Кирилюк Л.М.
Культура народов Причерноморья. - 2009. - №176. - С.123-125.

Особливості розвитку сільського туризму в Карпатсько-Подільському регіоні

Постановка проблеми. Останнім часом в Україні швидкими темпами розвивається новий, нетрадиційний поки що, для нашої країни вид туризму – сільський, або як його частіше називають, сільський зелений. З кожним роком збільшується кількість садиб, які можуть прийняти бажаючих відпочити та поновити свої сили на природі. Не є виключенням і два таких цікавих в природному відношенні регіони нашої країни як, Карпати та Поділля. Саме ці регіони є лідерами по кількості садиб для розміщення сільських туристів та якості наданих послуг. Разом з тим, накопичений досвід роботи з масовим потоком туристів потребує певного узагальнення для вироблення рішень загальнонаціонального масштабу в світлі проведення Євро–2012.

Аналіз останніх публікацій. Необхідно відмітити, що в останні 5–10 років в науковій та періодичній літературі появилось багато публікацій по темі сільського туризму. Практично на всіх науково-практичних конференціях, що періодично проводяться в Переяславі-Хмельницькому державному університетові питання розвитку сільського туризму займають чільне місце. Також, останнім часом викладачами кафедри фізичної географії Вінницького державного педагогічного університету проведенні певні дослідження сільського туризму. Але найбільш ґрунтовно цю галузь туризму досліджують вчені львівської та київської шкіл [2, 5, 6]. Серед таких ґрунтовних теоретичних досліджень необхідно відмітити статтю редактора журналу „Туризм сільський зелений” Н.В.Васильєвої „Зелений туризм – панацея чи черговий міф” [3] в якій вона крім загальних тенденцій розвитку, однією з перших дає класифікацію періодів розвитку сільського туризму на території України. Серед останніх публікацій тут виділяється навчальний посібник „Сільський туризм” який вийшов із друку в 2006 році [6]. Його авторами є Рутинський М.Й. та Зінько Ю.В. В цьому посібнику обґрунтовано теорію організації та функціонування сільського зеленого туризму в Україні. Крім того, розкрито основні поняття та розглянуто концепції розвитку цього виду туризму.

Мета статті. В галузі туризму, особливо сільського, такі відмінні в природному відношенні регіони, як Карпати та Поділля уже досить тривалий час мають подібні тенденції розвитку. Але наукових досліджень, в яких би розглядались загальні риси розвитку цієї території, як єдиного цілого ще не було. Ми цією публікацією хочемо привернути увагу науковців до дослідження туризму в цьому регіоні.

Виклад основного матеріалу. На нашу думку, до Карпатсько-Подільського регіону, з адміністративної точки зору необхідно відносити Львівську, Закарпатську, Чернівецьку, Івано-Франківську, Тернопільську, Хмельницьку та Вінницьку області. Цей регіон має найбільш сприятливі умови для всебічного розвитку всіх видів туризму і особливо сільського. В першу чергу цьому сприяє рельєф, адже тут знаходяться гірська система Українських (Східних) Карпат, Подільська і Хотинська височини та цілий ряд менших орографічних одиниць, які великою кількістю річок сильно почленовані. Як наслідок, більша частина регіону нагадує гірську місцевість з мальовничими та різноманітними ландшафтами. Приваблює сюди туристів і наявність таких потужних водних артерій, як Дністер, Тиса, Прут, Черемош, Південний Буг.

Значним доповненням до природних особливостей регіону є наявність на цій території більшої частини збережених до наших днів середньовічних замків і фортець та інших пам’яток історії та культури.

В транспортному відношенні Карпатсько-Подільський регіон є легко доступним. Він має автомобільне та залізничне сполучення з усіма регіонами країни та близького та далекого зарубіжжя.

