Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Отчеты ВТО Диссертации Законы
Теория туризма
Философия туризма
Рекреация и курортология
Виды туризма
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспорт в туризме
Право и формальности в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
Информационные технологии в туризме
Агро- и экотуризм
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Крым, Черное и Азовское море
Туризм в России
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, страноведение и география туризма
Музееведение
Замки и крепости
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Экскурсионное дело
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Мацкевич Н.М.,
Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл.
фіз. виховання і спорту. - 2006. - №7. - С.68-70.

Сучасні тенденції розвитку міжнародного туристичного руху

Анотація. У статті подано територіальну структуру та геопросторові аспекти міжнародного туризму. Автором висвітлено динаміку та тенденції міжнародного туристичного руху.

Ключові слова: турист, міжнародний туристичний рух, туристичні потоки.

Вступ. В умовах посилення міжнародних і транскордонних зв’язків, європейської інтеграції великого значення набуває науковий пошук щодо визначення сутності міжнародного туризму та закономірностей процесів, що відбуваються в міжнародному туристичному русі [3-5]. Виходячи з розуміння туризму як засобу формування здорового способу життя людини й суспільства в цілому, та з огляду на те, що туристичний рух в нашій країні набуває масового характеру і охоплює всі вікові й соціальні групи населення, виникла нагальна потреба формування сучасного підходу до функціонування системи відпочинку, оздоровлення, лікування, пізнання природи, історії країн світу.

Робота виконана у відповідності до плану НДР Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Формулювання цілей роботи. Визначити, обґрунтувати закономірності процесів, що відбуваються в міжнародному туристичному русі, просторової організації туризму, механізмів функціонування галузі.

Результати дослідження. Статистика під поняттям «туризм» розуміє одну з форм міграції населення, не пов’язану зі зміною місця проживання чи роботи. На даний момент у міжнародній практиці застосовують визначення Міжнародної конференції по статистиці подорожей та туризму (Оттава 1991 р.) і схвалене ВТО, згідно його турист – це відвідувач, тобто особа, яка подорожує та здійснює перебування у місцях, що знаходяться за межами звичайного середовища, на термін не більше 12 місяців з будь-якою метою, крім занять діяльністю, що сплачується з джерела місця відвідування [1].

В зарубіжній практиці згідно аналізу концентрації руху в масштабах світу використовується розподіл туристичних макрорегіонів, запропонований Всесвітньою туристичною організацією:

1. Європа;
2. Америка;
3. Східна Азія та регіон Тихого океану;
4. Африка;
5. Південна Азія;
6. Близький Схід [2].

Але такий розподіл дає дуже загальне уявлення про певне явище. Такі регіони, як Америка чи Африка, є територіями з дуже великою площею. Туристичний рух та пропозиція по території поширюється нерівномірно. Подібна ситуація і в меншому регіоні, яким є Європа.

У зв’язку з цим з’явилася необхідність виділення в рамках регіонів території меншої площі – субрегіонів. Початково їх виділяли тільки в трьох регіонах: Африці, Америці та Європі, пізніше – у Східній Азії. Субрегіонів не виділяють тільки у двох регіонах, т.т. в Південній Азії на Близькому Сході. Причиною цього є надто мала частка цих територій у світовому туристичному русі та відносно невелика їх площа[2].

У Європі виділяють 5 субрегіонів:

1. Західна Європа (Австрія, Бельгія, Франція, Голландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Німеччина, Швейцарія).
2. Північна Європа (Данія, Фінляндія, британські острови каналу Ла-Манш, Ісландія, Норвегія, Свальбард (Шпицберген та ін., острови архіпелагу Норвегія), Швеція, Великобританія, о. Ман (Великобританія), Овечі острови (Данія).
3. Центрально-східна Європа (Болгарія, Чехія, Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина, Білорусь, Естонія, Литва, Латвія, Молдова, Росія, Україна).
4. Південна Європа (Албанія, Андора, Гібралтар, Греція, Іспанія, Мальта, Португалія, Сан-Маріно, Югославія, Чорногорія, Словенія, Боснія і Герцеговина).
5. Східно-середземноморська Європа (Кіпр, Ізраїль, Туреччина).

В Європі виразно простежується вплив політичного критерію у виділенні субрегіонів. Це особливо помітно в Центрально-Східному та Східно-середземноморському субрегіонах.

