Киризюк С.В., Лук'янова М.М.
Науковий вісник Національного університету біоресурсів
і природокористування України. - 2011. - Вип. 163 частина 1

Подолання інституційних перешкод розвитку сільського туризму

Проаналізовано сучасний стан розвитку сільського туризму в Україні. Окреслено основні перешкоди та можливості поширення сільського туризму в найменш активних регіонах й запропоновано заходи формування якісного інституційного середовища для його активізації.

Ключові слова: сільська місцевість, сільський туризм, інституційні перешкоди.

Розвиток сільського туризму як альтернативного виду діяльності в сільській місцевості в умовах модернізації сільськогосподарського виробництва є надзвичайно актуальним для забезпечення диверсифікації зайнятості та доходів сільського населення. Освоєння туристичного потенціалу сільських територій для України може стати ефективним засобом їхнього соціально-економічного розвитку, забезпечення зростання рівня життя та реалізації господарського потенціалу.

З позицій сільського розвитку важливим є забезпечення сприятливих умов для організації туристичної діяльності у всіх її проявах: агротуризму, мисливського, екологічного, водного, гірського, лижного, велосипедного, пішохідного, автомобільного, релігійного, спелеотуризму і т.д. Особливістю сільського туризму є те, що незалежно від того, з якою метою туристи прибувають у сільську місцевість, створюються передумови ефективнішого використання ресурсів сільських домогосподарств та громад загалом: наявної нічліжної бази (власне сільських садиб, місць для туристичних стоянок на присадибних ділянках); вирощеної власними силами сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Сільський туризм як вид економічної діяльності був започаткований понад два століття тому на територіях сучасних Швейцарії та Франції, а протягом останніх п'ятдесяти років набув активного поширення серед усіх країн-членів ЄС. Саме тому значна частина українських дослідників свої наукові пошуки починають із вивчення європейського досвіду. Крім того останніми роками опублікована значна кількість робіт, присвячених аналізу організаційних та соціо-економічних засад, особливостей і проблем розвитку сільського туризму в Україні. Питання розвитку сільського туризму досліджують В. Васильєв, І. Винниченко, Ю. Зінько, В. Кифяк, А. Остапчук, І. Прокопа, М. Сальська, Л. Тебляшкіна, В. Цибухта ін.

Мета досліджень. Сільська місцевість складає близько 70 % площі України, що створює широкі можливості для поширення сільського туризму на всій її території, проте активізація даного виду діяльності відбувається не рівномірно. Саме тому метою дослідження було поставлено провести аналіз проблем розвитку сільського туризму у найменш активних регіонах та запропонувати комплекс організаційних заходів подолання інституційних перешкод розвитку сільського туризму.

Виклад основного матеріалу. Інституційне середовище розвитку сільського туризму в Україні знаходиться в стадії становлення. Питання розвитку туризму (усіх його видів) належать до компетенції Міністерства культури і туризму України (Державна служба туризму і курортів). Разом із тим, Міністерство аграрної політики та продовольства України розглядає розвиток сільського туризму в межах своєї компетенції. Як свідчить європейський досвід нормативно-правове та організаційне забезпечення у сільському туризмі регулюється двома державними відомствами - органами управління туристичною галуззю та сільського господарства.

На даний момент нормативно-правове поле діяльності суб'єктів туристичної діяльності в сільській місцевості визначається Конституцією України, законами України «Про туризм», «Про особисте селянське господарство», «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», Постановою КМУ «Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)», Розпорядженням КМУ «Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 pp.». З листопада 2004 р. офіційно розпочато роботу з доопрацювання законопроекту щодо врегулювання основних засад розвитку сільського туризму в Україні. Робочу групу сформовано в Мінагрополітики за участю представників Держслужби туризму і курортів, Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму, Дорадчої служби із залученням науковців та спеціалістів даного виду діяльності. Останній варіант Проекту Закону України «Про сільський аграрний туризм»сформовано станом на 18.05.2010 р. [1].

