Мальшина М.О., Рассказова М.А.
Матеріали I міжнародної наукової конференції
«Глобалізація і туризм: проблеми взаємодії»
Саратов, 15-16 квітня 2009 р.

Термінологічна проблематика правового аспекту туристської діяльності

Туристська економіка, стрімко увірвавшись до початку ХХІ ст. в лідируючу групу галузей світової економіки, ставить перед фахівцями цілий ряд питань, відповіді на які непросто знайти в рамках традиційних уявлень. Будучи складовою частиною економіки, туристська економіка стоїть на перетині декількох підходів вивчення, що наділяє її неповторною особливістю в теоретичному і практичному плані. У теоретичному плані все різноманіття методів оцінки діяльності туристського сектора економіки вже застосовується в західноєвропейських дослідженнях. У практичному плані цей процес стикається з певними труднощами.

Так турпродукт, як кінцевий результат діяльності туристичного підприємства, під час свого життєвого циклу проходить через систему різноманітних відносин в абсолютно різних сферах та процесах. Вони протікають не тільки в різних площинах суспільних і економічних і державно-юридичних відносинах, але і, як показує практика, не завжди перетинаються в реальному житті у своїх просторово-часових межах. Задум створення того чи іншого туристичного продукту, його проектування, виробництво, висновок на туристичний ринок, поява конкретного права на той або інший тур - це різні процеси і сфери соціальної, економічної і правової теорії і практики. Між цими явищами і процесами пролягають часом зовсім різні по своєму наповненню соціально-економічні, політичні та інші групи відносин у суспільстві. З початку 90-х років Російська Федерація розпочала формування національного туристичного ринку, який зараз активно стає частиною міжнародного. У зв'язку з цим одним з ключових завдань державної політики у сфері туризму є розробка сучасного, всеосяжного законодавства, з урахуванням норм міжнародного права та національних законодавств наших найближчих сусідів - країн СНД і Європи.

Відповідно до угоди «Про співпрацю в області туризму», укладеному в рамках Співдружності незалежних держав від 23 грудня 1993 р., сторони зобов'язалися сприяти формуванню спільного туристичного простору: зближення нормативно-правових документів по туризму, а також прийняття узгоджених заходів щодо відновлення традиційних та відкриття нових туристичних маршрутів, розширення соціального туризму, спрощення прикордонних, митних та інших формальностей, забезпечення соціальної захищеності та особистої безпеки туристів у країні перебування (ст. 2,3,4 Угоди).

У російському законодавстві термін «туризм» використовується в різних значеннях, що породжує колізії в його правовому регулюванні. Так ст. 16 Федерального конституційного закону «Про Уряді Російської Федерації» говориться, що Уряд Росії займається розробкою та здійсненням заходів з розвитку туризму і санаторно-курортної сфери. В цьому випадку туризм, є пріоритетом соціальної політики Уряду Росії. Однак, на практиці пріоритетною дана область не є. У Законі «Про основи туристської діяльності в Російській Федерації» туризм - це тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових, спортивних, релігійних і інших цілях без заняття оплачуваною діяльністю в країні (місці) тимчасового перебування (ст.1).

Положення про Міністерстві економічного розвитку та торгівлі Російської Федерації (Постанова Уряду Росії від 21 грудня 2000 року № 990) встановлює, що Міністерство економічного розвитку здійснює державне управління, міжгалузеву та міжрегіональну координацію у сфері туризму. Тут мова йде про туризм як самостійної галузі економіки, але не як про подорожі. Згідно з Указом Президента Російської Федерації від 1 квітня 1996 р. № 440 «Про концепції переходу Російської Федерації до стійкого розвитку туризму» основою сталого розвитку є необхідність забезпечення прав і свобод громадян Російської Федерації. Рух до цієї мети передбачає формування відкритого суспільства, що включає в себе в якості системних елементів правова держава, ринкове господарство і громадянське суспільство.

У федеральному законі «Про основи туристської діяльності в Російській Федерації» в 1 ст. під туристичним продуктом розуміється «право на тур, призначене для реалізації туристу». Таке визначення турпродукту не відображає сьогоднішньої ситуації на ринку туристських послуг, воно не точно і не повно. З такою оцінкою погоджуються багато фахівці досліджують стан ринку туристських послуг. Існуючий підхід зачіпає тільки одну сторону турпродукту - комерційно правову, її зовнішній вигляд у сфері обігу. Всі інші сторони туристського продукту, такі як задум, проектування, формування, виробництво і процес споживання туристськими потоками, носять прогнозний характер, що залишає поза увагою соціальні, культурні, національні, територіальні та інші сфери існування турпродукту.

Глобальний етичний кодекс туризму (1999 р.) вперше проголосив, що «право на туризм» має кожна людина планети Земля, а її ресурси, що належать всьому людству. Відповідно до кодексу «право на туризм» включає в себе:

- право на створення більш справедливого і, що відповідає інтересам усіх держав, нового міжнародного політичного та економічного порядку;
- право на відпочинок і розваги;
- право на розумне обмеження робочого часу та надання оплачуваних відпусток;
- право на свободу подорожей і пересувань;
- право на безпеку, захист і повагу гідності туристів;
- право на збереження культурної самобутності націй і народностей Землі;
- право на незіпсовану культурну та природну людську навколишнє середовище.

Федеральний закон «Про основи туристської діяльності в Російській Федерації» встановлює в преамбулі, що він регулює відносини, що виникають при реалізації права на відпочинок, свободу пересування та інших прав при здійсненні подорожей.

Разом з тим, «право на туризм» випливає також з інших конституційних норм. У процесі здійснення туристичної поїздки громадяни можуть реалізовувати своє право на охорону здоров'я (ст. 41 Конституції україни), на участь у культурному житті, користування закладами культури, а також право на доступ до культурних цінностей (ст. 44 Конституції). Невід'ємним умовою туризму є якість навколишнього середовища, а також достовірна інформація про її стан (ст. 42 Конституції). «Право на туризм» не може бути забезпечене без гарантій стаття 61 Конституції. Вона визначає, що Російська Федерація гарантує своїм громадянам захист і заступництво за її межами.

Відомо, що в правовій системі знаходяться різні визначення «туризму». Практично ідентичні поняття «туризм» і «турист» містяться в законодавстві Російської Федерації. І в даних правопорядках туризмом є подорож терміном від 24 годин до 6 місяців підряд. Однак, це положення не відповідає рекомендаціями Всесвітньої туристської організації, згідно з яким максимальний термін перебування в туристській поїздці може дорівнювати 12 місяців. Таким чином, незрозуміло як регулювати туристичну діяльність на відповідному рівні міжнародній практиці, якщо навіть визначення туризму не відповідає международнопринятону.

Таким чином, феномен туризму у правовій сфері полягає в тому, що його регулювання здійснюється практично всіма основними галузями законодавства, причому специфіка правового регулювання відносин в сфері туризму полягає в тому, що норма права, що регулює ці відносини, діє не безпосередньо, а через норми інших галузей права (наприклад, конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, земельного права тощо).