Кравців В., Жук П.
Економіка України. – 1993. - № 12. – С.57-62.

Концептуальні основи перспективного розвитку рекреаційної індустрії в Карпатах

Успішна інтеграція України в європей­ське співтовариство можлива за умови про­ведення розумної регіональної політики з урахуванням територіальної специфіки і геополітичних переваг кожного регіону. Аналіз географічних, економічних і еколо­гічних факторів показує, що територія Кар­патського регіону на етапі становлення державності і виходу України на світову арену має унікальний шанс стати своєрід­ним полігоном, де ефективна економічна політика може вигідно поєднати регіональ­ні, державні і міжнародні інтереси дер­жави.

Вибір оптимального стратегічного курсу розвитку регіону при врахуванні всіх по­тенційно важливих факторів неминуче по­в'язаний з його географічним становищем і екологічним феноменом території. Тобто майбутня соціально-економічна модель Карпат має бути економічно вигідною для України і екологічно сумісною з прилегли­ми територіями зарубіжних країн. Власне зарубіжний досвід показує, що ефективним напрямом освоєння гірських регіонів є роз­виток різних форм рекреаційного господа­рювання.

Рекреаційний потенціал регіону: параметри і перспективи освоєння

Рекреаційний потенціал регіону в поєд­нанні з вигідним географічним положенням, досить розвинутою транспортною мережею є важливою передумовою розвитку сана­торно-курортного лікування, туризму і від­починку. Природною базою розвитку ку­рортного комплексу є понад 800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод з добовим дебітом 57,5 млн. л, розвідані і затверджені запаси яких достатні для оз­доровлення більш як 7 млн. чол. у рік.

Найбільш поширений тип - вуглекислі води з різними мінералізацією і хімічним складом. Їх родовища в основному зосе­реджені у Закарпатській області. Вже функ­ціонує ряд санаторіїв і заводів промисло­вого розливу води.

Широко відомі мінеральні води з вели­ким вмістом органічних речовин. Типовий представник таких вод - «Нафтуся», яка традиційно пов'язується з Трускавецьким і Східницьким курортами. Затверджені за­паси цієї води в Східниці в 1,5 разе пере­вищують трускавецькі, і їх використовуєть­ся всього 2-3%. Аналоги «Нафтусі» знай­дено також в інших районах Карпат, зок­рема, в Турківському і Сколівському районах, Бориславі Львівської області. В При­карпатті поширені й цінні в лікувальному відношенні сульфідні води (Немирів, Лю-бінь Великий, Розділ тощо). На Закарпатті і в Прикарпатті поширені залізисті, миш'я­ковисті, родонові, бромисті і йодисті «оди, які також мають надзвичайно важливе лі­кувальне значення. Унікальними є лікуваль­ні розсоли з підвищеним вмістом сульфа­тів, розвідані запаси яких оцінюються в 600 м³/добу. Найбільш відомі курорти, де вони використовуються,- Моршин і Трускавець.

В регіоні є великі ресурси лікувальних грязей. Запаси їх оцінюються в 1400 тис. м³. Для лікувальних цілей використовується й озокерит, Бориславське родовище якого є найбільшим в Україні.

Треба відзначити, що природні рекреаційні ресурси регіону, зокрема, його гідро-мінеральна база, використовуються недос­татньо і далеко не повністю задовольняють реальні потреби населення. Так, викорис­тання вуглекислих мінеральних вод типу «Боржомі», «Єсентуки», «Нарзан» не пере­вищує рівня 8,5% їх потенціалу. Унікальні води з високим вмістом органічних речо­вин - «Нафтуся» та її аналоги - викорис­товуються на 10%, сульфідні води - на 15%.

Карпати мають потужний потенціал для розвитку різних видів туризму. Мальовничі ландшафти, рельєф, кліматичні умови ство­рюють надзвичайно сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Карпати - єдиний регіон України, умови якого при­датні для розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів. Регіон має високий потенціал рекреаційної місткості території. Площа використовуваних та за­резервованих для рекреації ландшафтів становить 616,7 тис. га, а їх разова міст­кість при екологічно допустимих наванта­женнях оцінюється в 1434,7 тис. чол.

