ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В. Н. КАРАЗІНА



КОСТЮКОВА Олена Миколаївна

УДК 908: 069.157; 940.5 (477)

РОЗВИТОК КРАЄЗНАВЧО-ЕКСКУРСІЙНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ
В 20-х РОКАХ ХХ СТ.

Спеціальність 07.00.01 – історія України




Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук







Харків - 2003

Дисертацією є рукопи с.


Робота виконана у відділі регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор, заслужений працівник культури України Скляренко Євген Михайлович,
провідний науковий співробітник відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Морозов Анатолій Георгійович,
завідувач кафедри новітньої історії Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницького;

кандидат історичних наук Рябокобила Олена Олександрівна,
доцент кафедри українознавства та мовознавства Харківського інституту соціального прогресу Міністерства освіти і науки України

Провідна установа – Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться “27” червня 2003 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої Ради Д 64.051.10 в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. IV-65.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “23” травня 2003р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради   Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах розбудови незалежної України відбувається процес вироблення нових орієнтирів та концептуальних підходів до економічного і культурного розвитку держави. Невід’ємною частиною практичного здійснення національного і культурного відродження України є краєзнавчо-екскурсійна справа, головна мета якої – глибоке пізнання історії, багатовікових традицій українського народу.

Перетворення, які відбуваються в суспільстві, формуються на міцному історичному підґрунті, визначають інтерес до набутого досвіду, дають змогу аргументовано визначити основні завдання сьогодення. Краєзнавчо-екскурсійна справа є важливим фактором освіти та виховання українського суспільства, його культурного розвитку, екологічного оздоровлення та економічного зростання країни. Краєзнавчо-екскурсійна справа виконує відповідальні науково-пізнавальні функції, якнайтісніше взаємодіє з краєзнавством, пам’ятко-охоронною, природоохоронною та музейною роботою. Відродження кращих традицій вітчизняного екскурсознавства, особливо в навчальних закладах, має важливе значення для національно-культурного піднесення України. Вирішення стратегічних завдань розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи, які повинні підняти її на якісно-новий рівень, можливе тільки з урахуванням історичної практики і досвіду. Отже, актуального значення набуває вивчення та осмислення загальних закономірностей і складових частин культурного будівництва, серед яких чільне місце займає краєзнавчо-екскурсійна справа. В 20-х роках ХХ ст. в Україні розпочався розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи, зокрема відбувався процес формування мережі центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи, організаційних та методологічних засад їх практичної діяльності, які стали підґрунтям її подальшого розвитку в наступні десятиріччя. У зв’язку з цим, стає необхідним наукове узагальнення досвіду розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ ст., з урахуванням усіх позитивних та негативних моментів.

Актуальність теми також обумовлюється тим, що упродовж десятиліть це питання залишалося поза увагою істориків. Його значення для розвитку науки, освіти, культури, краєзнавства, міжнаціональних відносин недооцінювалося. Однобічний упереджений підхід не сприяв об’єктивному висвітленню проблеми.

Розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ ст. набуває особливої актуальності і має практичне значення на сучасному етапі. Засобами краєзнавчо-екскурсійної роботи можливе вирішення багатьох питань державної політики щодо екскурсійної справи, утвердженої Законом України “Про туризм”. Обрана для дослідження тема має соціальне, наукове та практичне значення.

Об’єкт дослідження– історико-культурологічний та соціально-економічний аспект становлення і розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в Україні в 20-х роках ХХ ст.

Предмет дослідження – краєзнавчо-екскурсійна справа, умови створення, напрямки діяльності центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи, взаємозв’язок з краєзнавчою, пам’яткоохоронною, музейною справою, запровадження краєзнавчо-екскурсійної справи в навчальних закладах, культурно-освітніх установах для посилення освітньо-виховної роботи серед молоді і широкого загалу трудящих.

Хронологічні рамки дисертації – 1920-ті роки ХХ ст. В досліджуваний період склалися сприятливі умови для становлення і розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи. Створювалася система краєзнавчо-екскурсійних закладів, формувалися організаційні та методологічні засади їх діяльності, закладалося міцне підґрунтя для подальшого розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи.

Територіальні межі дослідження – УСРР в адміністративно-територіальних кордонах 20-х років ХХ ст.

Мета дисертаційного дослідження – на основі опублікованих документів, архівних матеріалів та періодики комплексно проаналізувати суспільно-політичну роль краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ ст., процес формування і діяльності мережі екскурсійних закладів, значення краєзнавчо-екскурсійної справи для розвитку сучасної екскурсійної галузі, історичного краєзнавства, пам’яткоохоронної роботи, музеєзнавства.

Реалізація зазначеної мети зумовила постановку таких дослідницьких завдань:

- комплексно відтворити соціально-економічні, політичні, культурні процеси, які сприяли становленню краєзнавчо-екскурсійної справи в Україні у 20-х роках ХХ ст.;
- розкрити основні принципи урядової політики щодо краєзнавчо-екскурсійної справи;
- простежити ступінь впливу політико-соціальних і культурних факторів на становлення і розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи;
- визначити шляхи взаємодії краєзнавчо-екскурсійної справи з краєзнавчою, пам’яткоохоронною, музейною роботою;
- простежити етапи становлення і структуризації центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи протягом визначеного періоду, розкрити організаційне, методологічне спрямування їх роботи.
- проаналізувати спрямованість краєзнавчо-екскурсійних маршрутів, їх політичне та соціально-культурне значення;
- з’ясувати ступінь підготовки кадрів краєзнавчо-екскурсійної системи в 20-х роках ХХ ст.;
- встановити значення краєзнавчо-екскурсійної справи у навчально-виховному процесі навчальних закладів, в роботі культурно-освітніх установ.

Методологічною основою роботи є принципи науковості, об’єктивності й історизму. Для вирішення поставлених у дисертації завдань використано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, статистичний та аналітичний методи наукового пізнання.

Наукова новизна роботи полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка не отримала необхідного об’єктивного висвітлення в історичній літературі. У дослідженні, на основі широкого кола вперше залучених до наукового обігу джерел, зроблено комплексний аналіз розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ століття в Україні. Досліджено структуру краєзнавчо-екскурсійних закладів, вивчено їх практичну діяльність. Показано, що краєзнавчо-екскурсійна справа широко використовувалася державними органами, в навчально-виховному процесі середніх та вищих навчальних закладів. Проаналізовано механізм пільгової політики у діючій в 20-х роках системі екскурсійних закладів, визначено її вплив на загальний розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи в Україні. Узагальнено досвід краєзнавчо-екскурсійної роботи.

