Мазурик З.В.
Вісник ДІТБ. Серія «Економіка, організація і управління підприємствами»
(в туристичній сфері). - 2006. - №10. - С.235-238.

Туризм як виклик для музеїв

1. Чи може туризм бути стимулом і шансом для розвитку музеїв?

Часто у нас на туризм дивляться як на останню надію знедолених спільнот, як на панацею, як на предмет віри. Багато мови і про шанси, які туризм може розкрити для економічного розвитку. Слів й ілюзій багато, а кваліфікованих дій – мало.

Чим же є туризм для культури загалом і для музеїв зокрема? Надій, мрій та ілюзій він викликає достатньо і в музеях, і серед тих, хто музеями має опікуватися. Взяти б хоча проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про розвиток туризму», де з метою розвитку музеїв дозволялось продавати «нераритетні» музейні предмети. Або ж зміну Міністерства культури і мистецтв на Міністерство культури і туризму. Крім непорозумінь в організаційних структурах – поки що жодних конструктивних документів. Функція творить орган, а не навпаки.

Що таке культурний туризм? Згідно з Боніком (1992 р.), існує два підходи до поняття культурного туризму. Перший – технологічний – пам’ятні місця, цікавинки, культурна спадщина, події, екзотика тощо. Другий – концептуальний – характеризує мотиви і зміст туристичної діяльності. Об’єктом туризму є продукти культури в антропологічному розумінні. У такому підході, як вважає Вуд (1994 р.), «роль культури, відштовхуючись від її контексту, полягає в тому, щоб кожний турист отримав загальну уяву в тій чи іншій царині культури, без докладного вивчення її». Перший підхід пасивний, кількісний і мотиваційно звужений – пам’ятні місця: перелік і опис місць, які варто відвідати. Підхід концептуальний – базується на антропологічному розумінні культури і розкриває мотивацію, дає змогу розкрити комплексно місцеві культурні особливості.

Європейська Асоціація туризму і відпочинку розвинула підходи до поняття культурного туризму такими визначеннями.

Концептуальне: «Всі переміщення людей за межами свого звичного місця проживання до місць чи подій, пов’язаних з культурою, з метою отримання нової інформації й досвіду для задоволення своїх культурних потреб».

Технологічне: «Всі переміщення людей за межі свого звичного місця проживання, що особливими причинами пов’язані з культурою: розташування об’єктів культурної спадщини, художні й культурні явища, гуманітарні науки й театр» [1, с.3].

На думку автора, культуру в сьогоднішньому її розумінні чинника сталого розвитку суспільства треба розглядати технологічно як сферу суспільної діяльності, яка продукує культурний продукт, тобто особливий продукт такої діяльності, і забезпечує комунікацію його зі споживачем, даючи в результаті якісні зміни споживача і суспільства загалом.

Сучасний культурний менеджмент окреслює особливості управлінських процесів у сфері культури та суттєві відмінності від інших сфер економічної діяльності, де основною мотивацією діяльності, на відміну від культури, є отримання прибутку. Отже, сучасний культурний менеджмент окреслює культурно-мистецьку діяльність як орієнтовану на особливий, унікальний, інноваційний продукт, потреби на який треба формувати теж в особливий спосіб, бо такі потреби є внутрішньо, духовно вмотивованими.

Музеї такими, якими вони зараз є, для туризму ще не є повноцінним продуктом. Візьмімо «Золоту підкову». Це бренд продукту, якого нема.

Туризм ставить перед організаціями культури вимогу адекватних динаміці туризму змін і розгляд своєї діяльності з точки зору продукту.

Для музею туризм – це засіб внутрішньої мобілізації й адаптації до умов ринку. Це спосіб не заробляння грошей, а необхідність визначення цілей і стратегій діяльності в нових умовах. Це можливість кшталтування відкритих стосунків з зовнішнім оточенням, виконання соціально важливих завдань шляхом передавання знань і тлумачення значень речей з метою формування ставлення людини до світу.

У системі музейної роботи туризм є структуротворчою діяльністю [2, с.2].

«Те, що культурний туризм займає головні позиції на світовому ринку і розвивається стабільно, не підлягає сумніву» (Bywater).

Всесвітня рада туризму вважає, що 37% усіх туристичних подорожей можна віднести до культурного туризму, а їх річний приріст складає 15% [3, с.5]. Наприклад, річний приріст відвідувачів, за показниками Львівської галереї мистецтв, складає 12%, що свідчить про наявність значного потенціалу.

У глобалізованому світі культурний ресурс, в основі якого локальні, регіональні, етнічні, національні відмінності, є дуже важливою духовною вартістю, а дії професійного менеджменту перетворюють його на туристичний продукт і створюють додану вартість.

2. Чи однією мовою розмовляє сектор культури і туризму?