Орієнтовну оцінку потенційних можливос­тей Карпат можна отримати шляхом зістав­лення регіону з близькими за природними особливостями зарубіжними регіонами-аналогами, які інтенсивно використовуються в рекреаційних цілях. Так, Альпійський ре­гіон площею 180 тис. км², де рекреаційні навантаження оцінюються як граничні, що­року приймає 40 млн. відпочиваючих і ту­ристів та 60 млн. туристів, які здійснюють в Альпи одноденні поїздки. В розпал се­зону тут пересуває 10 млн. туристів і 2 млн. екскурсантів вихідного дня. Екстраполюю­чи ці показники на Карпатський регіон, граничні для нього показники перспектив­ної рекреаційної місткості становлять; од­норазова- 2,2 млн. чол., річна - 8 млн. туристів І відпочиваючих та 12 млн. екскур­сантів і туристів вихідного дня. На даний час, зважаючи на непідготовленість терито­рії до підвищених рекреаційних наванта­жень, відсутність спеціалізованої Інфра­структури й низьку екологічну культуру на­селення, фактична місткість Карпатського регіону не повинна перевищувати 50% від перспективної. Досягнуті ж тут показники обслуговування рекреантів нижчі від мож­ливих з урахуванням природно-ресурсного потенціалу й екологічних обмежень в 3- 4 рази. Таким чином, наявні резерви осво­єння рекреаційного потенціалу Карпат ціл­ком достатні для забезпечення перспек­тивного розвитку рекреаційного комплексу в масштабах екологічної допустимості і еко­номічної ефективності.

Природний потенціал рекреації органіч­но доповнюється багатим арсеналом пам'я­ток історії, культури, архітектури, На тери­торії регіону взято під охорону понад 6 тис. пам'яток архітектури IX-XX ст. Тут знаходиться ряд археологічних пам'яток міжнародного значення - трипільські по­селення на Дністрі, старослов'янські горо­дища в Стільському, Звенигороді та інших. З регіоном пов'язані життя і діяльність видатних діячів культури, мистецтва. Вели­кий інтерес у туристів викликають збе­режені традиції, вірування, обряди і зви­чаї жителів Карпат.

Таким чином, якісні і кількісні параметри рекреаційного потенціалу Карпат свідчать про великі можливості їх перспективного використання і формування на їх базі ви­сокоефективної рекреаційної галузі дер­жавного і міжнародного значення. Вже на даний час Карпатський регіон є другим в

Україні за обсягом доходів від рекреацій­ної сфери (22% від сумарного показника по Україні) і поступається лише Криму (42%), випереджуючи Причорноморський регіон (17%) та Приазов'я (13%).

В перспективі, враховуючи, з одного боку, перевантаженість Криму і зрослі потреби в оздоровленні населення, викликані Чор­нобильською катастрофою, а з іншого - потужний рекреаційний потенціал Карпат і стрімке зростання популярності зимових видів відпочинку, Карпатський регіон може стати провідним рекреаційним районом України.

Фактори розвитку рекреаційної індустрії

Специфіка гірських регіонів значно уск­ладнює їх промислове і сільськогосподарське освоєння, яке, до того ж, є еколого-небезпечним. Тому рівень розвитку основ­них сфер зайнятості (як і рівень життя на­селення) тут набагато нижчий, ніж у рів­нинних районах. Так, грошові доходи меш­канців гірських районів Карпат є в 3 рази нижчими, ніж у рівнинній частині, вдвічі нижчим є рівень розвитку соціальної інф­раструктури. Це викликає депопуляцію в гірських районах, відплив найбільш праце­здатного в інтелектуальному і фізичному відношенні населення, що веде до глибо­кого економічного занепаду. Серед бага­тьох причин, які призвели до такої ситуа­ції, треба назвати Ігнорування особливос­тей природно-ресурсного потенціалу гір­ських районів, уніфікований підхід до гос­подарського освоєння регіону в цілому, що постави* поза економічними інтересами чи не найбільш ефективний для цих тери­торій та соціальне доцільний напрям вико­ристання природних ресурсів - рекреацій­ний. Стратегія залучення до господарсько­го обороту природних рекреаційних ре­сурсів повинна базуватися на об'єктивній оцінці стартових соціально-економічних умов території і науково обгрунтованому прогнозі їх змін, врахуванні ряду факторів, що визначатимуть пріоритети і темпи роз­витку, механізми управління цими проце­сами.