Практичне значення дисертації полягає у використанні її результатів під час вивчення навчальної дисципліни “Історія вітчизняного туризму”, яка викладається у вищих навчальних закладах екскурсійного профілю. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих і спеціальних курсів з історії України, історичного краєзнавства, у лекційній роботі, в діяльності екскурсійно-краєзнавчих та культурологічних організацій, музеїв, відділів екскурсійно-краєзнавчої роботи станцій юних туристів.

Апробація роботи.Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданні відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України. Результати дослідження пройшли апробацію на VII Всеукраїнській науковій конференції „Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність” (Київ, 1995), міжнародній науково-практичній конференції „Туризм на порозі ІІІ тисячоліття” (Ялта, 2000), на ІІІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2001), міжнародній науково-практичній конференції „Туризм ХХІ століття” (Київ, 2002), та ряді інших. Зміст та основні результати дослідження викладені у 12 публікаціях, загальним обсягом 8 друкованих аркушів.

Структура дисертаціїзумовлена змістом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Загальний обсяг дисертації становить 181 стор., в тому числі 23 стор. списку використаних джерел і літератури (362 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його зв’язок з науковими програмами, окреслені хронологічні рамки і територіальні межі дослідження, сформульовані мета і завдання наукового пошуку, розкрито методологічну основу роботи, з’ясовано її новизну та практичне значення, подано інформацію про апробацію.

У першому розділі “Література та джерела” аналізується стан наукової розробки та джерельної бази досліджуваної проблеми, відзначаються такі етапи її наукової розробки: 20-ті – 50-ті роки; 60-ті – 80-ті роки, 90-ті роки ХХ ст. і 2000-ні роки ХХІ ст.

Основу першого етапу складають праці 1920-х років. Написані переважно фахівцями краєзнавчо-екскурсійної справи, вони торкалися питань організації екскурсій, певною мірою розкривали процес розвитку краєзнавчо-екскурсійної роботи. При цьому слід відзначити, що на початку 1920-х років публікації з питань теорії і практики екскурсійної справи, в основному, з’являлися в Російській Федерації. Вони розповсюджувалися в інших республіках, в тому числі і в Україні, і використовувалися екскурсійними і навчальними закладами. Освітнє значення екскурсійного методу, видів екскурсій, а також методику їх проведення, їх класифікацію розкрив у своїх працях педагог і методист Б.Є. Райков¹.

Значну увагу основам теорії та практики краєзнавчо-екскурсійної справи приділив М.П. Анциферов. Аналітичний підхід до цих питань простежується в його праці “Теория и практика экскурсий по обществоведению”². Автор відмічає інтенсивність розвитку екскурсійної справи, акцентує увагу на роботі керівника екскурсійної групи, подає розроблену ним екскурсійну програму. Екскурсійна програма, на його думку, не повинна бути простим переказом матеріалу про краєзнавчі об’єкти. Завдання полягає в тому, щоб допомогти екскурсанту виробити навички самостійного бачення навколишнього світу і вміння визначати в ньому найцінніше і найцікавіше. Ряд публікацій 1920-х років ХХ ст. розкривають тему практики екскурсійної справи. Серед авторів
М.М. Макаров³, П.А. Іпполітов⁴, Д.О. Степанов⁵, група авторів за редакцією П. Бергмана⁶. Розширення краєзнавчо-екскурсійних маршрутів зумовило випуск регіональних видань таких авторів, як с. Голосовський⁷, В.А. Вороніхін⁸.

У працях О.Є. Константиновича⁹, Б.М. Завадовського¹⁰, М.Г.Тарасова¹¹ йшлося про шкільні та позашкільні екскурсії і загальні питання з краєзнавчо-екскурсійної справи. Організаційні основи краєзнавчо-екскурсійної справи узагальнив у своїх роботах В. Антонов-Саратовський¹². Він дав загальну характеристику екскурсійної справи, розробив класифікацію екскурсій відповідно до поставленої мети: освітньої, суспільно-політичної, військово-оборонної, науково-дослідної. Його книга має підзаголовок “Азбука пролетарского туризма” і розкриває сторінки становлення однієї з керівних структур екскурсійної справи – Товариства пролетарського туризму і екскурсій. Агітаційно-пропагандистською була праця Л.М. Гурвіча “Социалистическое строительство и пролетарский туризм”¹³. Звертаючись до екскурсійних термінів і даючи своє визначення „екскурсії”, автор на перше місце в екскурсійній справі ставить активну участь в соціалістичному будівництві.

В середині 20-х років література краєзнавчо-екскурсійного спрямування почала видаватися в Україні. Значна увага в ній приділялася шкільному краєзнавчому екскурсознавству. П.І. Духно¹⁴ розкривав роль екскурсій у вивченні учнями свого села, його населення, господарства, перспектив розвитку. Л. Миловидов¹⁵ показав взаємозв’язок шкільних екскурсій і краєзнавства, розробив нову класифікацію екскурсій. М. Година – у книзі “Екскурсії та туризм у шкільній та піонерській роботі”¹⁶ зосередив увагу на включенні екскурсій до шкільних програм з природознавства, проведенні виробничих екскурсій. Р. Черановський аналізував процес використання екскурсій на уроках з суспільствознавства¹⁷.

Ґрунтовно висвітлював загальні питання розвитку та організації краєзнавчо-екскурсійної справи М. Погребецький¹⁸. Він розробляв основи теорії екскурсійної справи, акцентував увагу на залученні екскурсантів до пам’яткоохоронної роботи, порушував питання про пільгове забезпечення екскурсантів. М. Філянський¹⁹, як автор путівника, детально описував екскурсійні маршрути по Дніпру до Чорного моря.

Екскурсійно-краєзнавча література 20-х років містила опис багатьох визначних регіонів України: Харкова та його околиць²⁰, Чернігівщини²¹, Прилуччини²², Одеси²³, Кременчуга²⁴, Уманщини²⁵ та інших.

В літературі 30-х – 50-х і 60-х – 80-х років питання розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ ст. в Україні окремо не розглядалося. В 1981 році у видавництві Центрального рекламно-інформаційного бюро “Турист” в Москві вийшов короткий навчальний посібник Р.А. Дьякової “История экскурсионного дела в СССР”²⁶. Праця присвячена розвитку туристсько-екскурсійної справи з XVIII століття до 80-х років ХХ століття. В ній є матеріали про становлення екскурсійної справи в 1920-х роках, але в них відсутній практичний матеріал по Україні. В такому ж плані побудовано праці В. Дворніченко “Развитие туризма в СССР (1917-1983)”²⁷, Л.М. Логінова і Ю.В. Рухлова “История развития туристско-экскурсионного дела”²⁸.

