Кепін Д.В.
Матеріали міжнародної науково-практичної
конференції «Педагогічні та рекреаційні технології
в сучасній індустрії дозвілля». - К., 2004.

Побудова музейної експозиції з історії первісного суспільства (психолого-педагогічний аспект)

На сучасному етапі розвитку музеєзнавства музей розглядається як поліфункціональна, знакова, педагогічна система, однією з най важливішою функцією якої є створення можливості огляду експонатів. Музейна експозиція розглядається сучасними дослідниками (М. Б. Гнедовський, Ю. А. Омельченко, Л. П. Велика) як синтетичний вид мистецтва, що вимагає створення сценарію, який є основою її драматургійної концепції.

Означений підхід до розуміння музейної експозиції надає можливість по-новому підійти до вирішення методичних аспектів побудови експозицій різних типів, і, зокрема, з історії первісного суспільства. Відвідувачу сучасної археологічної музейної експозиції повинна бути надана можливість не тільки пасивно сприймати подану інформацію, але і стати немовби учасником тих чи інших подій, про які розповідають музейні предмети та науково-допоміжний матеріал. Отже, метою даної статті є розгляд питань, пов’язаних із сприйняттям глядачем музейної експозиції з історії первісного суспільства.

Експозиція як така є певним видом тексту, а саме таким, що коментує її наповнення. Вона може виділяти, логічно підкреслювати певні окремі предмети чи смислові блоки експонованого матеріалу, виділяти смислові лінії чи наголошувати емоційні акценти. Сприйняття експозиції з історії первісного суспільства повинно бути цілісним. Це передбачає, що у відвідувача повинно створюватись цілісне враження від експозиції. Цілісне сприйняття не може складатися з різноманітних вражень від окремих музейних предметів.

Процес взаємодії експозиції з різними категоріями відвідувачів є багатоаспектним. Необхідно активніше розвивати музейну педагогіку . Вона дозволяє не тільки враховувати освітні можливості власне експозиції, але і виховувати відвідувачів, завдяки унікальним можливостям музейного середовища та музейного предмету. Музейно-педагогічний підхід дозволяє організувати освітню діяльність у процес. Відвідувачу сучасної археологічної музейної експозиції повинна бути надана можливість не тільки пасивно сприймати подану інформацію, але і стати немовби учасником тих чи інших подій, про які розповідають музейні предмети та науково-допоміжний матеріал. Для повноцінного сприйняття музейної експозиції і, зокрема, з історії первісного суспільства, необхідно враховувати цілу низку факторів, головними з яких є:

- Психо - фізіологічні особливості людини.
- Категорії відвідувачів
- Мотивацію відвідування експозиції.
- Властивості музейного предмету (загальні: інформативність, репрезентативність, експресивність, атрактивність, асоціативність, причетність до певних процесів; конкретні: матеріал, техніка, вага, колір, форма).

Інформативність музейного предмету - це здатність предмету бути джерелом інформації; репрезентативність - спроможність достатньо повно й достовірно відображати певне коло подій і явищ, тобто представництво музейного предмету у ряді предметів подібних або тотожних ; експресивність - здатність музейного предмету до емоційного впливу, його виразність; атрактивність - вплив зовнішніми атрибутивними властивостями (незвичайна форма, колір, розмір); асоціативність - здатність музейного предмету викликати у глядача асоціації; причетність до певних процесів - це здатність музейного предмету викликати почуття причетності до минулого або сучасності.

Наукова концепція експозиції та її архітектурно-художнє вирішення засобами та прийомами створення предметно-просторового середовища (розташування музейного обладнання, види музейного обладнання, спосіб та інтенсивність освітлення, кількість різних предметів у вітринах, умови розташування предметів у вітринах, кольоровий фон, метод експонування, експозиційний пояс, етикетаж, технічні засоби тощо).

