Кручек О.А.
Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права.
Серія: філософські науки. - 2011. – Випуск 11. - С.112-126.

Новий етап у розвитку туризмознавства (до виходу монографії «Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму»)

В статті презентовано підготовлену до друку колективну монографію «Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму», відображено основні складові туризмологічного знання.

Ключові слова: туризмологія, феномен туризму, туризмологічний підхід, «людина подорожуюча».

Формування теорії не може базуватись лише на умоглядних концепціях. Вона повинна ґрунтуватись на детальному осмисленні і упорядкуванні фактичного матеріалу, узагальненні різноманітних систематичних даних, глибинному аналізі тенденцій розвитку досліджуваних процесів явищ. Теорія народжуються на шляху створення системи понять, концептів які дозволяють підвести під єдиний «знаменник» різноманітний практичний досвід, зрозуміти внутрішню структуру, причинно-наслідкові зв’язки і механізм дії досліджуваного об’єкта, визначити характер і перспективи його розвитку.

Саме таким шляхом народжувалась і формувалась теорія туризму - туризмологія. Вона зростала на теренах розвитку туристичної практики.

Туризм, як суспільний феномен народився в середині XIX ст, коли у 1847р. в Великій Британії виникла перша в історії туристська організація «Томас Кук і син». В досить короткий термін туристський рух охопив провідні країни Європи, почали швидко поширюватись самодіяльні туристські організації – клуби, товариства тощо. Розвиток технічного прогресу, модернізація суспільних відносин перетворили туризм у важливу складову суспільного життя. Туризм стає засобом змістовного дозвілля, знайомства з іншими місцевостями, визначними культурними і природними пам’ятками, оздоровлення, отримання нових вражень тощо. Суспільна привабливість туризму забезпечувала прибутковість туристичної діяльності. З кінця XIX ст. туристичний бізнес набирає силу. Це позитивно позначилось на соціально-економічній ситуації багатьох країн. Туризм починає розглядатись, як одна з най рентабельніших галузей господарства. В процесі свого розвитку він включає все нові галузі суспільної практики.

Це перетворило туризм у важливу складову суспільного життя, що й обумовило увагу учених до даного суспільного феномену. Вже в кінці XIX- початку XXст. з’являються перші наукові узагальнення туристичної практики, розробляються перші базові категорії туристської науки. В цей період у таких європейських туристсько-привабливих країнах, як Австрія, Швейцарія, Німеччина, Бельгія, Польща з’являються перші праці, що містять систематизовані результати наукового осмислення досвіду туристської справи. В творах науковців цього часу починає формуватись професійна «мова туризму», туризмознавча термінологія. З’являються такі базові для туризмології поняття як «географія туризму» та «туристичний регіон», «туристична рекреація «, «туристична індустрія « та ін. Вже на початку XX ст. були зроблені перші спроби дати узагальнюючу характеристику туризму як суспільного явища, сутності самого поняття.

Сьогодні туризм набув глобального масштабу, він став однією з наймогутніших соціальних і економічних сил, які істотно впливають на життя сучасної цивілізації. Для сотень мільйонів людей він є суттєвою складовою життя, критерієм рівня їх життєдіяльності. Туризм, як спосіб життя для багатьох набув не образного, а буквального значення, сьогодні в стані туристських подорожей одночасно перебувають сотні мільйонів осіб (За даними UNWTO в 2010 р кількість туристів в усьому світі становила 240 млн осіб, а обсяг доходів від міжнародного туризму сягнув 919 млд дол. США) [2]. В орбіті цієї діяльності перебувають: економіка, політика, культура, освіта та інші соціально значущі сфери людського життя всіх без виключення країн. Суттєво впливаючи на всі сторони суспільства туризм потребує уважного наукового осмислення. Адже йому притаманні не лише позитивні, економічно та соціально значущі можливості а й серйозні вади. Неконтрольоване зростання масштабів та обсягів туризму, призводить до збільшення шкідливого навантаження на природу, деформаційних змін у «традиційному» культурному середовищі країн так званого «третього світу», які є головними об’єктами інтересу численних туристських потоків. Все це потребує серйозного наукового осмислення і оцінки.

