Крамаренко В.І.
Культура народів Причорномор'я. - 2001. - №17. - С. 208-213.

Стратегія управління розвитком індустрії туризму в АР Крим

Соціально-економічний і духовний розвиток суспільства немислимий без сфери туризму, як невід'ємної частини сучасного способу життя. Про зростання ролі туризму свідчить з одного боку, входження України в склад і керівні органи Всесвітньої Туристської організації (СОТ), з іншого, перетворення індустрії туризму в одне з найважливіших напрямів державної політики з підйому економіки країни. Основні положення Послання Президента України до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки", Указ Президента України "Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні до 2010 року", а також результати парламентських слухань "Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні" (жовтень 2000 р.) не тільки вказують на проблеми, але і чітко визначають стратегію розвитку як внутрішнього так і іноземного туризму, вихід України на міжнародний ринок туристичних послуг.

Особливий статус туризму надає можливість вивести його в ранг індустрії розваг і відпочинку, яка в розвинених країнах давно набула саме такий характер. Для створення індустрії туризму необхідно забезпечити координацію діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, а їх близько 50. Це: транспорт, торгівля, зв'язок, виробництво сувенірної продукції, індустрія відпочинку, виробничо-рекламна діяльність і т.п.

У жовтні 2000 року прийнято закон України "Про курорти", проект якого обговорювалося з 1993 року. Виконання Закону дозволить реалізувати єдину державну політику щодо розвитку санаторно-курортного комплексу АР Крим. Спільно з зацікавленими міністерствами та відомствами, органами виконавчої влади курортних регіонів та керівниками підприємств і установ буде вироблена єдина Концепція санаторно-курортної справи і забезпечено стабільний розвиток рекреаційної галузі Криму.

Формування в Україні та Криму ринку туристичних послуг визначається не тільки соціально-економічними, історичними, національними факторами розвитку, але і використанням механізмів управління як у народному господарстві країни в цілому, так і безпосередньо в сфері туризму.

Стратегія управління туристичною галуззю передбачає проведення аналізу складних напрямків розвитку, виявлення закономірностей і тенденцій становлення ринку туристичних послуг, визначення об'єктивних та суб'єктивних факторів, що стримують зростання ефективності праці, зайнятого в даному економічному блоці суспільного виробництва.

Керованість і розвиток туристичних організацій насамперед визначаються відносинами власності з приводу володіння, розпорядження, користування і присвоєння матеріальних, грошових, трудових та інших ресурсів, а також формуються доходів від реалізації туристичного продукту. Прийняті і реалізовані в сфері туризму управлінські рішення, як правило, в першу чергу характеризують відносини власності між державою, роботодавцем та працівником туристичного підприємства, регламентуються законодавчо-нормативними актами, що відображають економічні інтереси учасників туристичного бізнесу.

Особливе місце при реалізації даних управлінських рішень займає механізм функціонування відносин власності, вміле використання якого має сприяти розвитку економічних процесів, формування соціальної гармонії в суспільстві, зростанню добробуту нації.

Процес приватизації та роздержавлення в Україні охопив і туристичну галузь. Основною формою функціонування реформуються відносин власності тут стали відкриті акціонерні товариства.

Як показує світова практика, ефективність акціонерних організацій багато в чому визначається корпоративним управлінням. Згідно з визначенням Світового банку, корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативи, положення та практику господарювання у приватному секторі. Тим самим корпоративне управління дозволяє не тільки залучати фінансові та інші види ресурсів, необхідні для ефективного функціонування туристських фірм, але і реалізовувати право власності на привласнення частки доходу кожним учасником акціонерного товариства.

У той же час акціонерна фірма управління породжує ряд протиріч, які повинні враховуватися при формуванні стратегії управління розвитком індустрії туризму. Це насамперед протиріччя між економічними інтересами держави, інвесторів, власників контрольних пакетів акцій, безпосередньо підприємцями та найманими працівниками туристичних фірм. На наш погляд, стратегія управління розвитком туристичного бізнесу повинна бути спрямована на створення такої системи корпоративного управління, яка забезпечувала б довіру між учасниками акціонерного товариства, рівні права та рівні можливості в управлінні туристичною організацією, при формуванні та розподілі доходів. Все це повинно бути закріплено в законі "Про акціонерні товариства", нормативні положення якого потребують перегляду з урахуванням наявного світового досвіду і практики господарювання українських туристичних організацій при переході до ринкової економіки.