Постає питання: з якого віку можна залучати людину до сприйняття археологічної музейної інформації ? Особливо це стосується сприйняття музейної інформації дитячою аудиторією. Враховуючи класифікацію вікових особливостей дітей, розроблених російським психологом О. В. Запорожцем [2] , та вносячи до неї відповідні корективи, пов’язані із сучасним процесом навчання у загальноосвітніх закладах України, ми виділяємо:

- переддошкільний вік (раннє дитинство) - 1-3 роки;
- дошкільний вік - 3-7 років;
- молодший шкільний вік - 6-7 - 9 років (1-4 класи);
- середній шкільний вік - 10-14 років (5-8 класи);
- старший шкільний вік - 14-18 років (9-12 класи).

У сферу діяльності музейної експозиції з історії первісного суспільства потрібно залучати всі вікові групи дітей, починаючи від дошкільного віку та учнів 1 - 3 класу. Саме у цей період формується музейна культура людини. Музейну культуру можна розглядати у двох аспектах: у широкому значенні - як здатність людини оцінювати предмети музейного значення, які не обов’язково знаходяться у музеї, що сприймаються як пам’ятки культури, та у вузькому значенні - як рівень підготовленості до сприйняття музейної інформації. Це дає можливість виховувати у дитині ціннісне відношення до дійсності, розвивати художнє сприйняття, образне мислення, пробуджувати інтерес до музею, і таким чином, формувати поняття «образ музею» [3].

На метод театралізації як дієвого засобу сприйняття музейної експозиції з історії первісного суспільства ще у 1950-1960-х рр. вказував російський археолог Г. М. Матюшин. Так, працюючи у школах № 8 та № 23 м. Уфи, та в Уфимському палаці піонерів, вчений організував археологічний гурток. Під керівництвом дослідника учні створили музей, а в актовому та спортивному залах ставили «археологічні» п’єси. При цьому використовувався відповідний сценарій, декорації, освітлення, ігрові моменти, фільмоскопи [4].

У цьому зв’язку цікавими є музейні експерименти, поставлені у 1990-х рр. М. Б. Гнедовським у Дарвіновському музеї (Москва). Вчений розробив так званий «казковий» - ролевий сценарій для дітей та дорослих з метою активізації сприйняття музейної експозиції, яка присвячена антропогенезу. У сценарії діє сам Ч. Дарвін, інші відомі вчені («співрозмовники» для дорослих), а також - літературні герої з романів Ж. Верна («співрозмовники» для дітей). Дітям та дорослим пропонується здійснити захоплюючу мандрівку на борту «Бігля», яку здійснив Ч. Дарвін. У ролі мандрівників виступають діти, а у ролі засновників еволюційних теорій - дорослі. Музейними педагогами застосовуються різні прийоми для активізації сприйняття музейної інформації як дітьми, так і дорослими.

При Державному Ермітажі (Санкт-Петербург) створено у 1996 році освітній центр, а при ньому діє шкільний центр з комп’ютерним класом для занять з учнями старшого віку. В музеї розроблено освітні програми для малюків «Виховання культурою», а також для дітей 4 - 6 років цикл екскурсій по археологічній експозиції. При проведенні таких екскурсій застосовується метод театралізації, тобто має місце рольова гра, яка будить уяву та формує асоціативне мислення. Враження від побаченого діти втілюють у малюнки та складають маленькі усні оповіді. Науковими співробітниками у співпраці з інженерами-програмистами, дизайнерами, менеджерами створено учбовий курс «Галерея історії стародавнього живопису» . Але, нам здається, що розроблена екскурсія для дітей трирічного віку «Услід за Попелюшкою у палац» має методичні недоліки. Екскурсія переобтяжена за часом. Теза музейного педагога про те, що вже у цьому віці дитина повинна приходити до музею вже «…добре підготовленою, щоб мати можливість відчувати себе розумною та ерудованою…» не враховує психо-фізіологічних особливостей цих маленьких відвідувачів. Чи не буде ця «…добра підготовленість…» трирічної !!! дитини надмірним емоційно-фізичним перевантаженням маленької людини і, не буде, тим самим досягнуто протилежного результату, - а саме: назавжди відштовхнути дитину від музею. Нам видається доцільним звернутись до педагогічного методу видатного українського педагога академіка В. О. Сухомлинського услід за Я. А. Коменським та Л. М. Толстим, проголосившим «…вільне, природне сприйняття дитиною явищ навколишнього світу…».