В 1990-х – 2000-х роках, коли наша Україна є незалежною державою, питання розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ століття розглядаються та обговорюються на науково-практичних конференціях. Потрібно відмітити, що наукові дослідження авторів, учасників конференцій висвітлюють питання розвитку туризму та екскурсій в 1920-х роках на рівні регіонів: О.Б. Коваленко “З історії туристично-екскурсійної роботи на Чернігівщині”²⁹, Л.В. Шевченко “Шарлемань М.В. – один з організаторів природознавчих екскурсій та популяризатор науки”³⁰, Я. Верменич “Висвітлення в ході екскурсій внеску Д.М. Щербаківського в розбудову музеїв Києва в 20-х роках ХХ ст.”³¹,
Т. Демченко, В. Онищенко, В.Ткаченко, “Краєзнавчо-екскурсійна робота на Чернігівщині в
20-ті рр. ХХ ст.”³²

Цікавими та змістовними є матеріали Л.В. Яковлєвої³³ і с.В. Грибанової³⁴ про архівні документи, які розкривають питання екскурсійної роботи в Україні в 20-х роках,
В.О. Савчука³⁵ про взаємодію туризму і краєзнавства. Проблеми розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи розглядаються у виданнях Київського університету туризму, економіки і права³⁶, в наукових збірниках Київського інституту туризму федерації профспілок України: “Розвиток туризму в Україні”³⁷, “З історії вітчизняного туризму”³⁸, “Туристично-краєзнавчі
дослідження”³⁹. Важливою віхою в історіографії розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи є наукові видання Інституту історії України НАН України і Всеукраїнської Спілки краєзнавців: “Історія України, маловідомі імена, події, факти” ⁴⁰.

Аналіз опублікованої літератури показує, що в ній розкрито тільки окремі аспекти становлення і розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ століття в Україні. Отже, незважаючи на порівняно значну кількість публікацій, проблема залишається ще недостатньо дослідженою і потребує всебічного ґрунтовного вивчення.

Джерельна база дослідження поділяється на кілька груп. До першої відносяться законодавчі акти, постанови, положення, інструкції, які регламентували діяльність екскурсійної галузі. Основою для розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках став Кодекс законів про народну освіту УСРР, затверджений постановою ВУЦВК 22 листопада 1922 року. Екскурсійна справа в Кодексі була виділена окремим розділом. Чітко визначалася її мета і завдання, а також мережа екскурсійних закладів: екскурсійні комуни, екскурсійні бази, екскурсійні пункти. Використання положень документу дало можливість дослідити структуру екскурсійних закладів, висвітлити питання їх діяльності та взаємодії. Важливими були документи Першої Всеукраїнської екскурсійної наради, яка відбулася 27-30 вересня 1928 року. Прийняте нею “Положення про екскурсійну базу Українського мішаного пайового екскурсійного товариства”, постанова наради “Організація екскурсійних баз та їх взаємини з місцевими організаціями”, регламентували важливі сторони краєзнавчо-екскурсійної справи. Організаційно-методичну, екскурсійну, господарчо-фінансову діяльність екскурсійних закладів розкривають матеріали, надруковані в бюлетенях Народного комісаріату освіти України: про сприяння роботі Українському мішаному пайовому екскурсійному товаристві, про підсумки і перспективи праці Українського мішаного пайового екскурсійного товариства, про включення питання розгортання екскурсійної роботи до 5-річного плану культбудівництва УСРР, про екскурсійні виставки. В цих матеріалах знаходимо конкретне відображення багатьох питань краєзнавчо-екскурсійної справи.

Другу групу джерел складають архівні матеріали. Дисертантом використані документи освітніх органів, профспілкових організацій, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Головне місце займають документи 166 фонду – Народного комісаріату освіти, який здійснював загальне керівництво краєзнавчо-екскурсійною справою. Використані документи розкривають основні етапи становлення мережі краєзнавчо-екскурсійних центрів, їх діяльності, взаємодію з музеями, краєзнавчими організаціями, пам’ятко-охоронними органами, підтверджують значення екскурсій у навчальному процесі і в позашкільній освіті. Важливими є статистичні дані про краєзнавчо-екскурсійний рух в Україні в 20-х роках, звіти про роботу та грошові витрати секцій екскурсійно-виставочного відділу Наркомату освіти УСРР, матеріали, які розкривають зміст статутів Всеукраїнського товариства пролетарського туризму та екскурсій і Українського мішаного пайового екскурсійного товариства, організацію краєзнавчо-екскурсійної роботи культурно-освітніми закладами. Для характеристики політики правлячої партії та уряду щодо краєзнавчо-екскурсійної справи використано важливі документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), зокрема 1 фонду Центрального комітету компартії України. Це звіти ЦК КП(б)У і матеріали про організаційно-партійну роботу серед молоді, робітництва, селянства, національних меншин, складовою частиною якої була краєзнавчо-екскурсійна справа.

Важливими є архівні документи Державного архіву Харківської області, оскільки Харків у той час був столицею України. Архівні документи розкривають розвиток краєзнавчо -екскурсійної справи не тільки в регіоні, а й в цілому по Україні. Використано фонди 820, 845, 1013, 858, 525, 1001, 203, 1023– Харківського губернського відділу народної освіти, профспілок Південної залізниці, профспілкових комітетів Харчосмаку, металістів. Це – матеріали операційного плану Українського екскурсійного товариства на 1929-1930 рік, звіти відділу народної освіти про краєзнавчо-екскурсійну роботу, матеріали про організацію екскурсій профспілками спільно з центрами краєзнавчо-екскурсійної роботи.

В дисертації використано документи державного архіву Полтавської області: фонд 363 – Полтавського окрвиконкому; фонд 2068 – Лубенського окрвиконкому. Це звіти про екскурсійну роботу окрполітосвіти, про збереження пам’яток матеріальної культури засобами екскурсій. У державному архіві Дніпропетровської області опрацьовано фонди: 305 – Дніпропетровського Окрвиконкому; 439 – Дніпропетровського міського відділу народної освіти. Це матеріали про краєзнавчо-екскурсійну справу у шкільній та позашкільній роботі. До наукового обігу були залучені документи державного архіву Черкаської області, фонди: 65 – планової комісії Черкаського окрвиконкому; 131 – інспектури народної освіти Шевченківського окрвиконкому. Це протоколи з’їзду завідуючих трудшколами, циркуляри повітового відділу народної освіти, листування з Всеукраїнською Академією Наук. Документи розкривають розвиток екскурсійної справи в Черкаському регіоні.

