Кузишин А.В.
Історія Української географії. – Тернопіль: Підручник і посібники, 2002. - №5. – С.42–44.

З історії організації туристично-краєзнавчої роботи в Галичині (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)

Туристично-краєзнавчий рух в Галичині в другій пол. 19 – поч. 20 ст. був однією з ключових форм національно-патріотичного виховання. Тут обов’язково слід зауважити про те етнонаціональне різноманіття, яке було характерне для краю, що в силу свого геоположення неодноразово переходив з складу однієї держави до іншої, формуючи особливий національно-територіальний колорит. Польська адміністрація не була зацікавлена в гуртуванні українців Галичини, а тим паче на ґрунті такої національної ідеї, як вивчення свого краю. Головною метою цього руху була передача молодому поколінню соціального досвіду та багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду, системи поглядів, переконань, ідей, звичаїв і їх збереження.

Організовані форми туристично-краєзнавчої роботи (туристичні подорожі, походи, екскурсії) почали проводити навчальні заклади, громадські організації, окремі діячі культури та науки.

Перші паростки краєзнавчої роботи в Галичині пов’язані з організацією в 1865 р. туристичного походу зі Львова до Карпат групою студентів Львівського університету і Львівської духовної семінарії. Такі мандрівки проводились і в наступні роки. Зібрані матеріали потім використовувались у краєзнавчо-етнографічних, археологічних, лінгвістичних та географічних дослідженнях.

Логічним продовженням цих починань було заснування у листопаді 1870 р. студентами Львівського університету студентського товариства “Академічна бесіда”. Влітку 1884 р. при товаристві починає діяти “Мандрівний комітет”, члени якого на час літніх та зимових канікул організовували похідні групи для культурно-просвітницької роботи серед сільського населення Східної Галичини. Крім культурно-просвітницької роботи, ці “мандрівки допомагали молоді глибше “пізнавати свій край та народ, і певно не менш важне, запізнаватись між собою” [1, с.25]. Членами товариства було проведено кілька таких маршрутних походів. Перший, проведений влітку 1884 року, пройшов через Дрогобич, Східницю, Урич, Підгородець, Корчин, Синевідськ, Розгірч, Бубнище, Болехів, Долину, Калуш, Станіслав, Коломию, Делятин, Дору, Микуличин, Шигот (Угорщина), Майдан, гору Говерлу, Шпицю, Гаджин, гору Піп-Іван, Буркут, Жаб’є, Кути. Принагідно слід згадати, що в цьому поході брав участь Іван Франко. В другому поході члени товариства ознайомились з красотами Поділля і Покуття. Значну територію охопила і третя подорож, що проходила через Тернопіль, Микулинці, Теребовлю, Хоростків, Копичинці, Гусятин, Чортків, Нижнів, Улашківці, Більче, Заліщики, Кіцмань, Чернівці. Передбачалось, що зібраний матеріал буде систематизовано та опубліковано.

Унікальним мандрівником, організатором подорожей, походів, мандрівок та екскурсій був вже вище згаданий український письменник, громадський та політичний діяч Іван Франко. Активна участь в “Мандрівному комітеті”, що діяв при “Академічній бесіді”, спонукала його до думки про те, що краєзнавчий матеріал набуде більшої ваги у випадку його систематизації та аналізу. З цією метою у 1893 р. він організовує “Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу”, а згодом – “Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю”. Результатом його постійних мандрівок стали численні публікації та етнографічні матеріали, теоретичні праці з етнології та етнографії.

Мандрівки, подорожі, походи, екскурсії широко практикувались товариством “Просвіта” та науковим товариством ім. Шевченка, що розгорнули свою бурхливу діяльність на теренах Галичини. За допомогою туристсько-екскурсійних заходів Екскурсійна комісія НТШ, що знаходилась у Львові, систематично збирала скарби української народної творчості. Матеріали з краєзнавчих досліджень ввійшли в тій чи іншій мірі до всіх без виключення 38-ми томів “Етнографічного збірника” та 20-ти томів “Матеріалів до української етнології”.

Як видно з вищенаведеного, краєзнавчо-туристична робота в Галичині на зламі XIX-XX ст. переважно була пов’язана  з українськими молодіжними та студентськими рухами та організаціями, тому і надалі розглядатимемо її через призму діяльності цих товариств. Характерно, що вони були своєрідною віддушиною в важких соціально-економічних та політичних умовах, у яких знаходились галичани-українці в той час, як в народів Європи вже чітко проявлялись прагнення до власного національного самовираження та самоусвідомлення.