Серед факторів суб'єктивного характеру зазначимо два:

1) основні механізми і нор­ми регулювання відносин в економічному житті, в тому числі і в рекреаційній сфері, формуються на загальнодержавному рівні. Тому можливості регіону в питаннях еконо­мічного сприяння розвитку індустрії відпо­чинку будуть досить обмежені;

2) географічний фактор та наявний природний по­тенціал дають підстави вважати, що завдя­ки їм Карпатський регіон потенційно має шанс прискорити своє входження до світо­вого економічного простору саме через ринок рекреаційних послуг.

Паралельно треба рахуватись і з тим, що об'єктивно існують, а деякі з них існува­тимуть ще тривалий час) несприятливі фактори, без урахування яких будь-які про­грами і проекти не принесуть бажаних результатів. Основні з них:

а) населення недостатньо підготовлене до підприємництва взагалі й рекреаційного підприємництва зокрема;
б) відсутні стабільні механізми регулю­вання господарських відносин, економічні підойми і стимули розвитку рекреаційної сфери лише формуються;
в) слабо розвинутою є соціальна інфра­структура загального призначення (дороги, транспортне сполучення, зв'язок, водозабезпечення, каналізація, торгівля, громад­ське харчування), рівень сервісу надзвичай­но низький;
г) відсутній широкий асортимент продук­тів харчування, низька їх якість, невідпо­відність світовим стандартам і нормам;
д) не розвинуті сучасні системи інфор­маційного забезпечення рекреаційного біз­несу, відсутня реклама;
е) відчутний дефіцит висококваліфікова­них кадрів у сфері рекреаційного бізнесу;
є) невисока загальна культура господарю­вання;
ж) напружена в багатьох рекреаційних центрах санітарно-екологічна ситуація.

Окремо слід зазначити політичний фак­тор, вплив якого на формування попиту і контингентів відпочиваючих останнім часом надзвичайно зріс, Цей фактор у поєднанні з падінням життєвого рівня населення, про­гресуючою інфляцією, зростанням цін на путівки та вартості послуг найближчими ро­ками ще очевидно буде відчутним гальмом розвитку рекреаційної індустрії.

Таким чином, у наближеній перспективі рекреаційна галузь господарства в регіоні розвиватиметься в суперечностях між об'єк­тивно зростаючим попитом на рекреацій­ні послуги, сприятливими можливостями для їх задоволення й економічними виго­дами та рядом інших лімітуючих факторів.

Стратегія і тактика формування рекреаційного комплексу

Першим принциповим моментом форму­вання стратегії розвитку рекреації в регіо­ні є питання про офіційне визнання місця і ролі цієї галузі в економічній структурі та, відповідно, визначення курсу практич­них дій на різних рівнях управління.

Розрахунки економічної доцільності прискореного використання рекреаційного по­тенціалу свідчать про те, що дана галузь повинна стати принаймні рівноправною сферою інтересів і сприяння органів дер­жавної влади. Вони мають встановити й ви­значити загальну стратегію дій (залежно від кон'юнктури ринку) та відповідний ре­жим економічного сприяння індустрії від­починку, впровадити територіально локалі­зовані екологічні регламенти розвитку. Тобто державна політика повинна бути спря­мована на формування сприятливого рин­кового середовища для соціальне ефектив­ного, економічно вигідного і екологічно допустимого розвитку рекреаційного бізнесу.