Окрему групу джерел становить періодика того часу, на шпальтах якої розглядалися питання створення мережі краєзнавчо-екскурсійних закладів України, її функціонування, краєзнавчо-екскурсійна робота серед учнівства. Значний інтерес становлять інформаційні матеріали журналів: “Краєзнавство”, “Культробітник”, “Дитячий рух”, “Виробнича думка”.

Таким чином, джерельна база є достатньою для створення комплексного дослідження з розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ ст. в Україні.

У другому розділі “Соціально-економічні умови функціонування краєзнавчо-екскурсійної справи в Україні” розглядаються питання державної політики щодо екскурсій і краєзнавчо-екскурсійної справи, розкриваються матеріально-організаційні умови становлення краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ століття.

В 20-х роках ХХ ст. політичні та соціально-культурні умови розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи не були однозначними. Позитивний вплив мало вимушене лояльне відношення влади до розвитку національно-культурного будівництва. Проте державна політика була спрямована на те, щоб не залишити поза увагою жодної ланки виховної освітньо-масової роботи, в тому числі краєзнавчо-екскурсійної, яка вважалася дійовим засобом, невід’ємною складовою частиною ідеологічної роботи правлячого уряду. Краєзнавчо-екскурсійна справа займала важливе місце в процесі навчання, підготовки і перепідготовки компартійних кадрів у партшколах, на факультеті політосвіти Харківського інституту народної освіти. Масовість у політосвітній роботі вийшла на перший план і тому особливого значення набували краєзнавчі та іншого типу екскурсії, кількість яких зростала. Запроваджувалися агітаційні екскурсії в процесі відзначення жовтневих, першотравневих та інших дат. Особливого політичного спрямування краєзнавчо-екскурсійна справа набула в кінці 20-х років, коли створювалося Всеукраїнське Товариство пролетарського туризму та екскурсій, яке вбачало свою діяльність в тому, що екскурсійна справа – це форма класової боротьби. Саме такий зміст було закладено в екскурсії, які сприяли розвитку дитячого піонерського руху і колективних господарств на селі.

Значна увага приділялася екскурсіям в роботі з національними меншинами. Для показу переваг соціалістичного будівництва в 20-х роках ХХ ст. в Україні поширився іноземний туризм.

Процес розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи відбувався на міцному підґрунті таких важливих галузей як краєзнавство, охорона пам’яток історії.

Важливою умовою розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи стало піднесення в 20-х роках ХХ ст. краєзнавства. В діяльності краєзнавчої комісії ВУАН екскурсійна справа розглядалася як окрема галузь. До чергових завдань краєзнавчих досліджень засобами екскурсій входило обстеження головних економічних та природних районів України. Для екскурсантів були розроблені спеціальні схеми проведення екскурсійно-краєзнавчих досліджень. Український комітет краєзнавства активно підтримував всі починання, спрямовані на розвиток екскурсій. В 1928 році наукове товариство комітету брало активну участь у створені Українського мішаного пайового екскурсійного товариства. В планах роботи комітету відмічалася необхідність проведення краєзнавчої роботи в поєднанні з екскурсійною.

Сприяла розвиткові краєзнавчо-екскурсійної справи пам’яткоохоронна робота, адже пам’ятки історії, культури, природи становили основний фонд об'єктів для екскурсій і подорожей. Серед них потрібно виділити пам’ятні місця, пов’язані з життям і творчістю видатних діячів науки і культури. В 1922 році, в зв’язку з 200-річчям з дня народження Г.Сковороди, під охорону було прийнято його могилу в селі Пан-Іванівка. Туди, спеціально, за дорученням Укрголовполітосвіти, виїхала комісія слухачів Харківських трирічних педкурсів ім. Г. Сковороди. В своєму звіті вони відмітили зацікавленість екскурсантів цим історичним місцем. В 1923 – 1924 роках були взяті під охорону церква Богдана Хмельницького в Суботові, бійниці XVII століття, Замкова гора в Чигирині з руїнами замку колишньої резиденції гетьмана Богдана Хмельницького, церква Медведівського монастиря. Ці пам’ятки увійшли до екскурсійного маршруту Шевченківського округу: Черкаси – Бужин – Чигирин – Суботово – Жаботин– Кам’янка – Сміла – Черкаси. В 1924 році Черкаський окружний комітет охорони пам’яток мистецтва зберіг від знесення церкву в місті Кам’янка, як пам’ятку історії, пов’язану з рухом декабристів. В 1927 році Харківський краєвий комітет доклав значних зусиль для збереження від руйнування будинку декабристів Муравйових-Апостолів на Лубенщині.

Регіональному розгалуженню екскурсійних маршрутів сприяла робота краєвих, окружних та місцевих пам’яткоохоронних комісій, одне з головних завдань яких полягало у складанні першого зведеного реєстру пам’яток. З цією метою, територія Української РСР була поділена відповідно до географічно-природних та історичних ознак. Зокрема, Київська інспектура на 16 округів, Харківська – на 12, Одеська – на 9, Дніпропетровська – на 5. І саме через екскурсії планувалося здійснювати інформаційно-популяризаторську роботу комісій.

Основний напрям розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи полягав у створені центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи – екскурсійних баз, які організовували проживання, харчування екскурсійним групам, проводили краєзнавчі екскурсії, забезпечували методичними матеріалами екскурсійну діяльність, здійснювали підготовку керівників екскурсійних груп і випускали рекламно-інформаційну продукцію.

На становлення і подальший розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи, на її матеріальне зміцнення значний вплив мала державна пільгова політика. Для організаційно-структурної діяльності одного з керівних органів краєзнавчо-екскурсійною справою в 20-х роках ХХ ст. в Україні Українського мішаного пайового екскурсійного товариства велике значення мало прийняття ВУЦВК і РНК УСРР постанови від 28 серпня 1928 року “Про увільнення від республіканських і місцевих податків Українського мішаного пайового екскурсійного товариства”. Пільги поширювалися на всі філії, представництва, агентства, екскурсійні бази товариства, на організовані ним їдальні закритого типу, транспорт, кіоски при екскурсбазах для продажу краєзнавчої і методичної літератури.