Практично одним з перших було створено Пожежно-гімнастичне товариство “Сокіл”, яке започаткувало свою діяльність 11 лютого 1894 р. у Львові. Основна мета діяльності Товариства полягала в залученні молоді до загальнофізичних вправ, занять з різних ігрових видів спорту і ознайомлення з “околичними краєвидами” [1, с. 27] з метою формування нацональносвідомих громадян. Своєрідною формою туристсько-краєзнавчої роботи була і організація “соколятами” в селах тематичних вечорів, аматорських театральних вистав, концертів, в ході яких пізнавались місцевий колорит краю, його господарський розвиток, а етнографічні особливості окремих територій.

Навіть з впровадженням обмежувального польського “Закону про товариства” (1932р.), “Соколи” зберегли своє спортивно- (руханково-) гімнастичне спрямування і діяли уже в вироблених рамках стратегічної діяльності.

Подібні форми, методи та мету в своїй роботі використовувало пожежно-руханкове товариство “Січ”, засноване адвокатом  К. Трильовським у селі Заваллі Снятинського повіту  Станіславського воєводства 5 травня 1900 року, руханкове товариство і огнева сторожа “Луг”, засноване 25 березня 1925 року в селі Підберізцях Р. Дашкевичем.

У 1911 році на західноукраїнських землях виникло молодіжне товариство “Пласт”, що впроваджувало світові ідеї скаутизму в Галичині. Пластовий рух дещо відрізнявся від вже згаданих молодіжних рухів вищим рівнем організації та дисциплінованості. Опускаючи націонал-патріотичні напрямки діяльності “Пласту”, слід зауважити, що програма із загальнофізичного виховання не зводилась тільки до примітивного накачування м’язів, а вміло поєднувала загальнофізичний розвиток з тренуванням практичних навиків, що часто закріплювались в туристичних походах – читання географічних карт, орієнтування на місцевості, в’язання вузлів, участь у таборуванні (складання намету, розпалювання вогнища, приготування їжі), надання першої допомоги (перев’язка, гігієна в походах), вивчення тваринного та рослинного світу.

Польська періодика 20-их років XX cт. зберегла інформацію про пожвавлення туристсько-краєзнавчого руху в Західній Україні. Його осередками і далі залишались громадські організації. Так, восени 1921 року почав працювати “Кружок любителів Львова”, члени якого організовували екскурсії, або так звані “проходи” [3, с. 2], містом та його околицями.

У 1922 році в центрі Прикарпатського краю – м. Станіслав, було створено українське туристське товариство “Чорногора”. Першим його головою став лікар Я. Грушкевич. Проіснувавши  до 1939 року, Товариство провело немало екскурсій, пішохідних та лижних туристичних походів, змагань, культурних заходів, лекцій, присвячених проблемам туризму. «Чорногора» випускала свій журнал, мала туристське спорядження, топографічні карти. У горах були побудовані туристські притулки, групи краєзнавців у походах супроводжували провідники.

У 1924 р. у Львові почало діяти крайове краєзнавчо-туристичне товариство “Плай” [4,с. 2101], яке поступово поширило свої філії на низку міст Галичини. Товариство тісно співпрацювавло з “Пластом”, проводячи спільні заняття з туристичної підготовки та особливостей виживання в екстремальних умовах. Товариство видавало часопис “Наша Батьківщина”, де вміщувались краєзнавчі нариси, написані учасниками товариства на основі власних подорожей.

Як підсумок, слід зауважити, що в II пол. XIX – на поч. XX ст. відбувся процес становлення краєзнавчо-туристської роботи в Галичині, почалося вироблення її теоретичних і методичних принципів, як засобу засвоєння та популяризації історичного досвіду народу, як форми наукової і громадської діяльності, як школи пізнання і виховання національно свідомої української молоді, йшов процес удосконалення її організаційних форм і методів. Нажаль, геополітичні перетворення на початку 40-их років знищили вже досить міцну краєзнавчу школу, що розвивалась в Галичині, активно впроваджуючи ідею “єдиної радянської нації” без права на національне коріння та власну історію.

Список використаних джерел:

1. Історичний огляд життя в студентських організаціях. –Львів. 1908. –157с.
2. Андрухів І.О. Українські молодіжні товариства Галичини: 1861-1939 рр.(короткий історичний нарис). -Івано-Франківськ. 1995. –72 с.
3. Попович С. Витоки вітчизняного туризму // Краєзнавство. Географія. Туризм. №35-38, вересень1999. -С. 1-2.
4. Енциклопедія Українознавства. Перевидання в Україні // За ред. В. Кубійовича. – Львів: в-цтво НТШ. –1996. –Т.6. –2399 с.