Другий принциповий момент - визначення місця і ролі рекреаційної сфери в системі соціально-економічних пріорите­тів територіального розвитку. З усіх потен­ційно можливих варіантів зазначимо два:

1) рекреаційна сфера, залишаючись у полі зору державних і представницьких органів влади, все ж розвивається як дру­горядна галузь, в основному функціонуючи за залишковим принципом;

2) рекреаційна галузь визнається пріори­тетною сферою перспективного розвитку регіону з чітко визначеною відносно неї політикою і програмою дій. Вона займає адекватне місце на всіх рівнях державного управління, що через різні форми сприян­ня стимулює підприємницьку активність у сфері рекреаційного бізнесу, залучення інвестицій, в тому числі й іноземних, тощо. При цьому рекреація розглядається в ши­рокому аспекті розвитку, високі орієнтири якого можуть бути досягнуті через забез­печення належного рівня інфраструктури, підготовки кадрів, екологічної безпеки. В такому випадку вона дала б своєрідний по­штовх практичним діям в інших сферах, безпосередньо з нею не пов'язаних.

Другий варіант, на нашу думку, і повинен стати основною стратегічною лінією дер­жавної політики рекреаційного освоєння Карпат. При цьому слід виходити як з со­ціальних, так і з чисто економічних крите­ріїв. Рекреаційна галузь має розглядатися як сфера задоволення важливих суспільних потреб, яка до того ж є ефективною в еко­номічному плані і повинна поступово зай­няти одне з провідних місць у територіаль­но-галузевій структурі регіону. Такий підхід до рекреації диктує тактику дій і зміст про­грами її розвитку, що повинна передбачати формування такого ринкового середовища, організаційні, економічні і правові умови якого сприяли б розвитку бізнесу в цій сфе­рі, вільній конкуренції продуцентів рекреа­ційних послуг у рамках встановлених еко­логічних норм і територіальних регламен­тів.

Розвиток матеріально-технічної бази рек­реації залежатиме від багатьох чинників: рекреаційної активності населення, зрос­тання його доходів, коливання цін на пу­тівки, темпів економічних реформ, впрова­дження української валюти та її конвертованості, насичення товарного ринку, лібера­лізації зовнішньоекономічної діяльності та ін. Тому прогнозувати процеси в рекреа­ційній сфері на віддалену перспективу надзвичайно важко.

В найближчий період, очевидно, зберіга­тиметься тенденція до зниження життєвого рівня населення. Зростання цін випереджа­тиме зростання доходів. Посиляться соці­альні диспропорції між різними верствами населення. Найбільш ймовірним буде по­дальше зростання вартості путівок, що та­кож «гаситиме» рекреаційну активність на­селення. В цей період треба очікувати значного перевищення пропозицій послуг над реальним попитом на них. Основний контингент відпочиваючих становитиме найбільш матеріально забезпечена частина населення.

Сприятливий вплив на рекреаційний біз­нес (зокрема, туристський) створювали б успішне впровадження національної валю­ти, її внутрішня (а згодом і зовнішня) конвертованість. Це в першу чергу активізу­вало б міжнародний туризм, хоча в най­ближчі роки навряд чи можна очікувати на значне зростання його масштабів.

Оскільки основну частку потенційних спо­живачів послуг санаторно-курортних закла­дів становлять люди похилого віку, а це переважно малозабезпечені верстви насе­лення, то ймовірне зростання цін на путів­ки може відчутно знизити попит на ліку­вання й оздоровлення в Трускавці, Моршині, Великому Любені, Немирові, Шкло, на курортах Закарпаття. Тому актуальним за­лишається питання про державні дотації е санаторно-курортну сферу.

Процеси приватизації в рекреаційній сфері (особливо в санаторно-курортній) проходитимуть повільно в основному через відсутність у «населення досвіду діяльності в цій галузі, дефіцит грошових заощаджень, страх перед можливим банкрутством. Більш активно ці процеси можуть проходити у сфері туристського обслуговування. В да­ний час тільки в Львівській області діє по­над 100 недержавних підприємств, фірм, що надають рекреаційно-туристичні послуги.