Америка нараховує 4 субрегіони:

- Північний;
- Центральний;
- Південний;
- Кариби.

Східна Азія і регіон Тихого океану формують такі 6 субрегіонів:

- Північно-Східна Азія;
- Південно-Східна Азія;
- Австралія;
- Мікронезія (Океанія);
- Меланезія (Океанія);
- Полінезія (Океанія).

В Африці виділяють 5 субрегіонів:

- Східний;
- Північний;
- Середній;
- Південний;
- Західний.

Іншим важливим критерієм сегментації ринку, на який слід звернути увагу, є поділ світу за рівнем економічного розвитку.

Вирізняють три групи держав:

1. Розвинуті (перший світ);
2. Ті, що розвиваються (третій світ);
3. Інші (другий світ). У цю групу входять колишні соціалістичні країни разом з Китаєм, Монголією та В’єтнамом [2].

Серед туристичних таксономічних одиниць, які найчастіше вживаються у вітчизняній літературі, можна назвати такі: туристична територія, туристичний регіон, туристичний район, туристична місцевість.

Показником туристичних потоків є кількість прибуттів  та тривалість перебування. Під кількістю прибуттів (прибуваючих) розуміється число зареєстрованих туристів, що прибули в ту чи іншу країну (або вибули  з неї) за певний період часу за звичай календарний рік[1].

Найбільш розвинутими туристичними регіонами світу є Європа і Північна Америка. В цих регіонах містяться  центри формування туристичних потоків. На частку Європи та Північної Америки припадає 4/5 усіх надходжень від іноземного туризму і 2/3 платежів.

Динаміка міжнародного туризму по регіонах світу показує, що при збільшенні туристичних потоків в Європі та Америці, швидше за останні роки розвиваються молоді туристичні регіони: Азіатсько-Тихоокеанський, Близько-Східний та Африканський. Але ці регіони менш стійкі до впливів (часто негативних) політичних та економічних факторів. За останні десятиріччя найбільш динамічним був Азіатсько-Тихоокеанський регіон, в якому темпи приросту числа прибуттів у 9 разів випереджали середньосвітові. 

Африканський континент та Близький Схід, відвідуваність яких збільшується швидко, при низьких абсолютних значеннях показника прибуттів чинять слабкий вплив на світову динаміку туризму.

У ХХІ столітті територіальна структура міжнародного туризму буде продовжувати змінюватись при збереженні колишніх тенденцій розвитку. За прогнозами ВТО на 2020 р. Європа утримає домінуючі (хоча послаблені) позиції (717 млн. прибуттів). Азіатсько-Тихоокеанський регіон вийде на друге місце (438 млн. прибуттів). Америка переміститься на ступінь нижче і буде замикати трійку лідерів (284 млн. прибуттів).

Для оцінки інтенсивності туристичних обмінів кількість прибуттів розраховується на 100 чоловік населення, т. т. у вигляді відносної величини.

За даними ВТО, на 100 чоловік в середньому припадає 10 поїздок. По окремих регіонах значення цього показника значно відрізняється від середньосвітового. Так, в Центральній Африці, Південній Азії (1995 р.) реєструвалось 0,5 прибуттів на 100 чоловік, а в Карибському басейні та Океанії не менше 40. Найвища активність відмічається в Європі. У всіх субрегіонах Європи кількість прибуттів з розрахунку на 100 чоловік більше середньосвітового рівня. Для прибуттів максимальне значення показник приймає в Південній та Західній Європі – більше 60 прибуттів на 100 чоловік, для поїздок за кордон в Північній та Західній Європі – більше 70 виїздів на 100 чоловік [1].

У розрізі туристичних потоків світу простежуються певні закономірності. Головні туристичні потоки направляються, як правило, з розвинутих країн світу. Це пояснюється відносно високим середнім життєвим рівнем населення в цих країнах, густою сіткою транспортних комунікацій, високою насиченістю транспортними засобами, прагненням населення провести відпустки вдалині від промислових центрів. Помітна тенденція інтенсифікації туристичних потоків між країнами з подібними мовами. У Великобританії, наприклад, 60% доходів від туризму становлять надходження від гостей з англомовних країн. Така тенденція, хоч і меншою мірою, притаманна туристичним контактам Франції і Бельгії, Австрії та Німеччини.

