Матусова Олена Миколаївна
Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції
"Індустрія гостинності в країнах Європи". - 4-6 грудня 2009 р.
Сімферополь: ВіТроПринт, 2009.- 176 с. - С.50-51.

Досвід європейських країн з організації сільського туризму

На початку XXI ст. індустрія сільського туризму визнається експертами ВТО як суттєвий, найбільш динамічно зростаючий сектор світового туристичного господарства. Обсяги надання агротуристичних послуг у постіндустріальних країнах нині практично в 2-4 рази перевищують обсяги зростання готельної бази і курортного сервісу в цих країнах.

Соціологічні дослідження, які постійно проводять експерти Європейської федерації фермерського і сільського туризму, виявили щодо розвитку ринку агротуристичних послуг у Європі наступні мотиватори існування стійкого попиту на такі послуги:

- можливість занурення у неквапливий сільський побут і зменшення впливу напруженого ритму міського життя;
- прагнення відпочинку на природі;
- низька, порівняно з іншими видами, вартість організованого відпочинку;
- можливість поєднання відпочинку з активними подорожами або фізичною працею.

З боку сільських жителів сільський туризм є привабливим внаслідок можливості його швидкого заснування, уникнення надмірно великих втрат використання переваг регіону і власного господарства.

В Європейському Союзі сільський туризм розвивається в рамках програми не аграрного розвитку малого підприємництва на сільських територіях. Сільський туризм небезпідставно вважається в ЄС одним із основних важелів економічного підйому сільських територій: за підрахунками експертів ЄБРР, облаштування в місті вихідця із сільської місцевості є в 20 разів дорожчим, ніж створення умов для його життя і роботи на селі, а дохід, отриманий від одного ліжко-місця, еквівалентний річному фермера від однієї корови.

Розвиток сільського туризму в Європі має ряд суттєвих переваг:

- по-перше, це шанс господарської активізації тих сільських регіонів, які характеризуються низьким рівнем прибутку від сільськогосподарської діяльності, високими показниками безробіття, бідним ринком вакансій, і як наслідок, посиленою міграцією трудоактивного населення в міста;
- по-друге, він може принести користь сільській місцевості за умови його професійного ведення. В економічному аспекті сільський туризм дає важливе додаткове або нове джерело прибутку. В результаті в туризмі і діяльності, пов’язаній з ним, може з'явитися багато нових робочих місць, а завдяки залученню туристів з'явиться можливість розвитку вже існуючого малого підприємництва у сфері послуг, торгівлі, транспорту;
- по-третє, туризм може залучати нові господарюючі суб'єкти на сільські території, чим сприятиме диверсифікації і зміцненню місцевого господарства.

Успіх сільського туризму залежить від привабливості природного середовища, від виваженої організації туристичного бізнесу та ефективного управління ним. Задля збереження туристичного потенціалу сільської місцевості частина його прибутку повинна відраховуватися на охорону і поліпшення навколишнього середовища.

Розвиток сільського туризму в Європі здійснюється в двох аспектах. З одного боку, сільський туризм розглядається як вид підприємницької діяльності, організація і функціонування якої підпорядковуються загальним умовам щодо підприємництва (країни Західної Європи). Становлення сільський туризму в цих країнах відбувалося в умовах існування сталих економічних та правових традицій, у тому числі й у сфері аграрного сектору. Правове регулювання туристичної діяльності в даному випадку здійснюється поряд із завданнями по забезпеченню сталого соціально-економічного розвитку сільських територій і спрямоване на вирішення завдань поліпшення стану навколишнього середовища, підвищення рівня якості послуг, що надаються відпочиваючим.

З іншого боку, сільський туризм законодавчо не відноситься до підприємницької діяльності, здійснюється в рамках особистого селянського господарства і потрапляє під вплив пільгового оподаткування (країни Східної Європи). Більшість з цих країн – постсоціалістичні, але з досить сильними традиціями ведення приватного дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва. Тому з переходом їх економік на ринкові засади сільський туризм отримав поштовх до стабільного розвитку.

Однак ці країни знаходяться у стадії вирішення складних проблем забезпечення функціонування своїх агрогосподарських комплексів, збереження та розвитку сільських населених пунктів в умовах нових економічних реалій. Тому сільський туризм ними, перш за все, розглядається як один з можливих засобів, що сприятиме вирішенню, або пом’якшенню таких насущних соціальних проблем села як безробіття, низький рівень грошових доходів селян, низький рівень розвитку соціальної інфраструктури сільських регіонів.

Не дивлячись на такі розбіжності щодо факторів розвитку сільського туризму в Європі, існують також і схожі аспекти забезпечення його функціонування: чітке юридичне відмежування сільського туризму від інших видів діяльності як у галузі сільського господарювання, так і в галузі туризму з метою максимального спрощення бюрократичних процедур необхідних для легалізації цієї діяльності, що робить її доступною для осіб фактично без спеціальної підготовки; надання пільгових умов оподаткування, або цілковите звільнення від податків доходів, отриманих від діяльності у сфері сільського туризму; відсутність або обмеженість спеціального регулювання умов та стандартів здійснення діяльності у цій сфері органами державної влади.

Внаслідок такої різнобічної, але зваженої політики стосовно розвитку сільського туризму в більшості Європейських країн нараховується приблизно стільки ж ліжко-місць для відпочинку у сільській місцевості в приватних агрооселях, скільки місць у європейських готелях.