Вже з початку 30-х рр. XX ст. почали формуватись національні туризмознавчі наукові школи. Особливою творчою активністю відрізнялись: австрійська, німецька, британська, швейцарська, французька та інші. В процесі їх розвитку спостерігається акцентований інтерес до суто теоретичних рефлексій туризму.

Після другої світової війні розвиток наукових досліджень туризму почали координувати авторитетні міжнародні організації: Міжнародна спілка офіційних організацій, Міжнародна асоціація наукових експертів у галузі туризму, міжнародна акомодація туризму в Монте-Карло.

З другої половини XX ст. почала творитись туризмознавча наукова періодика. Серед інших слід виділити «Журнал туристських досліджень (Британія)», «Журнали туристських досліджень (США)», «Менеджмент туризму (Європа)», «Дослідження в галузі рекреології (Азія)», «Журнал туристичного аналізу (Австралія)» та багато інших.

В 1975 була заснована всесвітня туристська організація (UN WTO) – найавторитетніша туристська організація, що відіграє провідну роль у глобальному обміні досвідом та співробітництві у галузі туризму. Одним з головних завдань UN WTO є розробка і впровадження нормативно-правової бази туристської галузі прогресивних наукових методів осмислення феномену туризму.

Все це стало підґрунтям для розвитку суто теоретичного осмислення феномену туризму у всій його багатогранності. Сьогодні з абсолютною упевненістю можна говорити про здійснення багатопланових туризмологічних досліджень в багатьох країнах світу. Серед інших слід назвати роботу британського вченого Д.Неша «Антропологія туризму» [19], яка побачила світ в 1996 р. Автор розглядає туризм, як специфічну систему виробництва і споживання. Предметом антропології туризму були проголошені різноманітні комбінації економічного розвитку, індивідуальних трансформацій пізнавального і емоційного плану колективних репрезентацій і політики.

Нові тенденції в розвитку сучасного туризму досліджує британський соціолог З.Бауман, характеризуючи тип сучасної організації суспільства, як суспільства споживання, дослідник звертає увагу на таку нову цінність сучасної цивілізації як «мобільность». Саме вона забезпечує реалізацію високого рівня життя і освіти. Сьогодні знаходитись в стані туриста означає приєднатись до кола забезпечених і успішних людей. Через призму даної категорії формуються нові риси туризму, наприклад, налаштованість на виробництво спокус і принад [1].

Високий рівень теоретичного осмислення туризму представлений в роботах Д.Пірса «Туризм сьогодні», «Туристичний розвиток», «Туристичні організації» [20, 21, 22]. В них туризм представлено, як цілісну систему, що розвивається в межах різнопланових функцій міста.

Нове бачення туристичної діяльності подано представником датської школи Н.Лейпером. За його визначенням туризм одночасно є видом діяльності, формою рекреації, а також галуззю національної економіки, засобом дозвілля, мистецтвом, наукою і бізнесом. В основу розробки моделі туристичної діяльності покладені три основні складові: туристи, географічні елементи і туристична діяльність. Туристи, як суб’єкти зазначеної системи усвідомлюючи потребу у здійсненні подорожі формують попит на туристичні послуги та необхідність функціонування всієї туристичної системи.

Створення туристичної структури призвано максимально задовольняти наявні потреби туристів шляхом пропозиції послуг переміщення, розміщення, харчування, розваг та ін. Географічні елементи в свою чергу розподіляються на регіони якими подорожують туристи, регіони туристської дестинації.

Піонером створення теорії туризму в США справедливо вважають американського теоретика, «заслуженого професора туризму» Мічиганського університету Роберта Макінтоша. Його перу належить дев’ять книжок з проблематики туризму, в тому числі: «Міжнародні подорожі та туризм», «Узгодження прибутку, туризму та індустрії гостинності». Своє розуміння туризму як об’єкту наукового пізнання Р.Макінтош виклав у капітальній праці «Туризм: принципи, практики, філософії» [18]. Разом з ним, авторами монографії виступили Чарлз Р. Гоелднєр, професор Колорадського університету, та Дж.Р. Брент Рітчі, професор університету Калгарі. Названа робота є справжньою енциклопедією туризму, яка вдало поєднує його теоретичне осмислення та узагальнення міркувань щодо практики, досвіду і вдосконалення туристської діяльності.

