Корогодова О.О.
Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Педагогічні
та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля». - К., 2004.

Ефективність рекреації: економічний аспект

Сфера сучасної рекреації, яка являє собою складну соціально-економічну систему, є продуктом тривалого історичного розвитку. Перші екскурсії та туристичні переміщення виниклі у стародавності. Поняття «рекреація», що створене від латинського «recreatio», було введено римлянами та спочатку зв’язувалось з оздоровленням та відновленням сил, але сьогодні воно розглядається в більш широкому сенсі й включає соціальний, економічний, психологічний та біологічний зміст. Значну роль у розвитку рекреації й туризму зіграли географічні відкриття, подорожі мореплавців, освоєння континентів, які були базою для наступної постановці проблеми ефективного здійснювання рекреаційної діяльності.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що визначення відпочинку, рекреації, туризму, екскурсій та деяких інших понять виявляється дуже складним. Фахівці відзначають, що рекреація є такою областю діяльності, яка розпадається на велику кількість конкретних видів діяльності та може проявлятися у різних формах. Браймер Р. визначає рекреаційний бізнес як «надання споживачеві різноманітних видів відпочинку підприємствами, що спеціалізуються винятково на цьому виду обслуговування». Але з досліджуваною сферою прямо або побічно співпрацюють приблизно 30 галузей, тому у цій доповіді розглянемо економічний зміст тільки лікувальної рекреації, особливістю якої є непрямий ефект витрат на профілактику захворювань та медичну допомогу.

Її важливість відмічає багато дослідників, наприклад, Живицький О.В. підкреслює, що економічний ефект від функціонування рекреаційного господарства визначається показниками покращення результатів суспільного виробництва, у тому числі у вигляді різниці між скороченням економічного збитку, який досягається у результаті зниження захворюваності населення протягом року після перебування в рекреаційних установах, і експлуатаційними витратами підприємства. Вуколов В.Н. стверджує, що при раціональній організації туризму загальна захворюваність населення знизиться на 30%. Але, не зважаючи на важливій аспект оздоровчої й лікувальної рекреації та значні природно-лікувальні ресурси України, відповідний вид діяльності серед інших займає другорядну позицію. Прейгер Д. та Малярчук І. вказують на те, що за результатами проведеного аналізу протягом 1997–1999 років було виявлене, що такий туризм приваблює менш, чим 2% рекреантів.

Аналізуючи статистичні показники, ми теж визначили такий факт: наприклад, у 1999 році, за даними Держкомтуризму України, лікувальний туризм займав тільки 5% від загального обсягу відвідувань за видами рекреації, причому переважаюча частина рекреантів з цією метою перебувала у Кримському регіоні, що пояснюється спеціалізацією територіального рекреаційного комплексу.

Отже, результатом правильно спланованої та проведеної рекреації (тобто, потреби, яка задовольняється санаторно-курортними установами) є досягнення оздоровчого ефекту (підвищення працездатності та якості життєдіяльності), у чому проявляється загальний соціально-економічний ефект. З цією метою потрібно розвивати мережу відповідних закладів шляхом їхньої модернізації й реабілітації, а також диверсифікованості та покращення якості послуг для зменшення впливу фактору сезонності на діяльність підприємств. Це дозволить забезпечити оптимальну кількість людей рекреаційними послугами, що сприятиме підвищенню соціально-економічної ефективності підприємств рекреаційного комплексу із позитивним ефектом для регіону.