У міжконтинентальних туристичних зв’язках переважають потоки туристів між Північною Америкою та Європою. В Європі і Північній Америці внутріконтинентальні туристичні потоки переважають над міжконтинентальними. Для Європи та Північної Америки характерною є сезонна концентрація туристів у трьох приморських зонах – Середземноморській, Чорноморській і Карибській. Пересування жителів північних країн на відпочинок у південні причорноморські райони обумовлює меридіональний характер туристичних потоків у Європі, меншою мірою – в Північній Америці.

Витрати відвідувача країни визначаються вартістю товарів та послуг, що були отримані для задоволення потреб (від послуг по переміщенню, розміщенню та харчуванню до туристичних товарів та сувенірів). Виїзний туристський потік відноситься до категорії міжнародних туристських витрат, а в’їзний – до поступлень від міжнародного туризму.

В 1998 році міжнародні туристські витрати (без транспортних перевезень) склали 400 млрд. американських доларів. Більша їх частина припадає на Європу, яка генерує більше половини всіх туристських потоків в світі. Європейці витрачають на подорожі стільки, скільки туристи всіх регіонів світу узяті разом. На другому місці знаходиться Америка. Останнім часом до неї наближається Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основні витрати на міжнародний туризм, за даними ВТО, несе населення індустріально розвинутих країн (США, Німеччини, Великобританії, Японії). Крім них значну роль у формуванні міжнародних туристичних витрат грають інші члени «великої сімки» - Франція, Італія, Канада.

У другій половині 90-х років в групу країн із значними витратами на міжнародний туризм входили Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія), деякі західноєвропейські країни (Австрія, Швейцарія, країни Бенілюксу), нові індустріальні країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Венесуела), а з країн Азії – Китай, Сінгапур, Малайзія.

Доля країн Центральної та Східної Європи у загальному об’ємі міжнародних туристських витрат поки що невелика.

Субрегіон Австралія і Нова Зеландія займає незначні позиції на світовому туристичному ринку, але за показником витрат на одну поїздку за кордон Австралія – лідер (пояснюється віддаленістю субрегіону від основних центрів туризму).

Поступлення від міжнародного туризму концентруються в групі розвинених країн Північної Америки (США, Канада) та Західної Європи (Франція, Великобританія, Німеччина), середземноморських країн (Італія, Іспанія) та альпійських (Австрія, Швейцарія) країнах. Список найдоходніших туристських країн очолюють США. Друге місце – Франція, далі Італія, Іспанія. На 7 місці – Китай.

Висновки. Найбільш розвиненими регіонами світу є Європа і північна Америка. В цих регіонах містяться центри формування туристичних потоків. Динаміка міжнародного туризму показує швидкий розвиток молодих туристичних регіонів: Азіатсько-Тихоокеанського, Близькосхідного та Африканського.

Подальші дослідження передбачається провести у напрямку вивчення інших проблем тенденцій розвитку міжнародного туристичного руху.

Література

1. Александрова А.Ю. Международный туризм / Учебное пособие. – М.: Аспект пресс, 2001. – 463 с.
2. Луцишин Н.П., Луцишин П.В. Економіка і організація міжнародного туризму: Навч.посібник.-Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім.Л.Українки, 2003.- 230 с.
3. Литовченко Г.О. Буланов О.М. Рябов В.В. Екологічне виховання та формування здорового способу життя засобами туризму // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків, ХДАДМ (ХХПІ). - 2005. - №20. – С. 42-50.
4. Конох А.П. Актуальні проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців із спортивно-оздоровчого туризму у вищих навчальних закладах //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків, ХДАДМ (ХХПІ). - 2005. - №22. – С.162-167.
5. Сударєва Н.С. Оздоровчий напрям у професійній підготовці майбутніх фахівців зі спортивно-оздоровчого туризму // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків, ХДАДМ (ХХПІ). - 2006. - №4. – С.179-181.

Аннотация. Мацкевич Н.М. Современные тенденции развития международного туристического движения.

В статье подано территориальную структуру и геопространственные аспекты международного туризма. Автором освещено динамику и тенденции международного туристического движения.

Ключевые слова: турист, международное туристическое движение, туристические потоки.

Annotation. Matskevych N. Modern tendencies of the development of the international tourist movement.

The article deals with a territorial structure and geospace aspects of the international tourism. The author represents the dynamics and tendencies of the international tourist movement.

Key words: tourist, international tourist movement, tourist streams.




Все о туризме - Туристическая библиотека
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.