Мальцева Л.В.
Вісник Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Серія: Педагогічні науки. - 2009. - №10 (173). - С.34-38.
Понятійний апарат як базовий компонент теоретичної підготовки фахівців сфери туризму
У статті йдеться про визначальну роль понять в оволодінні науковими знаннями з екотуризму. Також висвітлюються проблеми щодо визначення поняття “екотуризм”, виділення його особливостей та різновидів.
Ключові слова: поняття, дефініція, екотуризм, види екотуризму.
Система знань будь-якого навчального предмету складається з наукових фактів, понять, законів і закономірностей та теорій. Ці структурні одиниці перебувають у тісному зв’язку, але можуть розглядатися і як самостійні складники процесу пізнання. Майже неможливо встановити між ними різко окреслені межі, ще складніше визначити провідну роль одного з них у засвоєнні певних наукових знань. Однак, у науковій літературі з філософії, психології та педагогіки зазначається, що саме поняття відіграють важливу роль у структурі наукових знань. Тому їх визнають головною одиницею, фундаментом знань. Від якості вивчення їх значною мірою залежить якість навчання: повнота, глибина, обґрунтованість знань і навіть якість умінь та навичок. У цьому сенсі звернення до ролі понять в оволодінні науковими знаннями є вельми актуальним.
Узагалі, проблема визначення понять, їх ролі в оволодінні певними науковими знаннями завжди досліджувалась ученими і працівниками освіти. В Україні ця проблема розглядалась прямо або опосередковано А.В. Усовою, С.У. Гончаренком, Я.Б. Олійником, О.М. Топузовим. Її вирішенням займалися відомі зарубіжні філософи Є.К. Войшвіло, Б.М. Кедров та інші. Д.П. Горський вважав, що поняття – “найважливіший засіб упорядкованого мислення, а система наукових понять є зосередженням знання, що дозволяє людині осмислювати навколишні явища” [1, с. 46].
Основи вчення про мислення в поняттях, основні закономірності оволодіння ними, різні аспекти формування понять та фактори, що впливають на їх засвоєння висвітлювалися в працях психологів П.П. Блонського, Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, П.Я. Гальперіна, Л.В. Занкова, Є.М. Кабанової-Меллер.
Таким чином, у науковій філософській та психолого-педагогічній літературі однією з ключових тем є проблема понять. Така постійна увага пояснюється їх вагомістю в засвоєнні системи знань основ науки. Для оволодіння ними потрібні теоретичні надбання цих наук, які віддзеркалюються в поняттях, методика викладання навчального предмета, навчальні програми та підручники. Тільки за таких умов можна гарантувати якісні знання, однак цим умовам не відповідає певна кількість навчальних дисциплін, які вивчаються на спеціальності “Туризм”.
Навчальні дисципліни з цієї спеціальності покликані розвивати у студентів пізнавальний інтерес, сприяти поповненню та закріпленню знань із питань країнознавства, краєзнавства, рекреалогії, окремих видів спеціалізованого туризму тощо.
У системі підготовки фахівців сфери туризму особливе місце займає навчальна дисципліна “Екотуризм”. Таке положення можна пояснити не тільки її професійно-орієнтованим спрямуванням, а й тим, що сьогодні екотуризм - найбільш затребуваний напрям у туризмі. У різних регіонах світу спостерігається щорічне зростання відвідувань і прибутків від екотуризму на 30%. Цю тенденцію підтверджують і результати дослідження “Туризм: 2020 Vision”, яке проводили експерти ВТО. Його результати були оголошені на конференції Всесвітньої туристської організації у Лісабоні, і серед п’яти перспективних туристських напрямів ХХІ століття названий і екотуризм, тому вивченню навчальної дисципліни, яка розкриває принципи й ознаки екотуризму, технологію розробки екотурів, специфіку організації й проведення екомаршрутів, необхідно приділити належну увагу.
Як заначила у своїй статті Г. Цехмістрова, сьогодні освітянами та провідними спеціалістами сфери туризму України підготовлено 70 підручників та навчальних посібників [4, с. 84]. На жаль, нових підручників вітчизняних авторів з екотуризму серед них нема. Основні підручники, якими можуть скористатися студенти, - підручники російських авторів О.Б. Косолапова, Т.К. Сергєєвої та В.В. Храбовченка.
Щоб з’ясувати відповідність підручників сучасним вимогам туристської освіти, ми розглянули більш використовувані з них (О.Б. Косолапова та Е.Т. Храбовченка) і виконали детальний аналіз, приділивши особливу увагу висвітленню ними системи знань про екотуризм та основним поняттям цієї навчальної дисципліни [2, 3].