Вагомий внесок у створення і розвиток теорії туризму належить російським вченим. Особливо плідно працюють московська та санкт-петербурзька туризмологічні школи (В.Квартальнов, І.Зорін, В.Грицкевич, М.Біржаков). Серед інших, особливо слід виділити роботи колишнього президента Міжнародної академії туризму В.А. Квартальнова, його п’ятитомну працю «Біосфера і туризм» [4], підручник «Теорія і практика туризму» [5]. В даних наукових наробках представлено термінологічне визначення туризму, висвітлено його історичні форми, охарактеризовано значення туризму в його різноманітних проявах.

Широка панорама ідей, концепцій, підходів, які дозволяють розкрити змістовні характеристики сучасного туризму подані в роботі Н. Покровського та Т. Черняєвої «Туризм: від соціальної теорії до практики управління» [9]. В ній вперше були представлені можливості застосування соціальної теорії для вирішення завдань управління туризмом.

На пострадянському просторі на ниві туристського наукового знання також чимало попрацювали білоруські вчені. Серед інших наукових здобутків слід виділити змістовну працю А.Дуровича «Маркетинговые исследования в туризме» [3]. В ній були розглянуті теоретико-методологічні аспекти маркетингових досліджень в туризмі. Особлива увага була приділена процесу і методам дослідження направлених на вивчення ринку туристських послуг туристського продукту, споживачів тощо.

Туризмологічна школа утворилися і в Україні. Своєрідним центром цієї школи став, очолюваний відомим вченим, доктором філософських наук, професором, членом-кореспондентом НАН України В.С.Пазенком, колектив дослідників Київського університету туризму, економіки і права. Так науковці КУТЕП разом з вченими Інституту філософії НАН України, інших академічних наукових установ розробили такі інноваційні загальнометодологічні наукові дисципліни як філософія туризму [16, 17, 18], педагогіка туризму [14, 15], історія туризму [12, 13], соціологія туризму [6], психологія туризму [7] тощо. Вагомим внеском у становленні української туризмологічної школи стало видання «Енциклопедичного словника-довідника з туризму» за загальною редакцією доктора педагогічних наук, професора В.Федорченка [10].

Туризмологічні дослідження здійснюють вчені географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Б. Яценко, О. Любіцева, О. Бейдик).

Помітним доробком туризмологічного знання стала фундаментальна праця завідувача кафедри готельного, ресторанного та туристичного бізнесу Київського національного торгівельно-економічного університету Т.Ткаченко «Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу» [11]. Вона істотно відрізняється від інших туризмознавчих публікацій своїми теоретико-методологічними акцентами: сутність, історичний базис та діалектика туризму; місце туризму в системі наук; компаративні моделі туризму; його парадигми, принципи, критерії тощо.

Плідними здобутками теоретичного і праксеологічного осмислення туризму відзначені праці науковців кафедри туризму Львівського національного університету імені І.Франка (М.Мальска), Донецького інституту туристського бізнесу (В.Данильчук, Г.Алєйнікова, Г.Бовсуновська, С.Голубнича), Одеського державного економічного університету (В.Герасименко), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (О.Костюкова). Працями туризмологічного характеру позначена наукова діяльність вчених вузів Криму, Запоріжжя, Кам’янець-Подільська, інших навчальних закладів України.

Напрацювання масиву наукових досліджень туризмологічного характеру висувають на порядок денний розробку цілісного дослідження, в якому була б упорядкована система концептів туризмологічного рівня; проаналізована система принципів, методів, підходів щодо осмислення багатогранного феномену туризму; визначено складові частини туризмології, їхня взаємопідпорядкованість та роль у аналізі туристичних практик. Усвідомлення сутності цих понять – обов’язкова умова створення гносеологічної теоретико-пізнавальної моделі туризмології.

Відповіддю на виклик часу стала монографія «Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму», підготовлена до друку колективом дослідників Київського університету туризму, економіки і права та ряду вчених інших установ Києва. Вона є спробою узагальнити теоретичні розвідки у різних напрямах туризмознавства, дати цілісне уявлення про туризм як багатогранний феномен сучасності, показати роль і значення даного соціального інституту в житті суспільства.