Можна очікувати, що до 1995 р. в ос­новному завершиться процес пошуку оп­тимальних організаційно-економічних форм управління рекреаційною діяльністю. Сформується кілька потужних акціонерних об'єднань, асоціацій, які диктуватимуть умови на внутрішньому і зовнішньому ринку. В цей час стабілізується кількість учасників рекреаційного бізнесу.

Прогнозуючи такий розвиток подій, важ­ливо виробити таку тактику дій і «правила гри», що забезпечили б створення нор­мальних стартових умов для подальшого розвитку рекреації і гарантували б на пер­спективу економічну вигоду як для терито­рії, так і для всіх суб'єктів рекреаційного господарювання.

На найближчі роки, на нашу думку, в основу рекреаційної політики треба по­класти такі пріоритети:

1) забезпечення «внутрішньої конвертованості рекреаційних послуг шляхом під­вищення їх якості та розширення асорти­менту, поліпшення умов обслуговування;
2) обмеження нового будівництва рек­реаційних об'єктів, реконструкція і модер­нізація діючих;
3) концентрація коштів та ресурсів на об'єктах інфраструктури. Вільні кошти ту­ристських організацій на вигідних засадах доцільно вкладати в об'єкти, безпосеред­ньо не зв'язані з їх діяльністю (дороги, во­допостачання і каналізація, зв'язок, служби сервісу тощо). В перспективі ці інвестиції працюватимуть на туристський ринок;
4) організація приміських зон відпочин­ку. Оскільки існує значний нереалізований попит на оздоровлення і відпочинок в південних районах, доцільно створити умови для його задоволення в умовах регіону;
5) з огляду на перспективу доцільною е організація виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для задо­волення потреб відпочиваючих у високо­якісних продуктах харчування. Світовий до­свід показує, що налагодження такої справи при міжнародній сертифікації продуктів і відповідній рекламі може послужити сер­йозним привабливим фактором і розши­рити ринок збуту рекреаційних послуг;
6) активне залучення приватного секто­ра (особливо в гірській частині) до рекреа­ційного бізнесу. Це дозволило б значною мірою зняти напруження (в першу чергу, в «пікові» періоди) в питаннях про розміщен­ня відпочиваючих та їх харчування. Для цього слід провести інвентаризацію при­ватного житлового фонду, укласти прямі договори з його власниками, обумовивши в них всі умови співпраці, види і якість по­слуг, що надаються.
7) пошук оптимальних форм залучення іноземного споживача через створення від­повідного сервісу обслуговування і надан­ня рекреаційних послуг, що користуються попитом на міжнародному ринку (наприк­лад, ліцензійне мисливство);
8) створення сучасної інформаційно-мар­кетингової служби в сфері рекреаційного бізнесу, основні завдання якої полягають у вивченні та прогнозуванні попиту на рек­реаційні послуги, і внесення відповідних ініціатив органами управління щодо забез­печення балансу між попитом і пропози­ціями; формування банку ділових ідей та їх експертна оцінка; вивчення структури і напрямів туристських потоків та їх прогно­зування; вивчення міжнародного ринку рек­реаційних послуг, активності і пропозицій зарубіжних партнерів тощо;
9) підготовка висококваліфікованого кад­рового потенціалу у сфері рекреаційного бізнесу;
10) налагодження потужної реклами, ви­пуск високоякісного інформаційно-довідко­вого матеріалу.

