Молодецький А.Є., Васильєва Л.Д.
Культура народів Причорномор'я. - 2009. - №176. - С.144-145.

Рекреаційно-туристичні ресурси Українського Придунав'я

Для подолання негативних економічних показників - одну з найнижчих індексів валового внутрішнього продукту на душу населення в Європі - пріоритетом розвитку в нашій країні має стати рекреаційно-туристична сфера. Вона вимагає відносно невеликих інвестиційних витрат і створює робочі місця для осіб, що вивільняються в даний час із сфери матеріального виробництва. Українське Придунав'я має в своєму розпорядженні кількома категоріями рекреаційно-туристичних ресурсів, які можуть послужити задачі підйому регіонального добробуту в умовах загального занепаду колись провідних тут транспортних і промислових галузей.

Матеріали, методи та результати дослідження. Регіон Українського Придунав'я - це частина історичної Бессарабії, що ввійшла в склад Россійської імперії за Бухарестським договором 1812 р., що складається в даний час з Болградського, Ізмаїльського, Кілійського, Ренійського та частин Арцизького, Тарутинського та Татарбунарського районів, а також міста обласного підпорядкування Ізмаїл. У ретроспективі заселення цього краю відбувалося хвилеподібно. Остання хвиля була пов'язана з наслідками російсько-турецьких воєн: кочове населення на початку XIX століття було замінено на осіле шляхом колонізації поселенцями українського, молдавського, російського, болгарського, гагаузької, албанського, німецького походження. Тому для даної території характерні моноетнічні і биэтнические поселення, що представляють етнокультурний ресурс туристичного розвитку. Особливий інтерес тут представляють болгарські, гагаузькі, росіяни старообрядницькі і молдавські поселення з 200-річною історією. Наявність спеціальних преференцій для колоністів початку XIX століття (наділи до 60 десятин на сім'ю, звільнення від основних податків, часткове або тимчасове звільнення від рекрутської повинності, грошові позички на пільгових умовах [1, с.196, 351]) призвели до заможності і грунтовності поселень "задунайських" колоністів: болгар, гагаузів, молдаван, албанців, а для переселенців з України та Росії де-факто існувало звільнення від кріпосної залежності; демобілізовані солдати зараховувалися до міщанському стану і наділялися земельними ділянками [1, с. 492]. Тому інтерес тут представляють насамперед архітектурні пам'ятники і споруди цієї епохи.

Характерним прикладом у цьому плані є пам'ятки міста Болград, заснованого в якості центру "задунайських" колоній в Бессарабії початку XIX ст. На кошти болгарських переселенців тут у 1833-38 рр .. було побудовано великий (площею 14,5 тис. кв. м.) хрестово-купольне споруда Свято - Преображенського собору в стилі російського ампіру. За архітектурними пропорціями будівля нагадує Ісаакіївський собор Санкт-Петербурга і служить свідченням вдячності колоністів Росії за притулок і захист від османських поневолювачів. Іншим культовим об'єктом міста є Свято - Митрофаниевская церква на міському кладовищі, служить одночасно мавзолеєм попечителя колоністів І. Н. Иизова (1768-45 рр..), побудована в 1846 р. у формі ротоиды з купольної півсферою. У Болграді історичною пам'яткою є також будівля колишньої чоловічої гімназії, яка виникла на базі першого болгарського училища, заснованого в Молдавському князівстві в 1858 р. і садиба С. Н. Молявинского в міському саду. Болград та кілька сіл Болградського, Арцизького та Ізмаїльського районів пов'язані з діяльністю відомих у болгарській історії та культури персон - Христо Ботева, Георгія Раковського, Любена Каравелова, Малінова Олександра та ін.

Для туристів з Румунії та Молдови інтерес можуть представити деякі поселення, пов'язані з великими особистостями історії цих держав. Наприклад село Озерне (раніше Бабель) Ізмаїльського району - це батьківщина видатного військового та політичного діяча Румунського королівства першої половини ХХ століття Олександра Авереску - маршала глави низки урядів і міністерств. Тут зберігся його рідний дім, а також єдиний в українському Причорномор'ї пам'ятник загиблим у Першій світовій війні з румунським геральдичним орденом і епіграфікою румунською мовою. У ряді молдавських сіл збереглися храми і каплиці, побудовані в період російського панування істотно відрізняються, наприклад, від сучасних їм церковних будівель північної Добруджі, орієнтованих у своїй архітектурі на середньовічне зодчество Валахії.

