Коніщева Н.Й., Власов В.О.
Матеріали доповідей ІІІ науково-практичної конференції
"Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною
економікою". - Бердянськ: АУІТ "АРІУ", 2007.

Особливості здійснення державного контролю за суб’єктами туристичної діяльності

Сфера туристичних послуг в Україні останнім часом розвивається досить високими темпами. Так, за офіційною інформацією Державної служби туризму і курортів України, за 2006 р., обсяг наданих туристичних послуг суб’єктами туристичної діяльності збільшився по відношенню до 2005 р. на 37 %. Туристичними підприємствами обслуговано 2,2 млн. туристів, що на 21 % більше ніж в 2005 р. Процес зростання попиту на ринку туристичних послуг супроводжується відповідно збільшенням кількості суб`єктів туристичної діяльності. За даними ліцензійного реєстру, лише протягом 1 півріччя 2006 р. суб`єктам господарювання було видано 910 ліцензій на туроператорську та турагентську діяльність, що становить 23 % від загальної кількості суб`єктів туристичної діяльності на 1 липня 2006 р. [1].

Науковці зазначають, що основними чинниками, які найбільш впливають на розвиток туризму, є потенційні економічні вигоди. Це проявляється в стимулюванні розвитку туристичної інфраструктури, зайнятості населення, збільшенні доходної частини бюджету країни, доходів населення тощо [2, с. 31–32]. Однак, створення конкурентноспроможного на світовому ринку туристичного продукту та подальше рушення сфери туризму України в сторону позитивних змін стримується, перш за все, низькою якістю туристичних послуг, які пропонуються суб’єктами туристичної діяльності на сучасному етапі. Одним із напрямів розв`язання цієї проблеми є вдосконалення механізмів державного контролю в сфері туризму, що обумовлює необхідність та актуальність дослідження в даному напрямі.

Метою цього дослідження є з`ясування особливостей державного контролю за діяльністю суб`єктів господарювання в сфері туризму, визначення проблем його здійснення та шляхів їх подолання на сучасному етапі.

Здійснення державного контролю за діяльністю в сфері туризму передбачено Законом України від 18.11.2003 р. № 1282-IV „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” [3]. Нормами ст. 29 встановлено два предмети контролю державних органів з питань туристичної діяльності – якість надаваних (наданих) туристичних послуг та додержання ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності. Спеціальним нормативно-правовим актом з цього питання, яким регламентовано механізми реалізації норм закону щодо здійснення контролю, є Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності [4]. Загальні принципи здійснення державного контролю в сфері туризму регламентовані також Законом України від 5.04.2007 р. № 877-V „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” [5].

Аналіз нормативно-правових актів щодо державного регулювання сфери туризму дає змогу серед численних проблем здійснення державного контролю виділити наступні.

1. Діючим законодавством визначено кілька органів державного контролю в галузі туризму. Серед них Державна туристична адміністрація України (на цей час вже ліквідована); Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська державні адміністрації; Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, як спеціально уповноважений орган з питань ліцензування. На цей час спеціально уповноваженим органом з ліцензування та контролю в туристичній галузі є Державна служба туризму і курортів Міністерства культури та туризму України [6].
2. Серед існуючих методів здійснення контролю законодавством передбачено застосування методів документального контролю, які фактично зведені до перевірки наданих ліцензіатом документів щодо здійснення туристичної діяльності. В той же час більшість порушень прав та законних інтересів туристів порушується саме на стадії споживання туристичного продукту. В цій ситуації досягнення поставлених завдань контролю неможливо без застосування методів фактичного контролю, тобто перевірки самого процесу надавання туристичних послуг. Якщо на практиці за допомогою органів контролю (комітету захисту прав споживачів, санітарно-епідеміологічної служби, правоохоронних органів тощо) можливо досягти необхідних результатів контролю з організації іноземного, внутрішнього туризму та екскурсійної діяльності, то проконтролювати процес надавання туристичних послуг з організації зарубіжного туризму на сучасному етапі унеможливлено.
3. Ст. 29 Закону України від 18.11.2003 р. № 1282-IV „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” [3] передбачено два предмети державного контролю в сфері туристичної діяльності. Насправді, порядок проведення державного контролю якості надаваних (наданих) туристичних послуг в законодавстві України відсутній. Але вирішення цього питання пов’язано не тільки з недосконалістю законодавчого забезпечення процедурних питань. Воно потребує, перш за все, подальших теоретичних досліджень щодо розробки критеріїв оцінки якості туристичних послуг, техніки проведення моніторингу якості із застосуванням останніх [7, с. 83–98].
4. Механізми здійснення контролю, які передбачено законодавством в туристичній сфері, не відповідають сучасним вимогам щодо державного контролю та пріоритетних напрямів розвитку туризму, визначених державою. Це стосується підстав проведення планового та позапланового контролю, строків його проведення, прав та обов’язків контролюючого органу та суб’єктів туристичної діяльності, процедур притягнення до відповідальності останніх. Всі ці моменти стали першочерговими на фоні формування спеціального законодавства щодо здійснення контролю в сфері господарської діяльності [5].

Таким чином, головним проблемним питанням існуючої системи державного регулювання та контролю в сфері туризму є недосконалість законодавства в цій сфері суспільних відносин. Оскільки це суттєво впливає на створення вітчизняного ринку туристичних послуг, вирішення визначених проблем на сучасному етапі потребує необхідних досліджень та розробки конкретних пропозицій. Особливо важливого значення цей процес набуває з початком реалізації поставлених державою завдань щодо організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу в Україні у 2012 році.

Література

1. Офіційна інформація Державної служби туризму і курортів України // http://www.tourism.gov.ua/PublicationsList.aspx.
2. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 324 с.
3. Про внесення змін до Закону України «Про туризм»: Закон України від 18.11.2003 р. № 1282-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 50. – Ст. 2600.
4. Про затвердження Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності: Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної туристичної адміністрації України від 14.11.2002 р. № 121/83 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 50. – Ст. 2264.
5. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5.04.2007 р. № 877-V // Офіційний вісник України. – 2007. – № 44. – Ст. 1771.
6. Про затвердження Положення про Державну службу туризму і курортів: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.02.2006 р. № 132 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 7. – Ст. 354.
7. Курская Е.Н. Контроль качества в туристической отрасли // Менеджмент в России и за рубежом. – 2005. – № 5. – С. 83–98.