Особливе значення в стратегії управління розвитком індустрії туризму має стратегія управління доходами туристичних підприємств. Управління доходами означає процес розробки і використання ефективних управлінських рішень з приводу формування і використання доходів суб'єктів підприємницької діяльності в сфері туризму. Якість управління залежить від ряду найважливіших умов, серед яких:

1) формування адекватної МТБ і організаційно-економічної системи управління туристичним підприємством і галуззю в цілому;
2) раціоналізація управління грошовими потоками та забезпечення фінансової стійкості туристичної фірми;
3) ефективне використання фінансових механізмів та інструментів при формуванні цін на туристичні послуги і для отримання високих доходів фірми;
4) мотивація праці працівників у сфері туризму щодо зниження витрат і одержання максимального прибутку;
5) врахування особливостей державної політики в галузі фінансів, рівня цін, підвищення життєвого рівня населення.

Стратегія управління доходами туристичних підприємств і фірм передбачає:

по-перше, розробку програми формування та розподілу доходів з урахуванням нормативно-правової бази, наявних матеріальних, грошових і трудових ресурсів туристичного підприємства;
по-друге, визначення найбільш ефективних організаційних форм управління виробничо-господарською діяльністю, забезпечують високу рентабельність туристичного бізнесу;
по-третє, застосування системи маркетингових заходів, у т.ч. з реклами туристичного продукту, підвищення його конкурентоспроможності та зростанню обсягів реалізації туристичних послуг населенню;
по-четверте, формування пропозицій щодо державної підтримки найбільш ефективних економічних методів управління доходами підприємств туристичної галузі.
по-п'яте, оцінку стратегії управління доходами з допомогою таких показників як:

- рівень рентабельності туристичного підприємства;
- коефіцієнт ефективності використання власних і позикових засобів фірми;
- ступінь фінансової стійкості і конкурентоспроможності туристичної фірми в залежності від реалізації стратегії управління доходами.

На зростання прибутку і, отже, на податкові надходження до бюджетів всіх рівнів від туристичного бізнесу можна впливати за допомогою економічного та адміністративного регулювання розвитку туристичної галузі, застосовуючи, по-перше, гнучку систему оподаткування і, по-друге, систему регулювання туристичних потоків в залежності від часу року.

Так в період активного відпочинку з 15 травня по 15 вересня ставки податків повинні прогресивно зростати в залежності від зростання обсягів туристичних потоків, у той час, як в період з 16 вересня по 14 травня вони, навпаки, повинні прогресивно зменшуватися, звільняючи суб'єктів туристичного бізнесу від важкого податкового тягаря і створювати їм фінансові можливості для зміцнення своєї матеріально-технічної бази і зростання особистих доходів. Це сприятиме також розвитку підприємництва в туристичній галузі, оскільки власники туристичних об'єктів будуть робити зусилля по додатковому залученню туристів в осінньо-зимовий період.

Крім того, в осінньо-зимовий період з'явиться фінансова можливість розвивати організаційну культуру туристичної фірми, як одна з умов підвищення якості обслуговування туристів.

Відомо, що організаційна культура включає в себе цінності, переконання, норми поведінки, що розділяються працівниками і визначають життєздатність організації. Вона охоплює також професійну діяльність індивіда, яка має безпосередній вплив на фінансово-економічні результати діяльності туристичної організації. "Саме організація, її структура, позиція, мотивація, правила і способи діяльності створюють ті чи інші умови для професійної праці, організаційного поведінки." [1]

Однією з характерних тенденцій сучасного економічного розвитку є висока залежність між рівнем конкурентоспроможності фірми і якісним розвитком людського фактора - працівника туристичної сфери. Зростання обсягу надаваних послуг, високу їх якість, відповідність потребам туристичних груп населення, економія всіх видів ресурсів туристичної фірми, оптимальні ціни і високі доходи - все це результат тієї стратегії управління індустрією гостинності, в якій головну роль відіграє кооперація всіх видів праці і всіх категорій працівників в туристичному бізнесі.

Дійсно, в туристичних фірмах сьогодні специфіка праці полягає в тому, що робота вимагає від фахівця застосування наявних знань по широкому колу проблем і в основному носить управлінський характер. Працівнику фірми доводиться обробляти і передавати значні обсяги інформації, застосовуючи новітні комп'ютерні та інформаційні технології, вести переговори з вітчизняними та зарубіжними партнерами, приймати оригінальні рішення у складних, незвичних умовах і т.п.