Особливий этнотуристический інтерес являють собою об'єкти росіян старообрядницьких поселень дельти Дунаю. Найвідомішим з них є місто Вилкове, заснований за переказами в 1746 р. [2] старообрядцями-липованами. Іншу частина першопоселенців тут наприкінці XVIII ст. становили запорозькі козаки, переселилися сюди після ліквідації у 1775 р. в Запорозькій Січі. Вилкове - місто на островах Дунайської дельти - влаштований так, що по каналах-єриках на човнах можна дістатися до найвіддаленіших його куточків. Береги періодично зміцнюються жителями прибережних садиб, для чого служить іл, вибраний з дна каналів для підтримання їх судноплавного стану. Для судноплавства використовуються спеціальні човни - чорні смоляні (із широким розвалом "носа" і піднятими бортами "горищем", що помітно відрізняє їх від довгих (11,3 м) і вузьких, але теж чорних венеціанських гандол. Інтерес представляють старообрядницькі храми міста, побудовані у ХХ столітті з елементами староруської архітектури. Вилкове став останнім часом також центром екологічного туризму, так як тут знаходиться офіс-правління Дунайського біосферного заповідника. Звідси починаються водні екологічні маршрути буферної частині заповідника і створений невеликий музей охороняється флори і фауни дельти. Туристичний потенціал Вилкове став використовуватись ще в 1920-ті роки у зв'язку з розвитком тоді модного мисливсько-рибальського туризму. Саме тоді тут побудована перша в краї туристична готель і електростанція.

В Придунав'ї зберігається багато пам'яток, пов'язаних з перемогами російських військ в ряді російсько - турецьких воєн XVIII і ХІХ ст. Головне місто цього краю - Ізмаїл - увійшов в історію завдяки трьом успішним облога російськими військами в 1770, 1790 і 1809 рр., як місто слави російської зброї, і, особливо, перемоги А. В. Суворова в 1790 р. Свідченням цієї події є діорама, розміщена в турецькій мечеті XVI століття - єдиному збереженому будинку колись неприступної фортеці, зруйнованої після поразки Росії у Східній (Кримській) війні і Паризького договору 1856 р. Іншим архітектурним нагадуванням тих подій виступає Соборна площа зі Свято-Покровським собором, побудованим в 1838 р. зразком казанського собору Санкт-Петербурга і кінним пам'ятником А. В. Суворову видатного російського скульптора Б. В. Едуардса - за однією з версій перевезеного спочатку з Римникського поля в Румунії в Одесу за життя автора, а потім, в 1946 р, встановленого на нинішньому місці.

Біля села Орлівка Ренійського району у 1888 р. встановлена чавунна колона в честь переправи російських військ через Дунай у 1828 р. За археологічними даними, письмовим і художнім джерел тут у II ст. н. е. проходила переправа військ римського імператора Траяна під час Дакской війни.

Незвичайний монумент праці геодезистів встановлений біля села Стара Некрасівка Ізмаїльського району. Цей пам'ятник зведений у 1852 р. за ескізом петербурзького академіка В. Я. Струве увічнює грандіозний працю з вимірювання дуги меридіана 25? 20' східної довготи від Північного Льодовитого океану до Дунаю на протягом 2800 км. Разом з норвезькими, білоруськими та російськими пам'ятними знаками цей скромний обеліск удостоївся в XXI столітті честі бути внесеними список Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО як пам'ятник світової історії природознавства.

Ресурси для рекреаційного обслуговування місцевого населення краю служать берега озер-лиманів Ялпуг, Катлабуг, Кугурлуй, Китай, а також протока між ними і Дунаєм, наприклад Репіди і Викеты. Тут створені невеликі пляжні зони і побудовані літні табори відпочинку, дачні кооперативи, які дозволяють оздоровлювати тут частина місцевого населення. Все більш широко розвивається міжнародний екологічний туризм в Дунайській дельті завдяки залученню голландських, австрійських і німецьких туристичних фірм. Але порівняно з ділянками середньої течії Дунаю (долина Вахау біля Відня або закруту річки від Будапешта до Естергома) відвідуваність Вилкове в українській частині дельти залишається вкрай незначною через відсутність належної реклами і достатньою сервісній інфраструктури.

Висновки. Українське Придунав'я поки є маловідомим і малоиспользуемым в рекреаційно - туристичному відношенні ділянкою території. Однак цей край володіє значними ресурсами для етнічного та екологічного туризму, короткостроковій і середньостроковій рекреації населення найближчих регіонів. Розвиток цієї сфери господарства допоможе підвищити загальноекономічні показники цього в даний час депресивного краю, створить тут нові робочі місця та умови для інвестиційної привабливості всіх інших сфер економіки.

Джерела та література

1. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область [Текст] - Київ: Главн. ред. УРЕ ім М. П. Бажана, 1978. - 868 с.
2. Молодецкиий А.Є., Велика І.А., Гусєва Е.А., Підгірна Є.М. Пріоритетні напрями розвитку туризму в українському Придунав'ї [Текст] // Сталий розвиток туризму на Чорноморському узбережжі. Сборн. матер. симпозіуму. Отв. ред. Б.М. Кац, Т.А. Сафранов, Слюсаренко О.А.. - Одеса: ОЦНТЕІ, 2001. - С. 55-62.