Претендуючи на узагальнення досліджень туризмологічного характеру автори ставили перед собою завдання:

- визначити сутність теорії туризму як інноваційної наукової соціоекономічної та гуманітарної дисципліни;
- показати генезу та еволюцію туризмологічного знання, визначити зміст основних туризмологічних концепцій;
- розкрити у понятійний спосіб основні смислові значення туризму, ознайомити з його словниково-категорійним апаратом;
- осмислити структуру туризмологічного знання, його системну архітектоніку, органічну узгодженість його складових;
- з’ясувати функції туризмології, її суспільного призначення;
- виявити діалектику зв’язків між теорією і практикою туристської діяльності.

У роботі, зокрема, зазначено, що туризмологія як галузь знань має свій об’єкт, предмет та суб’єкт вивчення:

- об’єктом туризмології є туризм як специфічне соціальне явище, соціально-економічний і культурний феномен, як соціальний інститут, тобто система суспільних відносин, зв’язків та засобів;
- предметом туризмології є людина що подорожує (homo viator) система туристських мотивацій особистості в процесі споживання туристського продукту;
- суб’єктом туризмології є науковець, теоретик-туризмолог, який досліджує сутнісні характеристики туризму, бере активну і безпосередню участь в розробці теорії туризму.

Як наукова дисципліна туризмологія розв’язує низку взаємопов’язаних наукових завдань. Серед них:

- усвідомлення сутності туризму як соціально-економічного та культурного явища та соціального інституту;
- розробка власного понятійного апарату;
- систематизація наукових підходів до розуміння феномену туризму;
- осмислення структури туризмології, виявлення діалектичної узгодженості всіх її частин;
- з’ясування принципів, методів, функцій, проблем туризмологічного знання;
- розкриття зв’язків між теорією і практиками туристичної діяльності.

Важливою складовою на шляху формування цілісної теорії туризму є вчення про принципи та функції.

Наголошуючи, що ця частина туристської науки розроблена зовсім недостатньо і в туризмологічних текстах представлена досить поверхнево, автори роботи підкреслюють, що істотний вплив на теорію й практику туризму справляють сучасні концепції анімації, інформатизації, валеології. Якісно нові сюжети в туризмологічні розробки вносить теорія й практика «альтернативного» та екстремального туризму, часом в абсолютно нових, екзотичних формах.

У монографії наголошується, що туризмологія як наука не обмежується вивченням лише загальноприйнятих вимірів туризму як способу відпочинку, спілкування з природою та життям і культурою власного та інших народів, або як економічного і соціокультурного чинників, пов’язаних з індустрією відпочинку, його впливами на суспільство тощо. Вона покликана осмислювати проблеми і тенденції в туризмі, які сьогодні лише почали окреслюватись, але в подальшому можуть призвести до небезпек й протиріч і стати на заваді його розвитку.

Щодо визначення основних концептів туризмології автори зазначають що її тезаурус нараховує не одну тисячу одиниць визначень. Основні із них представлені в професійних енциклопедичних та словникових виданнях. Ключовими термінами-концептами, які організують в понятійний спосіб весь теоретично усвідомлений образ туризму, до них належать такі поняття як «турист», «туризм», «подорож», «дестинація», «туристський продукт», «індустрія туризму», «туристська інфраструктура» та ін. Всі вони в різних аспектах та конкретних формах визначають зміст туризмознавства, як найширшого уособлення знання про феномен туризму. Вони характеризують туризм системно, комплексно, у своїй сукупності атестують його як соціоекономічний та соціокультурний інститут, відбивають його загальну структуру.

