О.О. Любіцева
Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля
Міжнародна наук.-практ. конференція, КНУКІМ
4-6 червня 2004 р.

Рекреаційна географія і розвиток туризму

Рекреаційна географія - галузь географічних знань, яка, спираючись на рекреаційну функцію як необхідну складову суспільного відтворення, займається розробкою теоретико-методичних засад територіальної організації відпочинку та оздоровлення. Наукові основи рекреаційної географії закладені працями В.С. Преображенського, Ю.О. Вєдєніна, М.С. Мироненка, І.Т. Твєрдохлєбова, І.І. Пірожника та інших фахівців з теорії та практики рекреаційної діяльності і розвинуті в останні роки в роботах Смаля І.М., Бейдика О.О. (Україна), Ніколаєнка Д.В., Бочарової М.І. (Росія).

У процесі відпочинку виникають економічні та позаекономічні відношення і явища, які становлять сутність рекреаційної діяльності, що розвинулась внаслідок подальшого поглиблення суспільного поділу праці. Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі змістовного проведення вільного часу характерний для постіндустріальних країн, дає підстави прогнозувати подальше зростання рекреаційної діяльності та урізноманітнення її функцій. Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої структури внаслідок урізноманітнення запитів населення до відпочинку, що відображається на територіальній організації рекреаційної діяльності. Формою територіальної організації рекреаційної діяльності визначена територіальна рекреаційна система (ТРС), що є об`єктом дослідження рекреаційної географії. ТРС є цілісною, динамічною системою, стійкість та надійність якої забезпечується функціональною єдністю складових: відпочиваючих (рекреантів), природних та культурних ресурсів, інфраструктури, обслуговуючого персоналу та органів управління.

Завданнями рекреаційної географії є виявлення та оцінка рекреаційних ресурсів, встановлення рекреаційної ємності та можливих граничних навантажень на базі науково обгрунтованих нормативів з метою оптимізації розвитку і функціонування ТРС. Наведені постулати свідчать, що в основі формування та функціонування ТРС лежить концентрація та комбінування природних та культурно-історичних ресурсів, які стимулюють попит населення і його задоволення шляхом організації споживання цих ресурсів. Тобто, в рекреаційно-географічних дослідженнях превалює ресурсний підхід як на теоретико-методологічному, так і на методичному рівні. Дослідження рекреаційних ресурсів, виявлення рекреаційного потенціалу території та ефективна організація споживання цих ресурсів, оптимізована щодо запитів населення, становить предмет рекреаційної географії. Тобто, рекреаційна географія передусім досліджує ресурси, рівень концентрації та комбінування яких дозволяє спеціалізувати певні території на виконанні рекреаційних функцій і є основою формування ТРС.

Таким чином, ТРС, сформовані за ресурсним принципом, розглядалися як елементи територіальної структури рекреації із задоволення туристичного попиту, хоча сам характер та структура, в тому числі й територіальна, цього попиту не розглядались. Такий підхід був зумовлений соціальним замовленням, сформованим на тому етапі розвитку нашої країни, коли домінуючими були суб`єктивні чинники, реалізовані в принципах централізованої керованої економіки. За умов такої моделі економічного розвитку, що визначала розвиток «рекреаційного господарства», як і інших галузей соціальної сфери, за залишковим принципом, жорсткої лімітації міжнародних туристичних обмінів, попит на послуги туризму був деформований, спотворений дефіцитністю значної кількості послуг та штучно спрямований на внутрішній туризм і фактично не розглядався як чинник формування пропозиції.

Поняття про ТРС як структурну одиницю територіальної організації туризму, що є складовою рекреаційної діяльності, є основоположним в географії туризму. Водночас характер функціонування, структура, організація та зв`язки дозволяють розглядати ТРС як територіальні ринки туристичних послуг різного масштабу, що формуються і діють на основі закону абсолютних переваг. Застосування ресурсного підходу не тільки на теоретичному рівні, а й в практиці проектування та містобудування дало свої позитивні наслідки у вигляді таких елементів територіальної структури, як курортно-рекреаційні зони, курорти, туристичні центри, тобто ТРС різного рівня та спеціалізації.

Урізноманітнення рекреаційної функції та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму спричинило формування географії туризму як окремої географічної науки. Сама сутність туризму як мобільної форми споживання і рекреаційної діяльності, основаній на доланні простору, пов`язана з територією, характером середовища в широкому розумінні цього поняття (природного, соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності) і є географічною. Тому саме географам належить значний доробок у дослідженнях туризму. Географія туризму на вітчизняних теренах формувалась протягом 60-80-х років ХХ ст. у складі рекреаційної географії як її розділ. Слід зазначити, що європейська школа географії туризму почала складатися ще в середині ХІХ ст.

В Україні в останнє десятиріччя географія туризму розвивалась на базі географічних факультетів класичних університетів, зокрема, Таврійського (Симферополь), Київського, Чернівецького, Львівського, Харківського паралельно з підготовкою менеджерів туризму на базі географічної освіти.

В географічних дослідженнях туризму традиційно домінували регіональні дослідження туристичних ресурсів та питання розвитку туристичної інфраструктури. Суспільні зміни позначились, водночас, зростанням уваги до ринкових перетворень у туризмі і їх впливу на процеси територіальної організації туристичної діяльності. На нашу думку, саме цей напрям на даному етапі є найконструктуривнішим у розвитку географії туризму. Становлення географії туризму є позитивним етапом диверсифікації географічного знання та знання в галузі рекреалогії, але розвиток об`єкту дослідження потребує не тільки розширення кола прикладних аспектів, а й розвитку теоретико-методологічного апарату.