Особлива увага в пільговому забезпеченні приділялася школам, середнім і вищим учбовим закладам.

В третьому розділі “Діяльність краєзнавчо-екскурсійних установ” розглядаються проблеми створення мережі екскурсійних закладів, діяльності центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи, запровадження краєзнавчих екскурсій в навчальних закладах і культосвітніх установах.

Процес створення системи центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи відбувався поетапно. Краєзнавчо-екскурсійною роботою в Україні організаційно керували: екскурсійно-виставочно-музейний відділ Народного комісаріату освіти УСРР (ЕВМ, 1919–1928рр.); Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ; Українське Екскурсійне товариство 1928-1930 рр.); Всеукраїнське товариство пролетарського туризму та екскурсій (Укртуре з 1930р.).

Перша організаційна структура системи – екскурсійно-виставочно-музейний відділ, об’єднувала екскурсійні, виставочні та музейні заклади і за свою майже десятирічну діяльність заклала міцні підвалини подальшого розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи. В кінці 20-х років, коли екскурсійний рух набув значного поширення, виникла потреба створення нової керівної структури, яка б займалася виключно розвитком краєзнавчо-екскурсійної справи, і в 1928 році почало діяти Українське мішане пайове екскурсійне товариство, яке відповідало поставленим завданням. Але самостійна діяльність екскурсійних керівних структур в союзних республіках, в тому числі і в Україні, союзному центру, була не потрібна. Тому, незважаючи на те, що Українським мішаним пайовим екскурсійним товариством було розроблено і задіяно значну кількість краєзнавчо-екскурсійних маршрутів, проводилася значна методична робота, підготовка кадрів екскурсійних працівників, його роботу було визнано незадовільною.

З кінця 1920-х років починає створюватися Всеукраїнське товариство пролетарського туризму та екскурсій, з новим пропагандистсько-ідеологічним спрямуванням і централізованим управлін-ням. Товариство створювалося на засадах добровільного членства центральних і місцевих установ, підприємств, кооперативних, професійних і громадських організацій.

В 20-х роках ХХ ст. починають організовуватися і діяти такі центри краєзнавчо-екскурсійної роботи, як екскурсійні бюро. Екскурсійні бюро створювалися при музеях, професійних спілках, окружних управліннях соціального виховання Народного комісаріату освіти України, різноманітних товариствах і як самостійні організації. В Києві активно працювало лекційно-екскурсійне бюро окрполітосвіти, співробітники якого розробили і видали в 1927 році “Довідник туриста”. В бюро можна було отримати консультацію про подорожі по Україні, Криму. Активно діяло у Києві бюро подорожей Радторгфлоту. Воно впроваджувало комплексне обслуговування організованих екскурсійних груп, що сприяло постійному динамічному збільшенню кількості екскурсій та екскурсантів. В 1926 р. тут було організовано 7853 екскурсій для 291759 екскурсантів, в 1927 – 8705 – для 319725 екскурсантів.

Центри краєзнавчо-екскурсійної роботи організовували цікаві краєзнавчо-екскурсійні маршрути по Україні. Наприклад, подорожуючи по Дніпру, за маршрутом Київ – Черкаси – Кременчук – Кам’янське –Дніпропетровськ – Пороги – Дніпробуд – Запоріжжя – Нікополь – Херсон – Одеса, екскурсанти під час огляду Порогів пересаджувалися на човни, а потім звершували пішохідний перехід. Екскурсія по історичних місцях Полісся, за маршрутом Київ – Коростень – Овруч – Мзирь, включала проїзд залізницею і пароплавом по річках Прип’ять та Дніпро. А краєзнавчо-екскурсійний маршрут по Чернігівщині охоплював 12 містечок і селищ, зокрема: Новгород-Сіверський, Пирогівку, Дігтярівку, Редичево, Салтикову Дівицю, Чернігів, Полтавиці, Остер. Екскурсія за маршрутом Харків-Запоріжжя надавала можливість екскурсантам завітати до 14 цікавих своєю історією міст, зокрема: до Харкова, Лиману, Слав’янська, Краматорська, Артемівська, Микитівки, Кринички, Сталіно, Гришино, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Нікополя, Запоріжжя. За маршрутом Харків-Ростов екскурсанти могли відвідати 7 міст: Харків, Зміїв, Ізюм, Гори Артема, Жовте, Кам’янське, Ростов.

Стабільне функціонування мережі екскурсійних центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи здійснювалося через кадрове забезпечення. Всі керівні структури краєзнавчо-екскурсійною справою проводили роботу, спрямовану на організацію курсів з підготовки керівників екскурсійних груп. Велика увага на курсах приділялась практичним заняттям з організації і проведення краєзнавчих екскурсій.

Екскурсії активно впроваджувалися в навчальних закладах. Вони сприяли поглибленому засвоєнню знань учнів загальноосвітніх шкіл з природознавства, краєзнавства, суспільствознавства. Навчальний матеріал перевірявся і закріплювався на екскурсійних об’єктах. Педагоги шукали ефективних методів навчання. Книжкового матеріалу для вивчення було недостатньо. Краєзнавчий матеріал, наприклад, рекомендувалося подавати за схемою: книжка і оточення.

Педагогічна цінність екскурсій полягала в тому, що вони надавали можливість учням охоплювати складні явища, синтезувати матеріал, який накопичувався в процесі навчальної роботи, поширювати кругозір та практичний досвід. В 20-х роках значну увагу було приділено викладанню краєзнавства. Краєзнавчий матеріал збирався шляхом екскурсій і тривалих систематичних спостережень. Екскурсії були основою вивчення курсу “Краєзнавство”. Найпоширенішою формою навчання було проведення краєзнавчих екскурсій до лісу, на річку, в сусідні села, по історичних місцях, у музеї. Краєзнавчі екскурсії організовувалися як міськими, так і сільськими школами. В перший рік навчання першого концентру трудової школи проводилися екскурсії для вивчення кварталу, району. Другий рік навчання програмував екскурсію по місту, а третій – по всій окрузі. На другому концентрі продовжувалося вивчення місцевого матеріалу засобами екскурсій. Четвертий рік навчання передбачав розширену екскурсійну програму по УСРР та СРСР.

