Глава 4. Стратегія і планування інноваційної діяльності
4.3. Роль і характер інвестицій в інноваційних процесах
Інноваційний процес неможливий без інвестиційної діяльності, яка включає: маркетингові дослідження; вкладення коштів з метою збереження і збільшення капіталу; проектування, будівництво, пуск або придбання готового об'єкта (при фінансових інвестиціях відсутня); отримання прибутку.
Метою інвестицій є отримання прибутку від вкладених коштів, а метою інновацій - поліпшення об'єкта інвестування.
В якості основних джерел інвестицій в інновації виступають:
-
власні кошти підприємств, організацій і об'єднань; -
асигнування з бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів; -
позикові кошти організацій, установ і приватних осіб на фінансовому ринку;
-
іноземні інвестиції.
Основними джерелами власних засобів є амортизаційні відрахування, прибуток, акумульований капітал.
Амортизаційні відрахування. Вони займають провідне місце в структурі власних коштів підприємства, простежується тенденція зростання їх частки, особливо в умовах прискореної амортизації.
Прибуток. Зазвичай велика частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, йде на споживання і лише 35 - 45 % іде на накопичення.
Акумульований капітал. Акціонерні підприємства мають великі потенційні можливості залучати інвестиційні ресурси шляхом додаткової емісії акцій.
Вирішення великомасштабних науково-технічних проблем забезпечується шляхом фінансування цільових, комплексних програм, формування фондів коштів з бюджетів всіх рівнів. Для фінансування інновацій часто залучаються позикові кошти, джерелами яких є банківські та комерційні кредити, лізинг.
В сучасних умовах інтенсивного науково-технічного розвитку освоєння нововведень практично неможливо без інвестицій. Це розуміють як приватні підприємці та великі промислові компанії, так і керівники держав, тому для сприяння впровадженню у виробництво новітніх досягнень науки використовуються економічні механізми, що дозволяють звести до мінімуму фінансові ризики інвесторів. Одним з них є ризикове фінансування нововведень - венчурні інвестиції.
Вперше венчурні інвестиції були здійснені у США в 1946 р., коли створена в Бостоні американська корпорація з досліджень і розробок профінансувала фірму "ДЕК", що стала згодом одним з найбільших виробників обчислювальної техніки.
Венчурний бізнес не тільки змінив структуру виробничих сил суспільства, але помітно вплинув на сформовані виробничі відносини.
На авансцену сучасної економіки вийшли малий і середній наукомісткий бізнес і стоять за ним нові інституціональні структури, що забезпечують плідну об'єднання нових наукових знань, фінансів та методів управління. Це знайшло відображення і в економічній теорії, яка в нових моделях економічного зростання нарівні з традиційними факторами виробництва - працею (L) і капітал (К) - виділяє і фактор людського капіталу (Н).
Венчурне фінансування відрізняється принципово від бюджетного фінансування і банківського кредитування тим, що капітал інвестується під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженнями або іншими активами підприємця. Заставою служить придбання прав на всі новації як запатентовані, так і безпатентні (ноу-хау) і, в разі успіху, участь у прибутку венчурних компаній.
Ще одна відмінність полягає в тому, що інвестори поряд з підприємцем активно беруть участь в управлінні фінансуються проектами на всіх етапах їх здійснення. Венчурні інвестиції чреваті високим ступенем ризику, але в той же час, у разі успіху, забезпечують високі надприбутки. Тому інвестори беруть на себе проведення експертизи бізнес-плану, дбають про залучення інших інвесторів, розміщенні акцій, допомагають
формувати команду вищих менеджерів фірми. Але навіть цих зусиль часто буває недостатньо для успішної реалізації інноваційних проектів, чимала частина яких з різних причин завершується невдало.
Основною організаційною формою ризикового фінансування є створення венчурних фондів. Такі фонди зазвичай мають статус фінансового товариства (партнерства) з обмеженою відповідальністю. Їх учасники отримують прибуток і несуть збитки пропорційно вкладеним коштам. Венчурні фонди готові вкладати кошти в нові наукоємні розробки навіть при високому ступені їх невизначеності, оскільки в разі успішного розвитку подій за короткий термін можна примножити вкладений капітал. Венчурне фінансування приходить на допомогу підприємцю у випадках, пов'язаних з високим ступенем ризику та невизначеності, коли відмовляються працювати традиційні механізми кредитування. Солідні розміри винагороди - це премія за ризик і одночасно за високі професійні навички інвесторів, які зуміли вчасно розпізнати і підтримати перспективні проекти.