У Павлівській школі - «школі радості» В. О. Сухомлинський для школярів обладнав так звану «Кімнату казки». У цій кімнаті діти 1 - 2 класу мали змогу самим виготовляти різні фігурки казкових героїв, модельки жител тощо. При кімнаті під керівництвом педагога був створений ляльковий театр та драматичний гурток, де школяри четвертого класу могли ставити п’єси - казки та драматичний гурток, де школяри четвертого класу могли ставити п’єси - казки та виконувати ролі. В. О. Сухомлинський також при допомозі дітей обладнав «Острів чудес», де школяри 1 - 4 класу мали змогу інсценувати пригоди Робінзона Крузо та інших героїв художніх творів. Діти самі побудували хатину, виготовили предмети побуту, глиняні фігурки героїв. Педагог звертав увагу на те, що у підлітковому віці «…дитяча образність, конкретність думки поступається місцем абстрактному мисленню». Дитинство - це світ речей, а підлітковий вік - це світ ідей [5].

У листопаді 2001 року в Самарському обласному історико-краєзнавчому музеї ім. П. В. Алабіна, проходила виставка з історії архітектури від найдавніших часів, орієнтована на сприйняття дітьми з фізичними вадами. При підготовці наукової концепції виставки її автори врахували психо-фізіологічні особливості незрячих маленьких відвідувачів та дітей з поганим зором, орієнтуючи їх на тактильні відчуття при знайомстві з макетами жител із природних матеріалів, демонстрація яких супроводжувалась відповідним музичним оформленням [6].

Як показали експериментальні дослідження психолога І. В. Шаповаленка, проведені в експозиціях Бійського краєзнавчого музею ім. В. В. Біанки: «Первісні збирачі та мисливці. Яким були і як жили найдавніші люди», «Найважливіші досягнення людини в первісну добу», вони не сприймаються дітьми 6 - 6,5 років із-за однотипових музейних предметів та відсутності графічних реконструкцій. Сприйняття цих експозицій дітьми 6,5 - 7 років значно підвищилось, коли вони під керівництвом музейного педагога почали використовувати рухову-моделюючу жестикуляцію. Діти 6 - 7 років при цьому здійснювали рухове «виліплювання» особливостей зовнішності первісної людини, відтворювали характерні пози, імітували виготовлення та використання стародавніх знарядь праці. Все це дає можливість значно підвищувати рівень запам’ятовування дітьми музейної інформації [7].

Цікавою визначається робота з дітьми молодшого, середнього та старшого шкільного віку у Національному музеї історії і культури Білорусі (заснований у 1957 році). При музеї діє з 2001 року учбовий експериментальний кабінет «Археологічний простір», в якому діти мають змогу під керівництвом музейного педагога Н. Г. Красоцької у співправці з археологом М. М. Кривальцевичем розкривати для себе «загадки» давнього минулого. Під час таких уроків-занять тривалістю 45 хв., використовуючи метод театралізації, дітям надається можливість стати немовби учасником подій сивої давнини. Вони намагаються виготовляти знаряддя праці, посуд, одяг, проводити експерименти з вивчення житлобудівництва за доби бронзи тощо.

Для того, щоб музейна інформація повноцінно сприймалася дітьми, необхідно їх навчати розумінню специфіки музейної мови. У роботі з дітьми різного віку в археологічних, історичних та краєзнавчих музеях України доцільно створювати спеціальні дитячі музейні кімнати. Зокрема, для активізації сприйняття малюками музейних предметів з історії первісного суспільства, можна на дитячих кульках робити їхні зображення. Наприклад, на кульках також можна зображати тематичні сцени з життя первісної людини: збиральництво, мисливство, рибальство, готування їжі. Можна використовувати і відповідні іграшки, тематичні сюжетні кубики та лото.