Маршрути шкільних екскурсій були різноманітними. В 1924 році для 1217 учнів і 96 учителів Уманського, Шевченківського, Білоцерківського і Київського округів вони організовувалися в такому напрямку: Київ, Катеринослав, Кривий Ріг, Херсон, Одеса. Екскурсіями до Асканії Нової, Криму також були охоплені учні багатьох шкіл. Екскурсії були задіяні в навчально-виховному процесі вищих і середніх навчальних закладів. Найбільш цілеспрямовано використовували їх інститути народної освіти, та педагогічні технікуми, в яких проводилася підготовка вчителів-краєзнавців.

Культосвітні заклади: музеї, історико-культурні заповідники, клуби, сельбуди активно використовували екскурсії в освітньо-виховній роботі серед різних верств населення.

Важлива роль у розвитку екскурсійної справи належала музеям, виставкам, історико-культурним заповідникам. Велике значення набувало розгортання позамузейних екскурсій з оглядом історичних, археологічних, архітектурно-будівельних пам’яток великих і малих міст України.

У висновках підкреслено, що становлення і розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ ст. відбувалися в складних соціально-економічних і політичних умовах. В цей період проведення політики українізації сприяло піднесенню національно-культурного відродження.

Однак, краєзнавчі екскурсії організовувалися не тільки для розвитку культурно-освітнього рівня трудящих, але й розглядалися як засіб ідеологічного впливу на маси. Тому важливого значення надавалося краєзнавчим екскурсіям, покликаним забезпечувати популяризацію більшовицької ідеології. Підтвердженням цього є те, що у складних економічних умовах уряд не шкодував коштів на створення екскурсійних закладів, надання їм та екскурсантам пільг щодо організації екскурсійного обслуговування.

Разом з тим, у 20-х роках в атмосфері національного відродження, передові діячі науки, культури взяли курс на розвиток і піднесення освітнього рівня широких верств суспільства, вбачаючи у цьому запоруку дальшого поступу українського народу. Видатні вчені: М. с.Грушевській, В.І. Щербина, М.В. Шарлемань, М.Ф. Біляшівський та багато інших, пропонували застосування краєзнавчо-екскурсійної роботи у наукових дослідженнях в галузі історії, етнографії, природознавства, в культурно-освітній роботі. За переконанням вчених, краєзнавчі екскурсії мали розширити світогляд робітників і селян, студентської і шкільної молоді, забезпечити подальший розвиток української нації.

В 20-х роках в Україні була розгорнута широка мережа екскурсійних установ. Закладалася централізована мережа управління екскурсійними закладами, під загальним керівництвом Народного комісаріату освіти.

Протягом досліджуваного періоду безпосереднє управління екскурсійною роботою здійснювали: Екскурсійно-виставочно-музейний відділ Народного комісаріату освіти УСРР (ЕВМ – 1919-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, або Українське екскурсійне товариство, 1928-1930р.р.) Всеукраїнське товариство пролетарського туризму та екскурсій (Укртуре, з 1930р.).

Краєзнавчо-екскурсійна робота всіляко сприяла відродженню національної свідомості українського народу, а тому в 1930-их роках провідні краєзнавці зазнали репресій.

Екскурсійні заклади взаємодіяли в єдиному комплексі з музейною, виставочною роботою, з краєзнавством, що підвищувало їх активність і роль в усьому культурному процесі.

Наслідком роботи екскурсійних закладів було зростання кількості краєзнавчих екскурсій, а разом з тим значних розмірів досягла чисельність екскурсантів. В 1927 році в Києві було зареєстровано 320 ти с. екскурсантів, в Одесі – 242 ти с. В 1928 році в Києві – 500 ти с. чоловік стали учасниками екскурсій. Значна екскурсійна робота розгорнулася в Харкові, де за період з 1-го жовтня 1924 по 27 жовтня 1925 року в екскурсіях взяло участь 73624 особи. Поступово активізувалася діяльність екскурсійних закладів в інших містах. Розроблялися маршрути по Україні, які допомагали розкривати її історію та культуру. Значна увага спрямовувалася на підготовку кадрів, передусім керівників екскурсійних груп, які проводили краєзнавчі екскурсії. З цією метою діяли підготовчі курси та семінари.

Міцну позицію зайняли центри краєзнавчо-екскурсійної роботи. Краєзнавчо-екскурсійна справа запроваджувалася в навчальних закладах.

Отже, у 20-х роках ХХ ст. було покладено початок формуванню краєзнавчо-екскурсійної справи в Україні з її організаційною структурою системного управління, першими паростками розгалуженної інфра-структури. Це стало можливим тому, що розвиток екскурсій підтримували, хоч і з різних мотивацій, дві могутні суспільні сили – державні органи і науково-культурна громадськість.

Публікації, що відображають основні результати дисертації

1. Краєзнавчі дослідження – важливе джерело розвитку туристсько-екскурсійної справи в Україні: з досвіду 20-х років ХХ ст.// Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Випуск 6. – К., 1999. – с.190-195.
2. Екскурсійна діяльність педагогічних навчальних закладів у 20-их роках ХХ століття// Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки. Випуск 16. – Черкаси, 2000. – с. 48-50.
3. Взаємодія екскурсійної та пам‘яткоохоронної справи в Україні в 20-х роках ХХ ст.// Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки. Випуск 27. - Черкаси, 2001. – с. 107-110.
4. Краєзнавчо-екскурсійна діяльність серед національних меншин в Україні (20-ті роки ХХ ст.)// Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Випуск 17. – Київ - Донецьк, 2001. – с.59-63.
5. Екскурсійна робота серед селянства в 20-х роках ХХст.// Український селянин. Збірник наукових статей. – Черкаси, 2001. – с.217-219.
6. Екскурсійна діяльність наукових установ України в 20-х роках ХХ ст. // Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи. Збірник наукових статей. – К., 1995. – с.129-139.
7. Створення та розвиток системи туристсько-екскурсійних закладів в Україні в 20-х роках ХХ ст. // З історії вітчизняного туризму. Збірник наукових статей. – К., 1997. – с.69-101.
8. Роль музеїв і краєзнавчого руху в розвитку туристично-екскурсійної справи в Україні у 20-х роках ХХст. // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 2. – К., 1999. – с.621-637.
9. Діяльність системи туристсько-екскурсійних закладів в Україні в 20-х роках ХХст. // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 3. – К., 2000. – с.240-266.
10. Психолого-педагогічні аспекти туристично-екскурсійної справи в системі підготовки фахівців туристського напрямку (з досвіду 20-х років ХХ ст.). // Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах професійної освіти. Наукові записки. Т.1. – К., 2000. – с.55-64.
11. До проблеми розвитку туристичного менеджменту в Україні в контексті досвіду 20-х років ХХ століття// Теорія і практика перебудови економіки. Збірник наукових праць. – Черкаси, 2001. – с. 145-149.
12 .Туристичний менеджмент у Черкаському регіоні. // Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К., 2002. – с.49-53.