За останні 20 років механізм венчурного фінансування перетворився на важливий елемент національних інноваційних систем більшості розвинених країн світу. Основна функція цього механізму полягає в наданні фінансових ресурсів на здійснення підприємницьких проектів на початкових, найбільш ризикованих і важко прогнозованих стадіях.
Структура венчурного капіталу в різних країнах сильно відрізняється, що є наслідком особливостей законодавчого регулювання та сформованими нормами у фінансовій сфері. Стабільне місце серед джерел венчурного капіталу займають промислові і торгівельні корпорації, страхові компанії, пенсійні та інші фонди.
Динаміка участі партнерів у венчурних фондах США в 1980-1995 р. показана в табл. 4.1.
Таблиця 4.1.
Участь партнерів з обмеженою відповідальністю у формуванні венчурних
фондів США (%)
Джерело надходження венчурного капіталу
Роки
1980
1990
1995
Пенсійні фонди
29,8
52,5
39,2
Корпорації
19,2
6,8
2,0
Страхові компанії
13,3
9,3
18,5
Індивідуальні інвестори
15,4
11,4
17,5
Благодійні фонди
13,9
12,6
22,7
Іноземні інвестори
8,3
7,5
-
Як видно з таблиці, основні структурні зміни були пов'язані з виходом на лідируючі позиції пенсійних і благодійних фондів. Разом з тим зберегли і навіть збільшили свій інтерес до участі у венчурному бізнесі страхові компанії та індивідуальні інвестори.
Венчурний капітал в країнах Західної Європи поповнюється дещо інакше, ніж у США. Він зростає за рахунок державних установ, комерційних банків, університетів та інших нетипових для США джерел. Найбільш характерна особливість країн Західної Європи - висока питома вага участі у венчурному бізнесі банківських структур (близько 30 %), корпорацій (більше 9 %) та урядових агентств (приблизно 5 %).
Венчурний капітал приваблює висока норма прибутку при успішному впровадженні науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Але так буває не завжди. У разі настання економічної кризи можливі вкладення венчурного капіталу в менш ризиковані сфери діяльності (будівництво, виробництво товарів широкого споживання, охорона здоров'я та ін).
За минулі півстоліття спостерігалося кілька чергуються періодів зростання і спаду інтересу до венчурного бізнесу. Після чергового циклічного спаду венчурний бізнес, як правило, виходив на новий якісний рівень зростання.
У Росії перші венчурні фонди з'явилися після досягнутого в 1993 р. угоди між країнами "великої сімки" та Європейським Союзом про підтримку приватизованих російських підприємств. В рамках цієї угоди Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) за три роки створив на території Росії 11 регіональних венчурних фондів, які повинні були інвестувати в приватні компанії з числом працюючих від 200 до 5 000 чоловік від 300 тис. до 3 млн дол. США Після економічної кризи 1998 р. багато фонди провели переоцінку вартості своїх вкладень, і в результаті до весни 1999 р. значна частина інвесторів продала свої російські проекти або припинила інвестиції.
За останні роки в Росії відбулися певні зміни. За даними Російської асоціації прямого і венчурного інвестування (РАВІ), в 1999-2004 рр. кількість інвестиційних фондів зросла з 11 до 50, а загальний обсяг венчурних і прирівняних до них прямих інвестицій у російські компанії в 1994 - 2004 рр. склав близько 2,5 млрд дол. США. Основна частка вкладень припадає на галузі, які відрізняються зрозумілими для інвесторів перспективами. Тому у високотехнологічний сектор російської економіки було спрямовано не більше 3-5 % від загальної суми прямих інвестицій. Розподіл венчурних інвестицій наведено нижче.
Розподіл венчурних інвестицій у Росії в 1994-2001 рр.
Найменування сфери
Інвестиції, %
Харчова
27
Телекомунікації
25
Медицина і фармацевтика
9
Будівництво і будматеріали
8
Споживчі товари і послуги
8
Туризм та розваги
6
Упаковка
5
Промислове виробництво
3
Нафтогазова та добувна
3
Транспорт
2
Фінанси
1
Поліграфічна
1
Інші
2
Як видно з таблиці, пріоритетом у венчурних інвесторів користуються харчова сфера і телекомунікації. Інші галузі привертають значно менше коштів.