Реалізація наведених пріоритетів ство­рить необхідні стартові умови для подаль­шого цілеспрямованого розвитку рекреацій­ної індустрії, що дозволить «відвернути» тенденцію до зниження попиту на лікуваль­но-оздоровчі і туристські послуги, посту­пово розширити ринок їх збуту. Паралель­но з цими процесами необхідно реалізува­ти ряд науково-організаційних заходів з ме­тою забезпечення екологічно допустимих масштабів, темпів і територіальних пропор­цій розвитку рекреаційного комплексу. Зок­рема необхідно:

- провести комплексні ландшафтно-еко­логічні дослідження території регіону, встановити диференційовані норми рекреа­ційного навантаження на ландшафт;
- на основі норм антропогенного на­вантаження обгрунтувати гранично допус­тимі межі сумарної місткості об'єктів, роз­міщених в рекреаційних центрах;
- визначити зони обмеженого розвитку рекреації, зони потенційного розвитку, ре­зервні рекреаційні зони, природно-запо­відні території;
- розробити і ввести в дію суворі пра­вила дотримання природоохоронного зако­нодавства в рекреаційних зонах і санкції за їх порушення.

Механізм реалізації програми рекреаційного освоєння території

Програма формування високорозвинутої рекреаційної індустрії в Карпатах повинна передбачати впровадження в практику ефективних організаційно-економічних ме­ханізмів управління її реалізацією, які стимулювали б ділову активність у цій сфері, сприяли б соціально-економічному прогресу території, гарантували б її еколо­гічну безпеку. Основу такого механізму складають процеси роздержавлення і при­ватизації, фінансово-кредитні підойми уп­равління, взаємовигідні умови відносин між територією і суб'єктами рекреаційного господарювання, інвестиційна політика, ор­ганізаційно-управлінські структури.

Специфіка рекреаційної сфери зумовлює необхідність поступової реформації форм власності і роздержавлення рекреаційних об'єктів. Першочерговому роздержавленню на курортах і в туристичних центрах повин­ні підлягати підприємства торгівлі, громад­ського харчування, побуту та ін.

Фінансово-економічне регулювання роз­витку рекреаційної сфери здійснюється че­рез:

- механізм платежів за використання природних рекреаційних ресурсів;
- ефективну податкову політику;
- систему місцевих зборів (курортний, рекреаційний збір, податок на приватний житловий фонд, який використовується в рекреаційних цілях, тощо);
- механізм ціноутворення на рекреа­ційні послуги;
- інвестиційну політику і кредитування.

Основними джерелами фінансування програми розвитку рекреаційної індустрії є: державні асигнування; кошти підпри­ємств, установ, організацій - власників рекреаційних об'єктів, у тому числі на умо­вах пайової участі; кошти місцевих бюдже­тів, у тому числі отримані від платежів за рекреаційні ресурси, податкові надход­ження тощо; кредитні ресурси; іноземні інвестиції. Важливе місце в системі фінан­сово-економічного регулювання повинні зайняти механізми пільгового кредитуван­ня заходів, пов'язаних з розвитком рекреа­ційної індустрії, гнучка система ціноутво­рення на рекреаційні послуги.

Взаємовідносини між територіальними органами влади і суб'єктами рекреаційно­го господарювання мають будуватися на принципах взаємної вигоди на основі до­говорів і угод. Пріоритетними визнаються інтереси території, які репрезентують представницькі органи влади і державні адміністрації на місцях. У межах своїх повноважень та компетенції вони здійснюють комплексне управління розвитком території і через відповідні нормативно-прааові та адміністративні підойми регу­люють процеси рекреаційного освоєння її потенціалу.

Реалізація програми розвитку рекреацій­ної індустрії вимагає створення ефектив­ної системи управління. Діючі сьогодні уп­равлінські структури є відомче роздробле­ними, їх діяльність спрямована на задово­лення інтересів обмеженого числа суб'єк­тів господарювання. Вони не охоплюють у комплексі всі елементи рекреаційного про­цесу, а тому не можуть реалізувати стра­тегічні цілі розвитку рекреаційної індуст­рії виходячи з соціально-економічних інте­ресів регіону. З огляду на це доцільним, на нашу думку, є створення єдиного органу управління рекреаційною сферою з широ­кими правами і повноваженнями, що абсо­лютно не виключає функціонування недер­жавних структур (акціонерних товариств, асоціацій, фірм тощо).

