Ковенська О.А.
Звіт про виконання другого етапу науково-дослідної роботи на тему:
"Дослідження шляхів забезпечення економічної безпеки територій".
Дрогобич: ДДПУ, 2006. – С.49-55

Інноваційна модель рекреаційної системи України

Особливо актуальною з точки зору забезпечення економічної безпеки територіальних утворень в перспективі, постає проблема розробки та реалізації інноваційних моделей розвитку рекреаційних зон України. До речі інвестування інноваційної діяльності цих зон може принести досить швидку віддачу.

Проте успішне вирішення даної проблеми потребує розробки найбільш раціональної моделі. Щодо інноваційної діяльності в рекреаційних зонах України, то розробкою такої моделі займається, зокрема спільна кафедра інноватики Міністерства освіти та науки України та Національної академії наук України, котра включена в структуру Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Наукова діяльність кафедри з початку її заснування зорієнтована на інноваційний розвиток рекреаційних зон України та системи освіти України. Кафедрою розроблено концепцію формування національної мережі валеологічних інноваційних структур на зразок рекропарків, рекрополісів та курортополісів шляхом створення їх у Карпатській, Кримській, Північно-Причорноморській, Поліській, Приазовській та інших рекреаційних зонах України. Розроблені кафедрою теоретико-методологічні та методичні основи організаційного моделювання валеологічних інноваційних структур покладені в основу побудови СЕЗ "Курортополіс Трускавець".

Спираючись на головні методологічні засади вказаної вище концепції розроблено авторську інноваційну модель рекреаційної системи, основні складові якої тісно узгоджені з формуванням та розвитком її трудового потенціалу (рис. 1).

Рис.1. Інноваційна модель рекреаційної системи України

Головними структуроутворюючими блоками рекреаційної системи є валеологічний інноваційний центр, центр формування та розвитку трудового потенціалу, підприємства (установи, організації), науково-технічний потенціал та інноваційна інфраструктура. Розглянемо докладніше їх функції, особливості та напрями розвитку.

Назва валеологічні інноваційні центри (ВІЦ) походить від валеології - науки про здоров'я. Основу їх організаційної структури управління становить "інноваційний" тип структур, орієнтований на нововведення. Тому діяльність цих центрів повинна бути зорієнтована на постійну розробку, реалізацію і впровадження сучасних наукоємних технологій щодо рекреації, лікування і реабілітації на основі виключно природних профілактичних і відновлюваних засобів.

Ми вважаємо, що основними завданнями ВІЦ мають бути:

- освоєння базиснорекреаційних ресурсів для формування оздоровчих установ ВІЦ, санаторно-курортних закладів, закладів відпочинку і туризму;
- удосконалення методів і форм збалансованого надання оздоровчих послуг;
- поліпшення забезпечення профілактично-відновлюваними засобами;
- удосконалення матеріально-технічного забезпечення, розвитку матеріальної бази;
- удосконалення системи заходів щодо здорового способу життя, розвитку закладів фізичної культури і спорту;
- удосконалення структури організації й управління ВІЦ;
- розширення науково-дослідницької діяльності з питань профілактики, збереження та відновлення здоров'я населення.

Розвиток ВІЦ здійснюється на основі досягнень науково-технічного прогресу в системі охорони здоров'я як складової частини її комплексного економічного і соціального розвитку.

На основі аналізу системи управління санаторно-курортними закладами України та аналізу еволюції структур таких відомих у світі корпорацій, як "Дженерал електрик", "Дженерал Моторс", "Форд моторс", "Мінесота майнінг енд мануфактуринг" здійснено розробку моделі оргструктури валеологічних інноваційних центрів (рис.2).

Рис.2. Структура організаційного управління ВІЦ

За базову організацію, для відпрацювання даної структури обрано місто-курорт Трускавець. В основу побудови структури покладено дивізіонально-інноваційний тип. Слово "дивізіональна" структура в даному випадку означає, що президентові курортополісу повинні бути підпорядковані віце-призиденти - голови самостійних відділень, котрі здійснюють реалізацію того чи іншого технологічного процесу. Під "інноваційною" структурою дисертант розуміє самостійне відділення розв'язанню проблем курортополісу, його розвитку на основі нововведень.

Оскільки ВІЦ - це територіальні інноваційні структури, що повинні організовувати свою діяльність у контексті розвитку всієї території, координацію якої здійснюють місцеві органи самоврядування, тому доцільно, щоб науково-технологічна рада ВІЦ обиралась із керівного складу установ ВІЦ, його співзасновників і провідних вчених регіону.