Важливою умовою розвитку національного венчурного бізнесу є наявність достатньої кількості інноваційних компаній, орієнтованих на залучення інвестицій. Незважаючи на значний науково-технічний потенціал російських регіонів, інвестиції мають тенденцію до зосередження в Москві і Санкт-Петербурзі, що видно з таких даних.
Питома вага інноваційних компаній по федеральним округах
Федеральний округ
Компанії, %
Санкт-Петербург
42
Москва
28
Приволзький
14
Центральний
4
Північно-Західний
4
Сибірський
4
Уральський
2
Південний
1
Далекосхідний
1
У Росії поки немає достатньої кількості компаній, що володіють потенціалом зростання і здатних стати привабливим об'єктом для вкладення венчурного капіталу. Практично всі діючі у нас в країні фонди воліють вкладати кошти не на початковій стадії розвитку компанії, а на більш пізніх етапах. Інноваційних компаній не так багато, а ростити їх протягом 8 - 10 років ні східний, ні російський капітал не готові. Досі залишаються невирішеними проблеми, з якими сталкива-ються і малі компанії (відсутність професійного менеджменту, нерівність допуску компаній до джерел венчурних інвестицій, недооцінка привабливості венчурного капіталу), та фонди (недолік об'єктів для інвестицій, брак мо-менеджерів, які розуміють специфіку здійснення інвестицій у високотехнологічний бізнес).
З метою залучення венчурних інвестицій у 2005 р. в різних регіонах Росії вперше з участю держави створено 7 венчурних фондів. Передбачений загальний обсяг інвестицій у ці фонди в розмірі 2 млрд руб., в тому числі за 500 млн руб. з коштів федерального і регіональних бюджетів і 1 млрд руб. - приватних компаній. Будуть створюватися закриті пайові інвестиційні фонди для комерціалізації інноваційних технологій, допомоги у створенні, просуванні на ринок проектів, потрібних державі.
На зростання інвестицій в інноваційні процеси, в тому числі в сфері туризму, може позитивно вплинути прийнятий у липні 2005 р. Федеральний закон "Про концесійних угодах", що регламентує залучення інвестицій в економіку Російської Федерації, ефективне використання майна, що перебуває у державній або муніципальній власності, на умовах концесійних угод.
У Росії з'явилися необхідні правові умови державно-приватного партнерства, прозорі і зрозумілі для зарубіжних інвесторів "правила гри". Залучаючи кошти приватних інвесторів, держава тим самим може використовувати і передові технології управлінські, кадрові та організаційні ресурси бізнесу.
За концесійною угодою одна сторона (концесіонер) за свій рахунок зобов'язується створити і (або) реконструювати певну цією угодою нерухоме майно (об'єкт концесійної угоди), право власності на яке належить або буде належати іншій стороні (концеденту), здійснювати діяльність з використанням (експлуатацією) об'єкта концесійної угоди. Концедент зобов'язується надати концесіонеру на строк, встановлений цією угодою, права володіння та користування об'єктом концесійної угоди для здійснення цієї діяльності. Виключні права на результати інтелектуальної діяльності, отримані концесіонером за свій рахунок при виконанні концесійної угоди, належать концеденту, якщо інше не встановлено концесійним угодою.
Сторонами концесійної угоди є:
- концедент - Російська Федерація, від імені якої виступає Уряд РФ або уповноважений ним федеральний орган виконавчої влади, або суб'єкт РФ, від імені якого виступає орган державної влади суб'єкта РФ або муніципальне утворення, від імені якого виступає орган місцевого самоврядування;
- концесіонер - індивідуальний підприємець, російське або іноземна юридична особа або діють без утворення юридичної особи за договором простого товариства (договору про спільну діяльність) двоє чи більше зазначених юридичних особи.
Об'єктами концесійної угоди є автомобільні дороги, залізничний, морський і річковий транспорт, а також об'єкти, що використовуються для здійснення лікувально-профілактичної організації відпочинку і туризму, спортивно-оздоровчого та соціально-побутового призначення.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