Диференційований підхід необхідний для врахування ситуації відвідування експозиції. Чи дитина прийшла сама з батьками, друзями, зі шкільною екскурсією, або одна. Для цього необхідно мати різні методики по роботі з таким категоріями відвідувачів. Для учнів сприйняття музейної експозиції з історії первісного суспільства може відбуватися на основі циклових форм екскурсій. Наприклад, для дітей молодшого шкільного віку можуть проводитись наступні екскурсії, як-от: «Про що розповідають давні речі», «Як ми дізнаємось про життя стародавніх людей», «Що таке пам’ятка». Для цієї категорії відвідувачів тривалість екскурсії не повинна перевищувати 30 - 45 хв. Для середнього та старшого шкільного віку цикли екскурсій можуть бути побудовані у тематико-хронологічній послідовності. Наприклад: «Знаряддя праці доби палеоліту», «Обробка каменю за доби неоліту», «Виготовлення посуду за доби неоліту», «Побут найдавніших землеробів», «Господарство носіїв трипільської культури», «Мистецтво доби бронзи». Тривалість таких екскурсій не повинна перевищувати у середньому 1 - 1,5 години. Після закінчення екскурсій діти можуть замальовувати на свій вибір ті музейні предмети, які запам’яталися та справили відповідне враження. У музейній експозиції можна провести відповідні вікторини та олімпіади, зокрема: серед виставлених у вітрині експонатах знайти відповідний за завданням музейного педагога. Для дітей середнього та старшого шкільного віку можна запропонувати «археологічні» кросворди та головоломки, наприклад: «Віднайди слово», «Поміркуй», «Праця і людина».

З метою активізації сприйняття дитячою аудиторією та молоддю експозиції з найдавнішого минулого України, у структурі як традиційних археологічних, історичних, краєзнавчих музеїв, так і ще не створених «археопарків» різних типів, можлива організація етноархеологічних театрів двох видів: лялькового та драматичного. Сценарії для таких вистав повинні бути розраховані на різні вікові особливості дітей та молоді. Для музейних театралізованих вистав учні та студенти під керівництвом педагогів матимуть змогу складати сценарії, виготовляти декорації, костюми.

Саме функціонування музейних театрів як складової частини стаціонарних археологічних експозицій in situ, так і у традиційних приміщеннях набуло широкого розповсюдження з 1980-х рр. у Данії та Великобританії. Зокрема, в Національному музеї у Копенгагені музейні педагоги разом з учнями грають відповідні ролі в історичних п’єсах, при цьому костюми та декорації є копіями музейних предметів, які наявні в експозиції музею. У Музеї міста Лондона дітей та студентів навчають виготовляти костюми за давніми технологіями та робити «археологічні» інсценівки. Також розроблено спеціальні «археологічні» вистави для дітей з фізичними вадами [8].

З метою популяризації наукових досягнень українських фахівців у галузі археології широкій громадськості, і перш за все дітям та молоді, 5 - 7 липня 2003 року у місті Ржищеві Київської області відбувся 1-й фольклорно-етнографічний, археологічний фестиваль «Ржищівський вінок», присвячений 110-річчю відкриття Трипільської культури. Археологічна частина фестивалю проходила в урочищі Ріпниця 1, де з 2001 року досліджується двошарове поселення (трипільська та черняхівська культури) спільною експедицією Інституту археології НАН України (керівники: к. і. н. С. М. Рижов, д. і. н. Б. В. Магомедов) та та культурологічного товариства «Коло-Ра» (голова О. В. Трачук). Своєрідним театралізованим дійством стала демонстрація «трипільського » одягу (реконструкція) на місці розкопу і, таким чином, досліджуване поселення на деякий час немовби перетворилось на сценічну площадку - театр мод. Студенти Переяслав-Хмельницького педагогічного університету імені Г. С. Сковороди під керівництвом художника-модельєра З. О. Васіної продемонстрували характерні типи жіночого вбрання носіїв трипільської культури зі зразками посуду (реконструкція), виконаними художніми майстрами Товариства «Коло-Ра». Відвідувачам також були показані і деякі реконструкції-експерименти з давніх технологій. Так, можна було ознайомитись з реконструкцією зернотерки та способом розтирання зерна. До початку фестивалю поблизу досліджуваного поселення було збудовано гончарну піч, яка «працювала» на фестивалі, даючи уявлення відвідувачам про технологію виготовлення трипільського посуду.