Туризмологічний підхід в осмисленні даних понять відрізняється від географічного чи краєзнавчого. Сутність цієї відмінності полягає в тому, що головним стрижнем туристської науки є «подорожуюча людина». – «homo viator». Увага науковця-туризмолога зосереджується на з’ясуванні соціальних чинників подорожування, виявленні тенденцій і закономірностей, які зумовили перетворення подорожей на туризм. До того ж, завданням туризмології є визначення хронологічних етапів цього процесу. Прикладом може слугувати туризмологічний погляд на туризм, як могутній засіб освоєння світу. Ця філософсько-антропологічна функція туризму також акцентовано представлена в туризмології. Як і в інших соціо-гуманітарних наукових дисциплінах, в туризмі концентрується досвід сприйняття світу. Але на відміну, скажімо від історичного досвіду, джерелом якого є, як правило, зафіксований фактаж та історіографічні узагальнення, туристський досвід особистісно здобутий, це досвід персонального переживання мандрівних подій. Відома мудра сентенція: «краще один раз побачити, аніж сто разів почути». Це повністю відноситься до досвіду того «переживання світу», який здобувається під час мандрівок, екскурсій, відвідувань. Ідея туризму містить в собі активне ставлення до світу, його осмислення, пізнання і «засвоєння». «Справжній туризм», який ґрунтується на власному сприйнятті «іншої культури», істотно відрізняється від віртуального, «телевізійного» туризму, коли людині демонструють заздалегідь відібрані артефакти культурних пам’яток.

Туризмологія є міжгалузевою й міждисциплінарною наукою тому важливо визначити власний теоретико-методологічний інструментарій: принципи, методи, проблематику досліджень.

У роботі, зокрема, зазначено, що туризмологи у своїх дослідженнях застосовують як загальнонаукові так і конкретно наукові підходи та принципи. До перших належать системний, історичний, економічний, політичний, правовий. Їх використання зумовлюють відповідні концептуальні версії туризмології. До других належать принципи спонтанності мотивацій мандрівника, безпосередності туристських контактів, діяльнісний підхід. Останній розглядає туризм як особливу форму людської активності та мобільності. Через призму «діяльнісного» розглядаються актуальні завдання туризмології: розуміння та інтерпретація окремих видів туризму, розробка концепцій туристичного обслуговування, реалізація на практиці моделей туристських центрів, територій тощо.

Основним принципом туризмологічного підходу є розуміння сутності туризму, як форми природно-суспільного буття та життєдіяльності людини що подорожує.

Щодо методів туризмологічних досліджень, на сьогодні не виявлено якихось спеціальних способів пізнання. В залежності від спрямованості методологічного аналізу того чи іншого сектору туризму використовуються адекватні методи даних галузей.

Як міждисциплінарна наука туризмологія призвана виконувати ряд важливих функцій. Як і в інших теоретичних науках, класичними завданнями туризмології є систематизація практичного досвіду, визначення закономірностей розвитку досліджуваного феномену. До того ж туризмології властива й прогресивна функція, яка призвана підготувати сучасних фахівців туристичної сфери до нових викликів, пропозицій та загроз сучасного туризму.

Важливо акцентувати увагу суспільства щодо нових вимог та проблем туристичної сфери, передусім до узгодження, розуміння та інтерпретації окремих видів туризму, створення та реалізації у туристській теорії та практиці узгодженої моделі туристських центрів і територій як «органічних» клітин туризму, координації зусиль науковців і практиків у розв’язанні тих завдань і проблем, які ставить сьогодення.

Суттєвою складовою підготовленої монографії є визначення основних складових туризмологічного знання, структурних елементів, які забезпечать осмислення, упорядкування, узагальнення широкомасштабність туристичної діяльності.

Сьогодні значна кількість наук так чи інакше долучаються до аналізу функціональної сутності туризму. Вже існує ціла низка наукових концепцій і навчальних дисциплін, які характеризують туризм у його історичному, філософському, економічному, соціологічному, культурологічному, етичному, психологічному та інших аспектах. Туризмологія використовує ці знання для конструювання системно-цілісної туристської науки.

Так, однією з фундаментальних складових туризмології є філософія туризму. Завдяки здобуткам соціально-філософської феноменології досліджується «життєвий світ» людини, джерело культурного досвіду, який вона набуває в результаті комунікації зі світом культури, розкривається антропологічне значення мандрів та подорожей, аксіологічний, ціммісний аспекти туристичної діяльності.

Важливе місце в туризмологічних дослідженнях посідає географія туризму – галузь знань про просторово-часові закономірності функціонування туризму як суспільного явища, територіальну організацію туристичного господарства, умови та особливості його розвитку в різних районах і країнах. На базі знань туристської географії в рамках туризмології досліджуються тенденції та закономірності розвитку світової індустрії туризму, здійснюється експертиза проектів туристського освоєння території, аналізується туристський потенціал країн і регіонів та ін.