Сектори культури і туризму розвивалися на основі відмінних мотивацій, інтересів і цілей. Тому в основі їх діяльності закладено багато протиріч. Для управління цими секторами треба оперувати різними методологіями й інструментами. Загроза «диснеєфікації» культури йде від інтенсивного розвитку технологічного туризму. Необхідно шукати спільні інтереси, а вони є у всьому, бо живемо в цілісному світі.

Висновки семінару, який проводили комітет з питань туризму Шотландії та Британська Рада в Брюсселі у 2003 р., наголошують на значущості якості, автентичності відмінних ознак країни чи регіону та наявність потенціалу для збагачення особистого досвіду в сфері культури, в той час коли для сфери туризму необхідно зрозуміти особливості маркетингу в культурі [3, с.13]. Важливим є інший погляд на потенціал культури й місцевого самоврядування, без участі якого розвиток туризму неможливий. Це розкриває шанси для збереження місцевих культурних (включаючи і мовні) особливостей як конкуренційних ознак.

Тому значущою є дискусія навколо дефініції культурного туризму.

Поняття культурного туризму дає змогу окреслити ресурси такого туризму, дати йому аналіз і визначати стратегії їх розвитку.

Музеї в цих ресурсах посідають значне місце. Опитування туристів у межах проекту дослідження культурного туризму Європейської Асоціації туризму і відпочинку показують, що перевага серед культурних об’єктів належить музеям (59%) й історичним пам’яткам (56%). Серед опитаних туристів 30% у віці від 20 до 29 років [1, с.6–7].

3. Як знайти спільну мову?

Тут важлива організаційна структура і демократичний механізм узгодження інтересів. Наприклад, асоціацією музеїв, радою з питань туризму зроблено перші кроки, допущено перші помилки, але можливості пошуку конструктивних рішень далеко не використані.

Культурний туризм для успішного розвитку потребує рівного партнерства, координації й інтеграції різних об’єктів. Така співпраця – це постійний процес узгодження дій на основі спільності інтересів у розвитку туристичного комплексу в регіоні.

Рушійною силою в музеях є рівновага між дослідженнями й дією. Нерозбірливе намагання йти слідом за новітніми тенденціями в пошуку ефектних рішень є таким же деструктивним, як і вперте поклоніння традиціям.

На противагу класичному європейському поняттю музею, яке існувало в середині ХІХ ст., зараз можна виокремити сім найбільш істотних тенденцій розвитку:

- переміщення центру діяльності з предмета на суспільство – спадок минулого розглядають як сировинний матеріал, який надано на вільний розгляд місцевому населенню, як допоміжний засіб до пошуку розуміння економічного, соціального та культурного перетворення їхнього світу;
- розширення поняття музейного предмета – збиральницька політика музею не обмежується лише фізичними об’єктами, а містить також нематеріальні форми культури і мову;
- тенденція до збереження in situ – через перенесення уваги з об’єкта на контекст виявляється певна тенденція, яка щораз набуває ваги і полягає у збереженні об’єктів на місці їх виникнення та функціонування. Навіть мобільні предмети залишаються на місці їхнього походження, а збирання предметів трансформується в збирання інформації про предмети;
- ідея децентралізованого музею – малі спеціалізовані музеї з інтегрованою тематикою, відділи, філії та музейні мережі в провінціях, замість повної концентрації на великих центральних музеях у метрополіях;
- тенденція до концептуалізації – предмет щораз більше втрачає своє значення на противагу ідеї, що у ньому закладена. «Якщо ідея важливіша за матеріальний предмет, то для чого потрібно збирати, зберігати та виставляти ці предмети?» (Whoshburn);
- раціоналізація музейного менеджменту – у середині ХХ ст. у багатьох музеїв актуальним стає питання скорочення фінансування. Звідси виникає необхідність підприємницького способу мислення та підвищення ефективності адміністративних та організаторських дій;
- «музеїзація» культурних та комерційних організацій – немузейні організації швидкими темпами створюють колекції, переважно як інвестиції, роблять ці колекції або їх частини доступними для громадськості; водночас такі організації надають приміщення і для музейних виставок) [4, с.24].

Динаміка розвитку суспільства вимагає адекватних і скоординованих дій різних фахівців. Такі дії можливі тільки на основі глибокого розуміння процесів у різних сферах суспільної діяльності. Інакше залишимося в полоні ілюзій. Сектор культури і сектор туризму мусять докласти зусиль для промоції один одного й співпрацювати так, щоб мати взаємну вигоду від цього.

Література

1. Ричардс Г. Масштабы и значение культурного туризма в Европе // www.culturalmanagement.ru.
2. Дукельский В.Ю. Музейный туризм: соблазн или панацея? // www.culturalmanagement.ru.
3. Cultural Tourism: Maximising the Impact. Report of the seminar 19 February 2003, Dorint Hotel, Brussels. Wales Tourist Board, Wales European Centre. – 18 р.
4. Вайдахер Ф. Загальна музеологія. – Львів: Літопис, 2005. – 630 с.