Завершуючи огляд проблем, пов’язаних із сприйняттям дитячою аудиторією та молоддю експозиції з історії первісного суспільства зазначимо, що при розробці її наукової концепції та архітектурно-художнього вирішення необхідно враховувати психо-фізіологічні особливості таких категорій відвідувачів. При роботі з дитячою аудиторією необхідно використовувати різноманітні розважальні елементи та прийоми (театралізовані вистави, ігри, вікторини, олімпіади, мультімедійні програми). Враховуючи психо-фізіологічні особливості дітей трьохрічного віку, їхнє залучення до сприйняття музейної інформації повинно відбуватись досить обережно. Тривалість так званих «казкових» екскурсій не повинно перевищувати 15 хвилин. Подібні нетрадиційні підходи дадуть можливість поглибити процес сприйняття музейної експозиції з історії первісного суспільства різними категоріями відвідувачів.

Література

1. Музееведение. Музеи исторического профиля / Под ред. проф. К. Г. Левыкина и проф. В. Хербста. - М., 1988. - 432 с.; Waidacher F. Prirucka vseobecnej muzeologie. - Bratislava, 1999. - 480 s.
2. Запорожец А. В. Психология. - М., 1965. - 240 с.
3. Пантелеева Л. В. Музей и дети. Художественный музей в эстетическом развитии дошкольника. Кника для педагогов дошкольных учреждений, руководителей изостудий, преподавателей и студентов педагогических учебных заведений, родителей. - М., 2000. - 256 с.; Юхневич М. Я поведу тебя в музей. Учебное пособие по музейной педагогике. - М., 2001. - 224 с.
4. Матюшин Г. Н. Археология в школе. - М., 1964. - С. 132 - 135.
5. Гнедовский М. Б. Коммуникационный поход в музееведении: теоретические и прикладне аспекты: Дис. в виде науч. доклада канд. ист. наук. - М., 1994. - 18 с.; Лившиц Л. Я., Славина С. В. Сказочный Эрмитаж (экскурсии для детей младшего дошкольного возраста) // Эстетическое развитие ребенка в музейной среде и современные образовательные технологи. Краткое содержание докладов. - СПб, 2000. - С. 58 - 64; Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. Письма к сыну. - К., 1987. - С. 152 - 160, 279.
6. Тимашева И. Руками трогать - обязательно ! Выставка для незрячих и слабовидящих посетителей // Мир музея=The World of Museum. - 2002. - № 5 . - Сентябрь - октябрь. - С. 2 - 5.
7. Шаповаленко И. В. Формы и функции подражания у детей дошкольного возраста: Автореф. дис. …канд. психологических наук. - М., 1988. - С. 16 - 18.
8. Гнедовский М. Б. Современные тенденции развития музейной коммуникации в капиталистических странах: теория и практика // Музейное дело и охрана памятников. Обзорная информация. - М., 1986. - Вып. 1. - С.31; Кузьмина Е. Е. Работа зарубежных музеев с подрастающим поколением (на материалах музеев Англии) // Музейное дело и охрана памятников. Экспресс-информация. - М., 1990. - Вып. 2. - 16 с.