Примітки

¹ Райков Б.Е. О психологии экскурсий. Л.: Госиздат, 1926. – 30 с.
² Анциферов Н.П. Теория и практика экскурсий по обществоведению. Л.: Время, 1926.– 213 с.
³ Макаров Н.Н. На лодке от Москвы до Астрахани – М.: Молодая Гвардия, 1928. – 56 с.
⁴ Ипполитов П.А. Вело - экскурсии и пробеги 5 тысяч. – М.: Госиздат, 1929. – 124 с.
⁵ Степанов Д.О. Памятка рабочего-туриста. – М-Л.: Госиздат, 1928. – 80 с.
⁶ Первая книга туриста. Под редакцией Г. Бергмана. – М-Л.: Молодая Гвардия, 1927. – 251 с.
⁷ Экскурсии и туризм летом. Под редакцией с. Голосовского. Сборник практических указаний. – Ростов-на-Дону.: Совкавкнига, 1927. – 88 с.
⁸ Воронихин В.А. В помощь туристу по Уралу. – Свердловск: Уралполиграф, 1928. – 53 с.
⁹ Константинович А.Е. Геологические экскурсии в школе I ступени. – М.: Работник просвещения, 1926. – 58 с.
¹⁰ Завадовский Б.М. Внешкольные биологические экскурсии. - М-Л.: Красная Новь, 1924. – 97 с.
¹¹ Тарасов Н.Г. Массовые обществоведческие экскурсии и общественно-полезный труд.– М.: Работник просвещения, 1927. – 35 с.
¹² Антонов-Саратовский В. Беседы о туризме. - М-Л.: Госиздат, 1930. – 160 с.
¹³ Гурвич Л. Социалистическое строительство и пролетарский туризм. – М. – Л.: ОГИЗ, 1931.– 45 с.
¹⁴ Духно П.І. Школа на селі та її громадська роль. - Х.: Держ.вид-во України, 1926. – 60 с.
¹⁵ Миловидов Л. Краєзнавство в школі. - Х.: Держ.вид-во України, 1929. – 146 с.
¹⁶ Година М. Екскурсії та туризм у шкільній та піонерській роботі. - К.: Радянська школа, 1932. – 62 с.
¹⁷ Черановский Р. Обществоведение в советской школе. К.: “САВАБКОП”, 1924. - 85 с.
¹⁸ Погребецький М. Туризм і краєзнавство// Культробітник. – 1929. – № 15-16. – с.126., Погребецький М. Туристова пам’ятка. Х.: Фізкультура, 1928. – 32 с.
¹⁹ Філянський М. Короткий путівник. – Х.: Держ.вид-во України, 1928. - 350 с.
²⁰ Бузуль с. Столиця України. Короткий провідник для екскурсанта. – Х.: Держ.вид-во України, 1929. - 90 с.
²¹ Брік Л. Місця минулого і майбутнього. По Чернігівщині. Х.: Держ.вид-во, 1929. - 103 с.
²² Сагарда О. Природно-Історичний нарис Прилуччини. Полтава.: Прилука, 1929. - 48 с.
²³ Справочник “Вся Одесса на 1926 год”. Путеводитель по городу и курортам.- Одесса.;- Издательство Одесского окружкома КП(б)У, 1926. - 55 с.
²⁴ Молоків-Журський П.М., Рождественський М.М., Кременчук (короткий довідник), Кременчук.: Кременчуцьке окружне товариство краєзнавства, 1929. - 46 с.
²⁵ Уманщина. Краєзнавчий збірник під редакцією Д.М.Скуратівського. – Умань.: Видавництво Уманського окрвно, 1927. – 209 с.
²⁶ Дьякова Р.А. История экскурсионного дела в СССР. М.:ЦРИБ Турист, 1981. - 72 с.
²⁷ Дворниченко В. Развитие туризма в СССР (1917-1983). М.:ЦРИБ Турист, 1985.- 62 с.
²⁸ Логинов Л.М., Рухлов Ю.В. История развития туристско-экскурсионного дела М.:ЦРИБ Турист, 1989. - 79 с.
²⁹ Коваленко О.Б. З історії туристично-екскурсійної роботи на Чернігівщині // Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам’яті народу засобами туризму. Всеукраїнська науково-практична конференція. Ч.1. – Київ-Косів, 1994. – с.24-26.
^30. Шевченко Л.В., Шарлемань М.В. – один з організаторів природознавчих екскурсій та популяризатор науки // Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам’яті народу засобами туризму. Всеукраїнська науково-практична конференція. Ч.1. – Київ-Косів, 1994. – с. 26-28.
³¹ Верменич Я. Висвітлення в ході екскурсій внеску Д.М. Щербаківського в розбудову музеїв Києва в 20-х роках ХХ ст. // Туристичні ресурси України. – К.: Б.в., 1996.– с.67-73.
³² Демченко Т., Онищенко В., Ткаченко В. Краєзнавчо-екскурсійна робота на Чернігівщині в 20-ті рр. ХХ ст. // Туристично-краєзнавчі дослідження. Вип. 2. – К.: Б.в., 1999. – с.638-649.
³³ Яковлєва Л.В. Архівні джерела з історії розвитку екскурсійної справи України (1917-1929 рр.) // З історії вітчизняного туризму. – К.: Б.в., 1997. – с.211-217.
³⁴ Грибанова с.В. Огляд документів про розвиток туристсько-екскурсійної справи в Україні в 20-30-х рр. ХХ ст. // З історії вітчизняного туризму. – К.: Б.в., 1997. – с.218-232.
³⁵ Савчук В.О. Краєзнавчий та туристично-екскурсійний аспекти у діяльності спілки письменників України у 20-80-х рр. ХХ ст. // Туристично-краєзнавчі дослідження. Вип. 1. Ч.2. – К.: Б.в., 1998. – с.203-207.
³⁶ Туризм ХХI століття. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. –К.: Б.в., 2002. – 560 с.
³⁷ Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи. – К.: Б.в., 1995. – 210 с.
³⁸ З історії вітчизняного туризму. – К.: Б.в., 1997. – 160 с.
³⁹ Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 3. – К.: Б.в., 2000. – 286 с.
⁴⁰ Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Випуск 17. – Київ – Донецьк.: Рідний край, 2001. – 323 с.