Аналіз змісту праці працівників сфери туризму свідчить, що з'являються нові професійно-кваліфікаційні вимоги до персоналу туристичних фірм, виникає об'єктивна потреба у придбанні знань і навичок самоорганізації і самовдосконалення праці, в розвитку професійних, ділових і особистих якостей менеджера туристичної організації.

Стратегія управління самоменеджментом у фірмі повинна передбачати придбання знань і умінь кожним працівником в області:

- планування і управління робочим часом;
- визначення пріоритетів в загальній стратегії фірми;
- делегування повноважень серед працівників фірми;
- етики ділового спілкування;
- техніки роботи з інформацією;
- основ діловодства;
- розвитку особистих комунікативних якостей інтелектуальних можливостей, творчого мислення;
- управління стресовими ситуаціями;
- забезпечення здорового способу життя тощо

Реалізації стратегії управління самоменеджментом забезпечить формування умов для підвищення кваліфікації та вдосконалення змісту праці кожного працівника, незалежно від його місця і ролі в системі поділу праці на туристичній фірмі, а отже підвищення конкурентоспроможності турпродукту та ефективності роботи всього колективу.

Державним комітетом України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України) підраховано, що завдяки роботі кожного працюючого в туристичній галузі, щорічні відрахування до державного бюджету становлять 4500 грн. Саме туризм може допомогти Україні вийти з економічної скрути. Туризм забезпечує підґрунтя для господарського піднесення держави. Так, кожен із туристів, який прибуває до України, витрачає протягом однієї приїзду від 520 до 600 доларів на готель, харчування, екскурсії, сувеніри. За останній рік сукупний дохід від туристичної діяльності становив 8,4 млрд. гривень. Згідно державної статистичної звітності, Україну відвідало 6,2 млн. іноземних туристів із 175 країн світу, надано послуг 2,2 млн. вітчизняних туристів та 13 млн. екскурсантів. Оздоровлено 1,7 млн. дітей, підлітків та учнівської молоді.

В даний час ряд причин стримує розвиток туризму в Україні і Криму:

- високі податки;
- невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу, в т.ч. іноземного;
- недостатня державна підтримка суб'єктів малого бізнесу в індустрії туризму;
- відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг;
- недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для туристичної галузі та її інфраструктури;
- високий рівень зловживань у вітчизняному бізнесі;
- висока вартість візи і тривалий час її отримання;
- низький рівень обслуговування;
- незадоволеність туристів в якості одержуваних туристичних послуг і в цілому, і організації туризму.

Туризм міг би стати високорентабельною галуззю економіки, якщо б більш повно і ефективно використовувалися рекреаційні ресурси усіх регіонів, і особливо у Криму.

У 2000 році Міністерством курортів і туризму АР Крим виконано досить великий обсяг роботи з виявлення всіх наявних ресурсів регіону, які можна використовувати для показу туристам. Спільно з Кримською академією природоохоронного і курортного будівництва розроблено Реєстр туристських ресурсів АР Крим р. і Севастополя. Такий Реєстр створений вперше, аналогів йому в Україні немає. У нього за територіальним принципом увійшли всі об'єкти туристського попиту - природні, соціально-культурні, історичні, архітектурні, археологічні, наукові, культові та інші об'єкти і явища. В даний час Реєстр готується до видання.

На наш погляд, у Криму доцільно розвивати лікувально-оздоровчий туризм з використанням ресурсів оздоровчих та санаторно-курортних закладів, які можуть для задоволення потреб туристів надавати послуги розміщення, харчування, транспортного та інформаційного забезпечення, організації екскурсій на місцевому рівні і оздоровчого відпочинку.

Одним з найважливіших напрямків роботи курортно-рекреаційного комплексу Криму є літнє оздоровлення дітей і підлітків. Влітку 2000 року в Криму працювало 257 дитячих оздоровчих таборів, з них 72 - стаціонарні, 185 - розташовані в будівлях шкіл, інтернатів, дитячих садків. На оздоровлення дітей з державних та місцевих бюджетів були виділені кошти в повному обсязі від запланованого рівня, з республіканського - на 81%.