Головні завдання центру формування та розвитку трудового потенціалу рекреаційної зони полягають у формуванні та розвитку трудового потенціалу рекреаційних зон, координації дії закладів освіти, підприємств, установ, організацій, місцевих органів влади, інших державних структур, ВІЦ щодо підвищення професійного та науково-технічного рівня трудового потенціалу, постійного моніторингу інноваційного розвитку трудового потенціалу.

Безперечно, що головна роль у формуванні трудового потенціалу рекреаційної зони належить центру формування та розвитку трудового потенціалу, однак це не звільняє від управління даним процесом господарюючі суб'єкти (в т.ч. домогосподарства), заклади освіти та органи місцевого управління.

Розподіл видів та напрямків діяльності по управлінню формуванням та розвитком трудового потенціалу рекреаційної зони між суб'єктами господарювання дозволяє встановити чіткі межі відповідальності та виключити дублювання конкретних дій. Щодо механізму управління процесом формування та розвитку трудового потенціалу, то він повинен включати координацію, контроль, програмне планування, моніторинг ситуації та потреб ринку праці, освітніх послуг і професій, сценарне його моделювання та прогнозування, інформаційно-методичне забезпечення.

Співробітництво на основі договорів між закладами освіти, органами виконавчої влади та господарюючими суб'єктами. Безперечно буде сприяти вирішенню проблем забезпечення рекреаційної зони працівниками необхідної кваліфікації та кількості.

Головним завданням науково-технічної потенціалу, як третього основного структуроутворюючого блоку інноваційної системи рекреаційної зони, є комерційна реалізація науково-технічних досягнень. Як показує світовий досвід, маючи сильні науково-дослідні підрозділи, компанія може випередити конкурентів у перетворенні результатів наукової діяльності у нововведення, тобто впровадження в практику і тим самим створити основи довгострокової своєї конкурентоспроможності. В Україні на сучасному етапі у провідних державних університетах є великий науковий потенціал, проводяться серйозні наукові дослідження. Однак університетська наука поступається корпоративній за розмірами фінансування і можливостями впровадження своїх розробок у промислове виробництво.

В умовах обмеженості внутрішніх фінансових ресурсів розв'язання проблеми забезпечення достатнього фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності вимагає пошуку перспективних його джерел, серед яких - залучення банківського кредитування; активізація участі в цій справі приватного сектора; використання заощаджень населення. При цьому найперспективнішим напрямом є ефективне залучення корпоративного сектора економіки з відповідними державними гарантіями фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності (на даний час в Україні він займає лише 0,16% загального обсягу фінансування, а разом з підприємствами колективної власності - близько 25%, тоді як у США останній показник становить 70-90%.

Формування та функціонування рекреаційної інноваційної системи неможливе без інноваційної інфраструктури, яка забезпечує інноваційну сферу всіма видами послуг, а також взаємодію елементів інноваційного процесу, сприяє дифузії інновацій в усі сфери економіки.

В Україні елементи інноваційної інфраструктури розвинені неоднаково. Практично відсутні такі елементи, як біржі (ярмарки) науково-технічних розробок, інноваційних проектів і науково-технічних інновацій, вкрай слабо розвиваються венчурний капітал, страхування інноваційних ризиків і т.п.

Відповідно до потреб рекреаційної зони її інноваційна інфраструктура повинна обов'язково складатися з таких елементів:

- центрів маркетингових досліджень;
- венчурних фондів;
- технопаркових структур;
- промислово-фінансових груп;
- консалтингових фірм;
- лізингових та страхових компаній;
- центрів моніторингу інноваційної діяльності;
- бізнес - інкубаторів.

Збільшення кількості об'єктів інфраструктури інноваційної підприємницької діяльності є важливим напрямом вирішення не лише проблеми ресурсного забезпечення малого інноваційного підприємництва, а й формування та розвитку трудового потенціалу. Тому особливого значення набувають заходи щодо стимулювання цих процесів. Реалізація таких заходів вже дала певні позитивні результати: так, за 2001-2005 рр. В 2,2 рази зросла кількість об'єктів загальної інфраструктури підприємницької діяльності, майже у 2 рази - бізнес-центрів, інформаційно-консультативних і небанківських фінансово-кредитних установ, інвестиційних фондів і компаній і у 1,5 рази - регіональних об'єднань підприємців. Однак, всупереч поширеному положенню щодо пріоритетної підтримки інноваційних проектів практична діяльність переважної більшості об'єктів загальної інфраструктури спрямована на обслуговування потреб традиційного підприємництва. Сфера об'єктів специфічної інфраструктури інноваційної діяльності не демонструє високих темпів розвитку. Так, протягом 2002-2005 рр. Не зазнали помітних змін кількість і капіталізація венчурних фондів, які діють на території України, а приріст кількості технопарків та інноваційних центрів відбувається вкрай повільно.