АНОТАЦІЯ

Костюкова О.М. Розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи в Україні в 20-х роках ХХ ст. – Рукопи с.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків. 2003.

Дисертація присвячена дослідженню процесів становлення і розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в Україні в 20-х роках ХХ століття. В ній на основі опрацювання широкого кола джерел, узагальнено ідейно-теоретичні засади, організаційні і практичні методи розгортання краєзнавчо-екскурсійної справи. Розкрито питання державної політики в галузі краєзнавчо-екскурсійної справи.

Аналізуються основні етапи формування мережі центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи (екскурсійні бази, екскурсійні бюро тощо) та основні напрямки їх діяльності: методичне забезпечення краєзнавчих екскурсій, підготовка кадрів з краєзнавчо-екскурсійної справи, створення і організація краєзнавчо-екскурсійних маршрутів місцевого та республіканського значення по Україні, надання пільг центрам краєзнавчо-екскурсійної роботи і екскурсантам. Комплексно досліджуються керівні структури краєзнавчо-екскурсійної справи, визначено періодизацію їх діяльності. Доведено, що розвиток краєзнавчо-екскурсійної справи відбувався на міцному ґрунті краєзнавства, охорони пам’яток, музеєзнавства. Показано запровадження краєзнавчих екскурсій в навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, в роботі культосвітніх установ, у науковій та просвітницькій діяльності наукових товариств.

Ключові слова: краєзнавчо-екскурсійна справа, екскурсія, екскурсійне бюро, краєзнавчо-екскурсійний маршрут, центр краєзнавчо-екскурсійної роботи.

АННОТАЦИЯ

Костюкова Е.Н. Развитие краеведческо-экскурсионного дела в Украине в 20-х годах ХХ ст. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. История Украины. Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. Харьков. 2003.

Диссертация посвящена исследованию процессов становления и развития краеведческо-экскурсионного дела в Украине в 20-е годы ХХ столетия. В ней, на основе обработки широкого круга источников, обобщены идейно-теоретические основы, организационные и практические методы развития краеведческо-экскурсионного дела, раскрыт вопрос государственной политики в отношении краеведческо-экскурсионного дела.

Анализируются основные этапы формирования системы центров краеведческо-экскурсионной работы и основные направления их деятельности. В работе в хронологической последовательности анализируется формирование краеведческо-экскурсионной системы. Поэтапно ее руководящими органами были: экскурсионно-выставочно-музейный отдел Народного комиссариата образования Украины, Украинское смешанное паевое экскурсионное общество, Всеукраинское общество пролетарского туризма и экскурсий. Общее руководство осуществлял Народный комиссариат образования Украины. Развитию экскурсионного дела содействовал принятый в 1922 году Кодекс законов о народном образовании, в котором законодательно закреплялось формирование экскурсионной системы. Первые краеведческо-экскурсионные центры создавались экскурсионно-выставочно-музейным отделом Народного комиссариата образования Украины и распределялись по схеме: экскурсионные пункты, экскурсионные станции, экскурсионные бюро, экскурсионные базы, экскурсионные коммуны. В конце 20-х годов, в связи с расширением экскурсионного движения, создается новый руководящий орган – Украинское смешанное паевое экскурсионное общество. Общество начало заниматься только вопросами экскурсионного дела, отдельно от организации деятельности музеев и выставок. Общество имело устав и направляло свою роботу на самостоятельную деятельность краеведческо-экскурсионных организаций в Украине. Приоритетом общества было создание им экскурсионных баз. Они действовали как стационарные в больших культурных центрах: Харькове, Киеве, Одессе, Запорожье, Днепропетровске, Херсоне. А также сезонно в небольших городах: Умани, Виннице, Никополе, Бердянске. Но центр (РСФСР) не допускал самостоятельного культурного строительства в Украине, составной частью которого было экскурсионное дело. В конце 20-х годов начал создаваться новый руководящий орган – Всеукраинское общество пролетарского туризма и экскурсий, который основное внимание уделял идеологическому направлению краеведческо-экскурсионного дела.

В 1920-х годах краеведческо-экскурсионное дело взаимодействовало с краеведением, памятникоохранной работой. Краеведческие организации брали на себя функции экскурсионных бюро, краеведческие исследования экскурсантов использовались для создания разноплановых экскурсионных маршрутов. Экскурсии способствовали сохранности памятников истории, культуры и природы.

В диссертации отдельно рассматривается вопрос о предоставлении льгот экскурсионным предприятиям и экскурсантам.

Экскурсии активно включались в учебные программы и воспитательный процесс учебных заведений. Они также были задействованы в деятельности культурно-просветительных организаций.

В диссертации аргументировано и на фактическом материале показано, что несмотря на идеологическое направление, краеведческо-экскурсионное дело содействовало поднятию общеобразовательного и культурного уровня масс, являясь неотъемлемой частью национально-духовного возрождения в Украине в 20-х годах ХХ ст.

Ключевые слова: краеведческо-экскурсионное дело, экскурсия, экскурсионное бюро, краеведческо-экскурсионный маршрут, центр краеведческо-экскурсионной работы.

Annotation

O.M. Kostjukova. The devеlорment of the study of local lore and excursion industry in Ukraine in the 1920s. – Manuscript.

The dissertation for a Candidate of Sciences degree in History, majoring in 07.00.01 - History of Ukraine. The Kharkiv National University. Kharkiv 2003.

The dissertation is devoted to the research of processes in the development of the study of local lore and excursion industry in Ukraine in the 1920s. The issue of the relations between the state policies and excursion industry is researched through the analysis of a wide range of sources and the generalization of the theoretical foundations and practical methods of excursion.

The main stages in the formation of a system of excursion centers (excursion resorts, excursion bureaus) and the basic directions of their work are analyzed. The methodological support of the excursion services professional training, administration of excursion routes on the local and republican scale in Ukraine, privileges to excursion centers and excursion rates. The dissertation provides a complex study of the governing bodies of the excursion industry and the periods of their development. The study proves that the development of the excursion industry was done on the basis of such important cultural fields as country studies, protection of historical monuments, museum administration, which interaction is given some light also. The dissertation shows the use of excursions in the educational process in secondary schools, vocational schools, and higher educational establishments, in the research and cultural activities, in the work of cultural organizations, in the research and education work of scholarly Societies.

Key words: study of local lore and excursion, excursion, excursion bureau, excursion route, center of local lore and excursion.