Цього літа в Криму відпочило та оздоровилось 93,0 тис. чол. або 26,8% загального числа дітей і підлітків Криму у віці 7-17 років. Основними рекреаційними районами дитячого відпочинку залишаються Євпаторія, де оздоровлювалось 24,8 тис. дітей; Алушта - 16 тис. дітей, Ялта - 11,2 тис. дітей, Бахчисарайський район - 10,1 тис. дітей.

Влітку 2000 року з 257 дитячих оздоровчих закладів заміські оздоровчі табору склали 80 одиниць, в них оздоровлювалось 72,0 тис. дітей або 77% загальної чисельності. Найбільше число заміських оздоровчих таборів зосереджено в Алушті - 18, Феодосії - 15, Євпаторії - 13.

Мережа оздоровчих таборів санаторного типу збільшилася з 1-ї одиниці в 1999 році до 7 - в 2000 році, кількість відпочиваючих дітей склало 6,5 тис. осіб. Практично в кожному четвертому таборі оздоровлювалися діти, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Особлива турбота проявилася щодо оздоровлення дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування та інвалідів. Їх відпочило відповідно 4758 людина і 93.

Відпочило і зміцнило здоров'я 9853 дитини з малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей.

Завдяки ініціативі Республіканських комітетів у справах сім'ї та молоді та у справах національностей і депортованих громадян були організовані міжнаціональні зміни для дітей з малозабезпечених сімей депортованих громадян, а також міжнаціональна зміна для дітей - представників національних меншин Криму.

Слід розвивати такі перспективні види туризму як автотуризм та етнографічний туризм.

Сьогодні представлена на затвердження у Верховну Раду АР Крим розроблена Програма розвитку автотуризму до 2005 року. Поетапне здійснення даної Програми забезпечить підвищення якості технічної оснащеності інфраструктури автотуризму, створення єдиної мережі комплексів (готелів, мотелів, кемпінгів, диспетчерських служб, пунктів торгівлі тощо) на основних напрямках руху автотуристів до місця відпочинку. З метою координації діяльності підприємств, зайнятих в обслуговуванні автотуристів і управління структурою, що об'єднує інтереси туристських підприємств, мотелів, кемпінгів, автостоянок створено Кримський центр автотуризму.

У зв'язку з поверненням депортованих народів і поверненням інтересу до витоків різної культури кримських татар Міністерством курортів і туризму АР Крим розроблені "Заходи щодо розвитку туристичного обслуговування в Криму з використанням елементів національної культури кримських татар на 2000-2005 роки", що забезпечують використання етнографічних об'єктів (пам'ятники архітектури і культури, культові споруди, традиційні житла, поселення, зберегли етнічний тип, побутові об'єкти, етнографічні музеї та ін) в розвитку туристсько-екскурсійної діяльності в Криму. Реалізація Заходів дозволить забезпечити місцевих кримсько-татарських жителів роботою на підприємствах, що обслуговують туристів.

За своєю прибутковістю експорт та імпорт туристичних послуг посідає третє місце у світовому товарообігу. Саме туризм, за розрахунками, стане рушієм світової економіки в XXI ст., а до 2010 року кількість туристичних подорожей у світі подвоїться. Вже зараз на туризм припадає десята частина валового світового продукту. Ці цифри говорять про те, що в нашій державі розвиток галузі туризму слід розглядати як справа державного значення. Державна політика України в галузі туризму повинна передбачати створення необхідних стимулюючих умов для його розвитку:

- реформування відносин власності та механізмів управління в туристичній галузі;
- податкове стимулювання, в т.ч. застосування пільгових умов при організації курортно-туристичної діяльності для дітей, підлітків, малозабезпечених громадян;
- створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;
- сприяння розвитку конкуренції;
- підтримка розвитку туризму в усіх регіонах, і насамперед у Криму;
- залучення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;
- розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями.

Особливу увагу слід приділити механізму регулювання цін на всі види туристичних послуг. При визначенні рівня цін повинні враховуватися насамперед такі фактори, як:

- рівень і динаміка конкуруючих цін;
- витрати виробництва і норма прибутку;
- співвідношення попиту і пропозиції;
- якісна оцінка послуг.

Література

1. Громкова М.Т. Організаційна поведінка: Навчальний посібник для вузів. - М: ЮНІТІ-ДАНА, 1999. - С. 27.