Кифяк В.Ф.
м. Чернівці

Особливості управління рекреаційно-туристичною сферою в Україні

Закон України “Про туризм” в ст. 8 “Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі туризму” та в ст. 11 “Повноваження Ради міністрів Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування в галузі туризму” передбачає розширення виконавчих та організаційно – розпорядчих функцій органів місцевого самоврядування щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери, і туризму. Разом з тим держава продовжує контролювати та здійснювати управління туристично-рекреаційними ресурсами на місцях і в більшості випадків робить це неефективно. Так, у цілому ряді законодавчих актів та міжнародних документів туризм, природне середовище, пам’ятки архітектури та містобудування, історична спадщина розглядаються як цілісний комплекс. Проте державне управління цим комплексом здійснює ціла низька міністерств і відомств і в першу чергу такі як:

- Міністерство культури і туризму України і в його складі Державна служба охорони культурної спадщини щодо рухомих пам’яток, які зосереджені в музеях та нерухомих пам’яток археології, історії, монументального мистецтва, історико-культурних заповідників та повернення в Україну культурних цінностей, а також безпосередньо туристичними та санаторно-курортними підприємствами.
- Державний комітет України з будівництва та архітектури щодо пам’яток архітектури та містобудування, пов’язаних з ними творів монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, історико-архітектурних заповідників, садово-паркового мистецтва, ландшафтів та проектно-реставраційних робіт.
- Міністерство охорони навколишнього природного середовища України і в його складі Державна служба заповідної справи щодо національних парків, заповідників, пам’яток природи та інших природничих об’єктів.

Така розпорошеність управління спостерігається і на місцевому рівні. Санаторії, що розташовані на території області відносяться до управління охорони здоров’я, музеї, пам’ятки історії, культури, – до управління культури, рекреаційні зони, полювання та інші види рекреаційного туризму – до управління лісового господарства, екологічне навантаження до управління екології і природних ресурсів, пам’ятки архітектури, містобудування та їх збереження - до управління архітектури і містобудування, виділення земельних ділянок під туркомплекси та їх реєстрація - до головного управління земельних ресурсів і ще багато інших управлінь, відділів, які практично займаються туризмом, хоча такий не є їх основною діяльністю.

Сьогодні туристична галузь продовжує діяти у відриві від культурної спадщини та природного середовища, що значно затримує її перетворення у ефективну галузь економіки. Отже без кардинальної зміни системи управління, слід чекати подальшого погіршення стану збереження пам’яток культурної спадщини та природного середовища, неможливого суттєвого покращення у курортній та туристичній діяльності. Вважаємо, що прийшов час створення єдиного органу виконавчої влади з управління історико-культурним, природним середовищем та курортно-туристичною діяльністю. Пропонуємо також частину функцій покладених сьогодні на розрізнені міністерства та відомства передати до управління місцевим органам влади. Це відповідатиме і існуючій міжнародній практиці, де у розвинених туристичних державах таких як Німеччина, Греція, Великобританія, Канада, ПАР, Туреччина та ін., центральні органи виконавчою влади, здійснюють тільки наглядові та координаційні функції, а все інше вирішується місцевими органами виконавчої влади.

Туристична та курортна індустрія, яка використовує в своїй діяльності пам’ятки культурної спадщини, природні рекреаційні ресурси, спроможна залучити до їх збереження та відновлення фінансові можливості туристичних, готельних, оздоровчих та інших рекреаційних підприємств нашої країни, що і передбачається Законом України “Про охорону культурної спадщини” Управління рекреаційно-туристичною сферою в Україні має певні особливості основними з яких є:

- зв’язок рекреації та туризму з роботою майже 40 галузей господарського комплексу;
- відсутність управлінських структур туризмом в районних та сільських органах влади;
- погодження будівництва туристичних об’єктів, та використання природних рекреаційних ресурсів з великою кількістю контролюючих організацій;
- охорона та збереження навколишнього середовища, пам’яток історії архітектури, культури.
- розробка та впровадження програм розвитку туризму.

Отже ефективне управління та створення в регіонах і в Україні в цілому сучасної та високоефективної туристичної та курортно-рекреаційної індустрії сприятиме економічному та соціальному розвитку багатьох регіонів в тому числі і депресивних, забезпечить створення нових робочих місць та комплексне залучення інвестицій, сприятиме відродженню та збереженню пам’яток культурної спадщини, відповідальному ставленню до навколишнього середовища, корінним чином змінить стиль та якість життя наших громадян. Таким чином саме такий комплексний підхід до управління рекреаційно-туристичною сферою може забезпечити необхідну охорону, збереження і використання історико-культурного та природного середовища та перетворення рекреаційно-туристичної сфери в один з пріоритетних напрямів регіонального розвитку та структурної розбудови національної економіки.