Специфіка дисципліни “Екотуризм” визначила зміст та структуру підручників, тому навчальний матеріал, який вони містять, схожий за характером викладу. Обидва підручники подають навчальний матеріал у розділах та параграфах. Вони висвітлюють проблеми дефініції, передумови виникнення, принципи, мету та завдання, види, об’єкти екотуризму тощо. Достатньо докладно в них розглядається проблема дефініції поняття “екотуризм”. І хоча це поняття було уведено в побут на початку 80-х років минулого століття, але до сьогодні нема єдиного його визначення. Автори наводять безліч визначень екотуризму (близько 20), які сформульовані різними міжнародними організаціями: Міжнародною Спілкою охорони природи, Спілкою екотуризму, Всесвітнім Фондом дикої природи тощо. Ці визначення різняться тільки формулюванням та контекстом, але жодне з них не відповідає вимогам, які в логіці називаються правилами визначення.
Розмитість та неоднозначність наведених визначень поняття “екотуризм” унеможливлюють якісне засвоєння і, у подальшому, приводить до помилкового віднесення до нього інших видів туризму, як-от: “зелений”, “сільський” і “агротуризм” або “пригодницький”.
Узагальнюючи всі наведені авторами дефініції поняття та враховуючи правила логіки, дамо таке визначення: “Екотуризм – це туристська діяльність, спрямована на реалізацію потреби в пізнанні природи під час подорожі і внесенні особистого вкладу в її збереження при поважному ставленні до інтересів корінного населення”.
Це визначення окреслює особливості (ознаки) екотуризму, а саме:
- подорож, під час якої туристи вивчають природне середовище переважно в межах охоронних природних територій (ОПТ) або особливо охоронних природних територій (ООПТ);
- подорож, під час якої туристи особисто беруть участь у природоохоронних заходах;
- подорож, під час якої туристи дотримуються місцевих законів, звичаїв корінного населення;
- подорож, під час якої мінімізується негативний вплив на природне середовище.
Ці особливості будуть своєрідним індикатором при розгляді питань щодо видів екотуризму.
У підручниках, які ми аналізуємо, автори розглядають види екотуризму. Наведені ними класифікації різняться. Так, наприклад, В. В. Храбовченко залежно від мети та основного об'єкта, виділяє чотири види екотуризму: науковий, пізнавальний (історії природи), пригодницький і його різновиди та подорожі у природні резервати. Ураховуючи особливості екотуризму, із названих видів до екотуризму можна віднести науковий, пізнавальний та подорожі у природні резервати.
На наш погляд, помилково відносити до екотуризму пригодницькі подорожі, мета яких – “…одержання нових відчуттів, вражень, покращення туристом фізичної форми і досягнення спортивних результатів” [3, с. 23]. Це суперечить визначенню й основним ознакам екотуризму. Відносити до екотуризму подорожі, що припускають рибалку, сафарі та ін., узагалі неприпустимо. Такі подорожі можна віднести хіба що до антиекологічних.
Автор навчального посібника “Теорія та практика екологічного туризму” О. Б. Косолапов наводить декілька класифікацій видів екотуризму залежно від територіальної ознаки, мети та географічної ознаки. Так, усі види екотуризму за територіальною ознакою він поділяє на дві основні групи: подорожі в межах особливо охоронних природних територій і акваторій та подорожі поза їх межами. Обидві групи екологічно орієнтовані, тому можуть бути віднесені до екотуризму. За переважанням тієї чи іншої мети подорожі О. Б. Косолапов виділяє науковий, пізнавальний та рекреаційний види екотуризму. Запропонована класифікація менше викликає дорікань, хоча в тексті йдеться і про екстремальний туризм. Автор відносить до нього подорожі та екскурсії, які проходять у складних умовах і потребують від туристів спеціальної підготовки. При цьому переважають спортивні цілі таких подорожей, але за своєю суттю вони відносяться до “високоемоційних” видів екотуризму.
Як бачимо, навчальний матеріал цих підручників істотно відрізняється, кожен з авторів використовує різні системи понять та дає їм власне визначення. Таке можливо тільки тому, що навчальна дисципліна ще не має достатньої теоретичної бази, навіть відсутнє єдине визначення основного поняття “екотуризм”, дуже проблематичне й виділення видів екотуризму. Усе це стає перешкодою в засвоєнні студентами міцних теоретичних знань із цієї дисципліни.
Перспективи подальших розробок науковця полягають у вдосконаленні понятійного апарату дисципліни «Екотуризм», як основи якісної підготовки фахівців сфери туризму.
Мальцева Л.В. Понятийный аппарат как базовый компонент теоретической подготовки специалистов сферы туризма
В статье рассматривается вопрос о роли понятий в освоении научными знаниями по экотуризму. Также освещаются проблемы определения понятия “экотуризм”, выделения его особенностей и разновидностей.
Ключевые слова: понятие, дефиниция, екотуризм, виды экотуризма.
Maltseva L.V. Notion set as a basic component for theoretical training of tourism industry specialists
The article considers prominent role of notions in mastering scientific knowledge in ecotourism. Issues concerning determination of notion “ecotourism”, highlighting its peculiarities and types are also featured.
Key words: definition, concept, ecotourism, types of tourism.
Все о туризме - Туристическая библиотека На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
У статті йдеться про визначальну роль понять в оволодінні науковими знаннями з екотуризму. Також висвітлюються проблеми щодо визначення поняття “екотуризм”, виділення його особливостей та різновидів.