Важливим структурним елементом туризмології є соціологічні дослідження туризму, як специфічного засобу формування особистості, як суттєвого фактора діалогу культур. До функцій соціології туризму, які використовує туризмологія входять також дослідження процесів соціалізації людини, засвоєння індивідом системи знань, норм і цінностей, що дозволяють йому відчувати себе повноправним членом суспільства.

Культурологія туризму, як теорія культурних трансформацій особистості в контексті її перебування в інших соціокультурних середовищах, займає особливе місце в туризмологічній проблематиці оскільки дозволяє аналізувати гуманізуючу місію туризму, його властивість пом’якшувати соціальну напруженість, прискорювати розвиток соціумів, котрі є приймаючою стороною в туризмі.

Туризмологічні дослідження феномену туризму повинні враховувати індивідуальні особливості людини, що подорожує (homo viator), ті риси характеру і темпераменту, що обумовлюють «адресні» потреби людини в туризмі і подорожах, активному відпочинку і розвитку. Дані дослідження ґрунтуються на викладках психології туризму.

Психологічні аспекти туризмології цільно пов’язані з питаннями етичних цінностей туризму, моральної оцінки туристичної діяльності. Дані проблеми є предметом дослідження етики туризму.

У рамках проблеми зростання суперечливого впливу туризму на навколишнє середовище туризмологи все більше уваги звертають на тенденції розвитку «екологічного туризму», «екологізації свідомості туристів». Дослідження в цьому напрямку зростають рік від року.

У контексті соціально-гуманітарних функцій туризму слід окремо виділити проблеми професійної підготовки фахівців для туризму та процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Даними питаннями опікується складова туризмологічного знання – педагогіка туризму. В рамках даного напряму знань туризмологів цікавлять особливості процесу підготовки особистості до життєтворчості в інокультурі, розкриття сутності, закономірностей тенденцій та перспектив розвитку цієї підготовки.

Туризмологічне знання було б неповним без осмислення туристичної практики. Даний напрямок забезпечує праксеологія (наукове осмислення практики) туризму. Вона покликана проаналізувати туристську діяльність з точки зору її практичних властивостей, з метою підвищення ефективності.

Праксеологічна концепція туристичної діяльності забезпечує підгрунтя для моделювання стратегічного розвитку туризму, розробки програм його ефективного функціонування та генеральних планів вдосконалення. Так «праксеологічно забарвленими» в туризмі є теоретичні аспекти менеджменту та маркетингу. Як комплексна дисципліна, праксеологія туризму синтезує дані різних наук (економіки, організації, управління, інформатизації тощо), переймається питаннями дослідження практичного досвіду в рамках конкретного виду діяльності. Серед них особливе місце належить узагальненню методик проектування туристських заходів, принципів розробки стратегічних і тактичних програм та планів розвитку туризму, механізмів їх реалізації, здійснення реформ, експериментів тощо.

При цьому слід зазначити, що названі дисципліни не вичерпують коло наукових знань, які використовує туризмологія.

Предметом окремих досліджень є правознавці, політологічні та інші аспекти теоретичного осмислення туризму. Кожен з елементів робить свій внесок у формування туризмологічного знання, дозволяє дослідити феномен туризму в усій його багатоманітності з тим, щоб сформувати відповідну культуру мислення у фахівців сфери туризму, забезпечити достойну зустріч викликам, пропозиціям та загрозам, які притаманні цивілізації ХХІ століття.