Сільський туризм, в його сучасному класичному розумінні почав розвиватися в регіоні наприкінці 80 років ХХ ст. Саме тоді були обладнані перші садиби, які могли приймати туристів, що хотіли відпочити на природі. Вперше такі садиби з’явилися в гірських районах Івано-Франківської та Львівської областей. На початку 90 років минулого століття садиби для сільського туризму масово створювались в інших „гірських областях” – Закарпатській та Чернівецькій. Поступово географія розташування садиб все більше віддалялась від гір і сьогодні вони є в більшості адміністративних районів регіону. В перші роки свого розвитку практично усі садиби сільського туризму регіону були подібні як дві каплі води, адже вони надавали прості послуги. Це були, як правило, певна кількість ліжко-місць, приміщення для приготування їжі, літні душові кабіни, які рахувались верхом комфорту, та решта зручностей на вулиці. Поступово різноманіття послуг значно розширилось. В першу чергу, більшість господарів садиб перейшли від приймання максимально можливої кількості туристів до створення умов для так званого сімейного туризму. Тобто кімнати, які були розраховані на прийняття 8-15 відпочивальників поступово перероблялись на 2-4 місні. Також поступово, зручності із вулиці переносяться безпосередньо у будинок. В кімнатах появляються телевізори із супутниковою антеною, умивальники та санвузли.

На сучасному етапові більшість кімнат „сімейного” типу обставляють зручними, новими меблями та різноманітним обладнанням. Кухні обладнуються усім необхідним для приготування та приймання їжі. На прилеглій до будинку території також проводяться заходи по покращенню обслуговування туристів. Появляються різноманітні альтанки, сауни та бані, художньо оформлені лавки для відпочинку. На вільних галявинах часто можна зустріти естетично оформлені квітники.

Ще однією особливістю сучасного розвитку сільського туризму в регіоні є активний процес диференціації садиб на різні класи по комфортності та набуття ними власного своєрідного „обличчя”. Якщо раніше всі садиби були стандартними, тобто типовими по забудові для даного мікрорегіону, то тепер кожний господар робить, свою оселю, як зовнішньо так і внутрішньо, певною мірою неповторною. Крім того практично завершився процес знаходження „свого туриста”. Всі садиби спрофільовані на обслуговування певної категорії відпочивальників, як у віковому, соціальному, так і матеріальному відношенні. Також багато з них надають певні послуги активного відпочинку – прогулянки пішохідні, кінні, на квадроциклах, збирання грибів та заготівля лікарських рослин.

В наш час (в останні 3-4 роки) відбувається певна „європизація” туристичної галузі регіону. Практично на всіх основних автошляхах регіону можна зустріти аншлаги, рекламні щити (з усією необхідною інформацією), які запрошують відвідати ту чи іншу садибу. Крім того, багато інформації про садиби сільського туризму, та послуги, які надаються можна знайти на різних сайтах в Інтернеті, таких, наприклад, як „Карпати INFO”.

Регіон відзначається наявністю великої кількості садиб сільського зеленого туризму. Вони зустрічаються майже в кожному адміністративному районі регіону. Але разом з тим, спостерігається і їхня територіальна концентрація в певних мікрорегіонах. Найбільша щільність садиб сільського зеленого туризму спостерігається в передгірних та низькогірних районах Передкарпаття в Львівській та Івано– Франківській областях. Це Старосамбірський, Дрогобичський, Стрийський і Сколівський райони Львівської області та Долинський, Надвірнянський, Верховинський та Коломийський райони Івано–Франківської області. Серед цих районів в першу чергу необхідно відмітити Сколівський та Надвірнянський райони. Тут спостерігається найбільша кількість садиб сільського туризму. Можна говорити навіть про створення значних по площі „агломерацій” садиб сільського туризму. В Надвірнянському районі він включає в себе селище Десятин, місто Яремче (міській раді підпорядковано селище Ворохта, села Микуличин, Ямна, Татарів), села Яблониця та Поляниця (більш відоме як курорт „Буковель”). В цій агломерації діють більше 560 садиб, які можуть одночасно прийняти, за різними оцінками, до 7–12 тисяч туристів.

На Закарпатті основними районами поширення садиб сільського туризму є Мукачівський, Хустський, Воловецький, Міжгірський та Рахівський райони. Особливістю цього району поширення сільського туризму є те, що садиби розташовуються майже по всій гірській території названих районів.

