача в об'єкт В відомостей про стан ОУ, накопичення інформації, що поступає, її обробку за деякими цільовими алгоритмами з метою відображення в об'єкті В інформаційного стану Іа об'єкта А. Формування функції управління здійснюється на основі результатів відображення інформаційного стану і тотожне процесу прийняття рішень, після чого відбувається процес реалізації прийнятих рішень. Отже, процес управління в системі управління ВІЦ повинен здійснюватись трьома етапами:

- відображення інформаційного стану технологій ВІЦ та їх зовнішнього середовища;
- прийняття рішень і формування функції управління;
- реалізація прийнятих рішень.

Загалом стани процесу управління можна подати у вигляді функціональної структури управління (рис.2.15).

Функціональна схема системи управління

Для розв'язування завдань першого етапу управління до структури ВІЦ доцільно ввести: планово-економічний відділ, відділ контролю якості й ефективності технологій, медико-психолого-соціологічну ), службу, службу маркетингу та матеріально-технологічного забезпечення, інформаційно-аналітичний центр.

З метою прийняття оптимальних рішень і формування ефективних функцій управління технологіями ВІЦ до структури системи управління ВІЦ бажано ввести експертну та юридичну служби, відділ нових інформаційних технологій.

Названі підрозділи в сукупності можуть становити окреме відділення організації управління ВІЦ (рис. 2.16), яке б постійно стежило за станами технологічних процесів ВІЦ, його зовнішнього середовища шляхом організації у ВІЦ належного соціально-економічного моніторингу і давало змогу ефективно формувати такі функції управління, як планування, організацію, мотивацію, контроль і частково оперативне управління. Остаточне прийняття рішень повинні здійснювати органи управління того рівня ієрархічної структури ВІЦ, до компетенції якого воно належить, а реалізацію прийнятих рішень - виконавчі структури ВІЦ і відповідні спеціалісти. Тобто процес управління, як уже зазначалося, - це потік трьох взаємодіючих компонент: визначення курсу дій, прийняття рішень і виконання.

Структура відділення організації управління

Для того, щоб валеологічні інноваційні центри були високоорганізованими саморозвиваючими системами, у них повинна формуватись і реалізовуватись функція удосконалення системи управління. Процес керування ВІЦ повсякчас повинен перебувати у динамічному режимі, - тут повинні забезпечуватись умови для еволюційного розвитку системи управління ВІЦ на основі ситуаційного підходу. Це й зумовлює введення до структури ВІЦ відділення організації управління, до складу якого, в свою чергу, входив би і відділ організаційного проектування. Дане відділення постійно стежило б за ефективністю технологій ВІЦ, можливостями та становищем на ринку оздоровлення, організацією впровадження перспективних (у плані ефективності) технологій, за ефективністю самої системи управління ВІЦ та її удосконаленням, беручи до уваги умови макро-,мезо- та мікросередовища. Діяльність відділення повинна грунтуватись на тому, що з інформаційно-кібернетичного погляду процес управління реалізується обов'язковим набором таких відділів у системі управління, які б здійснювали: формування цілей, аналіз виходів і постановку проблеми, аналіз входів, порівняння варіантів розв'язання проблеми, прийняття рішень і вплив на об'єкт управління з метою ефективної реалізації рішень [43;50]. Тим самим розв'язувалися б проблеми всіх названих шести фаз процесу прийняття рішень. Тобто дане відділення виконувало б роль своєрідного "центру управління". Якщо таке ділення стане оптимальним, то кожен із функціональних відділів, розв'язуючи якісно свої, специфічні для процесу управління проблеми, зробить максимальний внесок у досягнення цілей всієї системи. Методи управління діяльністю ВІЦ подаємо у вигляді схеми (рис. 2.17).

Методи управління діяльністю ВІЦ

З метою можливості автоматизації управлінської діяльності ВІЦ, побудову їх системи управління доцільно здійснювати, використовуючи наступні принципи:

- планування та прогнозування розвитку технологій ВІЦ на основі використання динамічних моделей;
- докорінної перебудови структури й організації технологій парків відпочинку, рекреаційних зон і курортів на основі досягнень у галузі організаційного проектування, валеологічної, курортологічної та інших наук, нових технологій оздоровлення;
- системності ВІЦ з урахуванням динаміки ОУ, УО та ЗС;
- мотивації, підбору, навчання та розстановки трудових ресурсів;
- безперервного розвитку технологій ВІЦ і впровадження нових завдань управління;
- безперервного контролю функціонування, обов'язкового зворотного зв'язку і стійкості ОУ;
- забезпечення найвищої ефективності технологій ВІЦ шляхом оптимізації системи управління;
- використання інтегрованої інформаційної бази даних, нових інформаційних технологій та адаптивних алгоритмів їх підтримки;
- інших принципів.

Для цього необхідно раціоналізувати інформаційні процеси в організації діяльності ВІЦ шляхом:

- створення єдиного, централізованого у масштабі всього ВІЦ нормативно-довідкового господарства;
- побудови системи документообігу з врахуванням проходження інформації через єдиний центр обробки інформації, наприклад, через відділ нових інформаційних технологій;
- підвищення точності обліку з одночасним скороченням до необхідного мінімуму кількості документів і показників;
- чіткої регламентації процедур збереження інформації, видачі її на різні рівні управління, дотримування правил доступу до неї, її оновлення й усунення.

<<< назад | зміст | вперед >>>




Все о туризме - Туристическая библиотека
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.