Список використаних джерел

1. Бауман З. Глобализация: последствия для человека и общества / Зигмунд Бауман – М.: Весь мир 2004.
2. Доповідь Генерального секретаря Талеба Рифаї на Генеральній асамблеї ЮН ВТО (Дев’ятнадцята сесія Кьонджу (Республіка Корея), 8-14 жовтня 2011 р. www.unwto.org
3. Дурович А. Маркетинговые исследовния в туризме: Учеб. – практ. пособие / А. Дурович, Л.Анастасова. – М.: Новое знание, 2002. – 348 с.
4. Квартальнов В.А. Биосфера и туризм: Глобальное взаимодействие и экология, география научных исследований территорий туристического назначения, культура мира системы трудовых миграций, педагогика, социология и стратегия управления. В 5 т. / В.А.Квартальнов – Т.1 Теория и практика туристских исследований. – М.: Наука, 2002. – 271 с.
5. Квартальнов В.А. Теория и практика туризма: Учебник / В.А.Квартальнов. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 672 с.
6. Лукашевич М.П., Шандер Ф.Ф. Соціологія туризму. Курс лекцій / М.П.Лукашевич. – Ужгород, 2008. – 340 с.
7. Лукашевич О.Н. Психология туризма: концептуальное определение / О.Н.Лукашевич. – К.: КУТЕП, 2004. – 228 с.
8. Лук’янова Л.Г. Освіта в туризму: навч. метод. посіб. / Л.Г. Лук’янова – К.: Вища школа, 2008. – 719 с.
9. Покровский Н.Е., Черняева Т.И. Туризм: от социальной теории к практике управления: учебное пособие / Н.Е. Покровский, Т.И.Черняева. – М.: Университетская книга, Логос, 2009. – 400 с.
10. Смолій В.А. та ін. Енциклопедичний словник довідник з туризму / За заг. ред. В.К.Федорченка. – К.: Слово, 2006. – 372 с.
11. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу / Т.І.Ткаченко – К.: Київ. нац. торг. екон. ун.-т., 2006. – 537 с.
12. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: навч. посіб. / В.К.Федорченко, Т.А.Дьорова – К.: Вища школа, 2002. – 195 с.
13. Федорченко В.К., Костюкова О.М., Дворова Т.А., Олексійко М.М. Історія екскурсійної діяльності в Україні: навч. посіб. / В.К.Федорченко, О.М.Костюкова, Т.А.Дьорова – К.: Кондор, 2004. – 166 с.
14. Федорченко В.К. Підготовка фахівців для сфери туризму: теоретичні та методологічні аспекти / В.К.Федорченко. – К.: Вища школа, 2002. – 350 с.
15. Федорченко В.К., Фоменко Н.А., Охріменко М.І., Цехмістрова Г.С. Педагогіка туризму / В.К.Федорченко, Н.А.Фоменко, М.І.Охріменко. – К.: Вид. Дім „Слово”, 2004. – 296 с.
16. Філософія і культурологія туризму. – К.:КІТЕП, 2001. – 138 с.
17. Філософія туризму: Навч. посіб. / За ред. Пазенка В.С., Федорченка В.К. – К.: Кондор, 2004. – 268 с.
18. Філософські нариси туризму: Науково-навч. видання / За ред. Пазенка В.С. – К.: Український Центр духовної культури, 2005. – 328 с.
19. Charles R Goeldner, J.R. Brent Ritchie, Robert W. Mclntosh. Tourism: Principles. Practices. Philosophies. Eighth Edition. USA – 1999. – 562 с.
20. Nash D. Anthropology of Tourism. – Oxford: Elsevies, 1996.
21. Pearce D. Tourist Development, Longmen, 2 nd end 1989. – 293 с.
22. Pearce D.G. and Butler R.W. (eds) Contemporary Issues in Tourism Development Routledge, 1999. – 348 p.
23. Pearce D.G. and Butler R.W. (eds) Tourism Research: Critiques and Challenges Routledge, 1992. – 312 p.

А.А. Кручек «Новый этап в развитии туризмоведения (к выходу монографии «Туризмология: концептуальные основы туризмологии»)».

В статье презентовано подготовленную к изданию коллективную монографию «туризмология: концептуальные основы теории туризма», отражено основные составляющие туризмологического знания.

Ключевые слова: туризмология, феномен туризма, туризмологический подход, «человек путешествующий».

O. Kruchek «The new stage in tourismology development (to the appearance of the monograph «tourismology: conceptual framework of the theory of tourism»)».

The article presents the edited collective monograph «Tourismology: conceptual framework of the theory of tourism» reflecting some basic constituent parts of tourism knowledge.

Key words: tourismology, tourism phenomenon, tourismological approach, «homo viator».