У стимулюванні розвиту сільського туризму важлива роль відводиться місцевій владі, підприємцям, неприбутковим організаціям, місцевому населенню. На основі налагодження взаємовигідної співпраці між ними створюються сприятливі умови для ефективного використання ресурсного потенціалу місцевості (природного, інфраструктурного, фінансового, людського) та інновацій. Спільна діяльність та координація зусиль, спрямованих на формування та реалізацію місцевого туристичного продукту, здатна забезпечити додаткові обсяги продажу; додаткові доходи; додаткові робочі місця; здійснювати непрямий вплив на сферу виробництва. Такий взаємозв'язок не лише поліпшує економічний стан територіальної громади, а й виконує важливу соціальну функцію - об'єднує людей, сприяє консолідації. Завдяки ініціативі декількох активістів з різних куточків України п'ятнадцять років тому було покладено початок офіційного становлення розвитку сільського туризму в Україні - зареєстровано в Міністерстві юстиції Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні (далі - Спілка). Метою Спілки, в першу чергу, було проведення організаційно-методичної роботи щодо розвитку сільського туризму на теренах країни. Найважливішої її заслугою можна вважати започаткування законодавчого врегулювання діяльності в сфері сільського туризму та поширення інформації в мережі Інтернет. Як показують незалежні експертні оцінки, майже 50% користувачів послуг сільського туризму в Україні складають молоді люди до 33 років, які надають перевагу активному відпочинку (гірськолижний, вело-, мото-, піший туризм) подалі від глобалізованих міст. Як правило, пошук місця відпочинку ведеться через мережу Інтернет або за рекомендаціями знайомих. Це вимагає від надавачів послуг сільського туризму мобільності, якісного маркетингового оформлення пропозиції (фото та відео презентацій в мережі) та кваліфікованих навичок обробки інформації. Зрозуміло, що це створює певні перешкоди для господарів сільських садиб: додаткові витрати коштів та часу. Вирішити цю проблему здавалося б могли частково зацікавлені туроператори, які володіють відповідними кадрами та технікою, проте останні можуть оформити договір про розміщенні туристів лише з відповідним чином сертифікованими сільськими садибами.

Перші кроки в цьому напрямі зроблено в 2008 р. Спілкою, яка розробила методичні рекомендації щодо добровільної категоризації сільських садиб [2], що передбачають поділ їх на чотири рівні (базовий, перша, друга та третя категорії) та нормативи екологічної якості туристичних послуг у селі [3]. Даний поділ передбачає чіткі критерії щодо якості садиби, навколишнього середовища, обслуговування тощо. Таким чином, сформовано механізм захисту прав споживачів та надавачів послуг сільського туризму. За три роки добровільну категоризацію пройшли майже півсотні сільських садиб, з яких 42 % отримали високу та найвищу категорії (2-гу та 3-ю), які переважно зосереджені у Закарпатській, Івано-Франківській, Одеській, Черкаській та Львівській областях. Разом з тим, варто відмітити, що рівень розвитку сільського туризму в Україні знаходиться на дуже низькому рівні. Так, наприклад, у Великобританії акредитовано понад 1100 агросадиб, а у Австрії - 15 000 агротуристичних господарств.

Низький рівень активізації сертифікації сільських садиб викликаний низкою проблем, з якими стикаються господарі: сезонність напливу туристів; висока вартість утримання господарських комунікацій (тепло-, водопостачання); необхідність забезпечення якісно чистого навколишнього середовища не лише в межах садиби, але й прилеглих територій та ін. Розвиток сільського туризму вимагає не лише індивідуальних дій власників садиб, але й колективного усвідомлення його переваг усіма членами сільської громади, які можуть отримувати користь від реалізації сільськогосподарської продукції та товарів народних промислів, надання послуг туристам (транспортування, екскурсії тощо), поліпшення екології сільських територій та ін.

Як підтверджує аналіз географії поширення сільського туризму в Україні (рис.1), вимагає активізації інформаційних кампаній у Поліському та Східному регіонах, які й досі не охоплені даним видом діяльності.

Рис 1. Географічна оцінка активізації надання послуг сільського туризму в Україні

Джерело: розраховано авторами за даними Спілки

Визначити проблеми та перспективи розвитку сільського туризму в даних регіонах можна за допомогою SWOT-аналізу (табл.1).

Таблиця 1