Основні напрями формування міжнародного ринку рекреаційних послуг

Лібералізація зовнішньоекономічної ді­яльності і активна політика щодо інтегра­ції України в європейське співтовариства законодавчі гарантії прав зарубіжних парт­нерів створюють сприятливі передумови для. залучення іноземних інвестицій в рек­реаційну сферу з поступовим виходом на світовий ринок рекреаційних послуг.

Одним з ефективних шляхів залучення іноземних інвестицій в рекреаційний біз­нес є створення спільних лікувально-оздо­ровчих або туристичних підприємств. Дру­гий напрям - формування вільних зон рек­реаційного підприємництва. Ними можуть стати обмежені території, де встановлю­ються особливі економіко-правові, фінан­сово-кредитні, митні умови господарюван­ня вітчизняних і зарубіжних юридичних осіб. Це дало б значний поштовх розвитку соціальної інфраструктури, забезпечило б приплив вільно конвертованої валюти в міс­цеві бюджети, збагатило б управлінський досвід і, в кінцевому підсумку, прискори­ло б вихід на міжнародний ринок рекреа­ційних послуг. Такі зони мають створюва­тися на територіях, природні умови та ре­сурси яких користуються попитом на сві­товому ринку.

Соціально-економічна результативність розвитку рекреаційної Індустрії в Карпатах

Прискорення освоєння рекреаційного по­тенціалу території з орієнтацією на су­часні тенденції розвитку рекреації в світі неминуче викличе позитивні зрушення в ін­ших сферах (сільське господарство, інфра­структура, екологія) і тим самим створить сприятливі передумови для вирішення соці­альних проблем, підвищення рівня життя населення.

Поліпшення соціально-економічної ситуа­ції за рахунок позитивного впливу високоефективної рекреаційної індустрії на всі сфери життя досягається шляхом:

- зростання темпів розвитку рекреацій­ного господарства і розширення на цій ос­нові сфер зайнятості населення;
- впровадження ринкових механізмів і форм господарювання в рекреаційній сфе­рі, підвищення її економічної віддачі до рівня найбільш ефективних галузей вироб­ництва;
- підвищення якості послуг і сервісу обслуговування, що сприятиме зростанню соціальної ефективності оздоровлення та відпочинку населення;
- залучення на взаємовигідних умовах іноземних інвестицій в регіон, що позитив­но відобразиться на якісних параметрах розвитку соціальної інфраструктури терито­рії, припливі валюти в державний і місце­вий бюджети;
- розвитку підприємництва та рекреа­ційного бізнесу, що забезпечить зростання величини надходжень від індустрії відпо­чинку до державного бюджету, а також в місцеві бюджети в обсягах, які дозволяють комплексно розвинути рекреаційні райони та центри, створити сучасну соціальну і екологічну інфраструктуру;
- активізації природоохоронної діяль­ності з метою створення нормальних умов проживання населення 1 екологічної без­пеки території;
- реалізації масштабних заходів щодо реставрації та збереження пам'яток історії, культури, відтворення традицій і звичаїв народу.

Розрахунки економічної ефективності розвитку туризму в регіоні значно усклад­нені через ряд причин, у першу чергу, ор­ганізаційних та інформаційних. В такому ви­падку за орієнтири можна взяти основні показники країн, де туризм став високо­рентабельною сферою їх економічного життя. Наприклад, в Іспанії міжнародний туризм дає 17 млрд. дол. доходу, що до­рівнює 30% від суми доходів щорічного експорту цієї країни; в Італії прибуток від туризму становить 11%, в Данії - 8%, Ав­стрії - 8% прибутків, які надходять від експорту товарів за кордон.

Таким чином, наведені аргументи свід­чать про те, що рекреаційна індустрія є високорентабельною галуззю, реалізація відповідної програми розвитку якої є еко­номічно вигідною для території.

Вказані концептуальні підходи покладено в основу програми розвитку рекреаційної індустрії на Львівщині, яка розроблена Львівським відділенням Інституту економі­ки АН України.