На Чернівеччині основний район скупчення садиб сільського зеленого туризму – Вижницький. На його території майже в усіх селах є від декількох до 2–3 десятків таких садиб. Крім того, на території Північної Буковини, останніми роками створюються умови для розвитку сільського туризму і в рівнинних районах.

В Подільському підрайоні також швидкими темпами розвивається сільський зелений туризм. Основний ареал його поширення – придністерська частина. Основна причина його розвитку тут – це майже гірські краєвиди, значна кількість пам’яток історії та архітектури, різноманітність домашніх продуктів харчування та наявність вільних робочих рук. В усіх районах, що безпосередньо розташовані на березі Дністра та його приток, є достатня кількість садиб сільського туризму. За рівнем надання послуг вони поки що поступаються власне карпатським оселям, але процеси удосконалення тут відбуваються набагато швидше. І уже недалеко той час, коли рівень комфорту та загальної інфраструктури досягне європейського.

Необхідно також відмітити, що сільський зелений туризм, розвивається і на решті території регіону, які в рельєфі мало нагадують гірську місцевість, яка так манить туристів. Найкращим прикладом та зразком розвитку в майбутньому сільського туризму на території як регіону, так і України в цілому, тут може бути туристичний кластер „Оберіг”, що уже тривалий час функціонує в невеликому селищі Гриців (близько 2 тисяч жителів) Шепетівського району Хмельницької області. Це поселення розташоване на переходові Подільської височини до Малого Полісся і має відповідний „класичний спокійний” ландшафт. Але учасникам кластеру так вдалося розкрутити власний проект, що цю території з радістю і не раз відвідують не тільки громадяни з різних куточків нашої держави, але і іноземці – німці, канадці, англійці, росіяни. Послуги які надаються туристам, повністю відповідають класичному сільському туризму – прогулянки на конях, збирання ягід та грибів, приготування (з допомогою господині) традиційних українських страв (борщу, пампушок з часником, полтавських галушок і т.п.), випічка хліба на черені. Влітку туристи можуть допомогти господареві сушити сіно, а після скиртування, поспати на ньому. Також по замовленню туристів, матраци для спання, можуть бути наповнені свіжо висушеним сіном.

В майбутньому можна передбачити подальше, правда повільне, збільшення кількості садиб сільського зеленого туризму в добре освоєних та транспортно доступних гірських районах та переходу частини з них в класичні холстери та готелі. В рівнинних частинах можливе різке збільшення загальної кількості садиб та поступова їх диференціація по класності. В першу чергу різкого збільшення кількості осель сільського туризму слід очікувати на території заповідника „Медобори”, НПП „Подільські товтри”, РЛП „Дністровський”, і „Мальованка”. На решті території, без державної підтримки, хоча б на рівні законів, які б регулювали діяльність агро осель, та мінімального втручання різних контролюючих органів в роботу приватних підприємців, збільшення кількості садиб сільського зеленого туризму відбуватиметься повільно і виключно завдяки підприємливості місцевих жителів.

Висновки. Сільський зелений туризм на території Карпатсько–Подільського регіону розвивається стабільно не дивлячись на відсутність правової бази. Значного розвитку цей вид туризму набув в гірських районах, та в Придністер’ї. На решті території регіону сільський туризм знаходиться на початковій стадії розвитку. В майбутньому передбачається поступовий розвиток сільського туризму на території регіону та швидке удосконалення його інфраструктури.

Джерела та література

1. Закон України „Про особисте селянське господарство” від 15.05.2003 р. – № 742–ІV.
2. Бейдик О.О. Рекреаційно–туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. – К.: Київ, ун–т, 2001. – 395 с.
3. Васильєва Н.В. Зелений туризм – панацея чи черговий міф. // Туризм сільський зелений. – 2006. – №4. – С.5–14.
4. Зіемеле Астана. Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку сільського зеленого туризму в Україні // Туризм сільський зелений. – 2004. – №1. – С.8–13.
5. Лагунова Т.І., Кашуба Ю.В. 500 чарівних куточків України, які варто відвідати. - Харків, 2007. – 415 с.
6. Рутинський М.Й. Географія туризму України: Навч.–метод, посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 160 с.
7. Рутинський М.Й., Зінько Ю.В. Сільський туризм: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 271 с.